Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.02.2018 року у справі №922/1017/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/1017/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Заступника прокурора Харківської області

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 (судді: Пелипенко Н.М., Барбашова С.В., Істоміна О.А.) у справі

за позовом Першого заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Рублене",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Рубленської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області,

про стягнення 97 300,14 грн,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року Перший заступник керівника Чугуївської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області (далі - Держекоінспекція) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Рублене" (далі - СВК "Рублене") про стягнення збитків за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища у сумі 97 300,14 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яку прийнято судом).

Позовні вимоги обґрунтовано положеннями статей 44, 48, 49 Водного кодексу України, статей 40, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Зокрема, позивач наголошує на заподіянні шкоди державі внаслідок самовільного користування підземною водою із артезіанських свердловин у період із 08.06.2014 по 25.11.2014 за відсутності відповідного дозволу.

Держекоінспекція у поясненнях просила задовольнити позовні вимоги прокурора, акцентуючи на встановленні за результатами проведеної перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства СВК "Рублене" факту використання відповідачем артезіанських вод за відсутності спеціального дозволу, дія якого закінчилася 07.06.2014, а наступний отримано 26.11.2014, тобто у період із 08.06.2014 по 25.11.2014, що зафіксовано в акті перевірки від 12.08.2016.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.04.2017 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Рубленську сільську раду Великобурлуцького району Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.05.2017 (суддя Шарко Л.В.) позов задоволено повністю, стягнуто з СВК "Рублене" шкоду, заподіяну державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, у сумі 97 300,14 грн, із підстав доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 (судді: Пелипенко Н.М., Барбашова С.В., Істоміна О.А.) рішення Господарського суду Харківської області від 24.05.2017 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності шкоди, протиправності (незаконності) поведінки відповідача і причинного зв'язку такої поведінки із заподіяною шкодою, заявленою прокурором до стягнення, із підстав, визначених у позові.

Не погоджуючись із постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2017, Заступник прокурора Харківської області у касаційній скарзі просить скасувати цю постанову і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції наголошуючи, що СВК "Рублене" у період з 08.06.2014 по 25.11.2014 користувалося водою із двох артезіанських свердловин із порушенням вимог статей 44, 49 Водного кодексу України, без дозволу на спеціальне водокористування, на той час як обов'язок отримати дозвіл на спеціальне водокористування у разі здійснення відповідної діяльності прямо передбачено нормами Водного кодексу України, а висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 23 Кодексу України про надра є безпідставним і хибним. На думку прокурора, у цьому випадку застосуванню підлягають норми Водного кодексу України, яким урегульовано порядок спеціального водокористування. Крім того, прокурор зазначив, що наявність чи відсутність права на земельну ділянку не впливає на обов'язок підприємства отримати дозвіл на спеціальне водокористування, ураховуючи особливості господарської діяльності. При цьому СВК "Рублене" не має правовстановлюючих документів на землю, а земельну ділянку площею 4242,4 га, яка перебувала на праві колективної власності у Колективного сільськогосподарського підприємства "Рубелене" (далі - КСП "Рублене") до її розпаювання між членами підприємства, було передано громадянам та зараховано до земель державної власності, що не взято судом до уваги.

Держекоінспекція у письмових поясненнях просить задовольнити касаційну скаргу прокурора в повному обсязі, наголошуючи, що перевіркою установлено факт самовільного водокористання СВК "Рублене" у період із 08.06.2014 по 26.11.2014 без спеціального дозволу. СВК "Рублене", у свою чергу, протилежного не довело. При цьому посилання суду апеляційної інстанції на державний акт на право постійного користування земельною ділянкою є безпідставними, оскільки судом не досліджено яку саме земельну ділянку замає СВК "Рублене", місце її розташування, підстави такого зайняття земельної ділянки, внесення своїх паїв членами КСП "Рублене" до СВК "Рублене" та не визначено питання щодо розпаювання земельної ділянки яка перебувала у користуванні у КСП "Рублене" на підставі державного акта.

Держекоінспекція також акцентувала, що наявність вини СВК "Рублене" у самовільному водокористуванні без спеціального дозволу підтверджується також і матеріалами справи про адміністративне правопорушення, які не оскаржено відповідачем, а штраф сплачено у добровільному порядку.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржені у справі судові рішення, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та письмових поясненнях на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, за результатами проведеної з 25.07.2016 по 12.08.2016 Держекоінспекцією перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства у діяльності СВК "Рублене", який здійснює свою діяльність за адресою: вул. Харченко, 69А, с. Вільхуватка, Великобурлуцький р-н, Харківська обл., складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами від 12.08.2016 № 355/01-04/02-09, який направлено на адресу керівника СВК "Рублене" (лист від 12.08.2016 № 3634/01-25/02-09).

Зі змісту акта перевірки убачається, що водокористування на господарсько - побутові та потреби для господарської діяльності СВК "Рублене" здійснюється із двох артезіанських свердловин на підставі дозволу на спеціальне водокористування від 26.11.2014 Укр № 04.01-10-235А/Хар, що діяв до 27.11.2017.

Разом із цим попередній дозвіл на спеціальне водокористування від 04.07.2011 Укр № 5288А/Хар було надано господарству строком до 07.06.2014

Отже, СВК "Рублене" у період із 08.06.2014 по 25.11.2014 здійснювало забір води із артезіанських свердловин за відсутності дозволу на спеціальне водокористування, що суперечить положенням статей 44, 49 Водного кодексу України.

Крім того, під час перевірки підприємством надано довідку за змістом якої у період із 08.06.2014 по 25.11.2014 СВК "Рублене" забрано із підземних джерел (артезіанських свердловин) води у кількості 4,2 тис. м3.

У зв'язку із виявленням порушення державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Держекоінспекції складено протокол про адміністративне правопорушення від 26.08.2016 № 000282, постанову про накладення адміністративного стягнення від 26.08.2016 № 02-26/245 у виді штрафу в сумі 340,00 грн, який СВК "Рублене" сплатив у добровільному порядку.

Держекоінспекцією на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 за № 767/16783 (зі змінами і доповненнями, затвердженими наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 13.10.2015 № 367), проведено розрахунок збитків заподіяних державі внаслідок самовільного спеціального водокористування у сумі 14 204,40 грн і шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного користування надрами (підземними водами), у сумі 83 095,74 грн.

Претензії від 12.08.2016 № 128 і від 03.10.2016 № 159, направлені разом із розрахунками СВК "Рублене", залишено без відповіді та задоволення, шкоду у добровільному порядку не відшкодовано, що стало підставою для звернення прокурора до суду із відповідним позовом про стягнення шкоди у загальній сумі 97 300,14 грн.

Предметом спору у цій справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Держекоінспекції про стягнення з СВК "Рублене" збитків за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища у сумі 97 300,14 грн на підставі статей 44, 48, 49 Водного кодексу України, статей 40, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" з огляду самовільне користування підземною водою із артезіанських свердловин у період із 08.06.2014 по 25.11.2014 за відсутності відповідного дозволу.

Згідно зі статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

За змістом частини 1 статті 69 цього Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України) передбачає презумпцію вини правопорушника.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, установив факт здійснення СВК "Рублене" самовільного користування підземною водою із артезіанських свердловин, що є порушенням чинного законодавства, зокрема статей 44, 49 Водного кодексу України, і підставою для стягнення збитків. При цьому суд установив, що СВК "Рублене" не є землевласником і землекористувачем земельних ділянок під артезіанськими свердловинами, а отже зобов'язаний був отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземні води).

Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, установив, що реалізація права видобувати підземні води без дозволу можлива за сукупності усіх умов, передбачених статтею 23 Кодексу України про надра, згідно з якою землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу. Землевласники і землекористувачі, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, частка сільськогосподарського товаровиробництва яких за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати підземні води (крім мінеральних) для сільськогосподарських, виробничих, а також власних господарсько-побутових потреб.

Суд апеляційної інстанції установив, що згідно з державним актом на право колективної власності на землю від 12.02.1997 серії ХР-07-00-000440, виданого Радою народних депутатів Великобурлуцького району Харківської області вбачається, що землю площею 45429 га надано у колективну власність КСП "Рублене" для ведення сільськогосподарського виробництва. Згідно зі статутом СВК "Рублене" кооператив є правонаступником всіх майнових та немайнових прав та обов'язків КСП "Рублене", створений для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової участі членів кооперативу - фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, у процесі виробництва продукції. Державний акт на право колективної власності на землю від 12.02.1997 серії ХР-07-00-000440 є чинним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що СВК "Рублене", як правонаступник КСП "Рублене" є законним власником земельної ділянки, на якій розташовані спірні артезіанські свердловини, на підставі державного акта на право колективної власності на землю від 12.02.1997 серії ХР-07-00-000440, що відповідає вимогам частини 1 статті 23 Кодексу України про надра та свідчить про відсутність у відповідача правових підстав для отримання спеціальних дозволів для використання артезіанських свердловин, розташованих у с. Рублене Великобурлуцького р-ну Харківської обл. з метою водокористування на господарськ - побутові та потреби на утримання великої рогатої худоби і свиней, оскільки обсяг використання підземних вод відповідачем не перевищує зазначеного у частині 1 статті 23 Кодексу України про надра, а позивачем не доведено наявності шкоди, протиправності (незаконності) поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Частиною 1 статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України також передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

У статті 2 Водного кодексу України йдеться про гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Відповідно до положень статей 46, 48 цього Кодексу водокористування може бути двох видів - загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (пункт 9 частини 1 статті 44, стаття 49 Водного кодексу України).

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Разом із тим Кодексом України про надра визначено випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (стаття 21 Кодексу України про надра).

Статтею 23 цього Кодексу передбачено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 м3 на добу.

Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Водночас чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття "господарсько-побутові потреби". Проте із системного аналізу положень глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування і користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) Водного кодексу України та положень глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями "водокористування для потреб галузей економіки" та "промислові потреби".

Отже, однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами, з урахуванням положень статті 23 Кодексу України про надра, є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб (постанови Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 922/2610/14, від 29.09.2015 у справі № 810/1638/13-а, від 23.06.2015 у справі № 813/5179/13-а).

Як установлено судами та убачається з акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами від 12.08.2016 № 355/01-04/02-09, СВК "Рублене" на момент перевірки здійснює діяльність з вирощування зернових і технічних культур, а також розведення великої рогатої худоби та свиней. Крім того, з акта убачається, що із двох артезіанських свердловин у спірний період із 08.06.2014 по 25.11.2014 СВК "Рублене" здійснювало водокористування на господарсько-побутові та потреби на утримання великої рогатої худоби і свиней.

Проте суд апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, не з'ясував питання стосовно мети здійснення СВК "Рублене" водокористування, а саме чи здійснювалося таке видобування води та її використання саме для власних господарсько-побутових потреб чи для здійснення господарської діяльності, що, у свою чергу, потребує отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

При цьому суд не з'ясував питання щодо вжиття СВК "Рублене" заходів стосовно оформлення дозволу на спеціальне водокористування після закінчення 07.06.2014 попереднього дозволу від 04.07.2011 Укр № 5288А/Хар до моменту оформлення дозволу від 26.11.2014.

Крім того, суд апеляційної інстанції установив, що згідно зі статутом СВК "Рублене" кооператив є правонаступником КСП "Рублене", якому, у свою чергу, Радою народних депутатів Великобурлуцького району Харківської області було видано державний акт на право колективної власності на землю від 12.02.1997 серії ХР-07-00-000440 для ведення сільськогосподарського виробництва на земельній ділянці площею 45429 га, що, на переконання суду, свідчить про те, що СВК "Рублене" є законним власником земельної ділянки, на якій розташовані спірні артезіанські свердловини.

Як убачається з акта перевірки Держекоінспекції, СВК "Рублене" здійснює господарську діяльність на чотирьох земельних ділянках (господарських дворах) загальною площею 5,5 га, розташованих на території с. Вільхуватка Великобурлуцького р-ну Харківської обл. та с. Рублене Великобурлуцького р-ну Харківської обл. (за межами населених пунктів) із земель комунальної власності, земель житлової та громадської забудови, земель державної власності.

Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92). Підстави припинення користування земельними ділянками унормовано статтею 141 цього Кодексу. У розумінні положень цієї статті припинення права користування земельною ділянкою не передбачає автоматичного переходу цього права до іншого суб'єкта господарювання.

Норми статті 125 Земельного кодексу України і Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" пов'язують виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі №1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи, зважаючи на положення пункту "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво (постанова Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11).

Об'єктами і суб'єктами права колективної власності на землю згідно зі статтею 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" та статтею 5 Земельного кодексу УРСР (у редакції, що діяла на час видачі державного акта на землю КСП "Рублене") зокрема є земля, яка перебуває у колективній власності сільськогосподарських товариств. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб'єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - у частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Статтею 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачено порядок та наслідки ліквідації і реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), Ця норма регулює, зокрема, питання переходу прав та обов'язків колишнього підприємства.

Проте суд апеляційної інстанції обмежився посиланням на наявність державного акта на право колективної власності від 12.02.1997 серії ХР-07-00-000440, виданого КСП "Рублене" на земельну ділянку площею 45429 га для ведення сільськогосподарського виробництва, та посиланням на те, що згідно зі статутом СВК "Рублене" він є правонаступником КСП "Рублене", а отже і законним землекористувачем, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення збитків за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, не з'ясував місця розташування земельної ділянки, на якій розміщено спірні артезіанські свердловини, правовий режим такої земельної ділянки, на той час як в акті перевірки наведено інформацію, що СВК "Рублене" здійснює господарську діяльність на чотирьох земельних ділянках (господарських дворах) загальною площею 5,5 га, розташованих на території с. Вільхуватка Великобурлуцького р-ну Харківської обл. та с. Рублене Великобурлуцького р-ну Харківської обл. (за межами населених пунктів) із земель комунальної власності, земель житлової та громадської забудови, земель державної власності.

При цьому факту самовільного користування підземною водою із артезіанських свердловин у період із 08.06.2014 по 25.11.2014 за відсутності відповідного дозволу СВК "Рублене" не заперечує.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статей 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (стаття 43 Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній до 15.12.2017).

За змістом частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, яка діяла на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанцій передчасним і таким, що зроблений без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому постанова Харківського апеляційного господарського суду у справі підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду слід урахувати наведене, надати оцінку правомірності вимог позивача, оцінити всі доводи учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову, виходячи з його предмета та підстав.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України ).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України , Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 у справі № 922/1017/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак