ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/19960/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Сухового В.Г., Берднік І.С.

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець Божко Олександр Миколайович,

відповідач-1 - Державна фіскальна служба України,

відповідач-2 - Державна казначейська служба України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Слідче управління кримінальних розслідувань Головного слідчого управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Божка Олександра Миколайовича

на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Гончарова С.А. - головуючого, Тищенко А.І., Скрипки І.М. від 24 січня 2018 року

Історія справи

Короткий зміст та підстави подання позову

1.Фізична особа-підприємець Божко Олександр Миколайович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди в розмірі 173 586,90 грн. та зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з відповідного казначейського рахунку Державної фіскальної служби України та перерахувати зазначені кошти на рахунок позивача.

2.Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб Державної фіскальної служби України в рамках кримінального провадження були пошкоджені речі позивача (шкіряні та хутряні вироби), які були вилучені під час проведення обшуку та повернені із дефектами, що є шкодою, яка підлягає відшкодуванню.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 позовні вимоги задоволено.

4.Приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження, а отже, з огляду на встановлення факту завдання шкоди спірному майну, позовні вимоги підлягають задоволенню.

5.Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 рішення місцевого суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

6.Апеляційний суд прийшов до висновку про недоведеність причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною позивачу шкодою та діями чи бездіяльністю слідчого Державної фіскальної служби України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7.Не погоджуючись із вказаною постановою апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу, у якій просив постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу

8.Скаржник, ФОП Божко О.М., обґрунтовує вимоги касаційної скарги наступними доводами (узагальнено):

8.1. Суд не врахував положення ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої передбачено презумпцію вини заподіювача шкоди, а доведення відсутності вини у спричиненні шкоди покладено на відповідача. Отже, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача;

8.2. Кримінальне провадження, за яким вилучалися майно та речі у позивача, постановою органу досудового слідства закрито за відсутності складу кримінального правопорушення. Будь-яких даних про притягнення позивача до відповідного виду юридичної відповідальності, в тому числі в якості обвинуваченого, суду не надано;

8.3. Судом неправомірно застосовано до спірних правовідносин ст. ст. 224, 225 ГК України, які стосуються договірних відносин, яких між сторонами спору не існувало.

Доводи позивача у відзиві на касаційну скаргу

9.Відповідач-1, Державна фіскальна служба України, проти задоволення касаційної скарги заперечувала, просила залишити оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін з наступних підстав (узагальнено):

9.1.Відповідачем-1 було прийнято всі належні заходи щодо збереження вилученого майна;

9.2.Необхідною підставою для стягнення з держави збитків є факти неправомірних дій державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями та заподіяною шкодою, чого у справі встановлено не було;

9.3.Позивач не підтвердив право власності на спірні шкіряні та хутряні вироби, а також неможливо встановити, які саме речі були передані для проведення експертизи у справі.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

10.Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

11.Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.12.2014 між ТОВ "Центрумбуд" та позивачем було укладено договір комісії №1/12/14, предметом якого є продаж позивачем, як комісіонером, від свого імені товару, що є власністю ТОВ "Центрумбуд".

12.За пунктом 2.5 вказаного договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.12.2014, якщо протягом 6 днів з дня отримання товару не вдається продати весь товар, переданий комітентом на комісію, на сьомий день право власної на товар передається комісіонеру, який зобов'язується протягом 60 днів розрахуватись в повному обсязі за отриманий у власність товар.

13.01.12.2014 позивач за накладними № 0112/50 та № 0112/56 в рамках договору комісії № 1/12/14 від 01.12.2014 отримав у ТОВ "Центрумбуд" товар - хутряні та шкіряні вироби. Цей товар, протягом 6 днів з 01.12.2014 не було продано, внаслідок чого позивач набув право власності на нього. Спірний товар знаходився у приміщенні магазину торгівельної мережі "Symbol" за адресою: м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 6, яке за договором оренди з ТОВ "Українські ковбаси" від 24.04.2014 орендував позивач.

14.11.12.2014 посадовими особами Державної фіскальної служби України був проведений обшук в приміщенні вищевказаного магазину за ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.12.2014 у кримінальному провадженні № 32014220000000147.

15.Під час обшуку посадовою особою Державної фіскальної служби України вилучені речі, серед яких був спірний товар, що зазначено у протоколі обшуку.

16.Повернення Державною фіскальною службою України вилученого у позивача 11.12.2014 майна мало місце 25.03.2015, що засвідчується відповідним актом. Повернення відбулось на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2015, яка винесена за результатами розгляду скарги позивача на бездіяльність слідчого щодо неповернення майна.

17.Зокрема, Шевченківським районним судом м. Києва було встановлено, що вилучене у позивача майно є тимчасово вилученим майном, а отже підлягає поверненню володільцю.

18.Позивач, приймаючи майно, прийняв його із запереченнями, що зафіксовано в акті прийому-передачі від 25.03.2015. Заперечення стосуються спірного товару та полягають у тому, що речі мають непридатний товарний вигляд (залом шкіри та хутра) і не підлягають відновленню.

19.Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що спірний товар належав позивачу, а протоколом обшуку від 11.12.2014 та актом приймання-передачі від 25.03.2015, зафіксовано факт відсутності пошкоджень спірного товару станом на час його вилучення у позивача (11.12.2014) та наявність дефектів на момент їх повернення позивачу (25.03.2015).

20.Окрім того, наявність пошкоджень спірного товару, їх характер та вид підтверджено висновком №5055/7042/16-53 комісійної судово-товарознавчої експертизи від 12.06.2017, відповідно до якого надані для дослідження швейні жіночі вироби з верхом зі шкіри та хутра мають дефекти невиробничого характеру.

21.В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

22.Згідно із частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

23.Відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

24.Згідно з ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній чи юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

25.Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

26.Отже, складовими елементами акту завдання шкоди є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв'язок між вказаними двома елементами; вина завдавача шкоди.

27.Дії (бездіяльність) Державної фіскальної служби України, внаслідок яких (якої) було пошкоджено спірний товар, є основним предметом доказування і, відповідно, встановлення у даній справі, оскільки відсутність даного елементу делікту свідчить про відсутність інших складових даної правової конструкції та відсутність самого факту заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (ст. 11 ЦК України).

28.Обов'язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений ст. 168 ч. 4. КПК України.

29.Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104 (Порядок), визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

30.Відповідно п. 27 Порядку схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку

31.Речові докази, за винятком документів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, повинні бути належним чином упаковані та опечатані. Спосіб упаковки повинен забезпечувати неможливість підміни або зміни вмісту без порушення її цілісності та схоронність вилучених (отриманих) речових доказів від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, завдяки яким вони мають доказове значення (п. 3 Порядку).

32.Відповідно до п.4 Порядку речові докази, крім тих, що повернуті власнику або передані йому на відповідальне зберігання, реалізовані, знищені, технологічно перероблені, зберігаються до передачі їх суду в органі, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, або інших місцях зберігання, визначених у цьому Порядку. Якщо через громіздкість чи з інших причин речові докази не можуть бути передані суду, вони зберігаються в органі, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, або інших місцях зберігання, визначених у цьому Порядку, до набрання законної сили судовим рішенням, яким закінчується кримінальне провадження або вирішується спір про їх належність у порядку цивільного судочинства. Пунктом 5 Порядку встановлено, що умовою зберігання речових доказів повинне бути забезпечення збереження їх істотних ознак та властивостей. Забороняється зберігання речових доказів в умовах, що можуть призвести до їх знищення чи псування.

33.Речові докази, в тому числі документи, які за своїми властивостями (габаритами, кількістю, вагою, об'ємом) не можуть зберігатися разом з матеріалами кримінального провадження, зберігаються у спеціальних приміщеннях органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що обладнані сейфами (металевими шафами), стелажами, оббитими металом дверима, ґратами на вікнах, охоронною та протипожежною сигналізацією (далі - обладнані приміщення), крім матеріальних носіїв секретної інформації, які передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного відділу органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ. У разі відсутності обладнаного приміщення виділяються спеціальні сейфи (металеві шафи) достатнього розміру (далі - спеціальний сейф) (п.7 Порядку).

34.Пунктом 8 Порядку встановлено, що відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження.

35.Відповідальною за зберігання речових доказів в обладнаному приміщенні чи спеціальному сейфі є посадова особа органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що призначається наказом керівника такого органу або слідчого підрозділу відповідно до повноважень (далі - відповідальна особа). Згідно із зазначеним наказом з числа посадових осіб органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, призначається також особа, яка заміщує відповідальну особу в разі її відпустки, відрядження чи тривалої відсутності з інших причин, та особа, в якої на відповідальному зберіганні знаходиться дублікат ключів від обладнаного приміщення чи спеціального сейфа.

36.Згідно з п.10 Порядку взяття на облік речових доказів проводиться не пізніше наступного дня після їх вилучення (отримання) шляхом внесення відповідного запису до книги обліку. У разі коли облік речових доказів у книзі обліку не може бути проведений своєчасно з об'єктивних причин (значна віддаленість місця вилучення (отримання) речових доказів від місцезнаходження органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ тощо), такий облік повинен проводитися в день їх фактичної доставки. Якщо день, в який повинен бути проведений облік речових доказів, припадає на святковий або інший неробочий день, їх облік проводиться у перший після нього робочий день. Після передачі речових доказів до іншого місця зберігання, визначеного у цьому Порядку, слідчий у строки, зазначені в пункті 10 цього Порядку, зобов'язаний надати відповідальній особі копії документів, які підтверджують факт передачі речових доказів.

37.Згідно з п.12 Порядку передача на зберігання речових доказів, які за своїми властивостями повинні зберігатися в обладнаному приміщенні чи спеціальному сейфі, здійснюється відразу після їх взяття на облік у книзі обліку.

38.З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо того, що з огляду на встановлені обставини справи, а саме не промисловий характер дефектів товару та виникнення їх (дефектів) під час знаходження речей на зберіганні у відповідача-1, у контексті нормативних приписів, що покладають на відповідач-1 обов'язок забезпечити схоронність вилучених речей від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, має місце бездіяльність посадових осіб Державної фіскальної служби України, які не виконали відповідний обов'язок, який перебуває в прямому причинно-наслідковому зв'язку з пошкодженням речей.

39.При цьому, Верховний Суд не погоджується із висновком апеляційного господарського суду та відповідними доводами відповідача-1 про відсутність вини та причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною позивачу шкодою та діями відповідача-1, оскільки він не відповідає положенням частини 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, який покладає обов'язок доведення відсутності вини на відповідача, та не підтверджується матеріалами справи.

40.Крім того, Верховний Суд ухвалою від 21.05.2018 зупиняв провадження у даній справі до розгляду справи №910/23967/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення з Державного бюджету України зайво стягнутих коштів у розмірі 2 467 967,79 грн., яка була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою забезпечення сталості та єдності судової практики щодо питання відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, а саме визначення суб'єкта, який повинен бути відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його службовою або посадовою особою та формулювання резолютивної частини судових рішень у таких справах.

41.За результатами розгляду справи №910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у таких категоріях справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, у даній справі це Державна фіскальна служба України, та Казначейська служба, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету. При цьому також у постанові Великої Палати зазначено, що необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись процесуальний закон не встановлює, як і не встановлювала відповідна норма у редакції ГПК України, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

42.За таких обставин, Верховний Суд вважає, що рішення місцевого суду прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного господарського суду скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі, оскільки судом апеляційної інстанції було скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Судові витрати

43.У зв'язку з тим, що суд задовольняє касаційну скаргу та скасовує постанову апеляційного суду на Державну фіскальну службу України - відповідача, покладаються витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та касаційної скарги.

44.Решта суми надлишково сплаченого судового збору за подання касаційної скарги може бути повернута позивачу за його клопотанням відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про судовий збір".

45.Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Божка Олександра Миколайовича задовольнити.

2.Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2018 року у справі №910/19906/15 скасувати.

3.Рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року у справі №910/19906/15 залишити в силі.

5.Стягнути з Державної фіскальної служби України (04655, м.Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) на користь фізичної особи-підприємця Божка Олександра Миколайовича (61001, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 6 943, 48 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

6.Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати складення повного судового рішення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.