Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.02.2019 року у справі №908/1218/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 908/1218/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Міщенко І.С., Мачульський Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кириченко Олени Георгіївни на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2018 (суддя Горохов І.С.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2018 (головуючий суддя: Широбокова Л.П., судді: Подобєд І.М., Орєшкіна Е.В.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Писарєва Євгена Миколайовича

до Фізичної особи - підприємця Кириченко Олени Георгіївни

про стягнення 278 400,00 грн.,

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. 26.06.2018 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця Писарєва Євгена Миколайовича до Фізичної особи - підприємця Кириченко Олени Георгіївни про стягнення вартості неповернутої зворотної тари у розмірі 278 400,00 грн, з яких, 69 600,00 грн основної заборгованості та 208 800,00 грн штрафу.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем належним чином не виконано зобов'язання щодо своєчасного повернення зворотної тари на підставі договору дистрибуції № 20/07 від 20.07.2016, у зв'язку з чим за ФОП Кириченко О.Г. утворилась заборгованість у розмірі 69 600,00 грн. Позивач, посилаючись на ст. ст. 224, 225, 226 Господарського кодексу України, Правила застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання, затверджені наказом Міністерства державних ресурсів України від 16.06.1992 № 15, просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість, а також нарахований штраф в розмірі 208 800,00 грн.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.09.2018 у справі №908/1218/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2018, позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи - підприємця Кириченко Олени Георгіївни на користь Фізичної особи - підприємця Писарєва Євгена Миколайовича суму вартості неповернутої зворотної тари у розмірі 69600,00 грн, судовий збір в розмірі 1044,00 грн. У задоволенні позову в частині стягнення штрафу в розмірі 208 800,00 грн. відмовлено.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

4. 09.01.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Фізичною особою - підприємцем Кириченко Оленою Георгіївною подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 908/1218/18 безпосередньо до Касаційного господарського суду.

5. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2019 року у справі № 908/1218/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Міщенко І.С.

6. Згідно з частиною 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

7. За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

8. Ухвалою Верховного Суду від 04.02.2019 заяву Фізичної особи - підприємця Кириченко Олени Георгіївни про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено строк ФОП Кириченко Олени Георгіївні для подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 908/1218/18, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Суд ухвалив розгляд скарги здійснити у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи; визначити строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 25.02.2019.

9. Одночасно даною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання ФОП Кириченко Олени Георгіївни про зупинення виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2018 до закінчення його перегляду в касаційній інстанції.

10. 23.02.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) позивачем до Касаційного господарського суду направлено відзив на касаційну скаргу, який фактично надійшов до суду 26.02.2019.

11. 11.03.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) відповідачем до Касаційного господарського суду направлено додаткові пояснення до касаційної скарги, які фактично надійшли до суду 13.03.2019.

Оскільки у вказаних додаткових поясненнях до касаційної скарги фактично викладені заперечення на відзив на касаційну скаргу, наданий позивачем, суд долучив додаткові пояснення до матеріалів справи.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

12. У касаційній скарзі Фізична особа - підприємець Кириченко Олена Георгіївна (скаржник, відповідач) просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2018 в частині задоволення позовних вимог на суму 69600,00 грн та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 908/1218/18 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

13. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вказує, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального права, а саме ч.1 ст. 75 та ст. 78 ГПК України та не застосовано до спірних правовідносин положення ч.1 ст. 77 ГПК України.

Відповідач зазначає, що суди прийняли за основу акт звірки розрахунків, який як зведений обліковий документ, відображаючи загальну суму заборгованості, не належить до первинних документів бухгалтерської звітності та не може підтверджувати проведення господарської операції. При цьому, скаржник посилається на правові позиції, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 26.07.2017 у справі №926/1908-б/14, постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №902/680/15, від 14.03.2018 у справі №910/8152/17.

ФОП Кириченко О.Г. вказує, що у видатковій накладній №1-00008013 від 10.08.2017, яка підписана відповідачем, не міститься жодних вказівок на залишок тари після здійснення господарської операції, натомість вже після підписаної обома сторонами видаткової накладної в нижній частині аркуша існує додрукована "картка руху тари", де зазначені відповідні відомості, але підпису під цією "карткою руху тари" не має, тому на думку скаржника відомості вказаної картки не можуть вважатися достовірним доказом в розумінні ст. 78 ГПК України.

Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення ст. 75 ГПК України щодо обставин справи в частині повернення бутлів в рамках 8 операцій, які були визнані ФОП Кириченко О.Г.

Необхідність направлення справи на новий розгляд для встановлення дійсних взаємовідносин сторін на підставі належних та допустимих доказів здійснення господарських операцій скаржник обґрунтовує тим, що відповідач не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції та не міг у повному обсязі спростувати доводи позивача. Крім того, відповідач вказує, що позивач у суді апеляційної інстанції визнав та надав пояснення, що бутлі у кількості 342 шт., які включені в акт звірки та на підставі яких здійснювались всі подальші розрахунки, поставлялись не в межах договору дистрибуції №20/07 від 20.07.2016, а в межах інших договірних відносин, тобто борг стягнуто за невиконання іншого договору, який судом не досліджувався.

У додаткових поясненнях до касаційної скарги відповідач заперечує щодо обставин, викладених у відзиві на касаційну скаргу, підтримує доводи, викладені у касаційній скарзі та вважає, що судами попередніх інстанцій не застосовано п.3.8. укладеного між сторонами договору, яким врегульовано питання передачі тари від позивача до відповідача, а в матеріалах справи немає доказів поставки бутлів, вартість яких стягнуто судами, відповідачу.

14. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 908/1218/18 - без змін.

Позивач вважає, що відповідачем не було надано жодних додаткових доказів на підтвердження своєї позиції (актів звірення взаємних розрахунків з іншими даними, доказів на спростування розрахунку, наданого позивачем), а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, наданої судами попередніх інстанцій.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

15. Між Фізичною особою-підприємцем Писарєвим Євгеном Миколайовичем - сторона-1 (надалі - позивач) та Фізичною особою-підприємцем Кириченко Оленою Георгіївною - сторона-2 (надалі - відповідач) було укладено договір дистрибуції №20/07 від 20.07.2016.

Відповідно до п. 1.1. цього договору сторона-2 являється дистриб'ютором сторони-1 в частині проведення продажів природної питної води "Експресія нова" (далі - товар), детальне найменування, ціна, асортимент якого вказується в специфікаціях.

У п. 1.2. договору сторони узгодили, що товар розливається у 18,9-ти літрові бутлі (виготовлені на обладнанні ТОВ "Юджин", м. Черкаси). Бутлі для розливу води будуть надаватися стороною-1 в кількості, необхідній для виконання замовлення сторони-2.

Також сторони в договорі обумовили, що товар поставляється в 18,9-ти літрових бутлях, які є власністю сторони-1; сторона-2 сплачує вартість води та повертає вартість бутилі стороні-1 при кожній реалізації товару клієнтам (п. 3.6, 3.7. договору), та встановили обов'язок сторони-1 регулярно підписувати акти звірки взаємних розрахунків коштів та бутлів (п. 2.1.3).

Відповідно до п. 3.8. договору передача тари засвідчується актами прийому-передачі тари, які підписуються уповноваженими представниками сторін в момент передачі товару, в яких вказується кількість, що підлягає поверненню

За умовами п. 4.8. договору зворотна тара (бутлі 18,9 л) на склад сторони-1 приходять в автомобілі, який опломбований стороною-2. Якщо при розвантаженні оборотної тари на складі сторони-1 буде виявлено недостачу тари, сторона-2 зобов'язується виправити супровідні документи відповідно до фактично поверненої кількості тари. Якщо при розвантаженні оборотної тари на складі сторони-1 буде виявлено тару, яка не придатна для подальшого використання (фізично пошкоджена, має різкі сторонні запахи, забруднена, виготовлена з ПЕТ-матеріалу) стороною складається відповідний акт. У даному випадку сторона-2 зобов'язується взяти на себе збитки по відшкодуванню відбракованої тари.

Сторони визначили строк дії договору до 31.12.2017 та обумовили, що закінчення терміну дії даного договору не звільняє сторони від виконання невиконаних ними взятих на себе зобов'язань (п. 6.6., 6.7. договору).

16. У специфікації №1 до договору сторони визначили вартість тари, в тому числі і вартість 1 шт. бутилі 18,9 л в сумі 150,00 грн.

17. На виконання взятих на себе за договором зобов'язань позивач поставляв, а відповідач приймав товар у зворотній тарі, що підтверджується видатковими накладними за період постачання з 22.07.2016 по 10.08.2017.

При цьому, у кожній видатковій накладній, як і передбачено умовами договору, сторонами окремим рядком визначалося кількість зворотної тари, що залишалася у відповідача після даної поставки (сторони-2).

18. Відповідно до видаткової накладної №1-00008013 від 10.08.2017, що засвідчує останню поставку питної води, залишок неповерненої тари становить 523 бутлів.

19. Також сторонами було складено, підписано та скріплено печатками акт звіряння руху заставної тари за період з 01.01.2015 по 31.07.2017 станом на 31.07.2017, в якому визначено, що залишок тари у сторони-2 становить 631 бутель. Акт підписаний сторонами без зауважень.

20. Після складання вказаного акту позивачем на адресу відповідача було здійснено постачання товару відповідно до накладної №1-00007289 від 21.07.2017, в кількості 200 бутлів, повернуто - 323 бутлі. Зазначено залишок кількості 508 бутлів.

21. Відповідно до видаткової накладної №1-00008013 від 10.08.2017 відповідачу поставлено 100 бутлів, повернуто тари - 85 бутлів, залишок 508 бутлів.

22. Крім того, відповідачем сплачено вартість 59 бутлів. Станом на 11.08.2017 неповернутою є тара в кількості 464 бутлі.

23. Посилаючись на вказані обставини позивач звернувся до відповідача з претензією від 04.06.2018 та просив повернути 464 бутлі або сплатити заставну вартість - 69600 грн.

24. Відсутність задоволення цієї претензії стало підставою цього позову, в якому позивач крім заставної вартості зворотної тари просить стягнути з відповідача штраф в сумі 208800 грн за прострочення повернення тари.

VІ. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

25. Суд першої інстанції дійшов висновку, що факт порушення відповідачем зобов'язань судом встановлений та по суті відповідачем не спростований, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача вартості неповернутої зворотної тари в розмірі 69 600,00 грн підлягають задоволенню.

26. Щодо стягнення з відповідача 208800,00 грн. штрафу за неповернення зворотної тари, яке обґрунтоване положеннями п. 95 Правил застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання, затверджених наказом Міністерства державних ресурсів України від 16.06.1992 № 15, а також ст.ст. 224, 225 ГК України, місцевий господарський суд вказав, що у разі відсутності у договорі умов щодо обов'язкового повернення засобів упаковки та майнової відповідальності за порушення такого зобов'язання в господарського суду немає правових підстав для задоволення вимог, пов'язаних зі сплатою зазначених штрафів.

Суд першої інстанції зазначив, що як вбачається з аналізу умов договору дистрибуції №20/07 від 20.07.2016, відповідальність ФОП Кириченко О.Г. за неповернення зворотної тари жодним чином сторонами не обумовлена, відтак підстави для застосування до ФОП Кириченко О.Г. відповідальності за неповернення зворотної тари у вигляді стягнення штрафу у розмірі 208 800,00 грн відсутні, тому відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині.

27. Суд апеляційної інстанції погодився з вищевказаними висновками суду першої інстанції.

VІІ. Позиція Верховного Суду

28. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК):

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

29. Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі власної оцінки доказів, договором, що був укладений між сторонами, було встановлено обов'язок відповідача повернути зворотню тару - 18,9 літрові бутлі, або ж сплатити за них заставну вартість, про що позивачем було заявлено претензію, тобто строк виконання обов'язку є таким, що настав.

30. Відповідно до ч.ч.1-4 ст.13 ГПК:

"1. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

2. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій."

Згідно зі ст.73 ГПК:

"1. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків."

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.74 ГПК:

"1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

2. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

3. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи."

Зазначені норми свідчать, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень саме відповідними, вищевказаними, наданими саме цією стороною доказами.

31. Колегія суддів апеляційного господарського суду за результатами власної оцінки доказів вірно вказала, що доводи апелянта щодо відсутності заборгованості зі зворотної тари зводяться лише до того, що сторона-2 не одержувала від сторони-1 бутлі в кількості 342 штуки, які зазначені в акті звіряння та видатковій накладній №1-05663 від 22.07.2016.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, за обґрунтованим висновком суду апеляційної інстанції відповідач жодних доказів на підтвердження своїх доводів не надав, посилаючись на їх відсутність у сторони-2, тобто не вів свій бухгалтерський облік щодо відносин з позивачем, свої доводи ґрунтує лише на тих доказах, що надав позивач. Разом з тим, дані щодо взаємовідносин між сторонами використовує вибірково, не враховує звіряння сторін та визначення в кожній накладній на час її складання кількості зворотної тари, яка залишилася у сторони-2.

Якщо слідувати за логікою відповідача, який не визнає ні акт звіряння по зворотній тарі, ні дані накладних по її залишку, то за наданими позивачем накладними було поставлено 1100 бутлів, але належних доказів щодо повернення жодного бутля стороні-1 відповідачем не надано, тобто відповідач не довів повернення всіх 1100 бутлів. У апеляційній скарзі наголошував на отриманні лише 1000 бутлів, у розрахунку від 05.12.2018 вказує, що поставлено було 1100 бутлів. Також його дані про повернення тари не відповідають накладним, на які він посилається, зокрема в накладних від 02.08.2016 та від 22.08.2016 відсутні дані щодо повернення тари, але у своєму розрахунку відповідач вказує на повернення тари за цими накладними, при цьому не надавши жодних доказів на підтвердження свого розрахунку.

Втім, позивач посилаючись на належні докази, заявив вимогу про повернення заставної вартості лише 464 бутлів, а щодо спірних бутлів в кількості 342 штуки, особисто відповідачкою було підписано акт звіряння станом на 31.07.17 та видаткову накладну №1-05663 від 22.07.2016 із зазначеною кількістю залишку зворотної тари без жодних заперечень.

Таким чином, за результатами оцінки доказів судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем не виконано зобов'язання з повернення позивачу 464 бутлів загальною вартістю 69 600 грн. Доказів повернення бутлів чи сплати заставної вартості відповідачем не надано.

32. Доводи скаржника щодо необхідності направлення справи на новий розгляд для встановлення дійсних взаємовідносин сторін на підставі належних та допустимих доказів здійснення господарських операцій, оскільки відповідач не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції та не міг у повному обсязі спростувати доводи позивача, судом касаційної інстанції не приймаються, враховуючи таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Запорізької області від 27.06.2018 про відкриття провадження та призначення підготовчого засідання на 24.07.2018, ухвала від 24.07.2018 про відкладення підготовчого засідання на 13.08.2018, ухвала від 13.08.2018 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду на 03.09.2018, рішення суду від 03.09.2018, були направлені 27.06.2018, 27.07.2018, 15.08.2018, 13.09.2018 відповідно на адресу ФОП Кириченко О.Г.: АДРЕСА_1, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (виписка від 03.06.2016, витяг від 27.06.2018), проте вся поштова кореспонденція повернулася на адресу суду з позначкою "за закінченням терміну зберігання".

Звертаючись до апеляційного та касаційного судів в апеляційній та касаційній скаргах ФОП Кириченко О.Г. вказала знову ту ж саму адресу: АДРЕСА_1, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

33. У постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/9836/18 викладено такий правовий висновок:

"26. Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції тричі направлялися рекомендованим листом із зворотнім повідомленням на адресу ФОП Новохацького В. Я. АДРЕСА_2, відповідні ухвали суду, проте поштова кореспонденція повернулася на адресу суду з позначкою "за закінченням терміну зберігання".

Аналогічно повернулось на адресу суду першої інстанції 10.12.2018 оскаржуване апелянтом рішення, направлене на зазначену адресу 16.10.2018 поштовою кореспонденцією, з позначкою "за закінченням терміну зберігання".

27. Звертаючись до апеляційного суду в апеляційній скарзі ФОП Новохацький В.Я. вказав знову ту ж саму адресу: АДРЕСА_2, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

28. В Рішенні Європейського суду з прав людини "В'ячеслав Корчагін проти Росії" було зазначено наступне.

64. Конвенція має на меті гарантувати практичні та ефективні права, а не ті, які є теоретичними або ілюзорними (див., серед багатьох інших органів, Cudak v. Lithuania [GC], no. 15869/02, § 58, ECHR 2010) . Право на публічні слухання було б безпідставним, якщо сторона у справі не була проінформована про слухання таким чином, щоб мати можливість бути присутнім на ній, якщо він або вона вирішить скористатися своїм правом з'явитися (на таке слухання), як це встановлено у внутрішньому законодавстві (див. Yakovlev v. Russia, no.72701/01, § 21, 15 March 2005).

65. Пункт 1 статті 6 не може бути витлумачений як присвоєння сторонам права одержувати особливу форму вручення судових документів, наприклад, зареєстрованою поштою (див. Kolegovy v. Russia, no. 15226/05, § 40, 1 March 2012; Perihan and Mezopotamya Basэn Yayэn A.Ю. v. Turkey, no. 21377/03, § 39, 21 January 2014; and Avotiтр v. Latvia [GC], no. 17502/07, § 119, ECHR 2016). Проте, Суд вважає, що в інтересах здійснення правосуддя сторона повинна бути поінформована про судове засідання таким чином, щоб не тільки знати дату, час і місце слухання, а й мати достатній час підготувати свою справу і бути присутнім на судовому засіданні (див. Kolegovy, cited above, § 40, and the cases cited therein, and Aћdajiж v. Slovenia, no.71872/12, § 48, 8 October 2015).

67. Що стосується застосовних положень російського законодавства, Суд зазначає, що у таких справах вони передбачали усне слухання (див. Пункт 34 вище), а суд першої інстанції визнав, що воно є доречним і у справі заявника (див. пункт 14 вище). Крім того, згідно з російським законодавством повідомлення повинні бути направлені до "місця проживання", яке в даному випадку відповідає зареєстрованій адресі проживання заявника (див., у зв'язку з цим, пункти 34 і 42 вище; див. також Sergey Smirnov v. Russia, no. 14085/04, §§ 29-30, 22 December 2009). Незважаючи на те, що матеріали справи, що надходять до Суду, не містять конкретних доказів, таких як поштові відмітки, що стосуються відправлення рішення суду від 12 серпня 2014 року, сам заявник визнав у національному провадженні, що ці рішення суду були направлені на його адресу і потім були повернуті суду як не доставлені (див. пункт 31 вище). Тому немає сумніву, що з метою повідомлення заявника була використана правильна адреса.

68. Далі, Суд зауважує, що відповідно до пункту 1 статті 123 особа вважається належним чином повідомленою, коли суд "мав інформацію про отримання адресатом" копії рішення про реєстрацію позовної заяви або заяви про порушення справи у справі, або інший доказ отримання адресатом інформації про порушене судочинство.

69. Стаття 123 § 4 передбачала кілька варіантів, коли особи "вважаються повідомленими". Зокрема, адресат вважався належним чином повідомленим, якщо (i) незважаючи на поштове повідомлення, одержувач не з'явився, щоб отримати копію судового акта, надісланого господарським судом у встановленому порядку, про який поштова організація повідомляє господарський суд; або (ii) копія судового акта не була подана, оскільки адресат не знаходився за зазначеною адресою, про що поштова організація повідомляє господарський суд із зазначенням джерела такої інформації.

70. Суд нагадує, що його завдання не полягає в тому, щоб розглядати in abstracto внутрішні правила сповіщення, а радше розглянути, з належним урахуванням усіх обставин справи, чи були дотримані гарантії статті 6 Конвенції. Стаття 6 Конвенції не передбачає жодного конкретного методу для надіслання повідомлень про слухання чи судові рішення (див. пункт 65 вище).

71. Заявник стверджував на національному рівні та перед цим Судом, що він не отримав жодних повідомлень щодо судового розгляду та апеляційного провадження, а також, що суди мали б бути більш ретельними щодо надіслання повідомлень про розгляд його до справи, наприклад, шляхом надіслання кореспонденції на його фактичну адресу проживання, за допомогою телефонного зв'язку або іншим методом, який дав би їм впевненість, що відповідач був поінформований про дату (дати) слухання.

74. Зі свого боку, Суд зазначає, що в межах конкретної судової стадії провадження проти заявника сторонами не заперечувалося, що повідомлення про винесення рішення і власне рішення від 12 серпня 2014 року, було надіслано на зареєстровану адресу заявника відповідно до вимог російського законодавства. Більше того, зазначається, що це повідомлення було повернуто до суду як не доставлене. Сторони, здається, не погоджуються з власне причиною такого невиконання (недоставлення). Заявник зазначив, що його було повернуто з приміткою, в якій говорилося, що адресат не знаходився за цією адресі (див. Пункт 31 вище), що може означати, що адресат не був там, щоб отримати це повідомлення або що заявник не був обізнаний, що на цю адресу може прийти повідомлення суду, тому що, наприклад, там не було поштової скриньки або чогось схожого. Уряд, натомість, зазначив, що повідомлення було повернуто, оскільки його не було отримано в поштовому відділенні протягом періоду зберігання (див. Пункт 13 вище). За відсутності переконливих доказів Суд не може зайняти певну позицію з цього питання.

75. Незважаючи на це, такої невизначеності не існує щодо того, що після рішення господарського суду від 10 жовтня 2014 року перейти від скороченої процедури до звичайної процедури, слухання було призначене на 11 листопада 2014 року. Повідомлення було надіслано на адресу зареєстрованого місця проживання заявника, а потім повернуто назад до суду з приміткою, в якій зазначається "за закінченням терміну зберігання" як причини повернення (див. пункт 15 вище).

78. Що стосується поведінки національних органів влади в даній справі, Суд спочатку зазначає, що вони діяли відповідно до російського законодавства, надсилаючи повідомлення на зареєстровану адресу проживання. Суд також зазначає, що господарський суд подбав про те, щоб надіслати повідомлення на місце, де знаходився бізнес (кіоски для продажу продуктів харчування) (див. пункт 16 вище). Також безперечно, що інформація, яка стосується призначених(запланованих) слухань, була своєчасною та адекватно доступною через інтернет-сторінку (веб-сайт) суду. На думку Суду, вони, таким чином, демонстрували достатню старанність, щоб дозволити заявнику, який повинен був знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень, що стосуються підприємців, визначитися з провадженням проти нього, а саме стосовно процедури оскарження у справі.

29. З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції було дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення, зокрема, відповідача про здійснення розгляду даної справи.

До того ж, місцевим судом своєчасно та згідно із зазначеними вище вимогами ГПК України було направлено копію рішення суду від 10.10.2018 на адресу відповідача.

30. При цьому, колегія суду апеляційного господарського суду вірно зазначила, що апелянт не виконав повністю ухвалу суду про усунення недоліків апеляційної скарги, оскільки не надав суду апеляційної інстанції доказів існування об'єктивно непереборних підстав, які унеможливлювали апелянта отримувати поштову кореспонденцію за його місцем проживання: 03150, м. Київ, вул. Щорса (перейменовано на Євгена Коновальця), 15, корпус 4, кв.71, тобто фактично апеляційний суд вірно взяв до уваги факт ненадання скаржником доказів, що всі чотири вищевказаних невручення сталися саме не з вини скаржника.

Отже, Північний апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені апелянтом норми Господарського процесуального кодексу України в обґрунтування заявленого в апеляційній скарзі клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження не підтверджують причини неотримання поштової кореспонденції за місцем його проживання. Посилання апелянта на те, що він не був присутнім у судовому засіданні, оскільки не був повідомлений по час та дати судових засідань по даній справі не відповідають обставинам справи, оскільки апелянт повідомлявся судом першої інстанції про час та місце розгляду справи, однак систематично не отримував поштову кореспонденцію.»

34. З урахуванням зазначеного, колегія суддів касаційного господарського суду у даній справі, що переглядається, вважає, що судом першої інстанції було дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення відповідача ФОП Кириченко О.Г. про вчинення відповідних процесуальних дій та винесення рішення, однак остання, незважаючи на те, що не була позбавлена об'єктивної можливості дізнатися про рух справи, користуючись засобами поштового зв'язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, наданими процесуальними правами своєчасно не скористалася, об'єктивної неможливості отримувати поштову кореспонденцію за її місцем проживання: АДРЕСА_1, судам апеляційної та касаційної інстанцій не навела.

35. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про доведеність фактів, наведених позивачем, та недоведеність фактів, наведених скаржником, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу касаційної скарги.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих доводів щодо неправильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

36. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

37. З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кириченко Олени Георгіївни без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 908/1218/18 - без змін.

38. У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кириченко Олени Георгіївни на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 908/1218/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 908/1218/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді І. Міщенко

Г. Мачульський