Історія справи

Постанова КГС ВП від 22.08.2023 року у справі №904/2671/22
Постанова КГС ВП від 22.08.2023 року у справі №904/2671/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/2671/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - В`юнченка О. А. (адвокат),

відповідача - Боголіп Ю. В. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2023 (суддя Бажанова Ю. А.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2023 (судді: Чус О. В. - головуючий, Кощеєв І. М., Орєшкіна Е. В.) у справі

за позовом Нікопольської міської ради Дніпропетровської області

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 1 821 751,55 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У серпні 2022 року Нікопольська міська рада Дніпропетровської області (далі - Рада) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (враховуючи заяву про заміну відповідача) про стягнення з Акціонерного товариство "Українська залізниця" (далі - Товариство) на свою користь заборгованість у сумі 1 821 751,55 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не в повному обсязі (на меншу площу) здійснює декларування і сплату грошових зобов`язань, зокрема в частині невідповідності площі земельної ділянки правовстановлюючих документів та незастосуванням необхідних коефіцієнтів.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2023, позов Ради до Товариства про стягнення 1 821 751,55 грн задоволено частково: стягнуто з Товариства на користь Ради 1 720 014,03 грн заборгованості, у решті позовних вимог відмовлено.

4. Судові рішення мотивовано тим, що плата за користування землями у м. Нікополь має здійснюватися з урахуванням даних про економіко планувальну зону, коефіцієнтом Км2, локальними коефіцієнтами Км3 та Кф, а посилання відповідача на те, що йому не було відомо про зазначені коефіцієнти (необхідність їх застосування), не звільняють його від сплати відповідної заборгованості.

Суди попередніх інстанцій також дійшли висновку про те, що плата за землю підлягає сплаті за земельну ділянку, яка фактично використовується у розмірі 91,0060 га (Державний акт на право постійного користування землею від 26.02.1999 за реєстровим номером 651) та у розмірі 15,0810 га (Державний акт на право постійного користування землею від 22.11.1995 за реєстровим номером 512). Оцінивши фактичні обставини справи комплексно, суди відхилили доводи позивача про те, що оплаті підлягає земельна ділянка, розмір площі якої зазначено в Державному акті на право постійного користування з огляду на те, що вилучення земельних ділянок здійснювалось на підставі рішень позивача та за участю відділу земельних ресурсів, в позові позивач посилається, що спір стосується плати за фактичне користування земельними ділянками.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі Товариство просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2023 у справі № 904/2671/22 в частині задоволення позовних вимог та ухвалите в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо питання застосування положень пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме з якого саме моменту плата за землю набуває статусу податкового зобов`язання та підпадає під сферу регулювання ПК України, враховуючи те, що земельна ділянка оформлена у встановленому законом порядку, та чи може бути, враховуючи спірні правовідносини, стягнуто земельний податок на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки з огляду на зміст пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України "власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є постійним користувачем земельної ділянки на підставі Державного акта на праві постійного користування, не підпадає під правове регулювання норми статті 1212 ЦК України".

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. Рада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2023 у справі № 904/2671/22 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 22.08.2023.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 26.02.1999 реєстраційний номер 651 у постійному користуванні Придніпровської залізниці перебуває земельна ділянка площею 96,4960 га.

10. Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 31.01.1996 реєстраційний номер 512 у постійному користуванні Нікопольської дистанційної колії Придніпровської залізниці перебуває земельна ділянка площею 15,0810 га.

11. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 було утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", до якого зокрема, увійшло Державне підприємство "Придніпровська залізниця".

12. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 "Питання Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" було затверджено статут Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", відповідно до пункту 2 якого товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту, які реорганізовано шляхом злиття згідно з Додатком № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200; пунктом 12 Статуту закріплено, що товариство є юридичною особою з дня державної реєстрації.

13. 21.10.2015 відбулася державна реєстрація Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", в дані про юридичних осіб, правонаступником яких є юридична особа увійшло і Державне підприємство "Придніпровська залізниця", Регіональна філія "Придніпровська залізниця" значиться як відокремлений підрозділ юридичної особи - Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

14. 18.08.2015 Міністерством інфраструктури України відповідно до статті 107 Цивільного кодексу України було затверджено передавальний акт Державного підприємства "Придніпровська залізниця", відповідно до якого правонаступництво щодо усього майна, прав та обов`язків Державного підприємства "Придніпровська залізниця" після його реорганізації шляхом злиття переходить до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

15. Відповідно до пункту 2.1 Положення про Регіональну філію "Придніпровська залізниця" філія є окремим підрозділом товариства, який не має статусу юридичної особи та діє від імені товариства та в його інтересах, здійснює делеговані товариством функції у визначеному регіоні транспортної мережі, відповідно до мети, завдань та предмету діяльності товариства.

16. Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" відповідно до статті 85 Господарського кодексу України та статті 115 Цивільного кодексу України набуло право постійного користування на земельні ділянки площею 96,4960 га (Державний акт на право постійного користування землею від 26.02.1999 за реєстровим номером 651) та площею 15,0810 га (Державний акт на право постійного користування землею від 22.11.1995 за реєстровим номером 512), що підтверджується витягом зведеного переліку земельних ділянок Державного підприємства "Придніпровська залізниця" право постійного користування, яким вноситься до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

17. Нікопольська міська рада Дніпропетровської області посилається на те, що у період з 01.09.2019 по 31.12.2019 відповідачем сплачувалася плата за земельну ділянку (яка перебуває у користуванні відповідача згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 26.02.1999 реєстраційний номер 651 площею 96,4960 га) у меншому розмірі, а саме без застосування коефіцієнтів функціонального використання земель (Кф), зонального коефіцієнту (Км2), локального коефіцієнту (Км3), без застосування коефіцієнту Кф 3 для земельних ділянок інформація про які не внесена до Державного земельного кадастру та за площу меншу, ніж зазначено в Державному акті (за площу 90,9984 га), що призвело до заборгованості зі сплати за земельну ділянку площею 95,9481 га (96,4960 га 0,5479 га (розмір вилученої земельної ділянки) за спірний період у сумі 1 166 049,88 грн.

Так, відповідно до довідки (лист від 29.10.2021 №18-4-0.102, 1-339/43-21) Управлінням у Нікопольському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надано вихідні дані згідно з технічною документацією з нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 96,4960 га, а саме:

- базова вартість земельної ділянки, грн./кв.м.=107,01;

- економіко-планувальна зона = 94 (100.00%);

- коефіцієнт Км2= 1,00;

- локальні коефіцієнти за місцезнаходженням земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони=0.95*0.95*0.95*0.95*0.95*0.91*1.04*1.04*1.09;

- сукупний коефіцієнт Км3=0.83;

- коефіцієнт Кф: стосується земельних ділянок відомості ДЗК не відповідають наказу Держгеоокадастру України від 23.07.2010 №548. Від 17.07.2018 набрав чинності наказ Міністерства аграрної політики та продовольства №162 від 27.03.2018 "Про внесення змін до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів", згідно якого змінено коефіцієнт, яких характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) для земельних ділянок, інформація про які не внесені до відомостей Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель з "2" на "3".

18. Нікопольська міська рада Дніпропетровської області посилається на те, що у період з 01.09.2019 по 31.10.2021 відповідачем сплачувалася плата за земельну ділянку (яка перебуває у користуванні відповідача згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 22.11.1995 реєстраційний номер 512 площею 15,0810 га) у меншому розмірі, а саме без застосування коефіцієнтів функціонального використання земель (Кф), зонального коефіцієнту (Км2), локального коефіцієнту (Км3), без застосування коефіцієнту Кф 3 для земельних ділянок інформація про які не внесена до Державного земельного кадастру, що призвело до заборгованості зі сплати за земельну ділянку площею 15,0810 га за спірний період у сумі 655 701,67 грн.

Так, відповідно до довідки (лист від 29.10.2021 №18-4-0.102, 1-339/43-21) Управлінням у Нікопольському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надано вихідні дані згідно технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 15,081 га, а саме:

- базова вартість земельної ділянки, грн./кв.м.=107,01;

- економіко-планувальна зона = 94 (55%), 99 (33%), 9 (7%), 14 (1%),;

- коефіцієнт Км2= 1,06;

- локальні коефіцієнти за місцезнаходженням земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони=1.06*0.95*0.95*0.95*0.95*0.951*1.02;

- сукупний коефіцієнт Км3=0.84;

- коефіцієнт Кф: стосується земельних ділянок відомості ДЗК не відповідають наказу Держгеоокадастру України від 23.07.2010 № 548. Від 17.07.2018 набрав чинності наказ Міністерства аграрної політики та продовольства від 27.03.2018 № 162 "Про внесення змін до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів", згідно якого змінено коефіцієнт, яких характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) для земельних ділянок, інформація про які не внесені до відомостей Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель з "2" на "3".

19. Акціонерне товариство "Українська залізниця" посилається на те, що у спірному періоді сплачувало плату за землю на підставі інформації відділу у м. Нікополі міськрайонного управління у Нікопольському районі та м. Нікополь Головного Управління Держгеокадастру від 21.10.2019 № 19-4-0.172-27/120-19 (в якому відсутні дані про економіко планувальну зону, коефіцієнт Км2, локальні коефіцієнти Км3 та коефіцієнт Кф) за земельну ділянку, яка фактично використовується у розмірі 91,0060 га (96,496 га - 0,2190 га (вилучено на підставі рішення Нікопольської міської ради від 30.07.1994) - 0,5479 га (вилучено на підставі рішення Нікопольської міської ради від 16.03.2001) - 4,7231 га (вилучено на підставі рішення Нікопольської міської ради від 10.01.2001 шляхом передання на баланс КП "Нікопольське ЖЕО) + 15,0810 га; посилається на відсутність боргу щодо плати за землю, на підтвердження чого надало податкові декларації за спірний період.

20. Нікопольська міська рада Дніпропетровської області посилається на несплату у повному обсязі відповідачем плати за землю, яка перебуває у постійному користуванні відповідача на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 26.02.1999 за реєстровим номером 651 та Державного акта на право постійного користування землею від 22.11.1995 за реєстровим номером 512 у період з 01.09.2019 по 31.10.2021 у загальній сумі 1 821 751,55 грн, проти чого заперечує Акціонерне товариство "Українська залізниця", що і є причиною виникнення спору.

Позиція Верховного Суду

21. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

23. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо питання застосування положень пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме з якого саме моменту плата за землю набуває статусу податкового зобов`язання та підпадає під сферу регулювання ПК України, враховуючи те, що земельна ділянка оформлена у встановленому законом порядку, та чи може бути, враховуючи спірні правовідносини, стягнуто земельний податок на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки з огляду на зміст пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України "власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є постійним користувачем земельної ділянки на підставі Державного акта на праві постійного користування, не підпадає під правове регулювання норми статті 1212 ЦК України".

24. Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про правомірність заявлення на підставі статті 1212 ЦК України позивачем вимоги про стягнення з відповідача 1 064 312,36 грн заборгованість за земельну ділянку площею 91,0060 га (Державний акт на право постійного користування землею від 26.02.1999 за реєстровим номером 651) за період з 01.09.2019 по 31.12.2019 та 655 701,67 грн за земельну ділянку площею 15,0810 га (Державний акт на право постійного користування землею від 22.11.1995 за реєстровим номером 512) за період з 01.09.2019 по 31.10.2021.

25. Частинами 1, 2 статті 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у редакції, чинній на час видачі та реєстрації Державних актів від 22.11.1995 та 26.02.1999) визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

26. Статтею 92 Земельного кодексу України (у чинній редакції, далі - ЗК України) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

27. Отже, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з таких підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

28. Частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

29. Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

30. Статтею 126 цього кодексу передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

31. Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

32. У частині 3 статті 3 цього Закону України встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

33. Суди попередніх інстанцій встановили, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" відповідно до статті 85 Господарського кодексу України та статті 115 ЦК України набуло право постійного користування на земельні ділянки площею 96,4960 га (Державний акт на право постійного користування землею від 26.02.1999 за реєстровим номером 651) та площею 15,0810 га (Державний акт на право постійного користування землею від 22.11.1995 за реєстровим номером 512), що підтверджується витягом зведеного переліку земельних ділянок Державного підприємства "Придніпровська залізниця" право постійного користування, яким вноситься до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

34. Згідно з підпунктом 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, є платниками земельного податку. Земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу).

35. Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України). Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (підпункт 286.1 статті 286 ПК України).

36. За вимогами пункту 287.1 статті 287 ПК України землекористувачі сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права користування земельною ділянкою.

37. Виходячи з наведеного, а також ураховуючи те, що право постійно користування земельною ділянкою вже зареєстровано за відповідачем, що підтверджується державними актами на право постійного користування землею, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у відповідача виник обов`язок сплачувати земельний податок.

38. Водночас, як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у спірний період відповідачем подавались податкові декларації з плати за землю та сплачувалась задекларована плата, між тим, предметом спору є стягнення плати за землю, яка не була задекларована, однак підлягала сплаті, у розмірі встановленому судом на користь позивача відповідно до приписів статті 1212 ЦК України.

39. Рада, встановивши факт несплати відповідачем земельного податку та звертаючись до суду з відповідним позовом, виходила з того, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

40. Водночас законодавство прямо передбачає суб`єктів владних повноважень, які мають виключне право звертатися до суду про стягнення податків (в т.ч. земельного податку), натомість Рада не є таким суб`єктом.

41. Як уже зазначено вище, відповідач як особа, що має зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою, має обов`язок сплачувати плату за землю у вигляді земельного податку. Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

42. Тобто земельний податок є формою плати за землю та входить до складу податку на майно. Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України податок на майно відноситься до місцевих податків. Отже, зобов`язання відповідача сплачувати земельний податок є податковим зобов`язанням.

43. Згідно з пунктом 41.2 статті 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.

44. Відповідно до пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, його територіальні органи.

45. Згідно із законодавством таким органом доходів і зборів є Державної фіскальної служби України та її територіальні органи (пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236).

46. Відповідно до статті 191 ПК України контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків, звертаються до суду у випадках, передбачених законом. Контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов`язань (підпункт 20.1.36 пункту 20.1 статті 20 ПК України).

47. З урахування наведеного, виходячи з установленого судами попередніх інстанцій факту державної реєстрації відповідачем права постійного користування земельною ділянкою, належним способом захисту є стягнення земельного податку, а не заборгованості за фактичне користування земельною ділянкою, а належним позивачем має бути орган доходів і зборів, а не Рада як уповноважена власником землі особа.

48. У зв`язку із викладеним та враховуючи встановлені судами обставини користування відповідачем земельними ділянками на підставі правовстановлюючих документів - внаслідок набуття відповідачем як правонаступником права постійного користування земельною ділянкою, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача спірної суми у цій справі як безпідставно збережених відповідачем за рахунок власника земельних ділянок коштів, які відповідач мав сплатити за користування земельними ділянками на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6 (пункт 7.12).

49. З цих підстав Суд відхиляє аргументи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, що відповідач всупереч вимогам законодавства здійснює фактичне користування земельною ділянкою.

50. Отже, Рада не довела порушення своїх прав унаслідок безпідставного збереження відповідачем за рахунок власника земельних ділянок коштів, оскільки у відповідача протягом спірного періоду існував лише обов`язок сплатити земельний податок. Зазначене є підставою для відмови в позові.

При цьому вимоги про стягнення сплаченого Акціонерним товариством "Українська залізниця" земельного податку не у повному розмірі може заявити виключно контролюючий орган - уповноважений орган доходів у порядку адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 (пункт 42).

Так, Велика Палата Верховного Суду у пункті 43 наведеної постанови зазначила, що позивач міг би звернутися до суду з вимогою про повернення Раді несплачених відповідачем коштів за користування землею, але лише за період безпідставного користування відповідачем земельною ділянкою - до часу належного оформлення ним права користування.

51. Водночас, суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов, застосували до спірних правовідносин норми матеріального права про стягнення безпідставно збережених грошових коштів, тоді як такі норми не підлягали застосуванню у цьому спорі. Таке порушення норм права призвело до ухвалення судами незаконних рішень у справі, адже суди мали визначити дійсну правову природу грошового зобов`язання відповідача та встановити, що заявлена до стягнення позивачем сума не є безпідставно збереженими грошовими коштами, а позивач не має права на їх стягнення у суді, що є підставою для відмови в позові.

Висновки Верховного Суду

52. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

53. Згідно із частиною 1 статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

54. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 311 ГПК України).

55. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що під час вирішення цього спору суди першої та апеляційної інстанцій, застосувавши до спірних правовідносин норми закону про стягнення безпідставно збереженими грошових коштів, тоді як фактично спірним зобов`язанням є земельний податок, порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

56. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2023 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2023 у справі № 904/2671/22 в частині задоволення позовних вимог, ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

57. Оскільки за результатами касаційного перегляду справи рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають до скасування в частині задоволення позовних вимог та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, то судові витрати згідно зі статтею 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 300 301 308 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2023 у справі № 904/2671/22 скасувати в частині задоволення позовних вимог і в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2023 у справі № 904/2671/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай