Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.11.2020 року у справі №911/1137/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/1137/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В. І. - головуючий, судді: Баранець О. М., Мамалуй О. О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О. О.

розглянувши касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Київської області

(головуючий суддя - Шевчук Н. Г. )

від 07.05.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Мальченко А. О.; судді: Агрикова О. В., Дикунська С. Я.)

від 16.09.2020

у справі №911/1137/19

за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Київській області

до Приватного підприємства "Автомагістраль"

про стягнення 766 017,63 грн збитків,

за участю представників учасників справи:

прокуратури - Косенко Д. В.

позивача - не з'явилися

відповідача - не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Київській області до Приватного підприємства "Автомагістраль" (далі - ПП "Автомагістраль") про стягнення 766 017,63 грн.

1.2. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокурор вказує, що 07.11.2016 між Службою автомобільних доріг у Київській області та Приватним підприємством "Автомагістраль" було укладено договір №410М-16 на поточний середній ремонт автомобільної дороги О101316 Крюківщина-Лісники на ділянці км +320 - км 5-985.

Проте, в ході досудового розслідування кримінального провадження №10018110150001077 від 08.12.2018 встановлено, що обсяги та вартість робіт за вказаним договором не відповідають узгодженій проектно-кошторисній та фінансово-звітній документації, внаслідок чого, на думку прокурора, державним інтересам завдано збитків у розмірі заявленої до стягнення суми.

В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у суді прокурором зазначено, що посадовими особами Служби автомобільних доріг у Київській області, як замовником робіт, на даний час не вжито жодних заходів щодо стягнення з відповідача завданих збитків, у зв'язку з чим з позовом в інтересах держави звертається Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.05.2019 у справі №911/1137/19 позовну заяву заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Київській області та додані до неї матеріали повернуто з посиланням на пункт 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

2.2. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що позов прокурора подано в інтересах держави, але фактично він просить стягнути збитки, які виникли за договором №410М-16 від 07.11.2016, укладеним між Службою автомобільних доріг у Київській області та Приватним підприємством "Автомагістраль" як самостійними суб'єктами господарської діяльності. При цьому суд зазначив про недоведеність наявності підстав до звернення з позовом саме прокурором в інтересах держави саме в особі визначеного у позовній заяві позивача, оскільки їх наявність визначається не лише обґрунтованістю у позові інтересів держави, а сукупністю наявності таких інтересів з обґрунтованими (документально підтвердженими) представницькими функціями.

Перевіривши обґрунтованість наведених прокурором доводів в обґрунтування підстав для звернення з відповідним позовом для захисту інтересів держави, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку у прокуратури законних підстав для представництва інтересів держави та недоведеність нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень та про наявність підстав для повернення даної позовної заяви прокурору.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 ухвалу Господарського суду Київської області від 07.05.2019 у справі №911/1137/19 залишено без змін.

2.4. Зазначена постанова мотивована посиланнями на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 4, 53, 76, 77, 86, 174 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у прокурора законних підстав на звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Київській області з огляду на те, що: 1) зазначеним вище законом прямо заборонено здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній; 2) Служба автодоріг у Київській області є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю та наділена правом на здійснення захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку; 3) уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з метою захисту інтересів держави.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Київської області від
07.05.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від
16.09.2020 у справі №911/1137/19, Заступник керівника Київської обласної прокуратури подав касаційну скаргу на зазначені судові рішення та просить, оскаржувані ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури:

- висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у даному випадку передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Київській області, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм статті 131-1 Конституції України, статті 53, пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, частин 3 -4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

- суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що відповідно до пункту 1 Положення про Службу автомобільних доріг у Київській області зазначена служба є державною організацію, що належить до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України, яке відповідно до Указу Президента України від
13.04.2011 №456/2011 є правонаступником Державної служби автомобільних доріг України;

- визначення Служби автомобільних доріг у Київській області як державної організації відповідно до Положення ніяк не свідчить про тотожність її з державною акціонерною компанією (товариством) як окремою організаційно-правовою формою господарювання;

- предметом діяльності Служби автомобільних доріг (пункт 2.2. Положення) є реалізація єдиної транспортної політики у дорожньо-транспортному комплексі, що здійснюється Міністерством транспорту та зв'язку України стосовно розвитку та утримання існуючої мережі автомобільних доріг загального користування в регіоні в межах фінансових ресурсів, що направляються на дорожнє господарство згідно із законодавством тощо, що із системного аналізу Положення про Службу автомобільних доріг свідчить, що вона фактично є структурним підрозділом Державного агентства автомобільних доріг України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства;

- в порушення норм частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18;

- судами обох інстанцій не надано належної правової оцінки листу Києво-Святошинської місцевої прокуратури від 03.04.2019 за №37-02-10 на адресу Служби автомобільних доріг в Київській області та листу-повідомленню від
24.04.2019 №3 Г-19 про представництво прокурором інтересів держави в особі Служби автомобільних доріг в Київській області в суді в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Приватне підприємство "Автомагістраль" просило відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

3.4. Від відповідача Приватного підприємства "Автомагістраль" до Касаційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю бути присутнім у судовому засіданні. Клопотання мотивоване тим, що представник ПП "Автомагістраль" знаходиться на самоізоляції, оскільки контактував з особами, в яких підтверджено гостру респіраторну хворобу COVID-19.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Процесуальний закон не містить приписів щодо обов'язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про такий розгляд і в ухвалі Верховного Суду від 16.12.2020 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури.

При цьому, доводи ПП "Автомагістраль" були ґрунтовно викладені у відзиві на касаційну скаргу, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги й за відсутності представників учасників справи.

Разом з тим, представник ПП "Автомагістраль" не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2. Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4.3. Зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

4.4. Стаття 1311 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

4.5. Відповідно до частин 3 -5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених частин 3 -5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

4.6. Згідно із пунктом 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

4.7. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

4.8. Аналіз положень частин 3 -5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

4.9. Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р (II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відповідні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/19 (пункти 45,46,47).

4.10. У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункти 34,36,50) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права:

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 , 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;

- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

4.11. Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.

4.12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 1.1 Положення про Службу автомобільних доріг у Київській області (в редакції від
01.07.2016) та загальнодоступного Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Служба автомобільних доріг у Київській області (ідентифікаційний код 26345736) є державною організацією, що належить до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України, яке відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 456/2011 "Про Положення про Державне агентство автомобільних доріг України" є правонаступником Державної служби автомобільних доріг України.

Служба у свої діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами профільного міністерства, нормативно-правовими актами Укравтодору, рішеннями органів місцевого самоврядування, прийнятими в межах їх компетенції, а також цим Положенням (пункт 1.2 Положення).

Служба є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням (пункт 1.3 Положення).

Служба є неприбутковою організацією пункт (пункт 1.4 Положення).

Служба є одержувачем бюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток мережі автомобільних доріг загального користування (пункт 1.5 Положення).

4.13. Державний класифікатор України ДК 002:2004 "Класифікація організаційно-правових форм господарювання" (далі - КОПФГ), затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97, містить визначення поняття "державна організація (установа, заклад)": утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

У постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі №204/6292/18 та від
17.06.2020 у справі №204/7119/18 викладено правовий висновок, за яким основними ознаками органів державної влади є: органи держаної влади є складовою частиною апарату (механізму) держави, уповноважені на здійснення завдань і функцій держави, наділені повноваженнями від імені держави (державно-владними повноваженнями). Наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов'язками щодо реалізації державної влади. Натомість державні організації (установи, заклади) на відміну від державного органу не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно-визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому, така організація має власний кошторис.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Служба автомобільних доріг у Київській області є самостійною юридичною з відповідною процесуальною дієздатністю та наділена правом на здійснення захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку.

4.14. Відповідно до пункту 2.1 Положення метою діяльності Служби є організація утримання в належному технічному стані та розвиток мережі автомобільних доріг загального користування, мостів та штучних споруд, створення умов для безперервного та безпечного руху транспорту на них, задоволення потреб народного господарства та населення України в удосконаленні і раціональному розвитку дорожньої інфраструктури, що обслуговується.

Тобто "Служби автомобільних доріг" різних областей України, які є державними організаціями, що належать до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України (Укравтодор) спеціально утворені державою для утримання доріг загального користування за рахунок коштів державного бюджету та забезпечення їх експлуатаційного утримання відповідно до державних стандартів.

Звертаючись з позовом у цій справі, прокурор обмежився лише зазначенням Служби автомобільних доріг у Київській області, яка входить до сфери управління засновника - Укравтодор, і не має статусу органу державної влади.

Про вказане також зазначено у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/3153/16, висновки якої суд в силу частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність прокурором у даній справі передбачених законом виключних підстав для звернення до суду за захистом інтересів держави в особі Служби автодоріг у Київській області, а відтак, позовна заява Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури та додані до неї документи правомірно повернуті судом першої інстанції на підставі пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи касаційної скарги Заступника прокурора Київської обласної прокуратури про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.2. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж доводів та вимог касаційної скарги, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

6. Судові витрати

6.1. Враховуючи, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 07.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі №911/1137/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй