Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.01.2018 року у справі №910/6913/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/6913/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н.А.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ "Фідобанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" до 1. Tamauri Limited, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Універ - Про" про визнання недійсним договору,

за участю представників сторін:

від позивача - Грабовська І.В.,

від відповідача -1- не з'явилися,

від відповідача - 2 - не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" (далі - ПАТ "Фідобанк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до TAMAURI LIMITED (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Універ-Про" (далі - ТОВ "Універ-Про", відповідач- 2) про визнання недійсним договору від 17.05.2016 № 17/10 про відступлення права вимоги.

Обґрунтовуючи поданий позов, заявник посилався на те, що договір від 17.05.2016 № 17/10 з боку первісного кредитора підписано неповноважним представником, а з боку нового кредитора - директором товариства з перевищенням повноважень, визначених статутом ТОВ "Універ-Про", повноважень. До того ж, за твердженнями заявника, оскільки вказаний правочин не було зареєстровано Національним банком України у відповідності до Постанови правління Національного банку України від 17.06.2004 № 270 "Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам", останній не набув законної сили.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 (суддя Спичак О.М.) у позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що при підписанні від імені ТОВ "Універ-Про" договору від 17.05.2016 № 17/10 директором товариства перевищено надані статутом повноваження, проте 30.08.2017 загальними зборами відповідача -2 прийнято рішення про схвалення договору від 17.05.2016 № 17/10, укладеного між відповідачами. Суд також не сприйняв посилання позивача на невчинення державної реєстрації договору, оскільки правовим наслідком недотримання вимог про державну реєстрацію правочину є його неукладеність, а не недійсність.

Постановою колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у складі: Гаврилюка О.М., Тищенко О.В., Майданевича А.Г. рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ПАТ "Фідобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фідобанк" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статей 241, 513, 601, 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 65 Господарського кодексу України (далі - ГК України), положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник наголошує на обов'язковості реєстрації спірного договору, а також укладенні сторонами договору без наявності достатнього обсягу повноважень.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав вимоги касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відповідачі відзиви на касаційну скаргу не надали.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК Україн, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено, що 11.04.2014 між TAMAURI LIMITED та позивачем укладено договір про заміну кредитора за міжбанківським кредитом від 13.02.2014 в рамках генеральної угоди № 07-01-10/04-13/130 від 04.04.2013, згідно із п. 1.1 якого сторони підтверджують свою обізнаність про те, що між позивачем, за договором позичальником, та Комерційним банком "Судобудівний банк" (первісний кредитор) укладено генеральну угоду № 07-01-10/04-13/130 від 04.04.2013, відповідно до якої позивачем від первісного кредитора отримано міжбанківський кредит в сумі 5 000 000 доларів США, що підтверджується угодою по системі REUTERS DEALING та підтвердженням в системі SWIFT: МТ320 № 140213-200-FDBK від 13.02.2014 та МТ320 № 140213/000316671 від 13.02.2014; МТ320 № 140314-190-FDBK від 14.03.2014 та МТ320 № 140314/000320178 від 14.03.2014 (МБК).

У п. 1.2 договору від 11.04.2014 сторони підтвердили, що відповідно до договору № 07-01-17/04-14/3 про уступку прав (вимог) за генеральною угодою № 07-01-10/04-13/130 від 04.04.2013, укладеною між TAMAURI LIMITED (кредитор) та первісним кредитором 11.04.2014, до TAMAURI LIMITED перейшло право вимоги до позивача за МБК.

Сторони також підтвердили, що згідно договору відступлення до TAMAURI LIMITED перейшло право вимоги до позивача виконання останнім своїх грошових зобов'язань за МБК в об'ємі та умовах, що існують на день переходу прав. Сторони підтвердили, що сума заборгованості позивача по МБК, право вимоги за якими було відступлено TAMAURI LIMITED, становить 5 000 000 доларів США (п. 1.3 договору від 11.04.2014).

За умовами п. 5.1 вказаного правочину договір набуває сили з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів сторін, проте, не раніше дати його реєстрації Головним управлінням Національного банку України по місту Києву та Київській області та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору.

В подальшому вказаний договір зареєстровано Національним банком України.

До договору від 13.02.2014 про заміну кредитора за міжбанківським кредитом від 13.02.2014 в рамках генеральної угоди № 07-01-10/04-13/130 від 04.04.2013 сторонами укладено ряд додаткових угод, а саме: № 1 від 05.11.2014, № 2 від 12.01.2015, № 3 від 10.04.2015, № 3 від 10.04.2015, № 4 від 20.04.2015, № 5 від 13.07.2015, № 6 від 31.08.2015, № 7 від 16.11.2015, № 8 від 23.11.2015, № 9 від 02.12.2015, № 10 від 09.12.2015, № 11 від 21.12.2015, № 12 від 12.01.2016, № 13 від 22.01.2016, № 14 від 02.02.2016, № 15 від 12.02.2016, № 16 від 24.02.2016, № 17 від 04.08.2016, № 18 від 17.03.2016, № 19 від 29.03.2016, № 20 від 08.04.2016, № 21 від 20.04.2016, № 22 від 29.04.2016.

Вказані правочини зареєстровані Головним управлінням Національного банку України по місту Києву та Київській області.

17.05.2016 між TAMAURI LIMITED та відповідачем-2 укладено договір № 17/10 про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1 якого TAMAURI LIMITED, за договором первісний кредитор, передав (відступив), а відповідач - 2, за договором новий кредитор, прийняв на себе право вимоги належного виконання зобов'язань позивача, за договором боржника, за генеральною угодою № 07-01-10/04-13/130 від 04.04.2013 про загальні засади укладання правочинів на грошовому ринку із змінами та доповненнями, з урахуванням договору від 11.04.2014 про заміну кредитора за міжбанківським кредитом від 13.02.2014 в рамках генеральної угоди № 07-01-10/04-13/130 від 04.04.2013 про загальні засади укладання правочинів на грошовому ринку, а саме повернення заборгованості за міжбанківським кредитом в розмірі 78 854,06 доларів США.

Згідно із п. 1.2 договору № 17/10 від 17.05.2016 до відповідача-2 переходить також право на стягнення штрафних санкцій за порушення основного договору позивачем.

Відповідно до п. 2.1 договору № 17/10 відповідач-2 зобов'язаний у строк не пізніше 31.05.2016 сплатити на користь первісного кредитора суму в розмірі 48 814,42 доларів США.

Посилаючись на те, що договір № 17/10 з боку первісного кредитора підписано неповноважним представником, а з боку нового кредитора - директором з перевищенням, визначених статутом ТОВ "Універ-Про", повноважень, а також на те, що вказаний правочин не було зареєстровано Національним банком України відповідно до Постанови № 270 від 17.06.2004 правління Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам", тому останній не набув законної сили, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів зазначає, що за приписом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до частини 2 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частинами 1, 3 статті 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно статті 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Статтями 58 Закону України "Про господарські товариства" та 145 ЦК України передбачено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Статтями 41 та 59 Закону України "Про господарські товариства" визначено компетенцію загальних зборів учасників.

Поряд з цим, відповідно до п. 8.1 статуту ТОВ "Універ-Про" (в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколом № 3 від 19.02.2013) органами управління товариства є: збори учасників, дирекція, ревізійна комісія.

Пунктом 9.1 статуту відповідача -2 визначено, що вищим органом управління товариством є загальні збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Відповідно до п. 9.4.14 статуту до виключної компетенції загальних зборів належить, в тому числі, надання згоди на укладання угод про придбання та відчуження нерухомого майна, кредитних договорів, договорів застави та поруки і інших угод.

Згідно п. 10.1 статуту другого відповідача виконавчим органом товариства є дирекція. Дирекцію очолює директор, який є членом дирекції.

Директор має право без довіреності представляти інтереси товариства та вчиняти від його імені юридичні дії в межах компетенції, визначеної статутом; тільки за згодою зборів учасників розпоряджатись майном та коштами товариства, купувати та відчужувати майно, передавати майно у користування та заставу, видавати поруки від імені товариства іншим особам (п. 10.5 статуту другого відповідача).

Судами попередніх інстанцій на підставі системного аналізу статуту ТОВ "Універ-Про" встановлено право (повноваження) директора товариства на укладання з відповідачем - 1 спірного правочину лише за умови наявності згоди вищого органу управління суб'єктом господарювання. Тобто спірний договір № 17/10 від 17.05.2016 укладено директором товариства з перевищенням наданих йому статутом повноважень.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.08.2017 загальними зборами відповідача -2 прийнято рішення про схвалення договору № 17/10 від 17.05.2016, укладеного між відповідачами.

Крім того, як зазначено апеляційним судом, з наявних в матеріалах справи документів, зокрема, листа від 02.03.2017 (апостиль від 07.03.2017) TAMAURI LIMITED, який підписано директором відповідача -1 та скріплено печаткою юридичної особи, вбачаэться що між Компанією з обмеженою відповідальністю "TAMAURI LIMITED" та ТОВ "Універ-Про" було укладено договір № 17/10 про відступлення права вимоги.

З огляду на викладене, судами зроблено висновок про відсутність підстав для визнання договору № 17/10 недійсним з мотиву підписання вказаного договору представниками сторін з перевищенням повноважень.

Щодо відсутності реєстрації спірного правочину у Національному банку України, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті, у тому числі поворотної фінансової допомоги, від нерезидентів, у тому числі порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, а також порядок надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам і видачі резидентам індивідуальних ліцензій Національного банку на переказування за межі України іноземної валюти з метою надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам визначено Положенням про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженим Постановою № 270 від 17.06.2004 Правлінням Національного банку України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.07.2004 за № 85/9484 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згаданим Положенням визначено, що договір підлягає реєстрації в Національному банку до фактичного одержання резидентом-позичальником коштів за кредитом, за винятком: 1) договору щодо здійснення операцій з одержання уповноваженим банком-позичальником кредиту овернайт. Такий договір не потребує реєстрації в Національному банку. Під час визначення умов такого договору та проведення на його підставі операцій мають бути дотримані максимальні процентні ставки, що встановлюються Національним банком відповідно до абзацу першого пункту 1.10 глави 1 розділу I цього Положення; 2) договору щодо здійснення операцій з одержання уповноваженим банком-позичальником кредиту на строк, що не перевищує одного року (крім кредитів овернайт), для реєстрації якого уповноважений банк зобов'язаний звернутися до Національного банку не пізніше робочого дня, наступного за днем одержання коштів за таким кредитом. У разі одержання резидентом іноземної валюти (суми кредиту чи позики) від нерезидента без реєстрації договору до резидента застосовуються фінансові санкції - штрафи відповідно до законодавства України з подальшою обов'язковою реєстрацією зазначеного договору в Національному банку.

Пунктом 2.1 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам визначено, що зміни, які стосуються сторін зареєстрованого договору, суми, валюти, строку кредиту, розміру процентної ставки, комісій, неустойки, інших установлених цим договором платежів, у тому числі тих, що є санкціями за неналежне виконання договору, що впливають на розмір виплат за користування кредитом, потребують реєстрації в Національному банку відповідних змін до договору в порядку, установленому для реєстрації договору, та з урахуванням вимог пункту 1.13 глави 1 цього розділу.

Проте, судами встановлено, що спірний договір не є договором про внесення змін до договору від 11.04.2014 про заміну кредитора по міжбанківському кредиту від 13.02.2014 в рамках генеральної угоди №07-01-10/04-13/130, а є правочином щодо передання (відступлення) права вимоги за договором, за яким банк-резидент отримав грошові кошти від нерезидента. При цьому, саме Положення направлено на забезпечення контролю виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, тоді як фактично на підставі спірного договору право вимагати повернення міжбанківського кредиту отримує резидент.

Крім того, судами встановлено, що договір № 17/10 від 17.05.2016 у будь-якому випадку не міг бути зареєстрований відповідачами у порядку, визначеному Положенням про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, оскільки Положенням передбачено, що дії, направлені на вчинення реєстрації правочину (змін до правочинів) Національним банком України, вчиняє або уповноважений банк або позичальник-резидент, яким у спірних правовідносинах є позивач.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним спірного правочину.

Твердження скаржника про недотримання відповідачами порядку реєстрації спірного договору спростовується встановленими судами обставинами справи.

При цьому колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що невчинення державної реєстрації договору не є належною підставою для визнання такого правочину недійсним, оскільки правовим наслідком недотримання вимог про державну реєстрацію правочину є його неукладеність, а не недійсність.

Аргумент скаржника про наявність перевищення повноважень при укладенні договору розглянутий судами попередніх інстанцій та йому було надано належну правову оцінку. При цьому з огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні питання про повноваження сторін при укладенні договору та подальше схвалення цього договору, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Твердження скаржника про неправильне застосування судом статті 601 ЦК України не приймається до уваги, оскільки в текстах судових актів відсутні посилання на цю статтю, а посилання на обставини, встановлені при розгляді іншої справи не свідчить про застосування цієї статті при розгляді даної справи.

Оцінюючи вказані доводи скаржника, Верховний Суд як джерелом права також керується усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації"), відповідно до якої повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, судові рішення у справі прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судові витрати.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ "Фідобанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 у справі № 910/6913/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір