Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.01.2018 року у справі №910/9259/17
Ухвала КГС ВП від 29.01.2019 року у справі №910/9259/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 910/9259/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

за участю представників:

прокуратури - Савицька О.В.

позивача - Пилипчук І.І.

відповідача - Домашенко О.О.

третьої особи - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 (головуючий суддя Сулім В.В., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 (суддя Балац С.В.) у справі № 910/9259/17

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Фізичної особи - підприємця Фоменко Ірини Василівни

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору -Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство"

про повернення земельної ділянки,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. В червні 2017 року Заступник прокурора міста Києва звернувся в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Фоменко Ірини Василівни (далі - відповідач) про зобов'язання повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,14 га на проспекті Мінському у Подільському районі м. Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

1.1. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що фізична особа - підприємець Фоменко Ірина Василівна незаконно користується самовільно зайнятою земельною ділянкою площею 0,14 га, на якій розміщено самочинно збудований об'єкт нерухомості - заклад громадського харчування, без будь-яких правовстановлюючих документів, чим, за твердженням прокуратури, завдається шкода інтересам територіальної громади міста Києва та порушуються інтереси держави, а тому така земельна ділянка підлягає поверненню Київській міській раді з приведенням її у придатний для використання стан на підставі ст. 212 Земельного кодексу України.

2. Справа неодноразово розглядалась господарськими судами.

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 у справі №910/9259/17 позов задоволено повністю. Зобов'язано Фізичну особу - підприємця Фоменко І.В. повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,14 га на проспекті Мінському у Подільському районі міста Києва, привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд. Стягнуто з відповідача на користь прокуратури міста Києва судовий збір.

2.2. Постановою Верховного Суду від 01.03.2018 вищевказані судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд вказав на те, що у даному випадку суди попередніх інстанцій не встановили факту перебування спірної земельної ділянки у попереднього землекористувача, а, відповідно, і умов та обсягу такого перебування у користуванні, тому дійшов висновку, що з моменту набрання рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010 у справі №2-3936/10 законної сили, у позивача виникло право на оформлення права користування тією частиною земельної ділянки, на якій вищевказана будівля розміщена, та частиною ділянки, яка необхідна для обслуговування даної нежитлової будівлі. Суд касаційної інстанції зазначив, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, можна, зокрема, визначити шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.

Короткий зміст оскаржуваних рішень

3. За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2018, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2018, у задоволенні позову відмовлено повністю.

3.1. Мотивуючи судові рішення, суди попередніх інстанцій вказали, що зобов'язання відповідача у даному випадку в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України. Тобто, зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що обраний прокурором спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку шляхом звільнення від належної йому на праві власності будівлі призведе до недотримання справедливої рівноваги в контексті практики застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, заступник прокурора міста Києва подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

5. Судові рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.ст. 56, 57, 120, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 375, 376, 377 Цивільного кодексу України) та з порушенням норм процесуального права (ст.ст. 75, 86, 316 Господарського процесуального кодексу України), що відповідно до ст. 311 Господарського процесуального кодексу України є підставою для їх скасування.

5.1. Судами не враховано, що судове рішення, яким визнано право власності за Фоменко I.B. на об'єкт самочинного будівництва, не змінює правової природи цього об'єкту та не усуває порушень земельного, лісового та містобудівного законодавства, допущених при його будівництві, оскільки чинним законодавством, зокрема приписами ст. 331 Цивільного кодексу України, не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення. Крім того, в судовому провадженні щодо визнання права власності на самочинне будівництво та його державної реєстрації, не встановлювалась правомірність користування спірною земельною ділянкою, а власник земельної ділянки (Київська міська рада) не була залучена до участі у судовому процесі, з огляду на що таке судове рішення не може впливати на право власника землі на судовий захист у спосіб, обраний позивачем.

5.2. Господарськими судами у порушення ст. 86 Господарського процесуального кодексу України не взято до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття Київською міською радою рішення про передачу ФОП Фоменко I.B. або іншим особам у користування земельної ділянки площею 1400 кв.м на перехресті просп. Мінському та Великої Окружної дороги у Подільському районі м. Києва.

5.3. На думку прокурора, оскільки об'єкт нерухомості збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, тобто, є самочинним, в силу ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України, право власності у ФОП Фоменко I.B. на даний об'єкт не виникло.

5.4. Відповідач, в порушення вимог протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, здійснив неправомірне втручання у право власності територіальної громади, незаконно забудувавши земельну ділянку лісогосподарського призначення, однак судами в порушення ст. 86 Господарського процесуального кодексу України зазначену обставину не враховано.

5.5. Крім того, помилковими є висновки судів обох інстанцій щодо виникнення на підставі ст. 120 Земельного кодексу України у ФОП Фоменко І.В. права на оформлення в користування частини земельної ділянки, на якій розміщено нежитлову будівлю та яка необхідна для її обслуговування, оскільки у даному випадку право власності чи право користування на спірну земельну ділянку під розміщення та обслуговування нерухомого майна не було оформлено будь-якими фізичними чи юридичними особами, тому у подальшому не могло виникнути переходу до ФОП Фоменко І.В. такого права, визначеного приписами ст. 120 Земельного кодексу України.

5.6. Також судами першої та апеляційної інстанцій, в порушення ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, залишено поза увагою висновки Верховного Суду щодо необхідності врахування співмірності площі земельної ділянки, яка використовується відповідачем та площі будівлі, що належить йому на праві власності (26,75 кв.м), та щодо встановлення факту перебування спірної земельної ділянки у користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство", та, відповідно, і умов та обсягу такого перебування у користуванні.

Позиція відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

6. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає про необгрунтованість її доводів, наголошуючи на тому, що скаржник не наводить аргументів і доказів неправильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права

7. Третя особа відзиву на касаційну скаргу не надала, що відповідно до положень ч. 3 ст. 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

8. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведено обстеження земельної ділянки за адресою: просп. Мінський у Подільському районі м. Києва, код ділянки 85:170:0008, про що складено Акт обстеження земельної ділянки від 19.04.2017 №17-0548-07. Відповідно до Акту земельна ділянка площею 1418,85 кв.м на просп. Мінському у Подільському районі м. Києва обліковується на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування за Фоменко І.В. Згідно з дорученням Київської міської ради від 16.03.2001 №225-КР-1511/2 ТОВ "НВП "Топос" розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі Фоменко І.В. для будівництва, обслуговування та експлуатації кафе з літнім майданчиком на перехресті просп. Мінського та Великої Окружної дороги у Подільському районі м. Києва. Рішень щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність (користування) Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів не приймала. У міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї.

Під час обстеження встановлено, що зазначена земельна ділянка огорожена парканом, площа огороженої земельної ділянки становить орієнтовно 0,14 га. На огороженій земельній ділянці розміщені будівлі та споруди закладу громадського харчування "Лісова поляна". Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 20.04.2017 нежитлова будівля загальною площею 26,75 кв.м (м. Київ, проспект Мінський, 5) перебуває у власності Фоменко І.В. на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010. У базі даних міського земельного кадастру інформація Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві стосовно боргу по земельному податку та орендній платі за земельну ділянку на просп. Мінському у Подільському районі м. Києва (код земельної ділянки 85:170:0008) відсутня.

9. Судами також встановлено, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010 у справі №2-3936/10 визнано за Фоменко Іриною Василівною право власності на нежитлову будівлю загального призначення, загальною площею 26,75 кв.м, яка розташована на перехресті Мінського проспекту та Великої окружної дороги у Подільському районі м. Києва (м. Київ, проспект Мінський, 5, кадастровий номер земельної ділянки 85:170:008).

10. Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 21.09.2010 за реєстраційним №31552990 зареєстровано право власності за Фоменко Іриною Василівною на нежитлову будівлю заг. площею 26,75 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки 85:170:008 за адресою: м. Київ, проспект Мінський, 5 на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

11. Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

12. Предметом позову у цій справі є вимога Заступника прокурора міста Києва, заявлена в інтересах держави в особі Київської міської ради про зобов'язання відповідача повернути самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,14 га, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд на підставі положень статей 116, 152, 212 Земельного кодексу України у зв'язку зі встановленням під час здійснення перевірки земельної ділянки за адресою: просп. Мінський у Подільському районі м. Києва факту самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки орієнтовною площею 0,14 га.

13. За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

14. Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

15. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

16. Як убачається з матеріалів справи, відмовляючи у задоволенні заявлених на підставі статей 152, 212 Земельного кодексу України позовних вимог, суди попередніх інстанцій установили, що з моменту набрання рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22.06.2010 у справі № 2-3936/10 законної сили у відповідача виникло право на оформлення права користування тією частиною земельної ділянки, на якій вказана будівля розміщена, та частиною ділянки, яка необхідна для обслуговування даної нежитлової будівлі.

17. Крім того, господарськими судами встановлено, що у 2008 році відповідачем подано, а позивачем зареєстровано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу для будівництва, обслуговування та експлуатації кафе з літнім майданчиком на перехресті просп. Мінського та Великої Кільцевої дороги у Подільському районі м. Києва.

17.1. В матеріалах вказаного проекту землеустрою, зокрема, наявний лист комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 26.10.2005 № 489, в якому вказано, що останнє дає свою згоду на вилучення та переведення з категорії земель лісового фонду земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації кафе з літнім майданчиком на перехресті Мінського проспекту та Великої окружної дороги в Подільському районі кварталу 131 виділу 24 площею 0,15 га Пуща-Водицького лісництва.

17.2. В матеріалах даної справи наявна копія листа позивача від 14.10.2010 № 29/281-1218 адресованого відповідачу, в якому, зокрема, зазначено наступне: "На засіданні постійної комісії Київради з питань земельних відносин, містобудування та архітектури було розглянуто та підтримано проект рішення Київради "Про передачу суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі Фоменко Ірині Василівні земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування кафе з літнім майданчиком на перехресті просп. Мінського та Великої Окружної дороги у Подільському районі" (кадастрова справа А-12737). Проте в зв'язку з кадровими змінами відповідно до розпорядження Київського міського голови Черновецького Л.М. від 25.06.2010 № 390 вищезазначений проект рішення Київради разом із матеріалами кадастрової справи А-12737 було передано 30.07.2010 до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на перевізування. На теперішній час зазначена кадастрова справа на розгляд постійної комісії Київради з питань земельних відносин, містобудування та архітектури не надходила.".

17.3. В подальшому, відповідачем 22.09.2017 направлено на адресу позивача клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Мінському, 5 у Подільському районі м. Києва орієнтовний розмір: 0,1488 га (за проектом землеустрою 2007, що був у 2008 попередньо погоджений комісією позивача) із додатками.

18. У зв'язку із викладеним, суди дійшли висновку, що з огляду на вжиття відповідачем заходів з оформлення спірної земельної ділянки та відсутності у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку, користування цією земельною ділянкою не є підставою для застосування до нього положень статті 212 Земельного кодексу України.

19. Водночас, господарські суди при розгляді справи помилково вдались до оцінки дій державних органів щодо оформлення відповідного рішення про відведення відповідачу спірної земельної ділянки у користування, вказавши про дотримання ним процедури оформлення, оскільки правомірність чи неправомірність таких дій не є предметом даного спору та не входить до кола обставин, які підлягають доказуванню у даному спорі.

20. З огляду на встановлені обставини справи, для констатації відсутності підстав для повернення спірної земельної ділянки, достатнім є наявність на такій ділянці нерухомого майна, яке належить відповідачу, та наявність у нього права на оформлення права користування тією частиною земельної ділянки, на якій вказана будівля розміщена, та частиною ділянки, яка необхідна для обслуговування даної нежитлової будівлі.

21. Верховний Суд вважає за необхідне також зазначити, що за змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла на час звернення з позовом до суду - 07.06.2017) правом на звернення до суду за захистом наділена кожна особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав чи інтересів.

22. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

23. За змістом наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

24. Положеннями ст.41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

25. В силу положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Крім того, в силу частини другої статті 328 Цивільного кодексу України презюмується правомірність набуття власником права власності на майно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

26. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що як вбачається зі змісту позовної заяви, Заступник прокурора міста Києва звернувся до суду із вимогою про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку площею 0,14 га на просп. Мінському у Подільському районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

27. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор послався на встановлення факту самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки (акт обстеження земельної ділянки від 19.04.2017 № 17-0548-07).

28. Так, як було установлено судами попередніх інстанцій, в названому акті обстеження земельної ділянки зазначено, що під час обстеження встановлено, що земельна ділянка огороджена парканом, її площа становить орієнтовно 0,14 га. Рішень щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність (користування), Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів не приймала. На огородженій земельній ділянці розміщені будівлі та споруди закладу громадського харчування "Лісова поляна". Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 20.04.2017 нежитлова будівля загальною площею 26,75 кв.м (м. Київ, проспект Мінський, 5) перебуває у власності Фоменко І.В. на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010.

29. Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно вказано, що заявлені прокурором вимоги про звільнення земельної ділянки разом з наявним на ній об'єктом нерухомого майна, належного відповідачу, фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України.

30. Доводи касаційної скарги прокурора, викладені в п. 5.1 даної постанови та які стосуються спростування правомірності набуття відповідачем права власності на підставі рішення суду, були предметом розгляду у Верховному Суді та спростовані останнім, тому колегією суддів відхиляються.

31. Крім того, слід зазначити, що Верховним Судом у постанові від 01.03.2018 зазначено про те, що у даному випадку суди попередніх інстанцій не встановили факту перебування спірної земельної ділянки у попереднього землекористувача, а, відповідно, і умов та обсягу такого перебування у користуванні, з огляду на що суд дійшов висновку, що з моменту набрання рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010 року по справі №2-3936/10 законної сили у позивача виникло право на оформлення права користування тією частиною земельної ділянки, на якій вищевказана будівля розміщена, та частиною ділянки, яка необхідна для обслуговування даної нежитлової будівлі. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, можна, зокрема, визначити шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.

32. Враховуючи позицію Верховного Суду у даній справі, суди попередніх інстанцій вказали про недоцільність призначення судової експертизи з метою визначення меж спірної земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування розміщеного на ній відповідачем нерухомого майна, оскільки прокурором заявлені позовні вимоги про звільнення всієї земельної ділянки (1400 кв.м), в межах якої знаходиться нерухоме майно відповідача та частина земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

33. Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на приписи ст. 74 ГПК України, якими унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. З огляду на те, що, як вказувалось вище, прокурором заявлено вимоги про повернення земельної ділянки разом з наявним на ній об'єктом нерухомого майна, без виокремлення площі нерухомого майна та меж спірної земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування розміщеного на ній нерухомого майна, такі вимоги задоволенню не підлягають. Така позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.01.2019 №910/22093/17.

Крім того, слід зазначити, що прокурор не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до суду за вирахуванням площі земельної ділянки, яка знаходиться під нерухомим майном, належним відповідачу, та площі, необхідної для обслуговування такого майна, право власності на яке підтверджено рішенням суду.

34. Колегія суддів враховує доводи касаційної скарги прокурора, викладені в п. 5.2 даної постанови, які зводяться до того, що господарськими судами у порушення ст. 86 Господарського процесуального кодексу України не взято до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття Київською міською радою рішення про передачу ФОП Фоменко I.B. або іншим особам у користування земельної ділянки площею 1400 кв.м на перехресті просп. Мінському та Великої Окружної дороги у Подільському районі м. Києва, однак, враховуючи встановлені обставини щодо недоведення неправомірності користування відповідачем земельною ділянкою заявленою прокурором площею 0,14 га, що є підставою даного позову, такі доводи відхиляються.

35. Водночас, колегія суддів вважає доречними доводи прокурора про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо виникнення на підставі ст. 120 Земельного кодексу України у ФОП Фоменко І.В. права на оформлення в користування частини земельної ділянки, на якій розміщено нежитлову будівлю та яка необхідна для її обслуговування, оскільки у даному випадку право власності чи право користування на спірну земельну ділянку під розміщення та обслуговування нерухомого майна не було оформлено будь-якими фізичними чи юридичними особами, що свідчить про неможливість переходу такого права до відповідача. Однак, наведене не вплинуло на правильність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

36. У даній справі судами попередніх інстанцій встановлений факт вжиття відповідачем заходів по оформленню спірної земельної ділянки, а отже відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування до нього приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

37. Господарські суди обґрунтовано взяли до уваги положення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, основною метою якого є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном, а також, з урахуванням того, що в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року), дійшли вірного висновку, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов'язання повернути спірну земельну ділянку в натурі призведе до недотримання справедливої рівноваги, а тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

38. Ураховуючи наведені положення законодавства, з огляду на предмет спору, визначений прокурором у позовній заяві та докази, надані ним на підтвердження його вимог докази, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у цій постанові.

39. Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних судових рішень, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, та стосуються суті спору, а тому з врахуванням підстав для відмови в задоволенні позову, колегією суддів відхиляються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40. Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правомірності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів, то Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів, та вважає, що їх слід залишити без змін з врахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Щодо судових витрат

41. У зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва - залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі №910/9259/17 - залишити без змін, з врахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.