Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.03.2018 року у справі №902/619/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 902/619/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю

"Селищанське" - не з'явився,

Тиврівської районної державної адміністрації

Вінницької області - не з'явився,

Головного управління Держгеокадастру

у Вінницькій області - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 (у складі колегії суддів: Демянчук Ю.Г. (головуючий), Юрчук М.І., Крейбух О.Г.)

та рішення Господарського суду Вінницької області від 21.11.2017 (у складі колегії суддів: Матвійчук В.В. (головуючий), Банасько О.О., Тісецький С.С.)

у справі № 902/619/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"

до Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про продовження договору оренди та зобов'язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське" (далі - ТОВ "Селищанське") звернулося до суду з позовом до Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Тиврівська РДА), Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру), у якому просило визначити ГУ Держгеокадастру орендодавцем за договором оренди землі від 01.06.2011; поновити на п'ять років термін дії договору оренди землі б/н від 01.06.2011 на земельну ділянку площею 2,6482 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться на території Селищанської сільської ради за межами с. Селище Тиврівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на тих самих умовах, у редакції додаткової угоди, викладеній у позовній заяві.

Позивач зазначав, що у порядку реалізації свого права на поновлення договору оренди неодноразово направляв Тиврівській РДА листи-повідомлення з проектами додаткових угод про поновлення цього договору, проте відповідачем було запропоновано позивачу з цього питання звернутися до особи, уповноваженої управляти спадщиною за місцем знаходження земельної ділянки.

Оскільки, Тиврівською РДА не приймалося рішення про відмову у поновленні договору оренди, ТОВ "Селищанське" як орендар земельної ділянки, який належним чином виконує обов'язки за договором оренди і має переважне право на поновлення цього договору на тих самих умовах з підстав, передбачених частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а земельна ділянка, за твердженням позивача, перебуває у державній власності, повноваженнями щодо передачі в користування якої наділено ГУ Держгеокадастру, ТОВ "Селищанське" просило про задоволення позову.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 21.11.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема, із того, що вимога позивача про визначення ГУ Держгеокадастру орендодавцем за договором оренди від 01.06.2011 не відповідає встановленим законодавством способам захисту, не призведе до поновлення порушеного права позивача, і за своїм змістом спрямована на встановлення юридичного факту, який являється елементом правової оцінки спірних правовідносин в контексті заявленого предмета позовних вимог, при цьому спірна земельна ділянка є невитребуваною земельною частковою (паєм), отже, підстав вважати її державною власністю немає. Також суд послався на те, що з урахуванням вимог Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" Тиврівська РДА має право передавати земельні частки (паї) в оренду, однак за умови їх формування як об'єкта цивільних прав, а також на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Проте, договір оренди від 01.06.2011 не відповідає вимогам законодавства, оскільки не містить таких істотних умов як об'єкт оренди та належне визначення строку дії договору, а сторонами не надано доказів того, чи було прийнято земельну ділянку, яка була предметом договору оренди від 01.06.2011, спадкоємцем, або прийнято рішення суду про визнання вказаної земельної ділянки відумерлою спадщиною. Крім того, суд зауважив, що згідно з положеннями частини 3 статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не може бути менший як 7 років, тому поновлення договору оренди від 01.06.2011 у редакції додаткової угоди, наведеній у позовній заяві, суперечило б чинному законодавству.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2018 року ТОВ "Селищанське" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу ТОВ "Селищанське" обґрунтовує, зокрема, тим, що судами при вирішенні спору не враховано норми чинного законодавства, у тому числі положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", та висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, внаслідок чого суди проігнорували право позивача на поновлення договору (як переважне право на укладення договору на новий строк, так і поновлення його на тих самих умовах); договір оренди, укладений між Селищенською сільрадою і ОСОБА_8, є нікчемним і не міг братися до уваги судом та впливати на оцінку переважного права позивача на поновлення договору оренди.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру зазначає про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін, наголошуючи на їх законності і обґрунтованості. Також відповідач зазначив, що оскільки невитребувані земельні частки (паї) не є землями державної власності, ГУ Держгеокадастру не може бути розпорядником цих земель, а тому, відповідно, не може бути орендодавцем за договором оренди від 01.06.2011. Крім того, відповідач вказує, що згідно з даними Державного земельного кадастру, право оренди 20.09.2017 зареєстровано за ОСОБА_8 і наразі таке право не оскаржено та не скасовано.

03.10.2018 ТОВ "Селищанське" надіслано на адресу Верховного Суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення такого клопотання з огляду на приписи частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), за змістом яких суд касаційної інстанції не має права приймати до розгляду нові докази.

Учасники справи в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "Вячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Причиною виникнення спору між сторонами у справі стало питання, зокрема, наявності чи відсутності підстав для поновлення договору оренди землі від 01.06.2011 на тих самих умовах, у редакції додаткової угоди, запропонованій позивачем, на підставі частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК), Цивільним кодексом України (далі - ЦК), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як встановлено судами, 01.06.2011 між Тиврівською РДА (орендодавець) і ТОВ "Селищанське" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (невитребувана земельна частка (пай) у кількості 1 штука), що належить покійній ОСОБА_10, загальною площею 2,6482 га, яка знаходиться на території Селищенської сільради за межами населеного пункту с. Селище Тиврівського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до пункту 8 цей договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Судами також установлено, що до спливу строку дії договору оренди ТОВ "Селищанське" зверталося до Тиврівської РДА з листами про поновлення зазначеного договору, однак, у листі від 17.11.2016 № 01/01-16/2391 відповідач зауважив про неподання позивачем проекту додаткової угоди про поновлення договору, а також повідомив позивачеві, що для вирішення питання продовження строку дії договору оренди слід звернутися до особи, яка управляє спадщиною. При цьому Тиврівська РДА послалася на положення частини 5 статті 4, статті 19 Закону України "Про оренду землі", статті 1285 ЦК (зі змінами від 20.09.2016).

Зазначені обставини стали підставою для звернення ТОВ "Селищанське" до суду із позовом про поновлення на п'ять років договору оренди, укладеного між Тиврівською РДА і ТОВ "Селищанське", на тих же умовах у редакції додаткової угоди, викладеній у позовній заяві.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. При цьому стаття 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Зокрема у частинах 1-5 статті 33 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Отже, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою (частини 2-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі") процедури та наявності волевиявлення сторін.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що за договором оренди ТОВ "Селищанське" передано у користування земельну ділянку (невитребувана земельна частка (пай) у кількості 1 шт.), що належить покійній ОСОБА_10, загальною площею 2,6482 га, яка знаходиться на території Селищенської сільради за межами населеного пункту с. Селище Тиврівського району.

Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частиною 3 статті 2 ЗК об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до змісту статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди за цим Законом є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

За змістом положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Разом із тим на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об'єктами земельних відносин і мають різний правовий режим.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Як установлено господарським судом першої інстанції, позивач просив визначити ГУ Держгеокадастру орендодавцем за договором від 01.06.2011, що не ґрунтується на наведених приписах законодавства, оскільки (як уже зазначалося) за цим договором в оренду передавалася нерозподілена (невитребувана) земельна частка (пай), розпорядником якої ГУ Держгеокадастру не є.

Чинне законодавство, зокрема, Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", не передбачає повноважень державних органів чи органів місцевого самоврядування передавати в оренду земельні частки (паї) до їх формування у земельні ділянки (стаття 13 названого Закону).

Судом апеляційної інстанції установлено, що 03.04.2017 між Селищенською сільрадою (орендодавцеь) і громадянином ОСОБА_8 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 2,6482 га, якою позивач користувався за договором оренди, який він просить визнати поновленим на 5 років. Право оренди ОСОБА_8 зареєстровано в Державному реєстрі.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Наслідком вирішення господарського спору повинно бути відновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

У постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 6-55цс15 наведено правовий висновок про те, що в разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини 2 статті 16 ЦК. Обраний позивачем спосіб захисту права щодо поновлення договору оренди на той же строк і на тих же умовах за обставин надання спірної земельної ділянки в оренду іншій особі за договором оренди не забезпечує ефективного захисту та відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 902/582/17, від 04.04.2018 у справі № 902/568/17, від 11.12.2018 у справі № 902/570/17, від 06.12.2018 у справі № 902/575/17.

За таких обставин, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

При цьому колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції не дослідив, чи призведе обраний позивачем спосіб захисту права щодо поновлення договору оренди за обставин надання спірної земельної ділянки в оренду іншій особі за договором оренди, до відновлення порушеного права, на що звертала увагу Тиврівська РДА у письмових поясненнях, оскільки не взяв до уваги наявності договору оренди щодо спірної земельної частки, укладеного з іншим орендарем, і не врахував, що в цьому випадку достатнім є те, що з огляду на наявність укладеного між Селищенською сільрадою і ОСОБА_8 договору оренди стосовно спірної земельної ділянки та згідно з наведеною постановою Верховного Суду України від 15.04.2015 № 6-55цс15, заявлена позивачем вимога про продовження договору оренди не вирішує спору про право оренди на земельну ділянку та не забезпечує захисту чи відновлення порушеного права позивача саме за таких обставин.

Апеляційний господарський суд, в свою чергу, хоча і послався на обставини стосовно того, що обраний позивачем спосіб захисту не може відновити порушене право позивача за умови наявності укладеного між Селищенською сільрадою і ОСОБА_8 договору оренди стосовно спірної земельної ділянки, однак погодився саме з висновками суду першої інстанції щодо підстав для відмови у позові.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що хоча місцевий та апеляційний господарські суди припустилися процесуальних порушень, однак, це не вплинуло на правильність рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи ТОВ "Селищанське" про те, що договір оренди, укладений між Селищенською сільрадою та ОСОБА_8, є нікчемним та не міг братися до уваги, колегією суддів відхиляються, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, цей договір є дійсним та зареєстрованим в установленому законом порядку.

Посилаючись на порушення переважного права на укладення договору оренди та зазначаючи, що договір є продовженим, оскільки позивач продовжує сплачувати орендну плату, скаржник також не враховує наявність дійсного договору оренди з іншим орендарем та зареєстроване право оренди за третьою особою на спірну земельну ділянку.

Посилаючись на постанову Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, скаржник не врахував, що предметом спору у цій постанові є визнання договору оренди землі недійсним, скасування його державної реєстрації та визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендодавцем, в якій, зокрема, встановлено факт дотримання орендарем процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, в той час, як у даній справі позивач просить поновити договір оренди землі за наявності одночасно дійсного договору оренди спірної земельної ділянки, укладеного з іншим орендарем.

Доводи скаржника стосовно того, що ГУ Держгеокадастру є належним орендодавцем за договором оренди у даному випадку не є обґрунтованими, оскільки не відповідають встановленим судами обставинам та Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

В силу положень статті 311 ГПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суди попередніх інстанцій припустилися процесуальних порушень, що призвело до ухвалення незаконних рішень, однак, правильно виклали резолютивну частину про відмову в позові, Верховний Суд вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК - частково задовольнити касаційну скаргу ТОВ "Селищанське", змінити мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень, виклавши їх в редакції даної постанови.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" задовольнити частково.

2. Змінити мотивувальні частини постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 та рішення Господарського суду Вінницької області від 21.11.2017 у справі № 902/619/17, виклавши їх в редакції даної постанови, в решті залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий