Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.03.2019 року у справі №902/311/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 902/311/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Овчарик В. М.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача-1 - не з'явилися,

відповідача-2 - Пащенко Л. М. (керівник),

третьої особи-1 - не з'явилися,

третьої особи-2 - не з'явилися,

прокуратури - Попенка О. С. (за посвідченням від 15.03.2016 №042031),

розглянув касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2018 (суддя Банасько О. О.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 (головуючий - Маціщук А. В., судді: Гудак А. В., Петухов М. Г.) у справі

за позовом заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до 1) Виконавчого комітету Вінницької міської ради,

2) Громадської організації "Вінницький туристсько-спортивний союз",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1) Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур",

2) Приватного Вінницького обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Вінницятурист",

про скасування рішення та свідоцтва про право власності на майно, визнання права власності за державою та повернення майна

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 15.06.2018 заступник прокурора Вінницької області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Вінницької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України з позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради (далі - Вінницький міськвиконком, Виконком) і Громадської організації "Вінницький туристсько-спортивний союз" (далі - ГО "Вінницький туристсько-спортивний союз", Організація) про: 1) визнання незаконним та скасування рішення Вінницького міськвиконкому №1973 від 12.11.2001 про оформлення права власності Вінницькому спортивно-туристському союзу на будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 у м. Вінниці в частині оформлення права власності на приміщення: літ. "А" - туристичний комплекс загальною площею 603,3кв.м., літ. "Б" - ресторан загальною площею 495,1кв.м. (далі - спірне нерухоме майно), 2) скасування свідоцтва про право власності на будівлі №113 від 13.11.2001, виданого Вінницькому туристсько-спортивному союзу (далі - Вінницький ТСС) Виконкомом в частині оформлення права власності на будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 у м. Вінниці; 3) визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, Фонд) на вищезазначені будівлі; 4) зобов'язання ГО "Вінницький туристсько-спортивний союз" повернути Фонду спірне нерухоме майно.

2. Позовна заява обґрунтовується виявленням у 2018 році прокуратурою Вінницької області порушення права власності держави Вінницьким міськвиконкомом та ГО "Вінницький туристська-спортивний союз" при оформленні права приватної власності на спірне нерухоме майно, оскільки у 2001 році без погодження ФДМУ це майно вибуло з власності держави поза її волею на підставі оспорюваних рішення та свідоцтва, а його державна реєстрація за Організацією була проведена 13.03.2007 Комунальним підприємством "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Вінницьке ОО БТІ").

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 18.10.2018, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 256, 257, 261, 267, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 136 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 1, 4, 5, 7 Закону України "Про Фонд державного майна України", статей 2, 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", пунктів 1, 3 Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994 №3943-ХІІ та статей 11, 13, 73, 74, 76-79, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, що обумовлено доведеністю порушення відповідачами прав держави в особі ФДМУ внаслідок вибуття спірного нерухомого майна з володіння держави без її волі та згоди, а оспорюване рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права колективної власності суперечить чинному законодавству, яким врегульовано правовий статус майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованих на території України, як державного майна, але в подальшому відмовили у позові з підстав спливу позовної давності без поважних причин, про застосування якої було заявлено ГО "Вінницький туристська-спортивний союз". При цьому місцевим та апеляційним господарськими судами зазначено, що матеріали справи не містять доказів того, що Фонд державного майна України (в особі його відділення) об'єктивно не міг дізнатися про порушене право власності держави на спірні об'єкти, враховуючи попередню наявність у позивача Переліку установ, організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації профспілок України загальносоюзної конференції профспілок України Загальної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС), проведення ФДМУ інвентаризації об'єктів Федерації профспілок України у 1997 році, тоді як прийняттю Виконкомом оспорюваних актів передували запити Вінницького ТСС, зокрема, листом №1-16/1154 від 18.04.2001, адресованим президенту Вінницького ТСС на запит №16 від 12.04.2001, Регіональне відділення ФДМУ по Вінницькій області (далі - РВ ФДМУ по Вінницькій області) повідомило, що у базі даних відділення зазначені будівлі відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, заступник прокурора Рівненської області звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 257, 261, 267 ЦК України та статей 73, 76, 79, 86, 236 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) Фонд не міг дізнатися про порушення свого права в момент проведення інвентаризації об'єктів Федерації профспілок України, оскільки фактично інвентаризація не проводилася, а Переліки установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конференції профспілок (колишнього ВЦРПС) складені на підставі статистичних даних обласних статистичних управлінь та податкової державної адміністрації, оскільки Федерація профспілок України заборонила підвідомчим організаціям приймати участь у проведенні інвентаризації; 2) наявність у ФДМУ відомостей про перебування спірного майна у віданні Федерації профспілок України (далі - ФПУ) жодним чином не свідчить про обізнаність щодо зміни форми власності державного майна та необхідність вжиття заходів щодо захисту майнових прав держави; 3) судами залишено поза увагою доводи позивача про відсутність інформації щодо реєстрації речового права на спірне нерухоме майно у загальнодоступних джерелах, зокрема у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно; 4) апеляційним судом не звернуто уваги на те, що Президією ФПУ прийнято постанову від 19.07.2007 №П-13-7 "Про загострення ситуації навколо профспілкового майна", пунктом 4 якої заборонено керівництву ФПУ, всеукраїнським профспілкам, територіальним об'єднанням організацій профспілок, а також іншим суб'єктам господарювання надавати будь-яку інформацію щодо об'єктів профспілкової власності на запити державних органів, що свідчить про створення Фонду перепон у проведенні інвентаризації майна, яка перебуває у володінні ФПУ, і об'єктивне позбавлення ФДМУ можливості дізнатися про вибуття майна з державної власності; 5) лист РВ ФДМУ по Вінницькій області №1-16/1154 від 18.04.2001 не є належним та достатнім доказом обізнаності ФДМУ з вибуттям спірного нерухомого майна з державної власності, так як зі змісту цього листа неможливо встановити, чи взагалі стосується наведена у ньому інформація спірного майна.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. ГО "Вінницький туристсько-спортивний союз" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

8. Постановою колегії Центральної ради по туризму та екскурсіях ВЦРПС № 10-36 від 21.07.1989 р. ліквідовано Вінницьку обласну раду по туризму та екскурсіях і створено на базі туристсько-екскурсійних підприємств і організацій області Вінницьке обласне туристсько-екскурсійне виробниче об'єднання "Вінницятурист", яке здійснює свою діяльність на підставі Закону СРСР "Про державне підприємство (об'єднання)".

9. Відповідно до пунктів 1, 2, 10 Статуту, затвердженого постановою колегії Української республіканської ради по туризму та екскурсіях (протокол № 9 від 25.08.1989) Вінницьке обласне туристсько-екскурсійне виробниче об'єднання (скорочена назва - об'єднання "Вінницятурист", в подальшому - об'єднання) знаходиться в безпосередньому підпорядкуванні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях. Об'єднання "Вінницятурист" є юридичною особою, здійснює свою діяльність на основі повного господарського розрахунку і самофінансування і діє в порядку і на умовах, передбачених постановою Секретаріату ВЦРПС від 18.12.1987 №31-9 "Про розширення сфери застосування повного господарського розрахунку і самофінансування на підприємствах (об'єднаннях) і в організаціях Центральної ради по туризму та екскурсіях і приведення нових умов господарювання у відповідність із Законом СРСР "Про державне підприємство (об'єднання)". Реорганізація та припинення діяльності об'єднання провадиться за рішенням Центральної ради по туризму та екскурсіях або за його дорученням - Українською республіканською радою по туризму та екскурсіях.

10. Згідно з пунктами 1.1, 3.1, 3.2 Статуту Вінницького обласного туристсько-екскурсійного виробничого об'єднання "Вінницятурист" з особливим апаратом управління, затвердженого постановою колегії Української республіканської ради по туризму та екскурсіях (протокол №12 від 29.11.1990) Вінницьке обласне туристсько-екскурсійне виробниче об'єднання створено на базі майна, належного профспілкам України на праві власності і призначене для організації активного відпочинку трудящих і членів їх сімей, перебуває в безпосередньому підпорядкуванні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях. Майно об'єднання складають основні фонди, оборотні кошти, цінні папери і інші цінності, відображені в самостійному балансі. Майно належить об'єднанню на праві повного господарського відання.

11. 31.05.1991 Радою фонду профспілкового майна Всесоюзної центральної ради профспілок прийнято постанову №1-4 "Про передачу у відання туристських клубів як колективних членів туристсько-спортивного союзу СРСР", відповідно до якої погоджено пропозицію передати майно турклубам як колективним членам туристично-спортивного Союзу в безстрокове, безоплатне користування.

12. У відповідності до листа голови Ради Федерації незалежних профспілок Вінницької області Баранського В.В. №011-15 від 28.01.1992 Федерацією визнано за доцільне передати Вінницькому ТСС профспілкове майно міського турклубу "Меркурій" та доручити Вінницькому відділенню АТ "Укрпрофтур" здійснити вказану передачу майна.

13. Наказом Вінницького відділення "Вінницятурист" (ТЕВО "Вінницятурист") №19 від 25.02.1992 Вінницькому ТСС передано функції по розвитку самодіяльного туризму, який є правонаступником Вінницького відділення "Вінницятурист" АТ "Укрпрофтур" у питаннях самодіяльного туризму. Згідно з пунктом 2 зазначеного наказу міський турклуб "Меркурій" передано на баланс Вінницькому ТСС.

14. Відповідно до пункту 1.4 Установчого договору від 25.02.1992, укладеного між Вінницьким відділенням Українського акціонерного товариства "Укрпрофтур" та Вінницьким ТСС, у відання останнього безоплатно і в безстрокове користування передано все профспілкове майно, яке перебуває на балансі Вінницького міського туристичного клубу "Меркурій".

15. Згідно з рішенням Вінницького міськвиконкому №407 від 29.06.1995 зареєстровано об'єднання громадян "Вінницький туристсько-спортивний союз" та видано свідоцтво про реєстрацію № 40 від 29.06.1995.

16. 08.06.2001 Вінницький ТСС звернувся до Виконкому із заявою №29, в якій просив у зв'язку з необхідністю визначення права власності на одноповерхові будинки по вул. Пушкіна, 40, 42 розглянути питання і визначити власником вказаних будинків Вінницький ТСС.

17. Рішенням Вінницького міськвиконкому №1973 від 12.11.2001 оформлено Вінницькому ТСС право колективної власності на будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42, що складаються з приміщень: літери "А" - туристичний комплекс загальною площею 603,3кв.м.; літери "Б" - ресторан загальною площею 495,1кв.м.; І - мощення, та 13.11.2001 Вінницькому ТСС видано свідоцтво про право власності на вказані будівлі. Згідно з реєстраційним посвідченням №867 від 13.03.2007, виданим КП "Вінницьке ОО БТІ", будівлі по вул. Пушкіна, 40,42 у м. Вінниці належать Вінницькому ТСС на праві колективної власності.

18. Матеріали справи містять низку довідок, наданих Вінницькому ТСС щодо відповідності будівель по вул. Пушкіна, 40, 42 вимогам та нормам законодавства, які передували прийняттю Виконкомом рішення про оформлення права власності Вінницькому ТСС на вказані будівлі. Так, листом РВ ФДМУ по Вінницькій області №1-16/1154 від 18.04.2001, адресованим президенту Вінницького ТСС на запит №16 від 12.04.2001, повідомлено, що у базі даних відділення зазначені будівлі відсутні.

19. Відповідно до листа Вінницької міської ради № 01-09-787 від 17.04.2001 будинки по вул. Пушкіна, 40, 42 у переліку об'єктів комунальної власності не значаться.

20. Також листом №266 від 18.04.2001 Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації повідомило Вінницькому ТСС, що згідно з матеріалами інвентаризаційної справи на туристичний комплекс, розташований за адресою м. Вінниця вул. Пушкіна, 40-42, реєстрація права власності станом на 17.04.2001 в БТІ не проводилася.

21. 06.04.2018 Прокуратура Вінницької області звернулась з листом №05/1-503вих-18, в якому просила ФДМУ повідомити, яким чином будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 у м. Вінниці (Вінницький міський туристичний клуб "Меркурій") вибули з державної власності, чим порушено права держави при приватизації будівель, коли про ці порушення стало відомо ФДМУ та надати Перелік установ, організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації профспілок України загальносоюзної конференції, складений Фондом державного майна України у 1996 році.

22. У відповідь на вказаний лист ФДМУ листом №10-24-8372 від 26.04.2018 повідомив, що Фонд не надавав в установленому порядку погодження на відчуження будівель та йому не було відомо про зміну форми власності. Додатком до листа долучено Перелік установ, організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації профспілок України загальносоюзної конференції профспілок. У цьому Переліку за порядковим №15 зазначено Туристичний клуб "Меркурій" за адресою: м. Вінниця, вул. Пушкіна, 42.

Позиція Верховного Суду

23. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

24. Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

25. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

26. Способи захисту порушених прав встановлені статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 ЦК України до яких відноситься, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення Виконкому та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно суду необхідно встановити їх невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти. Також обов'язковою умовою визнання цих актів недійсними є порушення у зв'язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

27. Відповідно до статті 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління СРСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

28. Статтею 21 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 №697-ХІІ (чинного на час прийняття оспорюваних рішення і свідоцтва) передбачені підстави виникнення права колективної власності. Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, цією статтею не передбачено такої підстави виникнення права власності громадського об'єднання, як передача майна від союзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

29. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 №2268-ХП "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено передати Фонду державного майна України.

30. Пунктами 1, 3 Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-ХП "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, це майно є загальнодержавною власністю.

31. Оскільки законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР на даний час не відбулося, то функція по управлінню державним майном була покладена на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постановою Верховної Ради України "Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України" від 07.07.1992 - на Фонд державного майна України.

32. Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

33. Відповідно до пунктів 1, 4, 6 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992, яка втратила чинність з 06.01.2012, ФДМУ є державним органом, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна, і основними завданнями якого є, зокрема захист майнових прав України на її території та за кордоном, здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації тощо. Фонд має право одержувати інформацію від органів державної виконавчої влади, необхідну для виконання передбачених цим Положенням завдань і функцій; проводити інвентаризацію загальнодержавного майна, що відповідно до Державної програми приватизації підлягає приватизації, а також здійснювати аудиторські перевірки ефективності його використання.

34. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України", який набрав чинності з 06.01.2012, Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

35. Згідно з пунктами 1-3, 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України належать зокрема: реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна; організація виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, інших актів законодавства та здійснення контролю за їх виконанням; управління об'єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.

36. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" ФДМУ як у сфері приватизації державного майна, зокрема здійснює повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; здійснює продаж державного майна в процесі його приватизації; представляє відповідно до законодавства інтереси України з питань визнання прав і регулювання відносин власності та використання державного майна, визначає право власності держави на розташоване на території України майно, майнові права та інші активи підприємств, установ та організацій колишнього союзного підпорядкування, які під час утворення господарських товариств передаються до їх статутного капіталу; приймає рішення про подальше використання державного майна (крім матеріальних носіїв секретної інформації), що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації.

37. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ФДМУ як державний орган зобов'язаний здійснювати захист майнових прав держави і повинен вчиняти необхідні дії щодо реалізації права державної власності, тоді як листами РВ ФДМУ по Вінницькій області №1-16/1154 від 18.04.2001 та Вінницького обласного об'єднаного бюро технічної інвентаризації №266 від 18.04.2001 на запит Вінницького ТСС повідомлено, що будинки по вул. Пушкіна, 40, 42 у базі даних відділення ФДМУ відсутні і реєстрація права власності на них станом на квітень 2001 року не вчинена, тобто довідкою, яка передувала прийняттю Виконкомом рішення про оформлення права власності на вказані будівлі за Вінницьким ТСС, компетентними державними органами, зокрема позивачем не підтверджено факту належності державі спірного нерухомого майна. При цьому прокурором вірно визначено ФДМУ органом, який уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України, в тому числі спірним нерухомим майном, яке залишалося у державній власності.

38. Відповідно до законодавства, чинного на момент створення АТ "Укрпрофтур" зокрема, статей 91, 128 Цивільного кодексу УРСР (в редакції до січня 1994 року), статей 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність" майно, передане, зокрема профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання.

39. Таким чином туристичний клуб "Меркурій" в м. Вінниці, який перебував у віданні Федерації профспілок України, та в подальшому був переданий Акціонерному товариству "Укрпрофтур", є державною власністю і здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

40. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій достеменно встановлено відсутність надання Фондом згоди на відчуження спірного майна шляхом його передачі у колективну власність ГО "Вінницький туристсько-спортивний союз", колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що в даному випадку державне майно вибуло з володіння держави поза її волею, оспорюване рішення Виконкому та видане на його підставі оспорюване свідоцтво про право колективної власності ГО "Вінницький туристсько-спортивний союз" є такими, що порушують права держави в особі ФДМУ як органа, уповноваженого державою на розпорядження в наданих законом межах майном, яке перебуває в державній власності. При цьому рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права колективної власності суперечить чинному законодавству, яким врегульовано правовий статус майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованих на території України, як державного майна.

41. Разом з тим, місцевий та апеляційний господарські суди, задовольняючи викладену у відзиві на позов заяву ГО "Вінницький туристсько-спортивний союз" про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог, правомірно відмовили у задоволенні позову з підстав спливу строку позовної давності без поважних причин його пропуску позивачем, з огляду на таке.

42. Оскільки перебіг позовної давності розпочався після прийняття рішення від 12.11.2001 "Про оформлення права колективної власності Вінницькому спортивно-туристському союзу на будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42", і трирічний строк не сплив до 01.01.2004, то в силу положень пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України до спірних правовідносин застосовуються норми цього Кодексу.

43. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

44. При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

45. Згідно з частинами 4, 5 статті 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

46. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

47. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі №6-2469цс16 та постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №922/3069/17).

48. На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 по справі №359/2012/15-ц, від 05.06.2018 по справі №359/2421/15-ц та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №32/5009/5385/11, від 10.04.2018 у справі 11/5009/77731/11, від 11.04.2018 у справі №30/5009/7730/11, від 16.04.2018 у справі 18/5009/7393/11).

49. В свою чергу в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 по справі №362/44/17 уточнено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких виключних випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

50. З огляду на правові позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування позовної давності у справах зі спорів за позовами прокурора в інтересах держави в особі компетентного державного органу, висловлені у постановах від 30.05.2018 по справі №359/2012/15-ц, від 05.06.2018 по справі №359/2421/15-ц, від 17.10.2018 по справі №362/44/17, які спрямовані на уніфікацію правозастосовчої практики, колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №910/27026/14.

51. Судом першої інстанції достовірно встановлено, що на виконання Постанов Верховної Ради України від 01.11.1996 №461/96-ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" і від 17.04.1997 №208/97-ВР "Про проект Закону України про правонаступництво на майно загальносоюзних громадських організацій (об'єднань) колишнього Союзу РСР в Україні" Фондом у 1996 році складено Перелік установ, організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації профспілок України загальносоюзної конференції профспілок України Загальної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС), до якого за порядковим номером №15 включено туристичний клуб "Меркурій" по вул. Пушкіна, 42 у м. Вінниці, і такий перелік 01.04.1997 було передано до Верховної Ради України разом з матеріалами інвентаризації.

52. У зв'язку з цим, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ФДМУ міг та повинен був дізнатися про порушення свого права вже в момент проведення інвентаризації об'єктів Федерації профспілок України, матеріали якої було надіслано до Верховної Ради України 01.04.1997, тоді як з позовом в інтересах Фонду прокурор звернувся у червні 2018 року, тобто з тривалим пропуском строку позовної давності. При цьому позивачем на протязі тривалого часу починаючи з 1996 року, незважаючи на обізнаність зі входженням до відповідного Переліку під номером №15 туристичного клубу "Меркурій" за адресою: м. Вінниця, вул. Пушкіна, 42, не вживалося жодних заходів щодо контролю за збереженням спірного нерухомого майна, його використання, зміни форми власності, що також свідчить про неналежне виконання Фондом своїх завдань та повноважень.

53. Крім того, касаційна інстанція зауважує на правильному врахуванні судами попередніх інстанцій істотних обставин, які підтверджують своєчасну обізнаність ФДМУ в 2001 році з порушенням прав та інтересів держави, що обумовлено тим, що прийняттю Виконкомом оспорюваного акта про оформлення права колективної власності передував лист-запит Вінницького ТСС №16 від 12.04.2001, у відповідь на який РВ ФДМУ по Вінницькій області листом №1-16/1154 від 18.04.2001, адресованим президенту Вінницького, повідомило, що у базі даних відділення зазначені будівлі відсутні.

54. Зважаючи на межі перегляду справи в порядку касації, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів не може прийняти до уваги твердження скаржника про те, що лист РВ ФДМУ по Вінницькій області №1-16/1154 від 18.04.2001 не є належним та достатнім доказом обізнаності ФДМУ з вибуттям спірного нерухомого майна з державної власності, позаяк зі змісту цього листа неможливо встановити, чи взагалі стосується наведена у ньому інформація спірного майна, оскільки наведені заперечення зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

55. Відтак, апеляційний суд вірно зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що ФДМУ (в особі його відділення) об'єктивно не міг дізнатися про порушене право власності держави на спірні об'єкти, враховуючи попередню наявність у нього Переліку майна, складеного станом на 24.01.1991, та проведення інвентаризації у 1997 році, тобто позивач мав би врахувати і перевірити дані Переліку та вжити заходів по з'ясуванню належності даного майна до державного.

56. Наведеним повністю спростовуються як безпідставні доводи скаржника про те, що Фонд не міг дізнатися про порушення свого права в момент проведення інвентаризації об'єктів Федерації профспілок України, оскільки фактично інвентаризація не проводилася, а Переліки установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конференції профспілок (колишнього ВЦРПС) складені на підставі статистичних даних обласних статистичних управлінь та податкової державної адміністрації, так і аргументи прокуратури про те, що наявність у ФДМУ відомостей про перебування спірного майна у віданні ФПУ жодним чином не свідчить про обізнаність щодо зміни форми власності державного майна та необхідність вжиття заходів щодо захисту майнових прав держави.

57. Відповідно до частин 1, 2 статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

58. Згідно з частиною 4 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

59. Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на залишення поза увагою судів доводів позивача про відсутність інформації щодо реєстрації речового права на спірне нерухоме майно у загальнодоступних джерелах, зокрема у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, оскільки згідно з реєстраційним посвідченням №867 від 13.03.2007, виданим КП "Вінницьке ОО БТІ", будівлі по вул. Пушкіна, 40,42 у м. Вінниці, належать Вінницькому ТСС на праві колективної власності, а чинне цивільне законодавство не покладає на власників нежитлових будівель, набутих до 01.01.2013, до яких відноситься спірне нерухоме майно, обов'язку їх державної реєстрації, що узгоджується з положеннями частин 1, 2 статті 14 ЦК України і частини 4 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

60. Натомість відповідач з 2001 року мирно і відкрито володів майном, одержавши від РВ ФДМУ по Вінницькій області інформацію про відсутність будівель в обліку цього відділення. Невжиття Фондом заходів, спрямованих на здійснення контролю за збереженням державного майна є порушенням принципу "належного урядування", тому ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Відтак, сукупність встановлених обставин переконливо свідчить про те, що пропуск Фондом строку позовної давності став наслідком неефективних (безвідповідальних) дій безпосередньо самого позивача.

61. Крім того, судом першої інстанції правомірно враховано необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами органів державної влади та суспільства, враховуючи тривалість володіння ГО "Вінницький туристська-спортивний союз" спірним нерухомим майном. Зокрема, втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення Європейського суду з прав людини від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України").

62. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

63. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Благодійний фонд "Батьківська турбота" проти України" вказано, що будь-яке втручання у права власності повинне бути законним. Іншими словами, будь-який захід повинен мати основу в національному законодавстві. Закон повинен бути доступним і передбачуваним щодо його наслідків. Водночас, національне прецедентне право щодо власності УПО було непослідовним, оскільки існували значні відмінності між висновками судів у цій справі та іншими подібними справами. Це відбувалося переважно тому, що не існувало закону щодо правового статусу майна в Україні, яке належало громадським організаціям Радянського Союзу, таким як профспілки. Через це Суд отримав серйозні сумніви щодо того, чи втручання в права заявника відповідало вимогам Конвенції щодо якості права. Також ЄСПЛ звернув увагу на те, що держава, яка знала, або повинна була знати про угоду у 2002 році (адже права власності Фонду були належним чином зареєстровані органами влади), подала позов лише через дев'ять років. То ж позбавлення заявника власності є накладанням непропорційного тягаря. Якщо ж була допущена помилка у процесі, саме держава і повинна була нести відповідальність за винятком існування чіткого інтересу суспільства, який обґрунтовує втручання.

64. Зважаючи на це, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що задоволення позову в цій справі з урахуванням встановлених обставин справи (тривалої невизначеності правового статусу майна в Україні, яке належало профспілковим організаціям, відкритості користування Організації спірним нерухомим майном, наявності свободи дій ФДМУ зі здійснення контролю та обліку державного майна) матиме наслідком накладення на непропорційного тягаря та може по суті призвести до припинення діяльності громадської організації та поставити під загрозу досягнення її цілей, задля яких було створено дану організацію та в цілому спричинить негативний вплив на інтереси суспільства, враховуючи, що діяльність ГО "Вінницький туристська-спортивний союз" спрямована на розповсюдження самодіяльності туризму, спортивного туризму, залученню населення до активного та здорового способу життя.

65. Колегія суддів також враховує, що з матеріалів справи не вбачається та скаржником не доведено того, що прокурор дізнався про порушення або загрозу порушення державних інтересів чи про особу, яка їх порушила, раніше, ніж ФДМУ як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, що виключає підстави для незастосування позовної давності при вирішенні цього спору з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 17.10.2018 по справі №362/44/17.

66. Водночас Верховний Суд зазначає, що скаржником не наведено жодних обґрунтувань стосовно того, яким чином може вплинути на результат вирішення цього спору відсутність звернення апеляційним судом уваги на те, що Президією ФПУ прийнято постанову від 19.07.2007 №П-13-7 "Про загострення ситуації навколо профспілкового майна", пунктом 4 якої заборонено керівництву ФПУ, всеукраїнським профспілкам, територіальним об'єднанням організацій профспілок, а також іншим суб'єктам господарювання надавати будь-яку інформацію щодо об'єктів профспілкової власності на запити державних органів, що свідчить про створення Фонду перепон у проведенні інвентаризації майна, яка перебуває у володінні ФПУ, і об'єктивне позбавлення ФДМУ можливості дізнатися про вибуття майна з державної власності.

67. Адже, проведення інвентаризації об'єктів Федерації профспілок України, матеріали якої було надіслано до Верховної Ради України 01.04.1997, відбувалося значно раніше прийняття Президією ФПУ постанови від 19.07.2007 №П-13-7 "Про загострення ситуації навколо профспілкового майна", так само як лист РВ ФДМУ по Вінницькій області №1-16/1154 був надісланий на адресу Вінницького ТСС у квітні 2001 року, а державну реєстрацію спірних будівель за Вінницьким ТСС згідно з реєстраційним посвідченням №867 здійснено у березні 2007 року.

68. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем поважних причин пропуску строку позовної давності зважаючи на таке.

69. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, тобто обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи і не може бути переоцінене (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №914/3341/16).

70. Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №752/4422/17).

71. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

72. Як встановлено місцевим господарським судом, у поданій до суду відповіді на відзив ФДМУ вказав як про відсутність пропуску ним строку позовної давності з його сторони, так і про поважність причин його пропуску у випадку встановлення судом факту пропущення, що свідчить про взаємовиключність доводів позивача.

73. З мотивів, викладених у пунктах 48, 49, 51-53, 55, 59, 60-64 цієї постанови, Верховний Суд погоджується з доводами ГО "Вінницький туристсько-спортивний союз", викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

74. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, зважаючи на недоведеність поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності, дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

75. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

76. Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку про сплив позовної давності без поважних причин, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

77. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Щодо судових витрат

78. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2018 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 у справі №902/311/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Я. Чумак

Судді Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков