Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/21532/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Шеремета Н.П., Ісаєнко О.В.,

відповідача: не з`явились,

третьої особи: Геращенко В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівий Берег 2"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023

та рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022

у справі № 910/21532/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівий Берег 2"

до Міністерства юстиції України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лівий Берег 2" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу відповідача №3089/5 від 01.09.2021 про задоволення скарги Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яким скасовано рішення від 26.11.2018 №44253843, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіним О.В., а також рішення від 28.12.2018 № 44891058, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 (суддя Босий В.П.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 (колегія суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий, Ткаченко Б.О., Сулім В.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіним О.В. прийнято рішення від 26.11.2018 №44253843 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: АЗК, нежитлову будівлю літ. Г, що розташований за адресою: вул. Канальна, 4, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 29112204.

Згідно з актом приймання-передачі майна до статутного капіталу позивача від 20.12.2018 ОСОБА_1 передала, а позивач прийняв до статутного капіталу вказану нежитлову будівлю.

В подальшому, на підставі вказаного акта приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.12.2018 №44891058, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 29707045.

29.07.2021 Департамент звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою №057031-18729 на вказані рішення державного реєстратора від 26.11.2018 № 44253843 та рішення приватного нотаріуса від 28.12.2018 № 44891058.

Наказом Міністерства юстиції України № 3089/5 від 01.09.2021 скаргу Департаменту задоволено у повному обсязі, скасовано рішення від 26.11.2018 № 44253843, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіним О.В., а також рішення від 28.12.2018 № 44891058, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В.

Позивач звернувся з позовною заявою до суду, оскільки, на його думку, наявні підстави для визнання протиправним та скасування наказу з підстав пропущення Департаментом строку для подання скарги на рішення від 26.11.2018 № 44253843 та від 28.12.2018 № 44891058, і під час здійснення реєстрації його права власності на об`єкт нерухомого майна приватному нотаріусу були надані всі передбачені законодавством документи.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заява позивача про затвердження технічної документації з землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки на вул. Канальній, 4, за результатами розгляду якої Департаменту з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.07.2021 стало відомо про здійснення оскаржуваних реєстраційних дій, надійшла до Київської міської ради 09.07.2021. 29.07.2021 Департамент звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою №057031-18729, тобто через три дні з моменту отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з чим останнім не пропущено строк для оскарження реєстраційних дій. Крім цього, всупереч вимогам Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок №1127) для реєстрації об`єкта нерухомого майна, а саме: АЗК, нежитлову будівлю літ. Г, що розташований за адресою: вул. Канальна, 4, заявником не було надано державному реєстратору ні документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, ні документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Хоча для реєстрації права власності товариства на спірне нерухоме майно подання документів, передбачених п. 41 Порядку № 1127, і не вимагалося, проте первісно здійснена незаконна реєстрація права власності за фізичною особою на таке майно нівелює твердження позивача про правомірність прийняття приватним нотаріусом рішення від 28.12.2018 № 44891058. Відтак, суди дійшли висновку, що позивачем не доведено обставин порушення Міністерством юстиції України будь-яких норм чинного законодавства під час прийняття наказу, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання його незаконним та скасування.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що в оскаржуваній постанові хоча і не зазначено посилання на постанову Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 910/694/21, проте суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач може оскаржити відповідний наказ Мін`юсту з мотивів пропуску заявником строку на оскарження дій державного реєстратора та спростувати відповідні висновки у судовому порядку. Позивач вважає, що для формування єдиної правозастосовчої практики необхідно відступити від правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №910/694/21 та викласти правовий висновок наступним чином: "Особа, яка оскаржує рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до Мін`юсту повинна довести, коли вона дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Мін`юст позбавлений дискреційних повноважень стосовно вирішення питання щодо правових наслідків пропуску відповідного строку звернення, оскільки це питання врегульоване законодавством та не передбачає альтернатив, тому у разі відсутності оцінки пропуску заявником строку на оскарження дій державного реєстратора Мін`юстом такий наказ є неправомірним та підлягає скасуванню на підставі недотримання п. 5 Порядку N 1128 та ч. 3 ст. 37 Закону України "Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". У разі ж, коли під час розгляду скарги Мін`юст зазначає, що заявником дотримано строки на оскарження дій державного реєстратора згідно з ч. 3 ст. 37 Закону України "Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", це не позбавляє заінтересованих осіб права оскаржити відповідний наказ Мін`юсту з мотивів пропуску заявником строку на оскарження дій державного реєстратора та спростувати відповідні висновки у судовому порядку".

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.07.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 12.07.2023.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 18.07.2023 від третьої особи надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 12.07.2023, у якому представник просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Також до Верховного Суду 18.07.2023 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що через великий обсяг справ відсутня можливість забезпечення явки представника. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки явка представника не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. До того ж Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, і відповідач протягом строку з дати відкриття касаційного провадження та по дату судового засідання не був позбавлений можливості надати Суду відзив на неї.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

Основним завданням Верховного Суду відповідно до ч. 1 ст.36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Зважаючи на це, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

Разом з тим, як вбачається зі змісту оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, у ній відсутнє застосування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 910/694/21, що є обов`язковою умовою для застосування п. 2 ч. 2. ст. 287 ГПК України.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №910/694/21, на яку посилається скаржник, вказано, що відповідно до частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Мін`юсту та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

З урахуванням системного аналізу змісту положень частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в сукупності з положеннями статті 74 ГПК України колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: "Особа, яка оскаржує рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до Мін`юсту повинна довести, коли вона дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Під час розгляду скарги Мін`юст оцінює обставини пропуску заявником строку на оскарження дій державного реєстратора, що не позбавляє заінтересованих осіб права оскаржити відповідний наказ Мін`юсту з мотивів пропуску заявником строку на оскарження дій державного реєстратора та спростувати відповідні висновки у судовому порядку".

В свою чергу, скаржник просить відступити від цього висновку та сформувати новий, відповідно до якого "Особа, яка оскаржує рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до Мін`юсту повинна довести, коли вона дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Мін`юст позбавлений дискреційних повноважень стосовно вирішення питання щодо правових наслідків пропуску відповідного строку звернення, оскільки це питання врегульоване законодавством та не передбачає альтернатив, тому у разі відсутності оцінки пропуску заявником строку на оскарження дій державного реєстратора Мін`юстом такий наказ є неправомірним та підлягає скасуванню на підставі недотримання п. 5 Порядку N 1128 та ч. 3 ст. 37 Закону України "Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". У разі ж, коли під час розгляду скарги Мін`юст зазначає, що заявником дотримано строки на оскарження дій державного реєстратора згідно із ч. 3 ст. 37 Закону України "Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", це не позбавляє заінтересованих осіб права оскаржити відповідний наказ Мін`юсту з мотивів пропуску заявником строку на оскарження дій державного реєстратора та спростувати відповідні висновки у судовому порядку".

Водночас колегія суддів не вважає, що висновок у справі № 910/694/21 є помилковим, неефективним чи застосований у рішенні підхід очевидно застарів внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Крім цього, судами у справі № 910/21532/21 встановлено, що Департамент звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою через три дні з моменту отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому ним не пропущено строк для оскарження реєстраційних дій.

Відтак зазначена заявником в касаційній скарзі підстава щодо необхідності для відступу від правової позиції Верховного Суду є необґрунтованою та не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні, яке відкрито з підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також не має, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівий Берег 2" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 у справі № 910/21532/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.