Історія справи

Постанова КГС ВП від 20.11.2019 року у справі №920/704/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 920/704/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець

за участю секретаря судового засідання - В. В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2019

у складі колегії суддів: А. І. Мартюк- головуючий, Л. П. Зубець, С. А. Пашкіна за позовом акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання договору транспортування природного газу №1807000406 від
01.08.2018р. укладеним (в редакції позивача)

за участю представників учасників:

позивача: Ткаченко О. О.

відповідача: Волощук П. Ю.

третьої особи: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз", позивач) звернулося до господарського суду Сумської області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз", правонаступником якого є АТ "Оператор Газорозподільної системи "Сумигаз" (далі - АТ "Сумигаз", відповідач), про визнання договору транспортування природного газу №1807000406 від 01.08.2018 укладеним (в редакції позивача).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що договір відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2497.

Крім того, позивач наголошує на тому, що запропонована відповідачем редакція п.
9.3 договору змінює істотні умови та зміст типового договору, що суперечить положенням п. 4 абз. 4 ст. 179 Господарського кодексу України.

Позивач зазначає, що Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, регулює відносини з фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення із застосуванням абсолютно іншої процедури фінансування.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Сумської області від 19.02.2019 у справі №920/704/18 позов задоволено, визнано укладеним договір про транспортування природного газу №1807000406 від 01.08.2018 між АТ "Укртрансгаз" та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" в редакції, що відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497, та зазначеній в резолютивній частині рішення.

Стягнуто з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" на користь АТ "Укртрансгаз" 1 762,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Судове рішення мотивовано тим, що постанова прийнята Кабінетом Міністрів України від 08.11.2017 № 951 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" та зміни до умов Типового договору транспортування природного внесені після порушення провадження у справі, тому п. 9.3 договору підлягає затвердженню судом у редакції постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2019 апеляційну скаргу АТ "Оператор Газорозподільної системи "Сумигаз" задоволено. Рішення господарського суду Сумської області від 19.02.2019 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. Стягнуто з АТ "Укртрансгаз" на користь АТ "Оператор Газорозподільної системи "Сумигаз" 2 643,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова мотивована тим, що постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, якою затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, на момент звернення позивача з пропозицією укласти договір визнана такою, що втратила чинність у зв'язку з ухваленням постанови Кабінету Міністрів України від
08.11.2017 № 951.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що нормативно-правовий документ після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов'язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню.

Оскільки у спірному п. 9.3. договору міститься посилання на порядок, встановлений нечинним нормативно-правовим актом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача та визнання укладеним договору на умовах, запропонованих останнім, оскільки такі умови відсилають до норм, які втратили чинність. До того ж, станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення, такий недолік було усунено постановою НКРЕКП від 04.12.2018 № 1598 та виключено відповідне посилання на постанову Кабінету Міністрів України №20.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що на час виникнення обов'язку у сторін щодо укладення договору транспортування природного газу, умови типового договору можуть бути змінені саме в спірному пункті, з урахуванням позицій всіх учасників ринку споживання природного газу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скарга мотивована тим, що укладення договору про транспортування природного газу в редакції типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, є обов'язковим для учасників ринку природного газу, в тому числі для відповідача, в силу закону.

Позивач наголошує на тому, що постанова НКРЕКП від 04.12.2018 № 1598 "Про внесення змін до Типового договору транспортування природного газу" набула чинності 28.12.2018, а тому повинна застосовуватися до правовідносин які виникли з цієї дати та не може розповсюджуватися на правовідносини, які виникли між сторонами з 01.08.2018.

Заявник посилається в касаційній скарзі на те, що відмовивши у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції фактично визнав договір укладеним на умовах, запропонованих відповідачем у протоколі розбіжностей.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову - без змін.

Відповідач наголошує на безпідставності позовних вимог, оскільки посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20, яка втратила чинність не може слугувати правовим обґрунтуванням для укладення договору в редакції, запропонованій позивачем.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" із пропозицією укласти договір транспортування природного газу №1807000406 від 01.08.2018 (далі - договір) надіславши відповідачеві два примірника договору (один з яких підписаний позивачем), складений відповідно до типової форми договору транспортування природного газу, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497.

Відповідач направив на адресу позивача лист від 08.08.2018 №Sm03.2-Сл-3747-0818, разом із підписаним договором транспортування природного газу від 01.08.2018 №1807000406 та протоколом розбіжностей до нього від 08.08.2018.

Протокол розбіжностей від 08.08.2018 до договору транспортування природного газу від 01.08.2018 № 1807000406 складено у зв'язку з незгодою відповідача із запропонованою позивачем редакцією п. 9.3, зокрема відповідач виклав п. 9.3 у такій редакції:

- пункт 9.3 - "у випадку якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, Оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає Замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця).

Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.

Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".

Позивач вважаючи, що така редакція п. 9.3 договору є порушенням норм чинного законодавства, а саме постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497, якою затверджено типову форму договору транспортування природного газу, вказує на те, що п. 9.3 договору має бути викладено та підписано в редакції позивача, який повністю узгоджується з типовою формою договору, а саме:

- "п. 9.3 - у випадку якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця. Оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає Замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця).

Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.

Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".

З огляду на зазначене, позивач звернувся з відповідним позовом до суду, в якому просив визнати укладеним договір транспортування природного газу № 1807000406 від 01.08.2018, укладеним в редакції АТ "Укртрансгаз", що відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3, 4, 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частинами 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 ст. 181 ГК України передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому Кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.

За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.

Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.

У пункті 2 глави 1 розділу VI Кодексу газорозподільних системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494, зазначено, що взаємовідносини між оператором ГТС (оператором газотранспортної системи) та оператором ГРМ (оператором газорозподільної системи), пов'язані з прийманням-передачею природного газу в точках виходу з ГТС до ГРМ, регулюються укладеним між ними договором на транспортування природного газу, який укладається за формою Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2497, технічною угодою (за необхідності) та відповідно до вимог Кодексу ГТС.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2497 "Про затвердження Типового договору транспортування природного газу" затверджено Типову форму договору, п.
9.3. якого було викладено в редакції: "У випадку якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, Оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає Замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.

Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року N 20, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період."

Позивач вважає, що п. 9.3 договору від 01.08.2018 має бути викладено та підписано в редакції АТ "Укртрансгаз", який повністю узгоджується з типовою формою договору, затвердженою постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2497.

Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України", визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".

Постанова від 08.11.2017 № 951 набрала чинності з 01.01.2018.

Таким чином з 01.01.2018 втратив чинність Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від
11.01.2005 № 20.

Нормативно-правовий документ після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов'язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню.

Ураховуючи зазначене, оскільки запропонована позивачем редакція п. 9.3 договору містить посилання на порядок, встановлений нечинною постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог АТ "Укртрансгаз" та визнання укладеним договору на умовах, запропонованих останнім, та правомірно скасував рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги позивача.

Як встановлено судами попередніх інстанцій крім п. 9.3. договору, в іншій частині запропонованого позивачем проекту договору, між сторонами відсутній юридичний спір.

Відповідно до ч. 3 ст.181 ГК України сторона яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, повинна передати такі розбіжності до суду.

Таким чином предметом судового спору в такому випадку можуть бути саме розбіжності у договорі, а не сам договір.

Крім того, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.12.2018 № 1598 "Про внесення змін до Типового договору транспортування природного газу" внесено зміни до Типового договору транспортування природного газу, якою викладено п. 9.3. Типового договору транспортування природного газу в іншій редакції, яка є відмінною від редакцій наведених сторонами.

Зокрема, абз. 2 п. 9.3 розділу IX Типового договору транспортування природного газу викладено в такій редакції: "Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою чинним законодавством, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".

Сторони не позбавлені можливості врегулювати свої правовідносини щодо транспортування природного газу відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про внесення змін до Типового договору транспортування природного газу" від
04.12.2018 № 1598.

Доводи АТ "Укртрансгаз" щодо неправомірної відмови суду апеляційної інстанції у задоволенні позову про укладення договору в редакції типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від
30.09.2015 №2497, не відповідають встановленим фактичним обставинам справи та не спростовують законних і обґрунтованих висновків апеляційного господарського суду у даній справі з огляду на викладене вище.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що відмовивши у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій фактично визнали договір укладеним на умовах, запропонованих відповідачем у протоколі розбіжностей, та застосували положення постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, відхиляються Верховним Судом, оскільки суперечать висновкам апеляційного господарського суду.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, тому підстави для зміни чи скасування постанови апеляційного господарського суду відсутні.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, що стали підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову відповідно до встановлених обставин.

8. Судові витрати

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2019 у справі №920/704/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Суддя О. М. Баранець

Суддя В. І. Студенець