Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.03.2020 року у справі №908/1611/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 908/1611/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.

секретар судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

офісу ГПУ - Костюк О. В.,

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Зибарєвих"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2020 (судді: Кузнецов В. О., Чус О. В., Вечірко І. О.)

та рішення Господарського суду Запорізької області від 25.09.2019 (суддя Дроздова С. С. )

за позовом Фермерського господарства "Зибарєвих"

до Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області

за участю прокуратури Запорізької області

про визнання права постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Фермерське господарство "Зибарєвих" (далі - ФГ "Зибарєвих", Позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області (далі - Рада, Відповідач) про визнання права ФГ "Зибарєвих" на постійне користування земельною ділянкою за кадастровим номером 2325586800:01:008:0027, площею 40,8 га, що розташована на території Просторівської сільської ради народних депутатів Чернігівського району Запорізької області.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 було отримано для створення господарства і після його створення перейшло безпосередньо до господарства (увійшло до його статутного фонду), відповідно не припинилось з його смертю.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.09.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2020 у справі №908/1611/19, відмовлено у задоволенні позову.

2.2. Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що право користування земельною ділянкою, яке виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства без укладання договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, належить такій особі та припиняється зі смертю такої особи.

При цьому, апеляційна інстанція вказала на те, що згідно з положеннями земельного законодавства (що діяло на час звернення позивача до суду з даним позовом) набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників

3.1. У касаційній скарзі Позивач просить скасувати судові рішення попередніх судових інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

3.2. Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки судів, що право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов'язане з особою, якій дано таке право згідно з актом на право користування земельною ділянкою та не може бути передано або автоматично перейти до створених ним юридичних осіб повністю суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від
18.01.2019 у справі №483/1863/17.

Також скаржник посилається на те, що право постійного користування відповідною земельною ділянкою було отримано ОСОБА_1 для створення фермерського господарства і після його створення перейшло безпосередньо до господарства (увійшло до його статутного фонду), а відтак і не припинилось з його смертю з урахуванням того, що господарство продовжує свою діяльність.

3.3. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, акцентуючи увагу на взаємовиключних доводах скаржника, які при цьому не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій.

4. Обставини встановлені судами

4.1. Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від
30.12.2001 серії I-ЗП № 007936, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №22 та виданого на підставі розпоряджень Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області №316 та №318 від 28.12.2001, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, площею 41,80 га для організації створення і розширення фермерського господарства, що розташована на території Просторівської сільської ради народних депутатів Чернігівського району Запорізької області.

4.2.19.04.2002 ОСОБА_1 створив Фермерське господарство "Зибарєвих", до членів якого також входили - ОСОБА_2 (дружина засновника) та ОСОБА_3 (син засновника).

4.3.13.12.2013 вищезазначена земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Просторівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області, розробленої відповідно до наказу ГУ Держземагенства у Запорізькій області №115-03 від 04.09.2013 (що підтверджується інформацією відділу в Чернігівському районі Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області від 20.06.2018 №0-8-0.35-833/114-18).

4.4. У зв'язку з проведеною інвентаризацією, вищевказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер undefined, а також уточнено площу, яка становить 40,8 га.

4.5. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Виконавчим комітетом Просторівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області 16.12.2016.

4.6. Після смерті ОСОБА_1 господарство свою господарську діяльність не припинило, а члени фермерського господарства (дружина та син засновника) продовжують використовувати спірну земельну ділянку.

5. Розгляд справи Верховним Судом

5.1. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №908/1611/19 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Зуєва В. А. (головуючого), Багай Н. О., Дроботової Т. Б., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2020.

5.2. Ухвалою Верховного Суду від 02.03.2020 відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою, визначено дату проведення судового засідання.

5.3. З метою забезпечення єдності судової практики та дотримання принципу верховенства права ухвалою Верховного Суду від 02.04.2020 зупинено провадження у справі №908/1611/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/989/18.

5.4. Ухвалою Верховного Суду від 26.08.2020 поновлено провадження у справі та визначено дату проведення судового засідання.

6. Позиція Верховного Суд

6.1.08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон України від
15.01.2020 № 460-IX).

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, касаційний розгляд здійснюється відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України у редакції, яка була чинною до
08.02.2020.

6.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.3. Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час отримання спірної земельної ділянки) в статті 2 "Поняття селянського (фермерського) господарства" передбачено, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, а на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

При цьому за змістом цього ж Закону встановлено, що:

право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір (частина перша статті 4);

земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди (частина друга статті 4);

рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії (частина перша статті 5);

після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку (частина перша статті 9).

В такий спосіб, системний аналіз зазначених норм дає можливості дійти висновку про те, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

6.4. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц).

6.5. Згідно із статтею 50 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент видачі Державного акта) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

6.6. За змістом статті 7 Земельного кодексу України користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

6.7. Відповідно до частин 1 та 3 статті 23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

6.8. При цьому, на момент видачі Державного акта економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні, у тому числі порядок отримання земель, визначалися Законом України "Про селянське (фермерське) господарство".

6.9. Так, за змістом частин 1 , 3 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент видачі Державного акта) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

6.10. Поряд з цим, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент смерті засновника Позивача) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

6.11. Таким чином, з комплексного аналізу наведених положень земельного законодавства убачається, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

6.12. Підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

6.13. При цьому, земельне законодавство (як чинне на момент створення позивача, так й до сьогодні) не містить такої підстави припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, як смерть громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства.

6.14. Правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

6.15. Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб'єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

6.16. У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення цього господарства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц та від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

6.17. Судова колегія звертає увагу на те, що право постійного користування земельною ділянкою отриманою засновником фермерського господарства для його створення виникає у такого господарства автоматично після його державної реєстрації саме на підставі норм законодавства та не потребує з боку фермерського господарства та уповноважених органів держави додаткових дій.

В такий спосіб зазначене право належить фермерському господарству та може захищатися ним, у тому числі у судовому порядку.

6.18. Разом з тим, Суд зазначає, що обов'язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

6.19. Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

6.20. Згідно з частиною 2 статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

6.21. Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

6.22. Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.23. Аналогічні положення містяться у статті 15 Цивільного кодексу України, яка передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

6.24. Отже, з урахування приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України наведені приписи чинного законодавства визначають об'єктом захисту, у тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

6.25. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, зокрема, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).

6.26. Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищенаведеними нормами права.

6.21. Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

6.27. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

6.28. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від
01.09.2020 у справі №907/29/19 та постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №922/1614/19.

6.29. Крім того, Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

6.30. При цьому, Верховний Суд неодноразово зазначав, що предметом позову не може бути встановлення обставин, а вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення, адже завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб за позовами в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

6.31. Водночас, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що вирішуючи спір у даній справі господарські суди попередніх інстанцій вищенаведеного не врахували та, як наслідок, не з'ясували чи дійсно Позивач має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено Відповідачем.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному статтею 236 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

7.3. Згідно зі Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.4. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України)

7.5. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

7.6. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, тому ухвалені у справі рішення необхідно скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Зибарєвих" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 25.09.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2020 у справі №908/1611/19 скасувати.

3. Справу №908/1611/19 направити до Господарського суду Запорізької області на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Т. Б. Дроботова