Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.01.2018 року у справі №905/2976/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/2976/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алваріум" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.03.2017 та рішення Господарського суду Донецької області від 07.12.2016 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алваріум" до Приватного акціонерного товариства "Доріс" про стягнення 658 121, 24 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алваріум" (далі - ТОВ "Алваріум") звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Доріс" (далі - ПрАТ "Доріс") про стягнення 658 121,24 грн.

Позовні вимоги мотивовано посиланнями на невиконання ПрАТ "Доріс" вимог пунктів 3.4, 6.4 договору про виконання монтажних робіт і обслуговування обладнання у Донецькій області від 01.11.2012 № ВМ-02 (далі - договір № ВМ-02), укладеного між ТОВ "Алваріум" (замовник) та ПрАТ "Доріс" (виконавець) в частині повернення переданого ним обладнання базових станцій (далі - обладнання), у зв'язку з чим 15.03.2016 ТОВ "Алваріум" листом № 4 зверталось до виконавця з проханням сплатити вартість обладнання у 7 денний термін.

Посилаючись на невиконання ПрАТ "Доріс" вимоги ТОВ "Алваріум" здійснити оплату вартості обладнання, позивач просив стягнути з відповідача боргу у сумі 658 121,24 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.12.2016 (суддя Мельниченко Ю.С.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.03.2017 (колегія суддів: Зубченко І.В., Марченко О.А., Чернота Л.Ф.), у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, договір № ВМ-02 розірвано, тому у сторін відсутні будь-які права та зобов'язання за цим договором.

Предметом спору є стягнення вартості неповернутого обладнання в якості заборгованості, в той час як умовами договору № ВМ-02 не передбачено будь-яких зобов'язань відповідача з оплати робіт.

Пунктами 3.4, 6.4 договору № ВМ-02 на порушення яких відповідачем посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, не передбачено можливості стягнення вартості неповернутого обладнання.

Крім того, судами зазначено, що заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості в розмірі вартості неповернутого обладнання у разі прострочення виконання зобов'язання, не відповідають способам захисту порушеного права, передбаченим чинним законодавством.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

У касаційній скарзі ТОВ "Алваріум" посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 20, 193, 216, 217, 218, 224, 225 Господарського суду України (далі - ГК України), статей 16, 22, 526, 610, 629, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зазначає, що у результаті невиконання відповідачем умов пункту 3.4 договору № ВМ-02 ТОВ "Алваріум" понесені збитки у розмірі вартості обладнання в сумі 658 121,24 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі ТОВ "Алваріум" просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Доріс" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та зазначає, що господарські суди повно і всебічно з'ясували всі обставини справи і надали їм належну правову оцінку. Крім того, ПрАТ "Доріс" наголошує, що відповідач не має боргу перед позивачем, тому заявлені ним вимоги про повернення боргу не ґрунтуються на нормах матеріального права та умовах договору № ВМ-02.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній з 15.12.2017) визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, згідно з якими, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами встановлено, що 01.11.2012 між ПрАТ "Доріс" та ТОВ "Алваріум" було укладено договір № ВМ-02, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з виконання робіт з монтажу обладнання та вводу в експлуатацію базових станцій (далі - БС) замовника; замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботи; замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надавати послуги з технічного обслуговування обладнання БС замовника, що встановлені за адресами, вказаними в Додатку № 1 до даного договору.

Згідно з пунктом 2.1 договору № ВМ-02 замовник зобов'язується своєчасно отримати необхідні дозвільні документи на будівництво та експлуатацію БС; своєчасно та у повному обсязі надати виконавцю для монтажу та вводу в експлуатацію обладнання БС (перелік БС та адреса встановлених БС вказаний в Додатку № 1; склад обладнання БС вказаний у Додатку № 2); надати виробниче приміщення (технічний майданчик) для розміщення обладнання БС та забезпечити електропостачання, необхідне для експлуатації обладнання БС; своєчасно та у повному обсязі оплатити роботи та послуги виконавця.

Відповідно до пункту 2.2 договору № ВМ-02 виконавець зобов'язується своєчасно та у повному обсязі виконати роботи, відповідно до пунктів 1.1, 1.3, роботи передбачені пунктом 1.1 виконувати у відповідності з наданим замовником "Типовим робочим проектом" та інструкціями з монтажу обладнання; надати замовнику послуги, включаючи діагностику обладнання БС, заміну несправного обладнання на обладнання з резервного комплекту, передачу несправного обладнання замовнику (перелік БС та адреса встановлених БС, зазначений в Додатку № 1; склад обладнання БС зазначений у Додатку № 2); повідомляти замовнику про проведення планових профілактичних робіт не пізніше, ніж за 48 годин до початку їх проведення; здійснювати адміністрування БС; забезпечити замовнику доступ до системи моніторингу БС та АТ (абонентського терміналу).

Пунктом 3.4 договору № ВМ-02 сторони погодили, що у разі прийняття будь-якою із сторін рішення про закриття БС, вказаної в Додатку № 1 (перелік БС) сторона, що ініціювала закриття базової станції, письмово повідомляє про це другу сторону в строк не менш ніж за три місяці до дати закриття БС, але не раніше ніж через дванадцять місяців з дати вводу її в експлуатацію. Закриття БС оформлюється актом виводу обладнання БС з експлуатації, при цьому виконавець забезпечує повернення встановленого обладнання БС замовника, в строк не більш ніж 30 днів від дати підписання акту виводу обладнання БС з експлуатації. Сторони вносять відповідні зміни в Додаток № 1 та № 2; форма (2) акта надана в Додатку № 4.

Згідно пункту 6.4 договору № ВМ-02 у випадку розірвання договору кожна із сторін забезпечує повернення встановленого на її майданчику обладнання іншій стороні, в строк не більше ніж 30 днів від дати розірвання договору.

Судами встановлено, що 16.01.2016 сторонами за взаємною згодою було розірвано договір № ВМ-02, що не заперечувалось сторонами під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

22.12.2015 ТОВ "Алваріум" листом № 22/12-1 звернулося до ПрАТ "Доріс" в якому посилаючись на розірвання договору № ВМ-02 з 16.01.2016 просило здійснити розрахунки та погасити заборгованість, а також забезпечити повернення встановленого обладнання базових станцій.

15.03.2016 ТОВ "Алваріум" листом № 4 звернулося до ПрАТ "Доріс" в якому зазначало про те, що ПрАТ "Доріс" не виконано свої договірні зобов'язання в частині повернення обладнання, в зв'язку з чим їх виконання для ТОВ "Алваріум" втратило інтерес та просило у 7 денний термін з дати отримання цього листа повернути ТОВ "Алваріум" вартість обладнання загальною вартістю 686 833,98 грн.

Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Положеннями частин 2-4 статті 653 ЦК України унормовано, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Звертаючись з позовом позивач зобов'язаний визначити предмет та підставу позову.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України.

Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій відповідача ці відносини стали спірними. В свою чергу, від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору. Не належать до юридичних фактів матеріально-правового характеру обставини, що є доказами у справі, оскільки з ними закон не пов'язує виникнення, зміну або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які є підставою позову.

Предметом даного позову є стягнення вартості переданого позивачем відповідачу обладнання базових станцій на підставі договору № ВМ-02, а підставою - невиконання відповідачем умов пунктів 3.4, 6.4 зазначеного договору в частині повернення цього обладнання.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що предметом спору є стягнення вартості неповернутого обладнання в якості заборгованості, в той час як умовами договору № ВМ-02 не передбачено будь-яких зобов'язань відповідача з оплати робіт, а також із того, що пунктами 3.4, 6.4 договору № ВМ-02 на порушення яких відповідачем посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, не передбачено можливості стягнення вартості неповернутого обладнання.

Водночас судами зазначено, що заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості в розмірі вартості неповернутого обладнання у разі прострочення виконання зобов'язання, не відповідають способам захисту порушеного права, передбаченим чинним законодавством.

Так, дійсно умовами договору № ВМ-02 не передбачено будь-яких зобов'язань відповідача з оплати робіт, разом з тим, умовами пункту 6.4 договору № ВМ-02 передбачено, що у випадку розірвання договору кожна із сторін забезпечує повернення встановленого на її майданчику обладнання іншій стороні, в строк не більше ніж 30 днів від дати розірвання договору.

Таким чином, умовами пункту 6.4 договору № ВМ-02 передбачено обов'язок відповідача повернути позивачу обладнання, яке має свою вартість та відповідно яка може бути стягнута за рішенням суду у разі встановлення судом обставин відсутності у відповідача переданого позивачем по акту приймання-передачі обладнання та надання позивачем належних доказів дійсної вартості цього обладнання, тому твердження судів про обрання позивачем не передбаченого діючим законодавством способу захисту своїх прав є помилковими, а відтак у в цій частині колегія суддів погоджується із твердженнями касаційної скарги ТОВ "Алваріум".

Разом з тим, зазначеним пунктом договору № ВМ-02 на відповідача покладено обов'язок повернути встановлене обладнання у строк не більше ніж 30 днів від дати розірвання договору.

Як вже зазначалось вище, судами встановлено, що договір № ВМ-02 було розірвано сторонами за взаємною згодою 16.01.2016.

Таким чином, у позивача, як у власника обладнання, на підставі пункту 6.4 договору № ВМ-02 виникло право вимоги до відповідача саме повернути передане йому обладнання, тому звернення ТОВ "Алваріум" до суду з вимогами про стягнення вартості обладнання є передчасними.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується із мотивувальними частинами оскаржуваних судових рішень, проте зазначає, що викладені в них висновки не вплинули на правильність винесених рішень по суті, а наведені у касаційній скарзі аргументи не є підставами для їх скасування.

Відповідно до статті 309 ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, судові рішення у справі прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алваріум" залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.03.2017 та рішення Господарського суду Донецької області від 07.12.2016 у справі № 905/2976/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір