Історія справи

Ухвала КГС ВП від 27.03.2019 року у справі №904/3941/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/3941/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Стратієнко Л.В.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(судді - Петренко Н.Е.)

від 14.11.2018

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий - Кузнецова І.Л., судді: Кощеєв І.М., Подобєд І.М.)

від 12.02.2019

у справі №904/3941/18

за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"

про визнання недійсним п. 11.1 додаткової угоди №2 від 08.11.2016 до договору страхування майна,

за участю представників учасників справи:

позивача - Крапівцева О.О.;

відповідача - Філімонова О.М.;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - ПАТ "СК "Інгосстрах") про визнання недійсним п.11.1 додаткової угоди №2 від 08.11.2016 до договору страхування майна №DNHSIM127958 від 04.04.2014 на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

1.2. В обґрунтування позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" посилається на те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2018 у позові відмовлено.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2018 залишено без змін.

2.3. Господарськими судами встановлено такі фактичні обставини справи:

-04.04.2014 між ПАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" (страховиком) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (страхувальником) укладено договір страхування майна №DNHSIM127958;

-відповідно до п.п. 4.1, 4.2 цього договору предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, вказаним в п.5.1 договору. Згідно з умовами договору страховик зобов'язався у разі настання страхового випадку здійснити страхове відшкодування страхувальнику або іншій особі, визначеній у цьому договорі страхувальником, на користь якої укладено договір, а страхувальник - своєчасно сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору;

-пунктом 10 визначено строк дії договору з 04.04.2014 по 03.04.2017 включно (але не більше ніж сплачуємий період п. 11.1);

-згідно з п. 11.1 договору страхові платежі сплачуються за графіком, яким встановлені дати щорічних оплат, періоди оплати та суми страхових платежів за відповідні періоди. Останнім є період з 04.04.2016 по 03.04.2017;

-25.03.2015 сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору страхування майна №DNHSIM127958 від 04.04.2014, якою внесено зміни та викладено п.п. 7, 8, 9 та 11.1 договору в новій редакції. Пунктом 11.1 договору в цій редакції передбачені інші суми страхових платежів;

-08.11.2016 сторонами укладено додаткову угоду №2 до вказаного договору, якою внесено зміни та викладено п.п. 6.1., 6.2., 9 та 11.1 договору в новій редакції. Внаслідок змін, внесених до п. 11.1 договору страхування додатковою угодою №2, сплачуємі періоди, за які вносяться страхові платежі, встановлені до 03.04.2020, збільшено розміри страхових платежів та змінено дати їх оплати.

2.4. При зверненні з позовом банком зазначено, що додатковою угодою № 2 зміни в частині терміну дії договору страхування майна не внесені, а п.11.1 додаткової угоди в частині сплати страхових платежів за періоди після закінчення передбаченого цим договором строку дії суперечить таким загальним засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність, розумність, та не має наслідком виконання зобов'язань за договором страхування майна для відповідача, а отже є недійсними.

2.5. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не було доведено факту укладення додаткової угоди №2 від 08.11.2016 до договору страхування майна №DNHSIM127958 від 04.04.2014 без його вільного волевиявлення, того, що угода не відповідала його внутрішній волі, що її зміст був невідомий позивачу на момент підписання. При цьому в матеріалах справи відсутні докази підписання цієї додаткової угоди внаслідок введення позивача в оману або наявності інших обставин, які обґрунтовують недобросовісність дій контрагента при укладенні цієї угоди.

Господарськими судами також встановлено, що відповідно до банківської виписки по рахунку ПАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" №26507050000686 за 16.12.2016 ПАТ КБ "Приватбанк" 16.12.2016 перераховано на рахунок товариства відкритий у банку грошові кошти в сумах 1134988грн.82коп. та 6 640149грн.72коп. з призначенням платежу "сплата страхового платежу по страхуванню майна відповідно до додаткової угоди № 2 від 08.11.2016 до договору № DNHSIM127958 від 04.04.2014", що вказує на виконання позивачем зобов'язань, передбачених п.11.1 договору страхування у редакції спірної додаткової угоди.

Також на виконання Закону України "Про страхування" відповідач формував та вів технічні резерви незароблених премій з врахуванням зобов'язань за договором страхування майна в редакції оспорюваної додаткової угоди, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками та статистичною звітністю.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що як позивачем, яким проведено оплату у строки та у розмірах, встановлених договором страхування майна №DNHSIM127958 від 04.04.2014 в редакції додаткової угоди №2 від 08.11.2016, так і відповідачем, яким формувалися страхові резерви з урахуванням вказаного договору страхування в редакції додаткової угоди №2 від 08.11.2016, вчинялися дії, спрямовані на виконання договору страхування майна № DNHSIM127958 від 04.04.2014 в редакції спірної додаткової угоди, у зв'язку з чим, вказана угода та її умови (пункти) щодо сплати страхових платежів не можуть розцінюватись як такі, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цією додатковою угодою та цими умовами (пунктом).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2018 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2019, АТ КБ "Приватбанк" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги:

-судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, зокрема частину 9 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки прийнято до уваги листи, надані відповідачем, які відсутні у позивача та що яких відсутні докази підтвердження їх надіслання позивачеві;

-судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, а саме: статті 9, 26, 28 Закону України "Про страхування", оскільки оспорюваною додатковою угодою змінено графіки та розміри оплати страхових платежів авансом за період поза межами дії договору страхування, тобто страхові платежі не матимуть наслідком вчинення страховиком дій для здійснення виплат при настанні страхового випадку;

-судами попередніх інстанцій не враховано, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, при цьому помилково застосовано положення щодо фіктивного правочину.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався суд

4.1. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

4.2. Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 5 статті 215 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

4.3. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (частина 1 статті 234 Цивільного кодексу України).

Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у частині 5 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним (узагальнення Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

З огляду на наведене колегією суддів відхиляються доводи скаржника про помилкове застосування судами попередніх інстанцій положення щодо фіктивного правочину.

4.4. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Якщо на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Оскільки правочин є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, то завідомо на момент вчинення правочину об'єктивна неможливість настання правового результату не породжує у сторін тих чи інших прав та обов'язків. Однак не є такими правочини, за якими реальність настання правових наслідків поставлено в залежність від поведінки учасників чи інших обставин, до яких можна віднести і правочини щодо страхування майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 904/3942/18.

4.5. З врахуванням викладеного, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що обома сторонами оспорюваного правочину вчинялися дії, спрямовані на виконання договору страхування майна № DNHSIM127958 від 04.04.2014 в редакції спірної додаткової угоди, то колегія суддів погоджується з їх висновком, що вказана угода та її умови (пункти) щодо сплати страхових платежів не можуть розцінюватись як такі, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цією додатковою угодою та цими умовами (пунктом).

4.6. Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що передбачено також статтями 626, 627 Цивільного кодексу України.

Статті 627, 628 Цивільного кодексу України встановлюють, що сторони самостійно і на добровільних засадах визначають умови договору, у зв'язку із чим спірні умови оспорюваного правочину мали бути проаналізовані позивачем на предмет їх справедливості та прийнятності для нього в момент укладення правочину, а не за фактом подальшого виконання такого правочину.

При цьому судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем не доведено, що додаткова угода №2 від 08.11.2016 була укладена без вільного волевиявлення позивача, не відповідала його внутрішній волі, що її зміст був невідомий позивачу на момент підписання додаткової угоди, а також не доведено підписання додаткової угоди внаслідок введення позивача в оману або наявності інших обставин, які обґрунтовують недобросовісність дій контрагента при укладенні такої додаткової угоди.

4.7. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним п.11.1 додаткової угоди №2 від 08.11.2016 до договору страхування майна №DNHSIM127958 від 04.04.2014

Доводи касаційної скарги, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються як необґрунтовані.

4.8. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому листи, про які зазначає скаржник у своїй касаційній скарзі, № 2016/12-15 від 15.12.2016 і № 16-12/02-05 від 16.12.2016, місцевий господарський суд не взяв до уваги, про що зазначено у тексті судового рішення.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, а також в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

6. Судові витрати

6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2018 у справі № 904/3941/18 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

Л. Стратієнко