Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.05.2020 року у справі №914/1101/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/1101/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

представники учасників справи:

позивача - Шевченко М. І.,

відповідачів - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.03.2020 (судді: Данко Л. С. - головуючий, Мирутенко О. Л., Скрипчук О. С.) і рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2019 (суддя Кітаєва С.Б.) у справі

за позовом Львівської міської ради

до Приватного підприємства "ТМ Тріада" та управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради

про скасування державної реєстрації права власності із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У червні 2019 року Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "ТМ Тріада" (далі - ПП "ТМ Тріада") та управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про:

- скасування державної реєстрації права приватної власності ПП ТМ "Тріада" на нежитлове приміщення загальною площею 187 м2 на вул. Кам`янецькій, 43 у м. Львові (РНОНМ 1080766546101) із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- скасування державної реєстрації права приватної власності ПП "ТМ Тріада" на нежитлове приміщення загальною площею 1228,3 м2 на вул. Кам`янецькій, 45 у м. Львові (РНОНМ 1080362346101) із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що власником земельних ділянок по вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові є територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради.

1.2.1. Водночас за інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.11.2016, приватний нотаріус Загвойська Н. І. здійснила державну реєстрацію права власності Приватного підприємства Фірми "Грот" (далі - ПП Фірма "Грот"; після зміни найменування з 20.03.2017 - ПП "ТМ "Тріада") на об`єкт нерухомого майна по вул. Кам`янецькій, 43 у м. Львові - нежитлові приміщення площею 187 м2. Підставою виникнення права власності визначено розпорядження від 06.03.1997 № 81, видане Галицькою районною державною адміністрацією, та реєстраційне посвідчення б/н, видане 12.03.1997 Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації (далі - Львівське МБТІ).

Проте позивач наголосив, що згідно з архівними даними Галицької районної адміністрації розпорядження від 06.03.1997 № 81 немає. За № 81 зареєстровано розпорядження від 28.01.1997 "Про дозвіл на продаж-обмін квартир від імені неповнолітніх дітей", а 06.03.1997 зареєстровані інші розпорядження (№ 244-247), які не стосуються об`єкта нерухомого майна по вул. Кам`янецькій, 43.

Отже, реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна здійснено на підставі неіснуючого документа - розпорядження Галицької районної державної адміністрації від 06.03.1997 № 81.

1.2.2. За інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.11.2016 приватний нотаріус Загвойська Н. І. здійснила також державну реєстрацію права власності ПП Фірми "Грот" (після зміни найменування з 20.03.2017 - ПП "ТМ "Тріада") на об`єкт нерухомого майна по вул. Кам`янецькій, 45 у м. Львові - нежитлові приміщення площею 1 228,3 м2. Підставою виникнення права власності визначено розпорядження від 02.02.1999 № 41, видане Галицькою районною державною адміністрацією та реєстраційне посвідчення № 127, видане 23.04.1999 Львівським МБТІ.

Однак згідно з архівними даними Галицької районної державної адміністрації, розпорядження від 02.02.1999 № 41 немає. За № 41 зареєстровано розпорядження від 26.01.1999 "Про зниження шлюбного віку неповнолітній ОСОБА_1 ", а 02.02.1999 зареєстровані розпорядження (№ 68-71, № 75), які не стосуються об`єкта нерухомого майна по вул. Кам`янецькій, 45.

Отже, реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна здійснено на підставі неіснуючого документа - розпорядження Галицької районної державної адміністрації від 02.02.1999 № 41.

1.2.3. Львівська міська рада акцентувала, що на земельних ділянках по вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові немає об`єктів нерухомого майна, ділянки є вільними від забудови, що підтверджується, зокрема, актом обстеження управління комунальної власності від 28.07.2017; актом обстеження земельних ділянок комісією за участю представників Держгеокадастру у м. Львові від 19.01.2018; листом бюро технічної інвентаризації від 10.08.2017 № 3023, згідно з яким інвентаризації будівель (споруд) по вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові станом на 07.08.2017 не проводилося; листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові від 14.08.2017 ; 4-0006-347; топографічним планом земельних ділянок по вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові.

1.2.4. Позивач зазначив, що після реєстрації права власності 09.11.2016 на об`єкти нерухомого майна по вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові відповідач згідно з договорами купівлі-продажу від 17.11.2016 № 887 і № 886, виданими приватним нотаріусом Загвойською Н. І., відчужив нерухоме майно Приватному підприємству "К.Р.О.К.-7" (далі - ПП "К.Р.О.К.-7").

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.04.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.01.2019 у справі № 914/2441/17, задоволено позовні вимоги Львівської міської ради, скасовано державну реєстрацію права власності ПП "К.Р.О.К.-7" на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення площею 1 228,3 м2, розташоване по вул. Кам`янецькій, 45 у м. Львові.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.01.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.05.2019 у справі № 914/2350/17, задоволено позовні вимоги Львівської міської ради, скасовано державну реєстрацію права власності ПП "К.Р.О.К.-7" на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення площею 187 м2, розташоване по вул. Кам`янецькій, 43 у м. Львові та визнано недійсним договір купівлі-продажу майна від 17.11.2016 № 886.

Львівська міська рада вважає, що згідно із судовими рішеннями у зазначених справах установлено обставини, які відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи, а саме відсутність об`єктів нерухомого майна на вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові; уповноважені органи розпоряджень, що визначені як підстава для реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем не видавали; внаслідок такої реєстрації права власності на неіснуючі будівлі порушено права та інтереси власника землі - Львівської міської ради; договори купівлі- продажу майна уклала особа, яка не мала права на відчуження нерухомого майна.

1.2.5. Львівська міська рада із посиланням на положення статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" зазначає, що після скасування у судовому порядку державної реєстрації права власності ПП "К.Р.О.К.-7" на об`єкт нерухомого майна по вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові відновилася попередня реєстрація права власності на майно за ПП "ТМ "Тріада" (до перейменування - ПП Фірма "Грот").

Проте згідно із судовими рішеннями у справах № 914/2441/17 і № 914/2350/17 установлено, що реєстрацію права власності на нерухоме майно за ПП Фірма "Грот" було здійснено із порушенням вимог статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, для відновлення прав власника земельних ділянок по вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові необхідно скасувати рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Загвойської Н. І. про реєстрацію права власності ПП "ТМ "Тріада" на об`єкти нерухомого майна, розташовані по вул. Кам`янецькій, 43 і 45.

1.3. У відзиві на позовну заяву управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради просило стосовно нього відмовити у задоволенні позову акцентуючи на здійсненні оспорюваної реєстрації права власності на майно приватним нотаріусом, у зв`язку з чим згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 13.03.2019 у справі № 202/30/17, від 29.08.2018 у справі № 14-233цс18, належним відповідачем у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під час реалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на положеннях цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності.

1.4. 10.09.2019 Львівська міська рада подала заяву про відмову від позовних вимог до управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, яку суд прийняв, провадження у справі в частині вимог до управління закрив.

1.5. У відзиві на позовну заяву ПП "ТМ "Тріада" просило відмовити у її задоволенні, акцентуючи, зокрема, на недоведенні позивачем порушення йього прав та інтересів через відсутність правовстановлюючих документів на земельні ділянки, а також на ненаданні позивачем доказів порушення процедури внесення записів до Державного реєстру речових прав.

Крім того, ПП "ТМ "Тріада" просило застосувати позовну давність, вважаючи, що Львівська міська рада за умови належного виконання своїх повноважень про порушення свого права мала довідатися з 06.03.1997 і 02.02.1999, оскільки позивач як суб`єкт владних повноважень повинен був дізнатися про факт належності права власності третім особам, проте дій щодо обліку комунального майна та виявлення ймовірного порушення позивач не вчинив.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.12.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.03.2020, задоволено заяву Львівської міської ради, прийнято відмову Львівської міської ради від позову у справі в частині вимог до управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради. Провадження у справі в частині вимог до управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради закрито. У задоволенні позову Львівської міської ради до ПП "ТМ Тріада" відмовлено повністю.

2.2. Суди аргументували судові рішення ненаданням позивачем правовстановлюючих документів на підтвердження його правомочності щодо земельних ділянок по вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові. Суди дійшли висновку, що заявлені позивачем вимоги фактично обґрунтовуються припущеннями про ймовірне виникнення між сторонами спору у майбутньому, а не ґрунтуються на фактах порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача станом на час звернення з позовом до суду. Відсутність факту порушення права особи (позивача) на момент звернення з позовом до суду є підставою для відмови у позові, оскільки саме порушене (оспорюване) право та інтерес підлягають захисту при зверненні з позовом до суду.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Львівської області від 09.12.2019 і постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.03.2020, Львівська міська рада у касаційній скарзі просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності ПП "ТМ Тріада" на нежитлові приміщення загальною площею 187 м2 і 1 228,3 м2 по вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

3.2. Львівська міська рада на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України зазначає про незастосування судами положень статті 377 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 120 Земельного кодексу України і неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.12.2018 у справі № 364/515/19.

Так, скаржник зазначає, що із незаконною реєстрацією права власності на неіснуючі об`єкти нерухомого майна порушено права та інтереси Львівської міської ради як власника земельної ділянки, право власності на земельні ділянки на вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові вже припинилося в силу вимог закону (стаття 120 Земельного кодексу України і стаття 377 Цивільного кодексу України).

За змістом постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 461/2328/16-ц суд керувався положеннями частини 1 статті 120 Земельного кодексу України і дійшов висновку, що порядок, передбачений статтями 387, 388 Цивільного кодексу України, щодо витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки відповідачі у справі набули разом із правом власності на житловий будинок право власності на земельну ділянку, розташовану під нерухомим майном, що є необхідною для його експлуатації. Із переходом до відповідачів права власності на будинок і, відповідно на земельну ділянку, міська рада втратила право власності на неї, а також втратила статус власника цієї земельної ділянки.

Отже, заявник касаційної скарги наголошує, що враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду, витребування майна із чужого незаконного володіння буде неправильним способом захисту порушеного права у цьому випадку, буде, оскільки нежитлові приміщення на вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові ніколи не були комунальною власністю Львівської міської ради, не існували і не існують як речі матеріального світу.

3.3. Неправильним у цьому випадку буде і такий спосіб захисту як усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, оскільки нерухоме майно розташовано на земельній ділянці лише юридично (шляхом проведення державної реєстрації), але відсутнє фактично.

Скаржник зазначає, що єдиним належним способом захисту прав Львівської міської ради на земельні ділянки є саме скасування незаконної державної реєстрації права власності відповідача на нежитлові приміщення.

Суди попередніх інстанцій, на переконання заявника касаційної скарги, не застосували до спірних правовідносин положення статті 83 Земельного кодексу України та залишили поза увагою наявну в матеріалах справи довідку Держгеокадастру, що земельні ділянки на вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові належать до земель м. Львова, які не надані у власність або користування, що підтверджує факт перебування земельних ділянок у комунальній власності.

3.4. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки всім наданим позивачем доказам і доводам, залишили поза увагою, що ПП "ТМ Тріада" набуло право власності на об`єкт на підставі документів, яких районна державна адміністрація не видавала, а отже державна реєстрація права власності є незаконною і має бути скасована.

3.5. ПП "ТМ Тріада" не скористалося правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зазначили, що з позовом може звертатися особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. При цьому, звертаючись до суду з позовом, позивач повинен визначити позовні вимоги таким чином, щоб у разі їх задоволення судом відбувся захист, визнання та поновлення його прав і охоронюваних законом інтересів.

Проте суди дійшли висновку, що позивач не зазначив і не довів у встановленому порядку, яким саме чином реєстрація права власності за ПП "ТМ Тріада" на об`єкти нерухомого майна по вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові згідно зі статтею 83 Земельного кодексу України порушує права Львівської міської ради як власника земельних ділянок, на яких ці об`єкти розміщені, як не зазначив та не підтвердив належними і допустимими доказами, які саме конкретно права позивача як власника земельних ділянок фактично є порушеними.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушення прав позивача на час звернення з позовом до суду, що є підставою для відмови у позові, оскільки саме порушене (оспорюване) право та інтерес підлягають захисту при зверненні з позовом до суду.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого суду, що Львівська міська рада фактично оспорює набуття та оформлення права власності відповідача на об`єкти нерухомого майна, а не речові права на земельну ділянку.

При цьому суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.04.2018 у справі № 911/1330/17, яку колегія суддів у цьому випадку не може взяти до уваги, оскільки згідно із цією постановою було скасовано ухвалені у справі судові рішення судів попередніх інстанцій, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, на той час як скасування судових рішень у справі і передача справи на новий розгляд до суду не означає остаточного вирішення спору і формування остаточних правових висновків суду у відповідній справі, адже за результатами такого розгляду мають бути встановлені обставини та досліджені докази, які не були, відповідно, встановлені та досліджені у попередньому судовому розгляді, що вплине і на правові висновки суду в такій справі.

4.3. При цьому за змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

Отже, у розумінні наведених положень правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, органи місцевого самоврядування, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу передбачено у статті 16 Цивільного кодексу України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням наведених правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

4.4. За змістом позовної заяви Львівська міська рада наголошувала, що власником земельних ділянок по вул. Кам`янецькій, 43 і 45 у м. Львові є територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі пункту "а" частини 2 статті 83 Земельного кодексу України і саме скасування рішень приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Загвойської Н. І. про реєстрацію права власності ПП "ТМ "Тріада" на об`єкти нерухомого майна, розташовані по вул. Кам`янецькій, 43 і 45, відновить права Львівської міської ради як власника землі.

4.5. За змістом статей 316-319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною 1, пунктом "а" частини 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр. Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

У статті 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (пункт 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України, положення якої кореспондують змісту статті 377 Цивільного кодексу України, передбачено перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

4.6. У пунктах 45-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц зазначено, що частина 2 статті 120 Земельного кодексу України закріплює принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Згідно із цією частиною визначення правового режиму земельної ділянки прямо узалежнено від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16).

Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (див. пункт 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Із моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій розташовано це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права та обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній (див. пункти 8.16 і 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16; пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц).

4.7. Проте суди попередніх інстанцій, обмежилися застереженням, зокрема, що Львівська міська рада фактично оспорює набуття та оформлення відповідачем права власності на об`єкти нерухомого майна, а не речові права на земельну ділянку, спору по суті, зважаючи на предмет і підстави позову не розглянули, доводи позивача про порушення його прав як власника землі через реєстрацію права на нерухоме майно за відповідачем, з огляду на вимоги чинного законодавства, залишили поза увагою, отже дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення у справі № 914/1101/19 зазначеним положенням не відповідають.

5.2. У частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.4. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанцій передчасним, зробленими без дослідження всіх зібраних у справі доказів і надання оцінки всім доводам учасників справи, тому рішення і постанову належить скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно урахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи, навести обґрунтування прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову, з урахуванням посилань учасників справи на правові позиції, висловлені у подібних правовідносинах за їх наявності.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.03.2019 і рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2019 у справі № 914/1101/19 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак