Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.01.2018 року у справі №927/1096/16

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 927/1096/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В.Г.,

суддів: Жукова С.В., Катеринчук Л.Й.,

за участю секретаря судового засідання - Строкач І.І.;

учасники справи:

позивач - заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,

відповідач - Державне підприємство «Остерське лісове господарство»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна екологічна інспекція у Чернігівській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації,

розглянув у відкритому судовому засіданні заявy Державного підприємства «Остерське лісове господарство» про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 927/1096/16 за позовом заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до державного підприємства «Остерське лісове господарство» (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна екологічна інспекція у Чернігівській області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації) про стягнення 69 384 грн, та

в с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури подав до Господарського суду Чернігівської області позов в інтересах держави в особі Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до державного підприємства «Остерське лісове господарство» про стягнення 69 384 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної вирубки дерев.

Позовні вимоги мотивовані незабезпеченням відповідачем охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущенням самовільної вирубки лісу, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 27.06.2017, позов задоволено. Стягнуто з відповідача 69 384 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу та 1 378 грн судового збору.

В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення ним дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель природно-заповідного фонду на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства, а також доказів відсутності його вини у протиправній бездіяльності. Судами встановлено факт незаконної порубки дерев дуба на землях природно-заповідного фонду, яке передане відповідачу під охорону. Тому відповідач правомірно притягнутий судом до відповідальності за правопорушення, у зв'язку з чим має відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок допущення ним незаконної порубки дерев.

Державне підприємство «Остерське лісове господарство» у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України подало заяву про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 927/1096/16 із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 1166 ЦК України, в якій просило скасувати постанову Вищого господарського суду України від 27.06.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2017 у справі 927/1096/16, прийняти по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування неоднаковості застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 28 січня 2013 року у справі № 2/5007/22/12, від 28 січня 2014 року № 5019/418/12, від 1 вересня 2015 року у справі № 924/1722/14.

У цих рішеннях суд касаційної інстанції дійшов висновку, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідно довести наявність усіх елементів складу правопорушення: протиправність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою; вину, - чого не було зроблено при розгляді справ. Крім того, зазначено, що не доведено належними доказами факту завдання лісовими господарствами шкоди державі внаслідок самовільної порубки дерев.

Ухвалою Верховного Суду України від 6 жовтня 2017 року справу № 927/1096/16 допущено до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження за заявою Державного підприємства «Остерське лісове господарство» про перегляд Верховним Судом України судових рішень у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18.01.2018 справу № 927/1096/16 прийнято до провадження та призначено дату розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, відповідно до рішення Чернігівської обласної ради (двадцята сесія шостого скликання) від 17.06.2014 «Про розширення мережі природно-заповідного фонду Чернігівської області» (з наступними змінами) оголошено природно-заповідним об'єктом місцевого значення територію без вилучення земельних ділянок у їх власників та користувачів, - лісовий заказник місцевого значення «Олишівська дача», площею 535 га, який розташований у кв. 2, 3, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 Олишівського лісництва Державного підприємства «Остерське лісове господарство».

Наказом в.о. директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 06.03.2015 № 21/51-578 затверджено Положення про лісовий заказник місцевого значення «Олишівська дача». Пунктом 3.3 цього Положення передбачено, що охорона території заказника покладається на ДП «Остерське лісове господарство».

06.03.2015 Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації видано ДП «Остерське лісове господарство» охоронне зобов'язання № 21/51-578, яким цьому державному підприємству передано під охорону та дотримання встановленого режиму території лісовий заказник місцевого значення «Олишівська дача» площею 535 га, який розташований у кв. 2, 3, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 Олишівського лісництва у межах Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.

Згідно Статуту ДП «Остерське лісове господарство» підприємство створене, зокрема, з метою охорони та відновлення лісів.

Пунктом 2.2 Статуту визначено, що предметом діяльності підприємства є зокрема, охорона лісів і захисних лісонасаджень від незаконних порубів, інших порушень; притягнення до адміністративної відповідальності лісопорушників та стягнення з них збитків відповідно до чинного законодавства.

24.03.2015 майстер лісу ДП «Остерське лісове господарство» Приходько М.В. при обході майстерної дільниці на землях природно-заповідного фонду лісового заказника місцевого значення «Олишівська дача» Олишівського лісництва виявив незаконну рубку у ніч з 23.03.2015 на 24.03.2015 десяти дерев дуба сироростучого.

Цього ж дня головним лісничим ДП «Остерське лісове господарство» Бічуком Ю.О. у присутності інженера охорони і захисту лісу ДП «Остерське лісове господарство» Жили О.М. складено акт огляду місця вчинення лісопорушення та складено Польову перелікову відомість самовільно зрубаних дерев.

Про факт лісопорушення директор ДП «Остерське лісове господарство» повідомив начальника Чернігівського РВ УМВС у Чернігівській області та прокурора Чернігівського району Чернігівської області. За заявою директора ДП «Остерське лісове господарство» було внесено до ЄРДР за № 12016270270000480 відомості про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 246 КК України.

Підставою звернення прокурора в інтересах держави в особі Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про стягнення з відповідача 69 384 грн шкоди стало невиконання відповідачем обов'язку забезпечення охорони та захист лісу.

Суди усіх інстанцій погодилися з обґрунтованістю позовних вимог і виходили з того, що обов'язок із забезпечення охорони, захисту лісових насаджень, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на відповідача як на постійного лісокористувача; відповідач не забезпечив охорону і збереження лісу від незаконної рубки; факт незаконної порубки дерев на підвідомчій відповідачеві території та завдання шкоди у розмірі 69 384 грн підтверджено актом огляду місця вчинення лісопорушення та розрахунком розміру шкоди, відповідач не надав доказів відсутності його вини або доказів відшкодування заподіяної шкоди.

Враховуючи вищезазначені обставини, суди дійшли висновку, що відповідач за шкоду, заподіяну внаслідок незаконної порубки дерев на підвідомчій йому території, повинен нести деліктну відповідальність в повному обсязі без застосування зниження її розміру згідно зі статтями 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Разом із тим у справах № 2/5007/22/12 і № 924/1722/14 суд касаційної інстанції за аналогічних предмета і підстав позову погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність належними та допустимими доказами існування елементів складу цивільного правопорушення у діях відповідача для застосування відповідальності у вигляді стягнення шкоди за незаконну порубку лісу.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Водночас постанова Вищого господарського суду України від 28.01.2014 у справі № 5019/418/12 не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки у цій справі йдеться про інші фактичні обставини справи та правовідносини, які були предметом розгляду судами. Зокрема, основним питанням, яке слід було з'ясувати судам, було встановлення належного лісокористувача серед двох господарюючих суб'єктів для покладення відповідальності на відповідну особу, чого не мало місця у справі, що переглядається.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виходить із такого.

Статтями 5, 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню використання на території України. Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.

Згідно з статтею 9 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Частиною другою статті 19 ЛК України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Положеннями статті 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Статтею 107 ЛК України передбачено, що підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Судами встановлено, що спір у даній справі виник у зв'язку з виявленням факту самовільної рубки 10 дерев дуба на території, переданій відповідачу під охорону, та покладанням відповідальності за незаконну порубку.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При цьому для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідно довести наявність усіх елементів складу правопорушення: протиправність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою; вину.

Оскільки як зазначалось прокурором при поданні позову і встановлено судами усіх інстанцій, що відповідач як постійний лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, то судами обґрунтовано стягнуто з ДП «Остерське лісове господарство» 69 384 грн шкоди.

Судова колегія зазначає, що системний аналіз статей 19, 63, 64 ЛК України свідчить, що обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Стосовно посилань заявника на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 10.09.2008 № 464, то вони є безпідставними, оскільки цей Порядок визначає процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів. У даній справі не проводилась перевірка щодо здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища, а лісопорушення виявлено майстром лісу ДП «Остерське лісове господарство» на території, переданій цьому підприємству під охорону.

Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

У зв'язку з викладеним Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відмовляє у задоволенні заяви ДП «Остерське лісове господарство», оскільки норми права у рішеннях, про перегляд яких подана заява, застосовані правильно.

У зв'язку із відмовою у задоволенні заяви ДП «Остерське лісове господарство» про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 927/1096/16, виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2017, яке було зупинено ухвалою Верховного Суду України від 06.10.2017, підлягає поновленню.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, статтями 11114,11123- 11124, 11126 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви Державного підприємства «Остерське лісове господарство» про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 927/1096/16 відмовити.

Поновити виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2017.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Г. Пєсков

Судді: С.В. Жуков

Л.Й. Катеринчук