Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/813/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.,

та представників:

позивача - Гавкалюка В.В.,

відповідача - Вовк С.С.(в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький енергетичний альянс"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.08.2023

та рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2023

у справі № 908/813/22

за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький енергетичний альянс"

про стягнення 10 864 832,00 грн,

та за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький енергетичний альянс"

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

про стягнення 1 850 496,00 грн,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2022 року Публічне акціонерне товариство "Центренерго" (далі - ПАТ "Центренерго", позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький енергетичний альянс" (далі - ТОВ "Запорізький енергетичний альянс", відповідач) 10 864 832,00 грн заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії на ринку двосторонніх договорів від 17.05.2021 № 20/21-115-РДД.

Первісні позовні вимоги ПАТ "Центренерго" мотивовано тим, що відповідач, в порушення умов договору, не здійснив оплату електричної енергії та відмовився від її відбору в обсязі, визначеному у додатку № 1 до договору, за період з 02.06.2021 до 30.09.2021, про що свідчить також інформація на електронній платформі системи управління ринком "Markcet management system", з огляду на що йому було нараховано штраф на підставі п. 4.4 договору.

ТОВ "Запорізький енергетичний альянс" звернулося до господарського суду із зустрічною позовною заявою, в якій просило стягнути з ПАТ "Центренерго" на його користь 1 850 496,00 грн попередньої оплати за договором від 17.05.2021 № 20/21-115-РДД.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання умов договору ТОВ "Запорізький енергетичний альянс" перерахувало на користь ПАТ "Центренерго" 2 389 248,00 грн, що вбачається із наявних у матеріалах справи доказів та останнім було відпущено електричну енергію на загальну суму 538 752, 00 грн. З урахуванням вищевказаного, вартість оплаченого покупцем, але не відпущеного продавцем обсягу електричної енергії, становить 1 850 496, 00 грн, які ТОВ "Запорізький енергетичний альянс" просить стягнути з ПАТ "Центренерго" з огляду на ст. 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.02.2023 (суддя - Корсун В.Л.) первісні та зустрічні позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ТОВ "Запорізький енергетичний альянс" на користь ПАТ "Центренерго" 10 864 832,00 грн та з ПАТ "Центренерго" на користь ТОВ "Запорізький енергетичний альянс" 1 850 496,00 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.08.2023 (головуючий суддя - Дармін М.О., судді - Березкіна О.В., Іванов О.Г.) рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишено без змін.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.05.2021 між ПАТ "Центренерго" (продавець) та ТОВ "Запорізький енергетичний альянс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу електричної енергії на ринку двосторонніх договорів № 20/21-115-РДД, предметом якого є електрична енергія в обсягах та за ціною, що визначається за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та на умовах, визначених у цьому договорі.

За п. 1.2 договору тип графіку продажу електричної енергії (базове навантаження, пікове навантаження, позапікове навантаження) визначається у додатку № 1 за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва.

Відповідно до п. 2.1 договору продавець зобов`язувався відпустити електричну енергію в об`єднану енергосистему України, а покупець - відібрати електричну енергію з об`єднаної енергосистеми України згідно з графіку відпуску/відбору електричної енергії, визначеного у додатку № 1, відповідно до пп. 23 п. 3 Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 499. При терміні постачання, що перевищує 7 днів, в разі необхідності зменшення графіку відпуску/відбору електричної енергії не більше ніж 5% від загального обсягу відпуску/відбору електричної енергії визначеного у додатку № 1, продавець та покупець письмово, за 3 доби до дати початку відпуску/відбору електричної енергії, узгоджують зміни обсягів відпуску/відбору визначеного у додатку № 1. Підписане продавцем та покупцем письмове узгодження є додатком до цього договору.

У разі виникнення технічної необхідності та/або прийняття регулятором змін в Правила ринку в частині змін умов діяльності продавця на ринках електричної енергії, продавець має право в односторонньому порядку, письмово попередивши покупця не менше ніж за 3 доби до дати початку відпуску/відбору електричної енергії, знизити обсяг відпуску/відбору електричної енергії до 50% від загального обсягу відпуску/відбору електроенергії визначеного у додатку № 1.

Згідно з п. 3.1 договору ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу, та загальна вартість договору визначаються у додатку № 1 за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва.

У п. 3.5 договору сторони досягли згоди, що у випадку не оплати покупцем електричної енергії або часткової оплати у строки, визначені цим договором, продавець має право в односторонньому порядку призупинити виконання своїх зобов`язань в частині відпуску електричної енергії або відпустити обсяг електричної енергії, що відповідає сумі здійсненої оплати.

Датою оплати покупцем електричної енергії є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (п. 3.6 договору).

Пунктами 4.1 - 4.3 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та договором. У разі невиконання продавцем зобов`язань щодо відпуску обсягів електричної енергії, за умови відсутності у покупця заборгованості за цим договором, продавець зобов`язується повернути, у термін до 5 банківських днів, на поточний рахунок покупця, зазначений у роз. 10 цього договору, грошові кошти, сплачені покупцем на користь продавця, за обсяг електричної енергії у відповідному періоді відпуску/відбору. У випадках невиконання продавцем свого зобов`язання щодо повернення грошових коштів сплачених покупцем, продавець сплачує покупцю неустойку за кожний день прострочення, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується неустойка, від суми неповернутих/несвоєчасно повернутих покупцю грошових коштів. Сплата сторонами неустойки (пені та штрафів) за даним договором не звільняє вину сторону від виконання основного зобов`язання та відшкодування збитків, понесених іншою стороною.

Відповідно до п. 4.4 договору у випадку повної або часткової відмови покупця від відбору зазначеного у додатку № 1 обсягу електричної енергії (що може проявлятися як в активних діях або бездіяльності покупця) на відповідний період та (або) у разі порушення п. 3.2 цього договору (внаслідок чого продавець припиняє відпуск або зменшує його обсяги згідно з п. 3.5 цього договору), покупець зобов`язаний сплатити продавцю штраф у розмірі 20% вартості такого обсягу електричної енергії, від відбору якого відмовився покупець.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками печаток сторін і діє до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 8.1 договору).

У додатку № 1 до договору (графік відпуску/відбору електричної енергії) сторони досягли згоди, що на період з 01.06.2021 по 30.09.2021 загальний обсяг електроенергії становить 39 040 МВт.г.; ціна за 1 МВт.г. без ПДВ становить 1 403,00 грн.

ПАТ "Центренерго" листом від 01.06.2021 № 29/1577 повідомило ТОВ "Запорізький енергетичний альянс" про наявність у нього заборгованості за договором від 17.05.2021 № 20/21-115-РДД і запропонувало її сплатити, а також звернуло увагу останнього на п. 3.5 договору щодо одностороннього призупинення відпустку електричної енергії, а листом від 18.06.2021 № 29/1767 - повідомило відповідача про призупинення в односторонньому порядку виконання своїх зобов`язань щодо відпуску електричної енергії.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами на виконання умов договору складено та підписано акт купівлі-продажу електричної енергії від 30.06.2021 за червень 2021 року, відповідно до якого продавець відпустив, а покупець відібрав електричну енергію в період з 01.06.2021 до 30.06.2021 у обсязі 320 МВт*год. на суму 538 752,00 грн.

Оскільки відповідач не здійснив оплати електричної енергії та відмовився від її відбору у спірний період на загальну суму 8 171 072,00 грн, 14.09.2021 позивач на адресу відповідача надіслав претензію від 01.09.2021 № 1/115/2021 з вимогою сплатити штраф згідно з п. 4.4 договору.

У відповідь на цю претензію, відповідач зазначив про безпідставність нарахування йому штрафу, вказавши на те, що саме ПАТ "Центренерго" порушило свої зобов`язання щодо відпуску електричної енергії.

Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з червня 2021 року ТОВ "Запорізький енергетичний альянс" відмовилося від відбору електричної енергії, чим порушило умови договору та що зумовило позивача в односторонньому порядку призупинити виконання свого зобов`язання щодо відпуску електричної енергії на підставі п. 3.5 договору. З урахуванням вказаного, а також того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати відповідачем вартості обсягу електричної енергії, зазначеного у додатку № 1, за період з 02.06.2021 по 30.09.2021, суд стягнув з відповідача на користь позивача 10 864 832,00 грн штрафу на підставі п. 4.4 договору.

Щодо зустрічних позовних вимог, то суд першої інстанції, встановивши, що ТОВ "Запорізький енергетичний альянс" перерахувало на користь ПАТ "Центренерго" 2 389 248,00 грн за договором, а між сторонами було підписано акти приймання-передачі на суму 538 752,00 грн, тобто наявність непоставки ТОВ "Запорізький енергетичний альянс" електричної енергії на суму 1 850 496,00 грн, та, керуючись ст. ст. 663 693 ЦК України, стягнув з ПАТ "Центренерго" на користь ТОВ "Запорізький енергетичний альянс" 1 850 496,00 грн попередньої оплати.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в оскаржуваній частині відповідно до ст. 269 ГПК України, апеляційний господарський суд погодився із його висновком про підставність стягнення з відповідача на користь позивача 10 864 832,00 грн штрафу згідно з п. 4.4 договору.

Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Запорізький енергетичний альянс" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх в частині вирішення первісних позовних вимог та направити справу у цій частині вирішення спору на новий розгляд. Судові рішення в частині задоволення зустрічного позову просить залишити без змін.

У касаційній скарзі посилається на п. 3 ч. 1 ст. 287 ГПК України та на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пп. 16 п. 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 25.02.2022 № 332 (далі - постанова НКРЕКП від 25.02.2022 № 332) у правовідносинах щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за договорами, укладеними між учасниками ринку електричної енергії та щодо застосування ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах (далі - ГК України).

Зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій того, що відповідно до пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 протягом періоду дії в Україні воєнного стану забороняється як нарахування, так і стягнення штрафних санкцій, у тому числі, у судовому порядку; вказує на те, що позивач звернувся із позовом до суду у червні 2022 року та, що навіть якщо період порушення зобов`язання припадає до 24.02.2022, стягнення штрафної санкції, у тому числі і у судовому порядку, суперечить положенням постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, а отже, що суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули з відповідача штраф до завершення дії воєнного стану в Україні.

Посилається на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує про недослідження судами зібраних у справі доказів щодо факту відмови відповідача від відбору електричної енергії та щодо визначення бази нарахування штрафу; зазначає про встановлення обставин, які мають суттєве значення для справи, на підставі недопустимих доказів.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Запорізький енергетичний альянс" на вказані судові рішення з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 03.11.2023.

Позивач у відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з підстав, наведених у цьому відзиві.

Позивачем до Верховного Суду було подано клопотання про закриття касаційного провадження, порушеного на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, через існування висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 231 ГК України у подібних правовідносинах, а також заявлялося клопотання про закриття касаційного провадження з огляду на п. 2 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

25.06.2024 та 16.07.2024 від відповідача до Верховного Суду надійшли письмові пояснення, в яких останній посилається на постанови Верховного Суду.

09.07.2024 позивач звернувся до суду із клопотанням про врахування висновків Верховного Суду, викладених справах, які є релевантними справі, яка переглядається.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вирішення первісних позовних вимог і лише в цій частині воно було предметом апеляційного перегляду відповідно до ст. 269 ГПК України, то Верховним Судом рішення суду першої інстанції переглядається саме в частині вирішення первісних позовних вимог, а постанова апеляційного господарського суду - в повному обсязі з огляду на ст. 300 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП № 332 у подібних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.

Як вбачається із матеріалів справи, касаційне провадження у цій справі № 908/813/22 зупинялося до розгляду Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 911/1359/22, в якій предметом спору є стягнення коштів за невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу електричної енергії. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, закрив провадження у справі № 911/1359/22 щодо позовних вимог про стягнення 114 116 797,48 грн основного боргу через відсутність предмету спору; частково задовольнив позовні вимог про стягнення 17 320 704,86 грн інфляційних втрат, 1 535 148,92 грн 3% річних; відмовив у стягненні 1 205,84 грн 3% річних, 17 933 524,59 грн пені.

Здійснюючи касаційний перегляд справи № 911/1359/22 та, надаючи оцінку положенням постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду сформулював висновки:

- Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг в преамбулі постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 зазначила підстави та мету її прийняття, якою (метою) є, зокрема, забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25.02.2022, ураховуючи протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та яка діє відповідно до Законів України "Про ринок електричної енергії", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (п. п. 8.13.29, 8.13.30 постанови об`єднаної палати від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22);

- згідно з п. 5 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії"; за пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії (п. п. 8.13.31, 8.13.32 постанови об`єднаної палати від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22);

- з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та постанов НКРЕКП, п. 5 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії (п. 8.13.33 постанови об`єднаної палати від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22);

- підпункт 16 п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" (п. 8.13.34 постанови об`єднаної палати від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22);

- рішення регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечить нормам ЦК України та ГК України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії; такі рішення регулятора не скасовують встановлену нормами ЦК України та ГК України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії (п. п. 8.13.35, 8.13.36 постанови об`єднаної палати від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22);

- норми постанови від 25.02.2022 № 332 (у редакціях від 27.02.2022 № 333 та від 26.04.2022) прийняті регулятором в межах своїх повноважень (п. 8.13.37 постанови об`єднаної палати від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22);

- отже, регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення (п. 8.13.43 постанови об`єднаної палати від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22).

Врахувавши вказані вище висновки об`єднаної палати у справі № 911/1359/22, Верховний Суд у релевантних справах, справі № 908/813/22 яка переглядається, неодноразово зазначав про те, що, як у справі № 911/1359/22, яка переглядалася об`єднаною палатою, так і у справах № 908/818/22, № 908/814/22, № 908/816/22, № 908/817/22, № 908/815/22 (також і справі № 908/813/22) предметом спору є стягнення штрафу за неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань. Однак у справі № 911/1359/22 - ця санкція нарахована за невиконання відповідачем своїх зобов`язань у березні 2022 року, а у вказаних справах (також і справі № 908/813/22) - за невиконане відповідачем зобов`язання, зокрема, у червні-вересні 2021 року, тобто до початку повномасштабного вторгнення та введення воєнного стану в Україні.

При цьому, Верховний Суд у постановах від 26.06.2024 у справі № 908/818/22, від 04.07.2024 у справі № 908/814/22, від 03.07.2024 у справах № 908/816/22, № 908/817/22, від 02.07.2024 у справі № 908/815/22, надаючи оцінку постанові НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, виснував, що, враховуючи специфіку та спрямованість постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, де йдеться саме про період воєнного стану, відсутні підстави невиправданого розширення тлумачення постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 щодо розповсюдження її дії на правовідносини, які виникли у попередні періоди; аналізуючи зміст положення пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) про зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", щодо його застосування до випадків порушення договірних зобов`язань, які мали місце до початку повномасштабного вторгнення та введення воєнного стану в Україні, необхідно брати до уваги положення ГК України та ЦК України, які регламентують застосування штрафних санкцій.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у п. 6.13 постанови від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 дійшла висновку про те, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Реалізація господарсько-правової відповідальності може відбуватися як у судовому, так і у позасудовому порядку; за ч. 1 ст. 222 ГК України "досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності" учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. Реалізація (застосування) в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання включає застосування загальної та скороченої позовної давності, передбаченої ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України (ст. 223 ГК України), а також припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання (які мають строковий характер), якщо інше не встановлено законом або договором, через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ЦК України).

У постанові від 26.06.2024 у справі № 908/818/22 Верховний Суд зазначив про те, що відповідальність у вигляді штрафу за правопорушення у сфері господарювання, як і право кредитора на позов у зв`язку з цим, так і обов`язок порушника поновити порушене право виникає та існує саме внаслідок невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, а не з таких факторів, як відображення штрафу в бухгалтерському обліку кредитора, надіслання претензії чи іншої його формалізації; при цьому момент нарахування та відображення заборгованості у бухгалтерському обліку позивача ніяким чином не впливає на правові питання, пов`язані з реалізацією господарсько-правової відповідальності (див. також постанови Верховного Суду від 04.07.2024 у справі № 908/814/22, від 03.07.2024 у справі № 908/816/22, від 02.07.2024 у справі № 908/815/22, від 03.07.2024 у справі № 908/817/22).

Верховний Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Основного Закону України), одним із елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

Враховуючи вищевказані висновки Верховного Суду у релевантних справах, норму ч. 4 ст. 300 ГПК України, керуючись принципом правової визначеності, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій підставно не застосували до спірних правовідносин положення пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332. З урахуванням вищевказаного Верховний Суд відхиляє як безпідставний довід касаційної скарги про наявність заборони стягнення будь-яких штрафних санкцій у цьому випадку упродовж періоду дії воєнного стану незалежно від періоду виникнення права на їх нарахування.

Щодо інших доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

За ст. 11 ЦК України зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. ст. 509 526 ЦК України, ст. ст. 173 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судами попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, відповідач порушив п. 3.2 договору щодо сплати вартості електричної енергії, а тому позивач призупинив виконання своїх зобов`язань щодо відпуску електричної енергії відповідачу на підставі п. 3.5 договору. Починаючи з 02.06.2021 відповідач не здійснював відбір електроенергії, внаслідок чого мало місце порушення ним зобов`язань за договором, яке виразилося у відмові від відбору обсягів електричної енергії. При цьому, суди попередніх інстанцій зазначили, що призупинення виконання продавцем своїх зобов`язань на підставі п. 3.5 договору не звільняє покупця від виконання своїх зобов`язань за договором і відповідальності за порушення таких зобов`язань, з цих підстав спростували доводи останнього стосовно відсутності підстав для притягнення його до відповідальності, які він обґрунтовував тим, що невиконання ним своїх зобов`язань зумовлено діями позивача.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, а за змістом ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 2 ст. 9 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

До правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня) застосовують положення гл. 26 ГК України.

Як вже зазначалося ст. 230 ГК України визначає штрафні санкції, а їх розмір - ст. 231 ГК України. Так, ч. 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У справі, яка переглядається, правовідносини сторін регулюються укладеним між ними договором купівлі-продажу електричної енергії на ринку двосторонніх договорів. На підставі вищевказаних норм матеріального права та п. 4.4 договору позивач, після вжиття заходів врегулювання спору у досудовому порядку, заявив вимоги про стягнення з відповідача штрафу, які були задоволені судом.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму ч. 4 ст. 231 ГК України, оскільки не з`ясували ключову обставину, необхідну для задоволення позовних вимог, а саме базу нарахування штрафної санкції - суму обсягу електричної енергії, від відбору якого ніби відмовився відповідач, і що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування зазначеної норми стосовно можливості застосування у договорі за згодою сторін певного порядку визначення розміру штрафних санкцій залежно від виду зобов`язання грошове чи негрошове.

Водночас, суд касаційної інстанції зауважує, що існує сформована практика Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 231 ГК України у подібних правовідносинах щодо порушеного скаржником питання, про що свідчать постанови Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 25.06.2018 у справі № 912/2483/17, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 04.05.2023 у справі № 910/21298/21, у яких розглядалися, зокрема, вимоги про стягнення пені, штрафу за порушення виконання негрошового зобов`язання, розмір яких установлений умовами договору.

Верховний Суд у цих постановах зазначив, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня (штраф) застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд уже викладав висновки щодо застосування зазначеної у касаційній скарзі норми права - ч. 4 ст. 231 ГК України у подібних правовідносинах і підстави для відступлення від них не вбачається. А суди попередніх інстанцій вирішили первісний спір відповідно до зазначених вище висновків Верховного Суду.

Щодо посилань скаржника на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України) як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень, суд зазначає таке.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Такий висновок є послідовним, сталим та викладений у численних постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20, від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21, від 02.05.2024 у справі № 927/150/23 тощо.

Проте, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі - п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження. За таких обставин, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме ненадання судами оцінки наявним у матеріалах справи доказам (див. постанову Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 917/1178/23).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Стаття 77 ГПК України регулює допустимість доказів. Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 цієї статті обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Здійснюючи тлумачення цієї норми процесуального права, Верховний Суд у постановах від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19 виснував, що недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону та, що тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Верховний Суд у постанові від 02.07.2024 у справі № 908/815/22 дійшов висновку про те, що у разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

Як вбачається із касаційної скарги скаржник не конкретизує, які саме докази, на його думку, є недопустимими, не обґрунтовує таких тверджень та не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказів недопустимими. Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими, а тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Саме тільки посилання скаржника на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судові рішення, прийняті відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Оскільки суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін, судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький енергетичний альянс" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.08.2023 та рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2023 у справі № 908/813/22 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.