Історія справи

Ухвала КГС ВП від 26.12.2019 року у справі №925/1300/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 925/1300/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Понуровського Юрія Олексійовича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 (у складі колегії суддів: Кравчук Г.А. (головуючий), Козир Т.П., Яковлєв М.Л.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2019 (суддя Усатенко І.В.)

у справі № 925/1300/18

за позовом Фізичної особи-підприємця Понуровського Юрія Олексійовича

до Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області, Державної казначейської служби України

про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Понуровський Ю.О. звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області (далі - ГУ ДФС в Черкаській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), з урахуванням уточненої позовної зави, у якій просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку через ДКСУ на свою користь матеріальну шкоду (збитки), завдану протиправними діями та рішеннями ГУ ДФС в Черкаській області, в сумі 16 500,00 грн та на відшкодування моральної шкоди 255 157,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок протиправних дій ГУ ДФС в Черкаській області щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 30.06.2017, за результатами якої складено акт від 16.08.2017, а в подальшому прийнято податкові повідомлення-рішення про донарахування податкових зобов`язань, позивачу було завдано моральну шкоду та матеріальну шкоду (збитки) у виді витрат, понесених позивачем на оплату правової допомоги при оскарженні неправомірних дій ДФС в порядку адміністративного судочинства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що докази, надані позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу, понесених позивачем при розгляді справ № 823/1294/17, № 823/1778/17 та № 823/1503/17, не можуть бути належними та допустимими на підтвердження заподіяння матеріальної шкоди, оскільки питання відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених стороною у адміністративному провадженні, позивач мав би вирішити у межах розгляду зазначених справ у суді адміністративної юрисдикції. Разом із тим суди дійшли висновку, що позивачем не доведено обставин перенесення ним моральних страждань та переживань, а також не надано доказів наявності вини, причинного зв`язку між діями відповідача та шкодою (погіршення стану здоров`я, зниження престижу, ділової репутації тощо), тобто не доведено, що внаслідок отримання та подальшого судового оскарження акта перевірки позивачу завдано моральну шкоду.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2019 року ФОП Понуровський Ю.О. подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу ФОП Понуровський Ю.О. обґрунтовує, зокрема, тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи не враховано, що подані позивачем докази є достатнім підтвердженням заподіяння позивачу матеріальної та моральної шкоди внаслідок неправомірних дій органів ДФС при проведенні перевірки та донарахування сум податкових зобов`язань, що підтверджено судовими рішеннями в адміністративних справах № 823/1294/17, № 823/1778/17, № 823/1503/17; поза увагою судів залишилася та обставина, що сам факт визнання рішення та дій відповідача протиправними в судовому порядку є беззаперечним доказом заподіяння позивачу моральної шкоди; кошти, витрачені позивачем на отримання правової допомоги, не включаються до складу витрат підприємця, а є саме збитками, які позивач поніс при відновленні свого порушеного права

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 925/1300/18 за касаційною скаргою ФОП Понуровського Ю.О. на зазначені судові рішення та постановлено здійснити перегляд цих судових рішень без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2020 зупинено касаційне провадження у справі № 925/1300/18 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 925/1196/18.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.05.2020 поновлено провадження у справі та постановлено здійснити перегляд судових рішень без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що ФОП Понуровський Ю.О. зареєстрований як суб`єкт господарювання 19.08.2016, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , за видом діяльності: діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

Згідно з наказом ГУ ДФС в Черкаській області від 27.06.2017 № 1069 призначено проведення позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2016 по 30.06.2017, за результатами якої 16.08.2017 складено акт № 337/23-00-13-0117/2316412035.

В акті від 16.08.2017 № 337/23-00-13-0117/2316412035 зазначено про порушення ФОП Понуровським Ю.О. підпункту 1.2 пункту 1 статті 7 і абз.3 пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у зв`язку із чим здійснено донарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 19 372,14 грн, у тому числі за 2016 рік на суму 19 372,14 грн.

За результатами перевірки ГУ ДФС в Черкаській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.09.2017 № Ф-0011001303 на суму 19 372,14 грн і винесено рішення від 05.09.2017 № 0011011303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 1 937,21 грн.

На підставі акта від 16.08.2017 № 337/23-00-13-0117/2316412035 ГУ ДФС в Черкаській області було прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.09.2017 № 0011021303, № 0011061303, № 0011031303, № 0011181303.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 у справі № 823/1294/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2018, задоволено адміністративний позов ФОП Понуровського Ю.О. Визнано протиправними дії головного державного ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС в Черкаській області Сердюка С.О. щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки фізичної особи-підприємця Понуровського Ю.О. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 30.06.2017, за результатами якої складено акт від 16.08.2017 № 337/23-00-13-0117/2316412035.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 у справі № 823/1778/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2018, задоволено адміністративний позов ФОП Понуровського Ю.О. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС в Черкаській області від 05.09.2017 № 0011021303, № 0011061303, № 0011031303, № 0011181303.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06.09.2018 у справі № 823/1503/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018, задоволено адміністративний позов ФОП Понуровського Ю.О. Визнано протиправними та скасовано вимогу ГУ ДФС в Черкаській області від 05.09.2017 № Ф-0011001303 на суму 19 372,14 грн та рішення ГУ ДФС в Черкаській області від 05.09.2017 № 0011011303 про нарахування штрафних санкцій на суму 1 937,21 грн.

Також судами встановлено, що 30.08.2017 між ФОП Понуровським Ю.О. (замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр Лойер Компані» (далі - ТОВ «Центр Лойер Компані»; виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг та правової допомоги № 30/08/2017, за умовами якого виконавець зобов`язався надати замовнику визначені цим договором юридичні послуги та правову допомогу пункт 1.1); послуги надаються виконавцем замовнику шляхом: представництва інтересів замовника, усного та письмового консультування, проведення експертизи (аналізу та вироблення правової позиції) документів наданих замовником, складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв, надання послуг щодо захисту інтересів замовника в будь-яких органах , підприємствах, установах, чи перед та/чи у взаємовідносинах з фізичними особами де це необхідно для досягнення мети цього договору (пункт 2.3); строк надання послуг починається з дати підписання цього договору та закінчується 31.12.2017 (пункт 2.4); за надані послуги замовник виплачує виконавцеві плату в розмірі 16 500,00 грн (пункт 4.1).

За змістом акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2017 до договору про надання юридичних послуг та правової допомоги № 30/08/2017 ТОВ «Центр Лойер Компані» за період з 30.08.2017 по 31.10.2017 виконано, а ФОП Понуровським Ю.О. прийнято наступні роботи (надані послуги): 1) написання позовної заяви про визнання протиправними дій щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки ФОП Понуровського Ю.О. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2016 по 30.06.2017 вартістю 3 000,00 грн (30.08.2017); 2) проведення аналізу документів замовника на предмет відповідності вимогам законодавства вартістю 2 250,00 грн (31.08.2017); 3) надання усної консультації з питань дотримання вимог податкового законодавства вартістю 1 000,00 грн (31.08.2017); 4) написання позовної заяви про скасування вимоги про сплату боргу № Ф-0011001303 від 05.09.2017 та рішення від 05.09.2017 № 0011011303 вартістю 3 000,00 грн (29.09.2017); 5) надання усної консультації з питань дотримання вимог податкового законодавства вартістю 1 000,00 грн (29.09.2017); 6) проведення аналізу документів замовника на предмет відповідності вимогам законодавства вартістю 2 250,00 грн (10.10.2017); 7) написання позовної заяви про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.09.2017 № 0011021303, 0011061303, 0011031303, 0011181303 вартістю 3000,00 грн (11.10.2017); 8) надання усної консультації з питань дотримання вимог податкового законодавства вартістю 1 000,00 грн (25.10.2017). Загальна вартість наданих юридичних послуг становить 16 500,00 грн.

На підтвердження оплати юридичних послуг за договором від 30.08.2017 № 30/08/2017 позивачем надано копії платіжних доручень: від 30.08.2017 № 225 на суму 5 000,00 грн, від 09.10.2017 № 248 на суму 9 300,00 грн, від 23.11.2017 № 302 на суму 2 200,00 грн.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ФОП Понуровського Ю.О., заявлена до ГУ ДФС в Черкаській області, ДКСУ, про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку через ДКСУ на користь позивача матеріальної шкоди (збитків), завданої протиправними діями та рішеннями ГУ ДФС в Черкаській області, в сумі 16 500,00 грн та на відшкодування моральної шкоди 255 157,36 грн. Вимога про відшкодування матеріальної шкоди обґрунтована положеннями статей 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та обставинами понесення витрат на правову допомогу у адміністративних справах № 823/1294/17, № 823/1778/17, № 823/1503/17 згідно з договором про надання юридичних послуг та правової допомоги від 30.08.2017 № 30/08/2017.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 22 ЦК, яку позивач, зокрема, визначив підставою позову, збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 ЦК, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу визначені у статтях 1173, 1174 ЦК, за змістом яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173 і 1174 ЦК є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують обов`язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом до суду про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК.

За змістом частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 76, 77 ГПК).

Як установлено судами попередніх інстанцій та свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення грошових коштів, сплачених ним за послуги адвоката згідно з договором про надання правової допомоги у зв`язку з розглядом адміністративних справ № 823/1294/17, № 823/1778/17, № 823/1503/17. Тобто, позивач з огляду на зміст позовної заяви ототожнює розмір майнової шкоди із витратами на оплату правової допомоги за договором про надання юридичних послуг та правової допомоги від 30.08.2017 № 30/08/2017, укладеним між позивачем і ТОВ «Центр Лойер Компані», перелік послуг за яким зазначено в акті від 31.10.2017 та відповідно до якого позивач перерахував плату за надані послуги в сумі 16 500,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Відповідно до частин 1, 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правову допомогу.

Отже, плата за юридичні послуги належить до судових витрат пов`язаних із розглядом справи.

Згідно зі статтею 143 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо судових витрат вирішується адміністративним судом у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18).

Отже, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в адміністративній справі у порядку господарського судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 925/245/19, від 01.06.2020 у справі № 910/12945/19.

Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, суд касаційної інстанції погоджується з висновками цих судів про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення з огляду на недоведеність позивачем наявності складових для застосування такої міри відповідальності як відшкодування матеріальної шкоди (збитків) на підставі статті 1173 ЦК. Такі висновки судів повністю узгоджуються з правовими висновками, викладеними у зазначених постановах Верховного Суду.

Крім того, звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач стверджував про завдання йому також моральної шкоди, оціненої ним у 255 157,36 грн, яка полягала в моральних стражданнях та переживаннях внаслідок дій ГУ ДФС в Черкаській області щодо видання наказу про проведення документальної позапланової перевірки, її проведення, прийняття податкових повідомлень-рішень та застосування штрафних санкцій, що було скасовано судами за наслідками звернення позивача з відповідними позовами в адміністративних справах, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, суттєвим погіршенням життєвих зв`язків та ділової репутації.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, виходили із того, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності такої шкоди, перенесених моральних страждань та переживань, а також того, що стан здоров`я позивача та його захворювання знаходяться в будь-якому причинно-наслідковому зв`язку з діями ГУ ДФС у Черкаській області, а сам лише факт порушення прав позивача, за висновками суду, не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Проте, суд касаційної інстанції не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки вони є передчасними, зробленими без належного з`ясування і оцінки обставин справи, наявних у матеріалах справи доказів та з порушенням вимог чинного законодавства.

Як зазначалося вище, статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, зокрема моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 ЦК визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина 1). Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2).

За змістом частин 3, 4 статті 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині 2 зазначеної статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, за змістом наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

За загальним правилом, зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача. Водночас до встановлених законом випадків відшкодування моральної шкоди незалежно від вини відноситься випадок її заподіяння внаслідок, зокрема, неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК) або дій їх посадових чи службових осіб (стаття 1174 ЦК).

Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

За змістом частини 4 статті 23 ЦК при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

На підтвердження своїх вимог позивач послався на обставини заподіяння йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій органів ДФС при проведенні перевірки та донарахування сум податкових зобов`язань, що встановлено судовими рішеннями в адміністративних справах № 823/1294/17, № 823/1778/17, № 823/1503/17, які набрали законної сили. Як на доказ наявності шкоди позивач послався, зокрема, на обставини отримання акта ГУ ДФС в Черкаській області від 16.08.2017, за змістом якого, як з`ясувалося згодом, відповідачем неправомірно було нараховано додаткових податкових зобов`язань на суму 2 134 051,74 грн і усвідомлення ймовірного застосування санкцій за їх несплату призвело до стресу, який став наслідком погіршення стану здоров`я позивача, на підтвердження чого позивачем надано ряд доказів, зокрема, щодо звернення за медичною допомогою у цей період. Загалом тривалі неправомірні дії органів ДФС та подальший процес відновлення порушених прав спричинили позивачу душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, вплинули на реалізацію намірів позивача, суттєво погіршили його життєві зв`язки та ділову репутацію, тобто заподіяли йому моральну шкоду.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі « Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, п. 64, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні позову ФОП Понуровського Ю.О. в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, обмежившись посиланням на те, що сам лише факт наявності такого елементу цивільно-правової відповідальності як неправомірність дій органу державної влади, що встановлено судовими рішеннями у адміністративних справах, не може бути достатнім доказом завдання позивачу моральної шкоди, не врахували наведені вище положення чинного законодавства, якими урегульовано питання відшкодування моральної шкоди, завданої особі неправомірними діями органів державної влади, та підстави такого відшкодування, не надали належної правової оцінки наведеним позивачем доводам та поданим ним доказам на підтвердження позовних вимог. Разом із тим суди попередніх інстанцій, пославшись на безпідставне визначення позивачем заявленого до стягнення розміру моральної шкоди, взагалі не дослідили та не навели обґрунтування того, який саме розмір відшкодування, за обставин доведення неправомірних дій органу державної влади по відношенню до позивача, що не потребує доказуванню у цій справі, та обставин, які стали підставою для звернення позивача до суду з відповідними вимогами, є розумним і справедливим відшкодуванням за порушення, яке вже відбулося.

Належним чином не дослідивши зібрані у справі докази, не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та які є достатньою підставою відповідно до норм матеріального права для відшкодування моральної шкоди, завданої особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення у частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, судові рішення про відмову у задоволенні цих вимог не можна визнати законними і обґрунтованими.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК у редакції, чинній до 08.02.2020).

При новому розгляді справі суду необхідно врахувати наведене, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 за позовом ФОП Понуровського Ю.О. до ГУ ДФС в Черкаській області, ДКСУ про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК (у редакції, чинній до 08.02.2020) є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та передачі справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 08.02.2020, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Понуровського Юрія Олексійовича задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2019 у справі № 925/1300/18 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. У решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2019 у справі № 925/1300/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий