Історія справи

Ухвала КГС ВП від 02.03.2018 року у справі №910/15492/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/15492/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Пількова К.М.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - закрите акціонерне товариство "АТЛАНТ" в особі філії Барановицький верстатобудівний завод,

представник позивача - Помогайбо О.В. адвокат (довіреність від 05.12.2017, свідоцтво від 25.04.2002 № 2027/10),

відповідач - приватне акціонерне товариство "ТОРГОВИЙ АЛЬЯНС",

представник відповідача - Пушко С.В. адвокат (договір від 02.04.2018, ордер від 22.05.2018 № 421655, свідоцтво від 02.02.2006 № 3116/10),

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "ТОРГОВИЙ АЛЬЯНС"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2017 (головуючий суддя Чинчин О.В.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 (головуючий Дикунська С.Я., судді: Буравльов С.І. і Андрієнко В.В.)

у справі № 910/15492/17

за позовом закритого акціонерного товариства "АТЛАНТ" в особі філії Барановицький верстатобудівний завод (далі - Завод)

до приватного акціонерного товариства "ТОРГОВИЙ АЛЬЯНС" (далі - Товариство)

про стягнення заборгованості у розмірі 33 978 910,31 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Завод звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення заборгованості у розмірі 33 978 910, 31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання Товариством своїх зобов'язань за договором від 16.04.2014 № 52-14-14 (далі - Договір) щодо повної та своєчасної оплати поставленого Заводом товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Заводу борг у розмірі 37 754 344, 79 російських рублів, що еквівалентно 16 989 455, 15 грн., 2 891 174, 87 грн. пені та 140 420, 96 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- наявність заборгованості за Договором у розмірі 37 754 344,79 російських рублів, що еквівалентно 16 989 455,15 грн. доведено Заводом належними та допустимими доказами, а Товариством не спростовано. При цьому за приписами статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній до 15.12.2017) суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог;

- при здійсненні розрахунку пені Заводом не враховано приписів статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", за якими розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не застосовано приписи частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) щодо періодів нарахування пені;

- існування форс-мажорних обставин, на які посилається Товариство як на підставу для звільнення його від відповідальності у вигляді стягнення пені або для її зменшення, а також відстрочення виконання рішення суду чи відмови у задоволенні позову у повному обсязі, матеріалами справи не підтверджується.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами не прийнято до уваги факт настання для відповідача обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) щодо його зобов'язань з прийняття та оплати товару за спірним Договором, що підтверджується сертифікатом Київської торгово-промислової палати від 11.10.2017 № 7846, та безпідставно не задоволено клопотання Товариства про зменшення розміру пені.

Від Заводу відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 16.04.2014 Заводом (сторона-1) та ПАТ "Торговий альянс Норд", яке змінило найменування на Товариство, (сторона-2), укладено Договір, за умовами якого (у редакції протоколу погодження розбіжностей) сторона-1 зобов'язалась передати по заявці сторони-2 компресори з комплектом пускозахисним (надалі - Товар), згідно з додатками (специфікаціями) до Договору, а сторона-2 зобов'язалась прийняти та оплатити Товар.

Відповідно до пункту 1.2 Договору найменування, модель, кількість, ціна, строк поставки товару, вказуються у додатках (специфікаціях).

Згідно з пунктом 3.1 Договору загальна сума договору складається з суми доданих до нього специфікацій.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що поставка здійснюється на наступних умовах згідно з INCOTERMS 2010: - FCA - м. Барановичі, Республіка Білорусь - при поставці автомобільним транспортом.

Строк дії Договору згідно з пунктом 10.2 з 21.04.2014 по 31.12.2015 при умові повного виконання сторонами зобов'язань.

У подальшому між сторонами було укладено низку Додаткових угод, а саме від 26.05.2014 № 1, від 13.06.2014 № 2, від 26.06.2014 № 3, від 09.07.2014 № 4, від 25.11.2014 № 5, від 11.12.2014 № 6, від 15.12.2014 № 7, від 25.02.2015 № 8, від 01.12.2015 № 9.

Так, Додатковою угодою від 11.12.2014 № 6 пункт 4.1 Договору викладено в такій редакції: "4.1. Порядок розрахунків: 4.1.1. При оплаті в руб. РФ - відстрочка платежу при сумі загальної кредиторської заборгованості сторони-2 перед стороною-1, що не перевищує 40 000 000 (сорок мільйонів) руб.РФ, але не більше 30 днів від дати відвантаження товару. Датою відвантаження товару являється дата оформлення товаросупровідних документів стороною-1. 4.1.2. При оплаті в доларах США - відстрочка платежу при сумі загальної кредиторської заборгованості сторони-2 перед стороною-1, що не перевищує 1 000 000 (один мільйон) доларів США, але не більше 60 днів від дати відвантаження товару. Датою відвантаження товару являється дата оформлення товаросупровідних документів стороною-1".

Відповідно до пунктів 8.2, 8.3 Договору за ухилення від оплати товарів або несвоєчасну оплату товару сторона-2 виплачує стороні-1 пеню в розмірі 0,3% від суми (від сплати якої вона ухилилась чи прострочила) за кожний день прострочки. Якщо після закінчення 90 (дев'яноста) календарних днів від дня відвантаження товару оплата за відвантажені товари не здійснена, сторона-2 за кожний день перевищення строку виплачує стороні-1 пеню в розмірі 2,3% не отриманої у встановлений строк суми за кожен день прострочки.

Згідно з пунктом 9.1 Договору (у редакції протоколу погодження розбіжностей) неврегульовані сторонами спори передаються на розгляд в економічний (господарський) суд за місцезнаходженням відповідача. Рішення являється остаточним і обов'язковим для обох сторін. Мова судочинства - російська. Застосовуване право при розгляді спору - право держави, суд якої розглядає спір.

Додатковою угодою від 01.12.2015 № 9 сторони погодили продовження строку дії Договору до 31.12.2016.

На виконання умов Договору сторонами було підписано специфікації від 29.01.2016 № 59, від 10.02.2016 № 60, від 17.02.2016 № 61, від 18.02.2016 № 62, від 31.03.2016 № 63, якими останні узгодили найменування товару, кількість, ціну та загальну суму у розмірі 42 416 600,00 російських рублів.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості у розмірі 33 978 910, 31 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, згідно із статтею 193 ГК України та статтями 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору Завод поставив Товариству Товар на загальну суму 42 416 000,00 російських рублів, що підтверджується товарно-транспортними накладними: від 29.01.2016 № 1625129 на суму 4 754 100,00 російських рублів, від 11.02.2016 № 1625137 на суму 4 832 300,00 російських рублів, від 11.02.2016 № 1625138 на суму 4 972 600,00 російських рублів, від 17.02.2016 № 1625141 на суму 4 807 700,00 російських рублів, від 18.02.2016 № 1625142 на суму 4 807 000,00 російських рублів, від 18.02.2016 № 1625143 на суму 4 807 000,00 російських рублів, від 18.02.2016 № 1625147 на суму 4 912 800,00 російських рублів, від 31.03.2016 № 923384 на суму 4 324 000,00 російських рублів, від 31.03.2016 № 923385 на суму 4 199 800,00 російських рублів, а також міжнародними товарно-транспортними накладними (СМR), належним чином завірені копії яких наявні у матеріалах справи.

Тобто Завод належним чином виконав взяті на себе зобов'язання за Договором, про що свідчить й відсутність претензій та повідомлень Товариства про порушення продавцем умов Договору.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1.1 Договору (у редакції Додаткової угоди від 11.12.2014 № 6) передбачено, що при оплаті у російських рублях - відстрочка платежу при сумі загальної кредиторської заборгованості сторони-2 перед стороною-1, що не перевищує 40 000 000 (сорок мільйонів) російських рублів, але не більше 30 днів від дати відвантаження товару. Датою відвантаження товару являється дата оформлення товаросупровідних документів стороною-1.

Водночас Товариством частково здійснено оплату за отриманий товар, а саме: 07.09.2016 - 4 754 100,00 російських рублів, 04.10.2016 - 3 570 000,00 російських рублів, 29.12.2016 - 757 755,21 російських рублів.

При цьому суму в розмірі 4 419 600,00 російських рублів із суми 4 754 100,00 російських рублів, яка була сплачена Товариством 07.09.2016, було зараховано у рахунок оплати за попередніми товарно-транспортними накладними від 29.10.2015 № 923285 та від 30.10.2015 № 923289, за якими станом на момент звернення до суду з даним позовом заборгованість була відсутня, тому до позову не включена. Таким чином, заборгованість Товариства перед Заводом за Договором становить 37 754 344,79 російських рублів, що не було спростовано Товариством. Тобто, з огляду на дати оформлення товарно-транспортних накладних, судами встановлено, що Товариством було порушено зобов'язання за Договором у частині своєчасної оплати поставленого йому Товару.

За таких обставин суди дійшли висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог щодо стягнення з Товариства заборгованості за Договором у розмірі 37 754 344,79 російських рублів, що еквівалентно 16 989 455,15 грн. При цьому, визначаючи гривневий еквівалент суми заборгованості, суди виходили із зазначеного Заводом розміру, оскільки за приписами статті 83 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог.

У зв'язку з простроченням оплати заборгованості за поставлений згідно з Договором Товар Заводом нараховано 37 754 344,79 російських рублів пені за період з 01.03.2017 по 11.09.2017.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини першої, другої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною шостою статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини другої статті 343 ГК України та статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому до пені за порушення грошових зобов'язань застосовуються приписи частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Суди попередніх інстанцій, здійснивши перевірку наданого Заводом розрахунку пені, дійшли висновку про те, що при здійсненні розрахунку пені ним не враховано приписи статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", за якими розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не застосовано приписи частини шостої статті 232 ГК України щодо періодів нарахування пені, а тому здійснивши перерахунок з врахуванням умов Договору та норм чинного законодавства, дійшли висновку, що вимоги Заводу про стягнення з Товариства пені підлягають задоволенню у розмірі 2 891 174,87 грн. за загальний період прострочки виконання Товариством грошового зобов'язання з 01.03.2016 по 04.11.2016.

Доводи Товариства про прострочення ним строків оплати Товару у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які визнані такими, що тривають й, відповідно, перешкоджають Товариству виконати свої зобов'язання за Договором були відхилені судами, оскільки за умовами пункту 7.1 Договору передбачені обставини форс-мажору, а саме пожежі, потопу, землетрусу, інші стихійні лиха, війна, мораторії, страйки, зміна актів законодавства, прийняття нових актів законодавства, пропорційно відсувають виконання зобов'язань за Договором.

Згідно з пунктом 7.2 Договору сторони зобов'язані повідомляти про настання та припинення обставин форс-мажору протягом 3-х днів у письмовій формі.

Відповідно до пункту 7.3 Договору належним доказом наявних обставин форс-мажору та їх тривалості є сертифікати, видані відповідними компетентними органами країн сторони-1 та сторони-2.

Пунктом 7.4 Договору передбачено, що якщо такі обставини будуть тривати більше 3-х місяців, то кожна із сторін має право вимагати розірвання Договору.

Згідно із статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності особу, що порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила однак не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати на підставі статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до статті 217 ГГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно із статтею 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Проте наданий Товариством сертифікат Київської торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (у період з 01.09.2014 - тривають станом на 09.10.2017), яким засвідчено неможливість отримання коштів від виробника та проведення розрахунків внаслідок актів тероризму в зоні проведення АТО, був відхилений апеляційним судом, оскільки Товариство на підставі підписаних у цей період специфікацій від 29.01.2016 № 59, від 10.02.2016 № 60, від 17.02.2016 № 61, від 18.02.2016 № 62 та від 31.03.2016 № 63, отримувало від Заводу Товар згідно з товарно-транспортними накладними, а також у період з 01.09.2015 по 29.12.2016 здійснювало часткову оплату отриманого товару.

Крім того, з 13.01.2015 місцезнаходженням Товариства є: 01032, Україна, м. Київ, вул. Саксаганського, буд 107/47 літ Б, а розвантаження Товару за товарно-транспортними накладними відбувалось у місті Краматорську та місті Дніпропетровську, які не є тимчасово окупованими.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що існування форс-мажорних обставин, на які посилається Товариство як на підставу для звільнення його від відповідальності у вигляді стягнення пені або для її зменшення, а також відстрочення виконання рішення суду чи відмови у задоволенні позову в повному обсязі, матеріалами справи не підтверджується.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами не взято до уваги факт настання для відповідача обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) щодо його зобов'язань з прийняття та оплати товару за спірним Договором, що підтверджується сертифікатом Київської торгово-промислової палати від 11.10.2017 № 7846, та безпідставно не задоволено клопотання Товариства про зменшення розміру пені, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "ТОРГОВИЙ АЛЬЯНС" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 у справі № 910/15492/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя К. Пільков