Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.01.2018 року у справі №911/1023/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 911/1023/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 (головуючий: Буравльов С.І., судді: Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.)

за позовом Першого заступника прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі 1. Державної фіскальної служби України, 2. Університету Державної фіскальної служби України

до Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про визнання недійсним договору оренди та повернення коштів

За участю представників:

прокуратури - Кравчук О.А.- прокурор відділу, посвідчення,

позивача 1 - Діанов О.І. - представник, довіреність, посвідчення,

позивача 2 - не з'явився,

відповідача - Мельник Р.В. - в.о. керівника, посвідчення водія.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України, Університету Державної фіскальної служби України (далі - позивач) звернувся з позовом до Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач) про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна №1432112 від 13.02.2014 р., укладеного між Національним університетом державної податкової (фіскальної) служби України і відповідачем, та стягнення з відповідача на користь університету грошових коштів в сумі 1 497 149,90 грн.

З урахуванням поданих заяв про уточнення та збільшення позовних вимог остаточні вимоги прокурора про :

- визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 13.02.2014 р. №1432112, укладеного між Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Національним університетом державної податкової служби України;

- стягнення з відповідача в дохід держави грошові кошти у сумі 1 396 838,10 грн., сплачені Університетом за договором оренди нерухомого майна від 13.02.2014р. №1432112.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначав, що оскаржуваний договір оренди нерухомого майна від 13.03.2014 № 1432112, укладений між Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Національним університетом державної податкової служби України, правонаступником якого є Університет державної фіскальної служби України, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки спірний об'єкт оренди будучи державною власністю, перебував на балансі Національного університету ДПС України, був об'єктом освіти, та повинен був безоплатно використовуватися для забезпечення діяльності закладу освіти в якості гуртожитку для проживання студентів університету. Безпідставно зареєструвавши за собою право власності на реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий бір" Національний університет ДПС України незаконно відчужив вказане майно відповідачу згідно договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 26.11.2007 та після чого взяв у останнього зазначене майно в оренду для проживання та обслуговування студентів і співробітників Національного університету державної податкової служби України. Проведеною Державною фінансовою інспекцією ревізією фінансово-господарської діяльності Університету державної податкової служби України за період 01.01.2012 по 01.03.2015, за наслідками якої складено акт від 27.04.2015 № 04-21/3, встановлено, що за користування реабілітаційно-оздоровчим комплексом "Сосновий бір" в період 2008-2014 роки Університетом на користь відповідача у справі сплачено грошові кошти в розмірі 12654349,07 грн., в той час, згідно договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 26.11.2007, вартість реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір" незаконно відчуженого Університетом становила 3142235 грн., тобто, сума орендної плати за вказаний період перевищила суму виручки від продажу об'єкта нерухомого майна. З огляду на вищевикладене прокурор стверджував, що укладення спірного договору оренди завідомо суперечило інтересам держави та суспільства, оскільки наслідки укладання оспорюваного правочину призвели до втрат з Державного бюджету України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.08.2017 у справі №911/1023/17 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди нерухомого майна від 13.02.2014 № 1432112, укладений між Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Національним університетом державної податкової служби України. Стягнуто з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю в дохід держави 1396838 грн.10 коп. та 22552 грн. 57 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений між Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Національним університетом державної податкової служби України договір оренди нерухомого майна від 13.02.2014 р. № 1432112 є таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017, рішення місцевого суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсутні правові підстави для визнання недійсним спірного договору оренди на підставі ст.228 ЦК України, оскільки суперечність спірного договору інтересам держави і суспільства не доведена належними доказами.

19.12.2017 Перший заступник прокурора Київської області подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі №911/1023/17.

14.12.2017 Державна фіскальна служба України подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі №911/1023/17.

09.01.2018 касаційні скарги були отримані Касаційним господарським судом у складі Верховного суду.

09.01.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

19.01.2018 суд постановив ухвалу про прийняття касаційної скарги першого заступника прокурора Київської області до провадження та призначення до розгляду на 15.02.2018, якою повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги.

Крім того, 19.01.2018 суд постановив ухвалу про залишення без руху касаційну скаргу Державної фіскальної служби України надавши строк для усунення недоліків до 02.02.2018. При цьому суд надав роз'яснення, що у разі невиконання у встановлений строк вимог ухвали, касаційну скаргу буде повернуто. Ухвалою від 24.01.2018 відмовлено у задоволенні клопотання Державної фіскальної служби України про відстрочення судового збору.

Оскільки Державна фіскальна служба України не виконала вимоги ухвали від 19.01.2018, недоліки в строк до 02.02.2018 усунуті не були, касаційна скарга була повернута ухвалою Верховного Суду від 15.02.2018.

Перший заступник прокурора мотивує свою касаційну скаргу тим, що апеляційний суд не надавши правову оцінку правовим підставам позову неправильно застосував норми ч.1 ст.203, ч.3 ст.215 ЦК України, при цьому невірно застосував ч.ч.1,2 ст.228 ЦК України, помилково вказуючи про необхідність відповідного вироку суду для визнання договору оренди недійсним саме з підстав невідповідності правочину інтересам держави і суспільству, що виражається в намірі порушення публічного порядку.

Вважає, що посилання апеляційного суду на факт закриття кримінальної справи у зв'язку з відсутністю складу злочину не має правового значення для визначення судом наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним договору на підставі ч. 1ст.203 ЦК України та ч. 3 ст. 215 ЦК України.

Крім того, прокурор посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18.11.2014 у справі №21-422а14, стверджує, що застосування наслідків недійсного правочину, які були укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених ст. 228 ЦК України, мають застосовуватись до правочинів, недійсність яких встановлюється судом.

Заступник прокурора вважає, що місцевий суд обґрунтовано встановив наявність доведених фактичних обставин з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, та правильно застосував норми ч.1 ст.203 , ч.3 ст. 215 ЦК України, які підлягали застосуванню в даному випадку, у зв'язку з чим на підставі ст. 228 ЦК України правомірно стягнув з відповідача в дохід держави грошові кошти сплачені за договором оренди.

Апеляційним судом безпідставно не взято до уваги посилання прокурора на справу №911/1030/16, оскільки в зазначеній справі було визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 143 від 31.07.2007 "Про оформлення правовстановлюючої документації на будівлі і споруди реабілітаційного оздоровчого комплексу "Сосновий бір", розташованого в смт. Ворзель, вул. Кірова 3 за Національним університетом ДПС України". Витребувано з незаконного чужого володіння Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь держави в особі уповноваженого органу Державної фіскальної служби України об'єкт нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір", що знаходиться за адресою: Київська область, смт Ворзель, по вулиці Кірова, 3, загальною вартістю 1 665 384, 25 грн.

З огляду на викладене, перший заступник прокурора Київської області у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 22.11.2017, а рішення місцевого господарського суду від 08.08.2017 залишити в силі.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області без задоволення.

В судове засідання з'явилися представники сторін. Прокурор просив суд задовольнити касаційну скаргу, постанову апеляційного суду скасувати повністю, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Позивачі надали свої пояснення по суті спору, підтримали касаційну скаргу прокурора та просили її задовольнити. Відповідач проти задоволення касаційної скарги заперечував, просив суд постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

В судове засідання з'явився ОСОБА_7, який на підтвердження своїх повноважень в якості представника позивача 2 надав суду довіреність. Як вбачається з наданої довіреності, Університет державної фіскальної служби України уповноважив ОСОБА_7 -провідного юристконсульта юридичного відділу як члена ректорату-робочого (виконавчого) органу діяти від його імені та представляти його інтереси в суді. Так, згідно ч.3 ст. 56 ГПК України, юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Таким чином, в порушення ст. 56 ГПК України, ОСОБА_7 не були надані належні докази , які надають йому право представляти юридичну особу, тому він був недопущений до справи в якості самопредставництва позивача 2.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню повністю виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як вбачається встановлено судами попередніх інстанцій, реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий бір", який розташований за адресою: Київська область, смт. Ворзель, по вулиці Кірова, 3, являючись об'єктом освіти та використовуючись для забезпечення діяльності закладу освіти в якості гуртожитку для проживання студентів університету, перебував у державній власності та рахувався на балансі Національного університету державної податкової служби України.

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Ірпінської міської ради 20.09.2007 згідно рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради №143 від 31.07.2007, за Національним університетом державної податкової служби України, Комунальним підприємством Київської обласної ради "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" в книзі: 1-29, номер запису: 160, реєстраційний номер: 20350050 було зареєстровано право власності на нерухоме майно - Реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий бір", який розташований за адресою: Київська область, смт. Ворзель, по вулиці Кірова, 3.

В подальшому, між Національним університетом державної податкової служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансово-юридична академія", правонаступником якої є Ірпінська фінансово-юридична академія у формі товариства з обмеженою відповідальністю, 26.11.2007 укладено договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір", що знаходиться за адресою: Київська область, смт. Ворзель, по вулиці Кірова, 3. Продаж об'єкта нерухомості відбувся на відкритих торгах (аукціоні), що проводився Товарною біржею "Центральна універсальна біржа" 16.10.2007.

Договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір" укладений всупереч вимогам ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка встановлює мораторій на приватизацію (відчуження) об'єктів освіти та науки, тому спірне нерухоме майно вибуло з власності держави з порушенням вимог чинного законодавства шляхом укладення цивільно-правової угоди без дозволу уповноваженого державою органу управління державним майном.

Вказані обставини були предметом розгляду справи № 911/1030/16 та встановлені в рішенні господарського суду Київської області від 15.08.2016, яке на час розгляду даної справи набрало законної сили. Як вбачається з рішення від 15.08.2016, судом визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради №143 від 31.07.2007 "Про оформлення правовстановлюючої документації на будівлі і споруди реабілітаційного оздоровчого комплексу "Сосновий бір", розташованого в смт. Ворзель, вул. Кірова 3 за Національним університетом ДПС України" та витребувано з незаконного чужого володіння Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь держави в особі уповноваженого органу Державної фіскальної служби України об'єкт нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір", що знаходиться за адресою: Київська область, смт Ворзель, по вулиці Кірова, 3, загальною вартістю 1665384,25 грн. Також розподілені судові витрати.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вказане рішення суду від 15.08.16 у справі №911/1030/16, в силу ст.35 ГПК України, було покладено, як преюдиціальний факт, при розгляді даної справи місцевим господарським судом.

При цьому місцевий господарський суд задовольняючи позов вказав, що після проведення процедури відчуження, яка не відповідала вимогам законодавства України, об'єкт нерухомого майна - Реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий бір", який розташований за адресою: Київська область, смт. Ворзель, по вул. Кірова, 3, перебував в оренді у Університету для проживання та обслуговування студентів та співробітників вузу.

Так, між Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - орендодавець) та Національним університетом державної податкової служби України, правонаступником якого є Університет державної фіскальної служби України (далі - орендар) було укладено оскаржуваний договір оренди нерухомого майна від 13.03.2014 № 1432112 (далі - договір), відповідно до якого орендодавець зобов'язався передати орендарю в строкове платне користування приміщення майнового комплексу для проживання та обслуговування студентів і співробітників Національного університету державної податкової служби України, що знаходиться за адресою: смт Ворзель, Київської області по вул. Кірова, 3, площею 3273,20 кв.м. (далі - майно), а орендар зобов'язався прийняти це майно та після припинення цього договору повернути майно орендодавцю в належному стані (п. 1.1 договору).

Разом з тим, починаючи з 2008 року по 2014 рік Університетом на користь Товариства за договорами оренди було сплачено 13016083,20 грн., в той час, як згідно договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 26.11.2007, вартість реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір" незаконно відчуженого Університетом становила 3 142 235 грн., тобто, сума орендної плати за вказаний період перевищила суму виручки від продажу об'єкта нерухомого майна.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий бір" будучи державним майном, до незаконного його відчуження, перебував на балансі Національного університету державної податкової служби України, що обумовлювало безоплатне користуванняуніверситетом вказаним майном для цілей для яких воно призначено та з огляду на той факт, що після незаконного відчуження реабілітаційно-оздоровчого комплексу, Національний університет державної податкової служби України на підставі оскаржуваного договору взяв зазначене майно в строкове платне користування, хоча до цього були всі підстави для користування вказаним нерухомим майном університетом безоплатно, то протиправність укладення оскаржуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства, є очевидною, про що сторони оскаржуваного договору усвідомлювали та повинні були усвідомлювати.

Такі дії сторін договору спрямовані на незаконне заволодіння коштами Державного бюджету України, а їх наслідки призвели до втрат державних коштів, які безпідставно сплачувались відповідачу у вигляді орендних платежів за користування Університетом реабілітаційно-оздоровчим комплексом "Сосновий бір" на підставі оскаржуваного договору.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову зазначив про те, що зміст ст.228 ЦК України передбачає наявність умислу у обох сторін чи однієї із сторін правочину, спрямований на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави. При цьому такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді (обвинувальний вирок суду). Визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення до кримінальної відповідальності сторони такого правочину, яка його вчинила з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Апеляційний суд вказав, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували, що в.о. ректора ОСОБА_8 (орендодавець Ірпінська фінансово-юридична академія у формі товариства з обмеженою відповідальністю) чи в.о. ректора ОСОБА_9 (орендар Національний університет державної податкової служби України) при укладенні спірного договору оренди діяли з наміром порушити інтереси держави і суспільства та публічний порядок. Укладення договору оренди нерухомого майна № 1432112 від 13.02.2014 було спрямовано на настання законних орендних правовідносин, а не на порушення публічного порядку, відсутні протиправні наслідки цієї угоди, а також не встановлено вини у формі умислу зазначених вище посадових осіб, які підписували вказаний договір.

Колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду з наступних підстав.

Згідно зі ст.228 Цивільного кодексу України:

"1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави."

Відповідно до ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України "Належність і допустимість доказів" (в редакції станом на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції):

"Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування."

Таким чином, саме певною нормою матеріального або процесуального права може передбачатися, що доказування певних обставин може здійснюватися лише певними засобами.

Наведена ст.228 Цивільного кодексу України не передбачає, що наявність вказаних в цій статті підстав для визнання нікчемним або недійсним правочину має доводитись лише якимсь певним переліком чітко визначених засобів доказування, зокрема і, лише вироком суду про притягнення до кримінальної відповідальності сторони такого правочину, яка його вчинила з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Інших норм чинного на момент укладення спірного договору законодавства, які б визначили такий перелік, зокрема і вищевказаний вирок, оскаржувана постанова апеляційного суду не містить.

В постановах Верховного Суду України від 06.07.2015 року по справі № 6-166цс15 та від 13.04.2016 року по справі № 6-1528цс15, на які посилається апеляційний суд в своїй постанові, зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, та що доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, Верховним Судом України саме в якості прикладу, зразку було зазначено саме про можливість, а не обов'язковість, бути таким доказом, в тому числі, але не виключно, вироку суду у кримінальній справі.

Разом з тим, апеляційний суд своїм висновком, що такий умисел не може, а саме повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді (обвинувальний вирок суду), та що визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, саме повинен, а не може, передувати вирок суду про притягнення до кримінальної відповідальності сторони такого правочину, яка його вчинила з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, фактично перебрав на себе роль законодавця по встановленню своїм судовим рішенням переліку допустимих доказів.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який обґрунтовано встановив наявність доведених фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, правомірно застосував до спірних відносин положення ч.1 ст.203, ч. 3 ст.215 ЦК України та на підставі ст. 228 ЦК України стягнув з відповідача в дохід держави грошові кошти, сплачені Університетом за договором оренди, зокрема, дійшовши висновків:

- про преюдиційність рішення господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі №911/1030/16, яким встановлено факт незаконного вибуття з власності держави з порушенням законодавства при процедурі відчуження та витребувано з чужого незаконного володіння Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь держави в особі уповноваженого органу Державної фіскальної служби України об'єкт нерухомого майна, що є предметом спірного договору оренди по даній справі, - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір", що знаходиться за адресою: Київська область, смт Ворзель, по вулиці Кірова, 3;

- що починаючи з 2008 року по 2014 рік Університетом на користь Товариства за договорами оренди було сплачено 13 016 083,20 грн., в той час, як згідно договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 26.11.2007, вартість реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір" незаконно відчуженого Університетом становила 3 142 235 грн., тобто, сума орендної плати за вказаний період перевищила суму виручки від продажу об'єкта нерухомого майна;

- що оскільки реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий бір" будучи державним майном, до незаконного його відчуження, перебував на балансі Національного університету державної податкової служби України, що обумовлювало безоплатне користування університетом вказаним майном для цілей для яких воно призначено та з огляду на той факт, що після незаконного відчуження реабілітаційно-оздоровчого комплексу, Національний університет державної податкової служби України на підставі оскаржуваного договору взяв зазначене майно в строкове платне користування, хоча до цього були всі підстави для користування вказаним нерухомим майном університетом безоплатно, то протиправність укладення оскаржуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства, є очевидною, про що сторони оскаржуваного договору усвідомлювали та повинні були усвідомлювати;

- що такі дії сторін договору спрямовані на незаконне заволодіння коштами Державного бюджету України, а їх наслідки призвели до втрат державних коштів, які безпідставно сплачувались відповідачу у вигляді орендних платежів за користування Університетом реабілітаційно-оздоровчим комплексом "Сосновий бір" на підставі оскаржуваного договору.

Згідно з п.4 ч.1 ч ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині."

Згідно зі ст.312 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано рішення, яке відповідає закону".

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задовольнити повністю, постанову апеляційного суду скасувати повністю, рішення господарського суду Київської області від 08.08.2017 залишити в силі.

У зв'язку з задоволенням касаційної скарги, суд покладає на відповідача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 задовольнити повністю.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі № 911/1023/17 скасувати повністю.

3. Рішення господарського суду Київської області від 08.08.2017 у справі №911/1023/17 залишити в силі.

4. Стягнути з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Тургенівська, 50, ідентифікаційний код 32240252) на користь прокуратури Київської області (код 02909996, банк платника Державна казначейська служба України, код банку 820172, р/р 35216008015641) 27063,08 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський