Історія справи

Ухвала КГС ВП від 16.10.2019 року у справі №920/67/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 920/67/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників:

позивача - Лисенко В. О.,

відповідача - не з'явися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 (Дикунська С. Я., Жук Г. А., Мальченко А. О.) і рішення Господарського суду Сумської області від 06.05.2019 (суддя Коваленко О. В. ) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"

про стягнення 1 296 337,63 грн заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 27.12.2013 № 1959/14-БО-29,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У січні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Сумської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (далі - АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання") про стягнення 1 296 337,63
грн, з яких 667 263,69 грн пені, 93 847,20 грн 3% річних, 535 226,74 грн інфляційних втрат.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України", зазначає, що ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" порушено умови договору купівлі-продажу природного газу від 27.12.2013 № 1959/14-БО-29 (далі - Договір) щодо проведення своєчасної оплати товару.

2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 у справі № 920/67/19, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що заборгованість відповідача за спожиті енергоносії була погашена 30.09.2015, тобто до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), тому відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на таку заборгованість не підлягали нарахуванню інфляційні втрати, 3% річних, неустойка, а нараховані суми підлягали списанню.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 і рішенням Господарського суду Сумської області від 06.05.2019 у справі № 920/67/19, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулося АТ "НАК "Нафтогаз України" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 і рішення Господарського суду Сумської області від 06.05.2019 у справі № 920/67/19 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права. На думку скаржника судами попередніх інстанцій неправомірно застосовано норми Закону, оскільки виходячи із аналізу статей 1-3 Закону, учасниками процедури врегулювання заборгованості (що включає в себе у тому числі і списання заборгованості) є теплопостачальні і теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру, водночас матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання за спожиті енергоносії, тому застосування частини 3 статті 7 Закону є неправомірним. При цьому, скаржник зазначає, що Верховний Суд у справі № 908/3211/16, у подібних правовідносинах щодо застосування частини 3 статті 7 Закону, дійшов висновку про те, що однією з обов'язкових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Закону є включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання за спожиті енергоносії. Отже, вказані в постанові Верховного Суду висновки, в силу положень статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є обов'язковими під час розгляду цієї справи та від яких (за загальним правилом) колегія суддів під час розгляду аналогічних справ відступати не повинна.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій без змін. Зокрема, АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" зазначає, що Верховним Судом неодноразово приймались рішення у аналогічних справах, в яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що частина 3 статті 7 Закону є нормою прямої дії. При цьому, застосування приписів частини 3 статті 7 Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Закону. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1,2,3 Закону, за умови погашення заборгованості до набрання чинності статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

4. Розгляд касаційної скарги та установлені судами обставини справи

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 27.12.2013 між АТ

"НАК "Нафтогаз України" (продавець) та АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1959/14-БО-29, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2014 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору (пункт 1.1 договору).

4.2. Відповідно до пункту 1.2 Договору газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

4.3. Пунктом 2.1 Договору передбачено, що продавець передає покупцеві з
01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 6 130 тис. куб. м.

4.4. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (пункт 3.3 Договору). Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4 Договору).

4.5. Положеннями пунктів 5.1,5.2 Договору сторони погодили, що ціна (граничний рівень ціни) на газ встановлюється НКРЕ; ціна 1000 куб. м природного газу на дату укладання Договору становила 3 459,00 грн без ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім цього: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 17%.

4.6. Відповідно до пункту 5.5 Договору загальна сума вартості природного газу за Договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

4.7. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1 Договору).

4.8. Договір згідно з розділом 11 набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині поставки газу до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

4.9. У подальшому між сторонами було підписано Додаткові угоди №№ 1-7 до Договору, якими вносились зміни до пункту 5.2, зокрема, щодо ціни за 1000 куб. м природного газу.

4.10. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання умов Договору позивач протягом січня-грудня 2014 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 18 701 441,67 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких долучено до матеріалів справи.

4.11. Судами також установлено, що на момент набрання чинності Закону (30.11.2016) заборгованість відповідача за поставку природного газу у 2014 році за Договором була погашена, про що свідчать розрахунки надані позивачем до позовної заяви, а також банківські виписки.

4.12. Оскільки відповідач належним чином не виконав своїх обов'язків за Договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням строку, погодженого сторонами у Договорі, позивач звернувся із цим позовом до суду про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом позову у справі є вимога позивача про стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат за неналежне виконання умов Договору купівлі-продажу природного газу від 27.12.2013 № 1959/14-БО-29 щодо проведення своєчасної оплати товару.

5.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач та відповідач є суб'єктами, на яких розповсюджуються положення Закону. Заявлені до стягнення пеня, 3 % річних та втрати від інфляції, нараховані позивачем у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого природного газу, який використовувався виключно для виробництва теплової енергії, і така заборгованість погашена відповідачем до набрання чинності Законом, підлягають списанню відповідно до вимог статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", і виконання даної норми (списання санкцій) не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

5.4. Верховний Суд погоджується з таким висновком господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.5. Як вірно зазначено господарськими судами, 30.11.2016 набрав чинності Закон "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

5.6. Відповідно до статті 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

5.7. Згідно із статтею 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

5.8. Частиною 1 статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

5.9. Частинами 1,3 статті 5 Закону установлено, що реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року. На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

5.10. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

5.11. Відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на
01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

5.12. Водночас, частиною 3 статті 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

5.13. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону є нормою прямої дії. При цьому застосування приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом.

Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1,2,3 Закону, за умови погашення заборгованості до набрання чинності статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Закону, тоді положення статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" не застосовуються. Відтак не потребує доведення доказ включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв'язку з припиненням зобов'язань щодо їх сплати, на підставі частини 3 статті 7 Закону.

5.14. Оскільки судами установлено, що на момент набрання чинності Закону (30.11.2016) заборгованість відповідача за поставку природного газу у 2015 році за Договором була погашена, Верховний Суд вважає правильним висновок судів, що заявлені до стягнення пеня, 3 % річних та втрати від інфляції, підлягають списанню відповідно до вимог статті 7 Закону, а виконання даної норми (списання санкцій) не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

5.15. Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, Верховний Суд зазначає, що у зазначеній постанові відсутній висновок щодо необхідності включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства для здійснення процедури врегулювання заборгованості. Зазначення у цій постанові про включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства для здійснення процедури врегулювання заборгованості є наведенням фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, а не правовою позицією Верховного Суду про необхідність включення підприємства до вказаного реєстру для застосування частини 3 статті 7 Закону.

5.16. Верховний Суд зазначає, що інші доводи скаржника стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.17. При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій у вказаній справі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанова і рішення господарських судів попередніх інстанцій у цій справі ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

6.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у справі № 920/67/19.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 і рішення Господарського суду Сумської області від 06.05.2019 у справі № 920/67/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв