Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.08.2020 року у справі №910/13536/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/13536/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія

"Укртранслізинг" - Пхайко Ю. Л.,

Акціонерного товариства "Українська залізниця" - Мельника М. А.,

Державного підприємства "Донецька залізниця" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020

(у складі колегії суддів: Алданова С. О. (головуючий), Зубець Л. П., Мартюк А. І.)

у справі № 910/13635/19

за позовом Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного підприємства "Донецька залізниця"

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (далі - позивач, ПрАТ "Укртранслізинг") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач, АТ "Укрзалізниця"), в якому просило витребувати від відповідача верстати рейкосвердлильні МП6-1515 № 61 та МП6-1515-002 № 63 (далі - спірна техніка).

На обґрунтування позовних вимог ПрАТ "Укртранслізинг", посилаючись на ст. 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зазначило про наявність підстав для витребування спірної техніки від АТ "Укрзалізниця" на користь ПрАТ "Укртранслізинг", оскільки у відповідача відсутні будь-які правові підстави для утримання цієї техніки і використання її у своїй господарській діяльності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 залучено до участі у справі Державне підприємство "Донецька залізниця" (далі - ДП "Донецька залізниця") в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

19.11.2019 АТ "Укрзалізниця" подало до суду першої інстанції заяву (з урахуванням уточнень від 17.12.2019) про застосування позовної давності до заявлених ПрАТ "Укртранслізинг" позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ПрАТ "Укртранслізинг" з огляду на те, що АТ "Укрзалізниця" не стало правонаступником ДП "Донецька залізниця" за правами та обов'язками, що виникли з договорів фінансового сублізингу від 19.06.2007 № 36-Д/П-071368/НЮ та від 21.08.2007 №Д/П-071736/НЮ, та враховуючи відсутність доказів щодо правомірності володіння відповідачем спірною технікою, яка на праві власності належить позивачу. Водночас у задоволенні позову ПрАТ "Укртранслізинг" суд відмовив, вказавши на пропущення позивачем трирічного строку позовної давності на звернення з цим позовом до суду. При цьому суд виходив з того, що право на звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до ст.387, 388 ЦК України виникло у позивача з моменту набуття ним права власності на спірну техніку - з 07.11.2014 щодо верстата рейкосвердлильного МП6-1515 № 61 та з 12.07.2016 щодо верстата рейкосвердлильного МП6-1515-002 № 63, та припинилось 07.11.2017 та 12.07.2019 відповідно, тоді як позивач звернувся з цим позовом до суду 27.09.2019, тобто поза межами строку позовної давності.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 скасовано. Прийнято нове рішення про задоволення позову. Витребувано від АТ "Укрзалізниця" на користь ПрАТ "Укртранслізинг" верстати рейкосвердлильні МП6-1515 № 61 та МП6-1515-002 № 63.

Стягнуто з відповідача на користь позивача суми судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції.

У своїй постанові суд апеляційної інстанції погодився з мотивами суду першої інстанції щодо наявності підстав для витребування від відповідача на користь позивача спірної техніки відповідно до ст. 387, 388 ЦК України. Однак, не погодився з висновками про відмову у задоволенні позову з підстав застосування позовної давності до спірних правовідносин з огляду на встановлені обставини переривання строків позовної давності, які за висновками суду апеляційної інстанції у даному випадку слід обраховувати, починаючи з 12.08.2016, тобто з моменту, коли позивачу стало відомо про перебування спірної техніки у користуванні АТ "Укрзалізниця".

Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від
26.05.2020, у липні 2020 року АТ "Укрзалізниця" подало до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 - залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду від 06.08.2020 відкрито касаційне провадження у справі №910/13536/19 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.09.2020.

26.08.2020 від ПрАТ "Укртранслізинг" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

ДП "Донецька залізниця" не скористалося своїм правом відповідно до ст. 295 ГПК України та не подало до суду касаційної інстанції письмового відзиву на касаційну скаргу АТ "Укрзалізниця".

У судове засідання 02.09.2020 ДП "Донецька залізниця" свого представника не направило, хоча було повідомлене про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представника у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ) не зверталося.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В'ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов'язком, а також зміни до постанови Кабінету Міністрів України від
11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", внесені постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 04.05.2020 № 343 щодо дозволу діяльності адвокатів та положення ч. 4 ст. 197 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ) щодо можливості участі учасників справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності представника ДП "Донецька залізниця".

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ПрАТ "Укртранслізинг" та АТ "Укрзалізниця", дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

При вирішення справи № 910/13536/19, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що верстати рейкосвердлильні МП6-1515 № 61 та МП6-1515-002 № 63 були предметами лізингу за договорами фінансового лізингу від
14.06.2007 № 33-ФЛ та від 09.08.2007 № 137-ФЛ, укладеними між ПП "ВТБ Лізинг Україна" (лізингодавець) та ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" (змінене найменування - ПрАТ "ЛК "Укртраснлізинг") (лізингоодержувач) строком на 84 місяці, і вибули з володіння ПрАТ "Укртранслізинг" у користування ДП "Донецька залізниця", а згодом у користування АТ "Укрзалізниця", на підставі договорів фінансового сублізингу від 19.06.2007 № 36-Д/П-071368/НЮ (верстат рейкосвердлильний МП6-1515 № 61) та від 21.08.2007 № Д/П-071736/НЮ (верстат рейкосвердлильний МП6-1515-002 № 63), строк дії яких на момент розгляду справи у суді закінчився (19.06.2014 та
21.08.2014).

Право власності на верстат рейкосвердлильний МП6-1515 № 61 ПрАТ "Укртранслізинг" набуло 07.11.2014, а на верстат рейкосвердлильний МП6-1515-002 № 63-12.07.2016, на підставі договорів купівлі-продажу від 07.11.2014 та 12.07.2016, укладених з ПП "ВТБ Лізинг Україна".

Станом на час розгляду справи у судах спірна техніка не повернута ПрАТ "Укртранслізинг" та перебуває у користуванні структурного підрозділу "Лиманський рейкозварювальний поїзд" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" через те, що активи ДП "Донецька залізниця" передано АТ "Укрзалізниця" на праві господарського відання на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"" та від 12.11.2014 № 604 "Про деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції".

Предметом розгляду у цій справі є вимоги ПрАТ "Укртранслізинг" про витребування з незаконного володіння АТ "Укрзалізниця" верстатів рейкосвердлильних МП6-1515 №61 та МП6-1515-002 № 63 відповідно до ст. 387, 388 ЦК України, власником яких з
07.11.2014 (верстат рейкосвердлильний МП6-1515 № 61) та з 12.07.2016 (верстат рейкосвердлильний МП6-1515-002 № 63) є позивач.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, при вирішенні справи, дійшов висновку, що позовні вимоги ПрАТ "Укртранслізинг" про витребування від АТ "Укрзалізниця" спірної техніки є обґрунтованими, оскільки відсутні докази правомірності володіння спірною технікою АТ "Укрзалізниця ", яке не стало правонаступником ДП "Донецька залізниця" за правами та обов'язками, що виникли в останнього з договорів фінансового сублізингу від
19.06.2007 та від 21.08.2007.

Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, посилаючись на сплив строку позовної давності за заявленими позовними вимогами, оскільки з моменту набуття позивачем у власність спірної техніки (з 07.11.2014 та з
12.07.2016) і до моменту звернення позивачем із цим позовом до господарського суду (27.09.2019) пройшло більше ніж 3 роки.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погодився, вказавши, що строк позовної давності за заявленими позовними вимогами у даному випадку починає свій відлік з моменту, коли позивачу стало відомо про перебування спірної техніки у користуванні АТ "Укрзалізниця", тобто з
12.08.2016. Разом з тим, встановивши наявність обставин переривання строків позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, що стало підставою для задоволення позовних вимог ПрАТ "Укртранслізинг".

При вирішенні спору як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, до спірних правовідносин було застосовано положення, зокрема, ст. 257, 261, 264, 267, 387, 388 ЦК України.

У касаційній скарзі АТ "Укрзалізниця" оскаржує постанову суду апеляційної інстанції від 26.05.2020 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, АТ "Укрзалізниця" вказало, що:

суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 26.05.2020 у справі №910/13536/19, яка розглядається, при визначенні початку перебігу позовної давності за заявленими позовними вимогами застосував положення ст. 261 ЦК України до спірних правовідносин (про витребування майна на підставі ст. 387, 388 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 03.04.2018 у справі №910/31767/15, від 17.07.2018 у справі № 911/4006/16;

приписи ст. 264 ЦК України щодо переривання строків позовної давності застосовані судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи без урахування роз'яснень пленуму Вищого господарського суду України у постанові від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів";

судом апеляційної інстанції не враховано правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
20.12.2018 у справі № 920/169/18, в результаті чого не надано належної оцінки правомірності користування спірною технікою АТ "Укрзалізниця" (за наявності достатньої правової підстави відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 604 "Про деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції").

Частиною 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є, зокрема, неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

~law51~, на яку посилалося АТ "Укрзалізниця" у касаційній скарзі на обґрунтування п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У постанові від 20.12.2018 у справі № 920/169/18, на яку АТ "Укрзалізниця" посилається в касаційній скарзі, наведено правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ст. 1212 ЦК України до правовідносин, що виникли зі спору про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Натомість, у справі № 910/13536/19, яка розглядається, спірні правовідносини виникли через те, що ДП "Донецька залізниця" після припинення договорів сублізингу від 19.06.2007 та від 21.08.2007 не повернуло належну ПрАТ "Укртранслізинг" на праві власності спірну техніку, що стало підставою для звернення ПрАТ "Укртранслізинг" до господарського суду з позовом про витребування від АТ "Укрзалізниця" (як від особи, яка на даний час безпідставно користується майном) спірної техніки відповідно до ст. 387, 388 ЦК України.

Таким чином, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 920/169/18, висновками у якій АТ "Укрзалізниця" обґрунтувало наявність підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, прийнята у справі, правовідносини у якій не є подібними до правовідносин у справі № 910/13536/19, яка розглядається.

Проаналізувавши судові рішення Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах № 57/314-6/526-2012 (постанова від 21.03.2018), №910/31767/15 (постанова від 03.04.2018), № 911/4006/16 (постанова від
17.07.2018), висновки щодо застосування приписів ст. 261 ЦК України в яких, на думку скаржника, не було враховано судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови у справі № 910/13536/19, яка розглядається, Касаційний господарський суд встановив, що жоден з цих висновків суду касаційної інстанції у зазначених справах не стосується застосування положень ст. 261 ЦК України до правовідносин, що виникли зі спору про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до ст. 387, 388 ЦК України.

Так, у справі № 57/314-6/526-2012 розглядалися вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства та скасування державної реєстрації змін до установчих документів; у справі № 910/31767/15 - вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження представника Президента України Київської обласної державної адміністрації в частині припинення права користування землями; у справі № 911/4006/16 - вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства.

Отже, правовідносини у справах № 57/314-6/526-2012, № 910/31767/15, №911/4006/16 Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на які посилається АТ "Укрзалізниця" у касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та у справі № 910/13536/19, яка розглядається, не є подібними, оскільки різняться за предметом та підставами позову, та правовим регулюванням спірних правовідносин.

Разом з тим у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, на яку скаржник також посилається у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду навела правовий висновок щодо застосування ст. 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються ст. 388 ЦК України. При цьому Велика Палата Верховного Суду навела також і правовий висновок, відповідно до якого право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння; ст. 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача, і однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз висновків щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин (за обставинами, у яких спірне майно вибуло із володіння позивача на підставі двох договорів сублізингу) ст. 387, 388 ЦК України, зроблених в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції у справі № 910/13536/19, яка розглядається, свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, а тому підтвердилась підстава касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 26.05.2020, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів закріплені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

За змістом ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд та право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Разом з тим необхідно розмежовувати захист права власності шляхом подання віндикаційного позову та невиконання чи виконання з порушенням умов договірного зобов'язання.

Наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин виключає можливість пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки передання майна в користування особі, яка зобов'язалася повернути це майно після закінчення строку, на який воно передано, але не виконує цього обов'язку, базується на умовах укладеного між сторонами договору та регулюється відповідно розділу III книги 5 ЦК України ("Окремі види зобов'язань").

Отже, для застосування передбаченого ст. 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності.

Аналогічні правові висновки викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 13.02.2018 у справі № 924/1180/6, від
05.06.2018 у справі № 907/631/17, від 23.10.2019 у справі № 910/17416/18.

Водночас для правильного застосування ст. 388 ЦК України необхідно встановити, яким саме шляхом спірне майно вибуло з володіння власника у користування іншої особи і що це вибуття вказаним шляхом сталося саме не з волі власника, на що вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі №914/3224/16.

Майно, передане власником іншій особі у володіння або користування за договором між ними, не може вважатися таким, що вибуло із володіння власника не з його волі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, майно - верстати рейкосвердлильні МП6-1515 № 61 та МП6-1515-002 № 63, про витребування якого заявлено позов у справі № 910/13536/19, яка розглядається, було передано позивачем (сублізингодавцем) ДП "Донецька залізниця" (сублізингоодержувачу) на виконання договорів фінансового сублізингу від 19.06.2007 № 36-Д/П-071368/НЮ (щодо верстата рейкосвердлильного МП6-1515 № 61) та від 21.08.2007 №Д/П-071736/НЮ (щодо верстата рейкосвердлильного МП6-1515-002 № 63), які були укладені сторонами на 84 місяці (п. 4.1), тобто до 19.06.2014 та до 21.08.2014 відповідно.

Станом на час розгляду справи у судах спірна техніка не повернута ПрАТ "Укртранслізинг" та перебуває у користуванні структурного підрозділу "Лиманський рейкозварювальний поїзд" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця".

Відповідно до п. 13.3 договорів фінансового сублізингу від 19.06.2007 та
21.08.2007 якщо у встановлений сублізингодавцем термін предмет лізингу, документи і обладнання, йому не передані, то сублізингодавець має право вилучити предмет лізингу в примусовому порядку, а також вимагати сплати неустойки.

Вирішуючи позовні вимоги про витребування майна, як суд апеляційної інстанції, так і суд першої інстанції, не надали належної правової оцінки договорам фінансового сублізингу від 19.06.2007 та від 21.08.2007, укладеним між ПрАТ "Укртранслізинг" та ДП "Донецька залізниця", в результаті чого не встановили, яким саме шляхом спірна техніка вибула з володіння позивача у користування іншої особи та чи було волевиявлення позивача на вибуття його майна вказаним шляхом, і в залежності від цього не з'ясували характеру спірних правовідносин та не визначили, яку вимогу по суті пред'являє позивач, попри те, що суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову).

З огляду на викладене, є передчасним висновок суду апеляційної інстанції, про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 387, 388 ЦК України, виходячи з фактичних обставин справи.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236, 237, 238, 282 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Порушення як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень ч. 3 ст. 310 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції від 26.05.2020 та рішення суду першої інстанції від 21.01.2020 у справі № 910/13536/19, яка розглядається, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам попередніх інстанцій необхідно врахувати викладене, з'ясувати характер спірних правовідносин, визначити, яку вимогу по суті пред'являє позивач, дослідити зібрані у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Доводи АТ "Укрзалізниця" щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень інституту позовної давності та щодо визначення моменту перебігу позовної давності за заявленими позовними вимогами, підлягають оцінці судами при новому розгляду справи, виходячи з правової кваліфікації спірних правовідносин, з урахуванням фактичних обставин справи та передумов застосування позовної давності.

Також при новому розгляді справи судам попередніх інстанцій необхідно врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від
16.06.2020 у справі № 910/5953/17, за якими АТ "Укрзалізниця" є правонаступником ДП "Донецька залізниця" з дати державної реєстрації АТ "Укрзалізниця" -
21.10.2015.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється (ч.14 ст. 129 ГПК України). Питання щодо розподілу судових витрат у справі має бути вирішено судами за результатами нового розгляду справи.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі № 910/13536/19 скасувати.

3. Справу № 910/13536/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий