Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.09.2020 року у справі №911/2526/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 911/2526/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І. Д. - головуючий, судді - Стратієнко Л. В., Ткач І. В.,

за участю секретаря судового засідання Півень А. Л.,

представників учасників справи:

позивача - Бондар-Декуновська О. Г. - самопредставництво;

відповідача - Ястремський О. Я. адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду Київської області

(cуддя Бацуца В. М. )

від 15.01.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Корсак В. А., судді: Євсіков О. О., Попікова О. В. )

від 12.08.2020

у справі за позовом Департамента економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп"

про визнання укладеним договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

1.1. У жовтні 2019 року Департамент економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - Департамент, позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" (надалі - ТОВ "ХВА Груп", відповідач) про визнання укладеним договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва між Департаментом економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ТОВ "ХВА Груп" у запропонованій позивачем редакції.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в добровільному порядку не виконав свого обов'язку щодо укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, укладення якого передбачено статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", тобто є обов'язковим в силу прямої статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також не сплатив суму пайового внеску.

1.3. У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував зазначаючи, що позивач необґрунтовано визначив розмір пайового внеску в сумі 344 158,44 грн, оскільки в декларації про готовність об'єкта до експлуатації № КВ 142141130514 від 23.04.2014 загальна кошторисна вартість будівництва визначена у розмірі 1 453 000,00 грн, тому максимальний розмір пайової участі не може перевищувати 145 300,00 грн. Також відповідач просив відмовити позивачу у задоволенні позову повністю, у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

2.1. Господарський суд Київської області рішенням від 15.01.2020 у справі № 911/2526/19 відмовив у задоволенні позову повністю.

2.2. Суд першої інстанції виходив з того, що існує розбіжність між характеристиками та вартістю об'єкта реконструкції (площа та кошторисна вартість), що зазначені у Декларації № КВ 142141130514 про готовність об'єкта до експлуатації та проекті договору.

2.3. З огляду на те, що позивач в порушення вимог частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України не надав усіх належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність визначення у спірному договорі та у позовній заяві характеристики та вартості об'єкта реконструкції (площа та кошторисна вартість) і відповідно розміру пайового внеску, суд першої інстанції вказав на відсутність підстав для укладення договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста у судовому порядку.

2.4. Щодо поданої заяви про застосування строку позовної давності, то Господарський суд Київської області вказав, що відсутні підстави для її застосування, оскільки будь - які права позивача у спірних правовідносинах відповідач не порушував.

2.5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 12.08.2020 у справі № 911/2526/19 змінив рішення Господарського суду Київської області від
15.01.2020 та виклав його мотивувальну частину в іншій редакції.

2.6. Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції встановив такі обставини:

- укладення договору пайової участі, який є підставою для сплати пайового внеску, відповідно до вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є обов'язком для забудовників в силу закону;

- забудовником не було надано позивачу для розрахунку пайового внеску передбачених Порядком документів, тому Департаментом правомірно та обґрунтовано було здійснено розрахунок внеску, виходячи з визначеної за нормативами одиниці створеної потужності об'єкта, з розрахунку площі об'єкта та нормативу розміру пайової участі від одиниці створеної потужності за функціональним призначенням нерухомого майна;

- договір пайової участі має бути укладений в обов'язковому порядку в межах строку, встановленого частиною дев'ятою статті 40 Закону, а неукладення цього договору свідчить про недотримання вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади.

2.7. З огляду на те, що відповідач в порушення вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не звертався до міської ради в строк встановлений законом з пропозицією укласти договір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення прав позивача та наявність підстав для укладення сторонами договору за рішенням суду на умовах визначених позивачем.

2.8. Проте, суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позову та встановив, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки з позовом про укладення спірного договору він звернувся лише 10.10.2019, а доступ до відомостей щодо готовності об'єкта до експлуатації Київська міська рада мала з
28.04.2014 (дата подання відповідачем Декларації про готовність об'єкта до експлуатації).

2.9. Північний апеляційний господарський суд встановив, що Київська міська рада, в межах наданих їй повноважень, мала бути обізнана з фактом реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації та фактом несплати відповідачем коштів пайової участі, оскільки контроль за виконанням Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва покладено на постійну комісію Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку, а контроль за виконанням умов договорів про пайову участь замовників та обсягів сплати пайової участі, а також проведення претензійно-позовної роботи здійснює згідно з пунктом
8.4 вказаного Порядку Департамент економіки та інвестицій Київської міської ради.

2.10. Суд апеляційної інстанції дійшов висновків, проаналізувавши такі норми:

- статтею 5 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що організацію видачі (переоформлення, видачі дублікатів, анулювання) суб'єктам господарювання документів дозвільного характеру та забезпечення взаємодії місцевих і регіональних дозвільних органів на момент подачі відповідачем декларації здійснювали державні адміністратори - посадові особи міської ради, міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення (їх виконавчих органів), обласної, Київської та Севастопольської міських, районної, районної у місті Києві державних адміністрацій, уповноваженого органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим. При цьому державний адміністратор підпорядковувся безпосередньо відповідному міському голові, голові обласної, Київської та Севастопольської міських, районної, районної у місті Києві державних адміністрацій, керівнику відповідного уповноваженого органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим;

- пунктом 5 рішення Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва", яким визначено механізм залучення до пайової участі, порядок укладання договорів та розрахунку розміру величини пайового внеску, визначено, що структурні підрозділи виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районні в місті Києві державні адміністрації, комунальні підприємства, установи та організації територіальної громади міста Києва, яким відомі випадки прийняття в експлуатацію новозбудованих, реконструйованих об'єктів без наявності довідки про сплату пайової участі, зобов'язані повідомити про це Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та іншим органам державної влади та місцевого самоврядування (у відповідності до їх повноважень) для вжиття заходів реагування відповідно до законодавства України щодо стягнення коштів пайової участі до бюджету міста із замовників таких об'єктів;

- контроль за виконанням цього рішення поклав на постійну комісію Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку (пункт 13 рішення Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва").

2.11. Ухвалюючи постанову Північний апеляційний господарський суд послався на висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16 та Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 908/1053/18 в яких зазначено, що порівняльний аналіз наведених у статті 261 Цивільного кодексу України термінів "довідався" та "міг довідатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

3.1.04.09.2020 Департамент економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі № 911/2526/19, у якій просить скасувати зазначенні судові рішення і прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

3.2. Скаржник визначає підставами касаційного оскарження судових рішень:

1) неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми статті 261 Цивільного кодексу України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від
03.07.2019 у справі № 911/1555/17 (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України);

2) порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке полягає у неповному дослідженні доказів щодо дати, з якої Департамент мав можливість дізнатись про реєстрацію Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи (пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

3.3.06.10.2020 ТОВ "ХВА Груп" подало відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого просило постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін. Відповідач стверджує, що позивач безпідставно зазначає про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.07.2020 у справі № 911/1555/17, оскільки у вказаній постанові судом були встановлені інші обставини, які не є подібними до правовідносин у цій справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

4.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

4.2. Щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.3. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.4. Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

4.5. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

4.6. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

4.7. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

4.8. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт
6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від
16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

4.9. У касаційній скарзі заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 261 Цивільного кодексу України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 911/1555/17.

4.10. Так, предметом спору у справі № 911/1555/17 були вимоги Гостомельської селищної ради Київської області до приватного акціонерного товариства "Ветропак Гостомельський склозавод" про зобов'язання укласти договір щодо залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури селища Гостомель у редакції, запропонованій Гостомельською селищною радою Київської області.

4.11. Верховний Суд скасувавши постанову суду апеляційної інстанції та залишивши в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, погодився з висновком місцевого господарського суду, що селищна рада звернулась з позовом у межах строку позовної давності та вказав, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину 1 статті 261 Цивільного кодексу України, оскільки органи місцевого самоврядування знаходяться поза межами процедури прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію та позбавлені можливості контролювати його здійснення, тому позовна давність за зобов'язанням товариства щодо укладення з селищною радою договору про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури селища Гостомель, не сплинула і розпочала свій перебіг з моменту, коли селищна рада довідалася про порушення своїх прав і інтересів.

4.12. Такого висновку у справі № 911/1555/17 Верховний Суд дійшов з огляду на те, що Гостомельська селищна рада Київської області знаходилась поза межами процедури прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію та позбавлені можливості контролювати його здійснення, в той час як у справі, що переглядається, Київська міська рада на момент подачі відповідачем декларації відповідно до норм чинного законодавства здійснювала організацію видачі (переоформлення, видачі дублікатів, анулювання) суб'єктам господарювання документів дозвільного характеру та забезпечувала взаємодію місцевих і регіональних дозвільних органів.

4.13. Тобто обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними.

4.14. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.15. Крім того, у постанові від 22.09.2020 у справі № 925/756/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 362/75/17 та вказала, що тривале невиконання відповідачем обов'язку щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску не може бути підставою для незастосування визначеної у статті 257 Цивільного кодексу України загальної позовної давності до таких правовідносин.

4.16. Згідно з частиною 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені частиною 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.17. З огляду на те, що аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі № 911/2526/19.

4.18. Щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.19. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

4.20. Зокрема, згідно з частинами 1 , 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частинами 1 , 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

4.21. У касаційній скарзі скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції неповно дослідив докази щодо дати, з якої Департамент мав можливість дізнатись про реєстрацію Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

4.22. Верховний Суд не погоджується з такими доводами скаржника, оскільки суд апеляційної інстанції дослідивши наявні докази, а також проаналізувавши чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство встановив дату, коли позивач міг дізнатися про порушення своїх прав.

4.23. Крім того, відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 309 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не отримали підтвердження, Верховний Суд, пере-глянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що поста-нову суду апеляційної інстанції ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.

5.4. Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а також враховуючи правову позицію викладену у справі № 925/756/19 Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі у цій частині.

6. Розподіл судових витрат.

6.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 5 частини 1 статті 296, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 911/2526/19 за касаційною скаргою Департаменту економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі № 911/2526/19 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Л. Стратієнко

І. Ткач