Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.06.2018 року у справі №908/88/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 908/88/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Дроботової Т.Б., Ткаченко Н.Г.,

розглянувши в поряду письмового провадження касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Токмацький завод "Прогрес"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 (у складі колегії суддів: Зеленін В.О. (головуючий), Верховець А.А., Смірнова Л.Г.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 (суддя Балац С.В.)

у справі за позовом Державного агентства резерву України

до Товариства з додатковою відповідальністю "Токмацький завод "Прогрес"

про стягнення 694 861,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державне агентство резерву України звернулось до Господарського суду Запорізької області із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Токмацький завод "Прогрес" (далі - ТДВ "Токмацький завод "Прогрес") про стягнення 694 861,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на зберіганні у відповідача знаходяться матеріальні цінності мобілізаційного резерву, однак за результатами контрольної перевірки наявності, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву було виявлено незабезпечення відповідачем збереження таких цінностей вартістю 144 762,00 грн.

На підставі ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" позивач просив стягнути з відповідача 694 861,00 грн, із яких 144 762,00 грн - вартість матеріальних цінностей, 144 762,00 грн - штраф та 405 337,00 грн - пеня.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 144 762,00 грн вартості матеріальних цінностей, 144 762,00 грн штрафу та 405 337,00 грн пені.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що у зв'язку з незабезпеченням відповідачем збереження матеріальних цінностей державного резерву у відповідача виникли зобов'язання з відшкодування їх вартості та сплати штрафних санкцій.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішення місцевого суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 06.03.2018 ТДВ "Токмацький завод "Прогрес" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що: наявні у матеріалах справи документи не підтверджують передачі спірних матеріальних цінностей на відповідальне зберігання відповідача; суди дійшли помилкового висновку про самовільне відчуження відповідачем цінного матеріального резерву.

Державне агентство резерву України подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити в силі рішення та постанову судів попередніх інстанцій, а у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до Указу Президента України від 07.08.2001 № 603/2001 Державний комітет України з державного матеріального резерву є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом України, утвореного на базі Державного комітету по матеріальних резервах згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2000 № 1041.

Указом Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державний комітет України з державного матеріального резерву реорганізовано шляхом перетворення в Державне агентство резерву України. Пунктом 5 Указу встановлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.

Державне агентство резерву України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 514 є центральним органом виконавчої влади, основним завданням якого є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву.

Відповідно до п. 4, 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129, на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Указом Президента України від 14.11.1995 № 1039/95 "Про заходи щодо поліпшення роботи з мобілізаційної підготовки народного господарства України" (має гриф "ДСК") визначено, що підприємства, установи, організації всіх форм власності в разі зміни форми власності, власника, організаційної форми підприємницької діяльності чи підпорядкованості виконують раніше визначене їм мобілізаційне завдання.

Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам встановили, що між позивачем та відповідачем існують договірні зобов'язання зі зберігання (схову) та матеріали справи підтверджують, що матеріальні цінності мобілізаційного резерву були закладені на відповідальне зберігання відповідача.

Факт закладки матеріальних цінностей підтверджується, у тому числі, постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.1998 № 584-023 та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 743-рт.

Крім того, судами встановлено, що закладення матеріальних цінностей підтверджується, у тому числі, звітом відповідача за формою 12-мр станом на 01.01.2002, листами відповідача на претензію щодо сплати штрафних санкцій від 18.05.2004 № 254 та від 06.02.2004 №63.

За приписами ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами встановлено, що 06.02.2004 Південним КРВ КРУ Держрезерву проведено перевірку наявності, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні відповідача, за результатами якої було встановлено факт незабезпечення збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, зокрема, самовільне використання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та назабезпечення збереження матеріальних цінностей.

Вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факт незабезпечення збереження, складає 144 762,00 грн.

Зазначеним актом перевірки було зобов'язано негайно повернути самовільно відчужені матеріальні цінності та у термін до 15.02.2004 поновити облік матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідач визнав такі відчуження ним матеріальних цінностей мобілізаційного резерву без отримання належного дозволу, однак повернути зазначені матеріальні цінності відмовився.

Акт перевірки від 06.02.2004 підписаний з боку відповідача без зауважень посадовими особами, а саме директором Вовком І.А. та головним бухгалтером Козачок Г.В.

Відповідно до п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі, самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості і виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день повного повернення матеріальних цінностей.

Таким чином, встановивши, що незабезпечення відповідачем збереження матеріальних цінностей державного резерву належним чином доведене та документально підтверджене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача відшкодування вартості цінностей мобілізаційного резерву, а також штрафу та пені.

Доводи касаційної скарги про те, що наявні у матеріалах справи документи не підтверджують передачі спірних матеріальних цінностей на відповідальне зберігання відповідача, відхиляються судом касаційної інстанції як такі, що зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що суди дійшли помилкового висновку про самовільне відчуження відповідачем цінного матеріального резерву спростовуються наступним.

Судами встановлено, що Закритому акціонерному товариству "Завод "Прогрес" (далі - ЗАТ "Завод "Прогрес"), правонаступником якого є відповідач, було запропоновано придбати розброньовані постановою Кабінету міністрів України від 28.04.1998 № 584-023 матеріальні цінності та укласти договір від 27.01.2001 № 59 про відпуск матеріальних цінностей. Цей договір між сторонами укладений не був, оскільки сторони не дійшли згоди щодо його істотних умов.

На підставі витягу із Протоколу № 15 засідання правління ЗАТ "Завод "Прогрес" від 25.02.2003 суди встановили, що, пославшись на здійснення зберігання матеріальних цінностей протягом 17 років, а також на те, що після розбронювання у 2002 році позивач матеріальними цінностями не розпорядився, відповідач зарахував їх на свій баланс в якості компенсації вартості зберігання.

Однак відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 743-рт відпуск мобілізаційного резерву матеріальних цінностей, які розброньовані згідно з цим розпорядженням, здійснюється на конкурсних засадах відповідно до встановленого порядку їх реалізації.

Необхідність проведення конкурсу з реалізації матеріальних цінностей передбачається також постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.1998 № 584-023.

Сам факт розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву не звільняє зберігача від виконання обов'язку щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Рішення про розбронювання матеріальних цінностей є лише підставою для проведення визначених чинним законодавством процедур відпуску матеріальних цінностей, тобто не змінює власника матеріальних цінностей і не припиняє дію Закону України "Про державний матеріальний резерв" та обов'язку відповідального зберігача щодо зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Таким чином, самовільне розпорядження матеріальними цінностями, які перебували на зберіганні відповідача, з посиланням на заборгованість позивача по компенсації вартості зберігання суперечить вимогам законодавства.

Згідно з ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши рішення та постанову судів попередніх інстанцій в межах доводів касаційної скарги, встановивши, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судам попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, та зводяться до переоцінки доказів у справі, Верховний Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зміни чи скасування законної постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів суд.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Товариства з додатковою відповідальністю "Токмацький завод "Прогрес" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 у справі №908/88/17 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 у справі № 908/88/17.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді Т.Б. Дроботова

Н.Г. Ткаченко