Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.08.2018 року у справі №910/22301/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/22301/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві

державної адміністрації - не з'явився,

Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 (у складі колегії суддів: Разіна Т.І. (головуючий), Чорна Л.В., Яковлєва М.Л.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 (суддя Головіна К.І.)

у справі за позовом Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про стягнення 982 966,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

12.12.2017 Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - Лівобережного УПФУ м. Києва), правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, про стягнення 982 966,80 грн заборгованості за договором оренди нерухомого майна № 1055 від 01.06.2009 з компенсації витрат позивача за користування земельною ділянкою за період з січня 2014 року по листопад 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що хоч договір оренди нерухомого майна № 1055 від 01.06.2009 припинив свою дію, однак відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати позивача зі сплати податку на землю у період з січня 2014 року по листопад 2017 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що договірні відносини щодо умов та порядку компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою у заявлений позивачем період між сторонами були відсутні, оскільки договір оренди № 1055 від 01.06.2009, за яким відповідач набув права користування нежитловим приміщення, припинився 20.05.2014 у зв'язку із закінченням строку його дії.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішення місцевого суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 06.08.2018 Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судам норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані тим, що: суди помилково не врахували сам факт виникнення такого обов'язку в силу приписів Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради № 34/6250 від 22.09.2011.

Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ в місті Києві) подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити повністю.

Сторони були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи судом касаційною інстанцією. Оскільки явка сторін не визнавалась судом обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком, Верховний Суд в складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 01.06.2009 між Комунальним підприємством Дніпровського району міста Києва "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" та Управлінням Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва був укладений договір оренди нерухомого майна № 1055 (далі - договір № 1055 від 01.06.2009), відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 2.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення (будівлю), загальною площею 1 296,00 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мініна, буд. 4-А, із цільовим призначенням для розміщення структурних підрозділів.

За змістом п. 2.4 договору № 1055 від 01.06.2009 об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади Дніпровського району міста Києва і знаходиться на балансі Управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації.

У п. 7.1 договору № 1055 від 01.06.2009 було визначено строк дії договору з 01.06.2009 по 19.05.2012.

Відповідно до акта приймання-передачі від 01.06.2009 на виконання умов договору оренди № 1055 від 01.06.2009 Комунальне підприємство Дніпровського району міста Києва "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський", правонаступником якого є Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, передало Управлінню Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва (правонаступником якого є відповідач), у користування нежиле приміщення (будівлю), загальною площею 1 296,00 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мініна, буд. 4-А.

01.08.2010 сторони внесли зміни до вказаного договору оренди, якими встановили розмір компенсації (відшкодування) плати податку за землю (без ПДВ), що розраховується за Методикою і сплачується згідно з умовами цього договору (розрахунку) та перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця разом з ПДВ (3.5 договору оренди).

Додатковою угодою № 1055-пр від 08.02.2013 орендодавцем за договором оренди № 1055 від 01.06.2009 сторони визначили Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію, орендарем - Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва, а балансоутримувачем - Управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації.

Цією ж додатковою угодою сторони встановили, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, та який становить 1 грн на рік, що сплачується на рахунок балансоутримувача (п.п. 3.1, 3.4 договору оренди).

Крім того, у вказаній додатковій угоді сторони передбачили, що окрім орендної плати, орендарем сплачується, зокрема, компенсація за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, однак, даний платіж не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо на підставі договорів, укладених орендарем з балансоутримувачем (п. 3.6).

Зазначеною додатковою угодою № 1055-пр від 08.02.2013 сторони також продовжили дію договору оренди з 20.05.2012 по 19.05.2013, а у подальшому - додатковою угодою № 1055/2-1 від 01.08.2013 - з 20.05.2013 по 19.05.2014.

Судами встановлено, що вказаний договір оренди припинився з 20.05.2014 у зв'язку із закінченням строку його дії.

З 20.05.2014 відповідач здійснює фактичне користування будівлею за вказаною адресою без оформлення договірних відносин із позивачем та припинив здійснювати відшкодування позивачу витрат на сплату земельного податку з ділянки, на якій знаходиться об'єкт оренди, що підтверджуються наявною в матеріалах справи перепискою сторін, зокрема, листом № 01/17-44/2963 від 24.11.2015.

Предметом даного позову є вимоги про відшкодувати понесених позивачем витрати по сплаті земельного податку за період з 01.01.2014 по листопад 2017 року.

В силу вимог ст. 759 Цивільного кодексу України, статті 283 Господарського кодексу України одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) майно у користування на певний строк за плату.

Відповідно до ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України).

Як вже було зазначено, у п. п. 3.6 договору оренди в редакції додаткової угоди № 1055-пр від 08.02.2013 сторони дійшли згоди про те, що компенсація за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, сплачується орендарем окремо на підставі договорів, укладених з балансоутримувачем.

Вирішуючи спір у даній справі, суди попередніх інстанцій вдались виключно до тлумачення змісту умов вказаного п. 3.6 договору оренди та, зазначивши про те, що договір оренди № 1055 від 01.06.2009 припинив свою дію та відповідних окремих договорів щодо компенсації витрат за користування земельною ділянкою між позивачем та відповідачем укладено не було, суди дійшли висновку про безпідставність позовних вимог.

Водночас вказані висновки судів є передчасними, враховуючи наступне.

Так, відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Водночас суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та, встановивши, що відповідач продовжує користуватись орендованим майном після закінчення визначеного у договорі оренди № 1055 від 01.06.2009терміну його дії, не з'ясували чи заявляли орендодавець чи орендар про припинення вказаного договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, та відповідно не встановили, чи є такий договір продовженим з урахуванням ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Крім того, у п. 6.5 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради № 34/6250 від 22.09.2011, (чинного на час дії договору оренди № 1055 від 01.06.2009) унормовано, що крім орендної плати орендар сплачує, зокрема, податки та збори у розмірах та порядку, визначених чинним законодавством України.

Однак під час вирішення даного спору суди не надали оцінки обставинам справи на предмет наявності у відповідача обов'язку відшкодувати позивачу витрати по сплаті земельного податку на підставі вказаного Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради № 34/6250 від 22.09.2011.

Крім того, суди не врахували, що позовні вимоги були заявлені позивачем частково в межах визначеного у договорі оренди № 1055 від 01.06.2009 терміну його дії.

За змістом ст. 236 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Однак рішення та постанова судів попередніх інстанцій зазначеним вимогами не відповідають.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи зазначене, рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 у справі № 910/22301/17 скасувати.

3. Справу № 910/22301/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий