Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.09.2019 року у справі №909/953/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року

м. Київ

cправа № 909/953/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Міщенко І. С., Кушнір І. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.

та представників

позивача: не з'явились,

відповідача-1: Лисенко В. О. (довіреність № 14-202 від 17.05.2019),

відповідача-2: Васійчук Л. Ф. (довіреність № 1-863 від 29.05.2019),

відповідача-3: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.07.2019

та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.02.2019

та додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від
12.03.2019

у справі № 909/953/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія"

до:

1) Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України";

2) Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ";

3) Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз",

про визнання права позивача на використання (споживання) природного газу для виробництва теплової енергії у обсягах, встановлених договорами, які укладені із Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" щодо кожного місяця такого споживання; визнання протиправною відмови Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у видачі номінацій позивачу на використання (споживання) природного газу для виробництва теплової енергії у обсягах, встановлених відповідними договорами; визнання протиправною відмови Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у підписанні актів приймання-передачі природного газу для виробництва теплової енергії позивача за жовтень 2016 року та березень 2017 року, відповідно до умов укладених договорів; визнання правомірним (санкціонованим) відбір (використання, споживання) природного газу позивачем у жовтні 2016 року та березні 2017 року для виробництва теплової енергії на підставі укладених договорів; визнання протиправними дій Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" щодо включення обсягів природного газу використаного позивачем у жовтні 2016 року та березні 2017 року для виробництва теплової енергії, в межах укладених між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" договорів, до складу негативних місячних небалансів, які виникли в жовтні 2016 року та березні 2017 року; визнання протиправними дій Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківськгаз" щодо направлення позивачу повідомлень про припинення газопостачання у жовтні 2016 року та березні 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" (далі - ТОВ "Станіславська теплоенергетична компанія") звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України"), Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (далі - АТ "УКРТРАНСГАЗ") та Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" (далі - АТ "Івано-Франківськгаз") про: визнання права позивача на використання (споживання) природного газу для виробництва теплової енергії у обсягах, встановлених договорами, які укладені із ПАТ "НАК "Нафтогаз України" щодо кожного місяця такого споживання; визнання протиправною відмови ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у видачі номінацій позивачу на використання (споживання) природного газу для виробництва теплової енергії у обсягах, встановлених відповідними договорами; визнання протиправною відмови ПАТ
"НАК "Нафтогаз України" у підписанні актів приймання-передачі природного газу для виробництва теплової енергії позивача за жовтень 2016 року та березень 2017 року, відповідно до умов укладених договорів; визнання правомірним (санкціонованим) відбір (використання, споживання) природного газу позивачем у жовтні 2016 року та березні 2017 року для виробництва теплової енергії на підставі укладених договорів; визнання протиправними дій АТ "УКРТРАНСГАЗ" щодо включення обсягів природного газу використаного позивачем у жовтні 2016 року та березні 2017 року для виробництва теплової енергії, в межах укладених між позивачем та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" договорів, до складу негативних місячних небалансів, які виникли в жовтні 2016 року та березні 2017 року; визнання протиправними дій АТ "Івано-Франківськгаз" щодо направлення позивачу повідомлень про припинення газопостачання у жовтні 2016 року та березні 2017 року.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.02.2019 (суддя Малєєва О. В. ), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.07.2019 (колегія суддів у складі: Зварич О. В. - головуючий, Дубник О. П., Скрипчук О. С. ) позов задоволено частково. Визнано право позивача на використання (споживання) природного газу для виробництва теплової енергії у обсягах, встановлених у п. 2.1 договору від 27.10.2016 №5254/1617-БО-15, п. 2.1 договору від 10.10.2016 №5172/1617-ТЕ-15, які укладені із НАК "Нафтогаз України", щодо споживання газу в жовтні 2016 року та березні 2017 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від
12.03.2019 стягнуто з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на користь ТОВ "Станіславська теплоенергетична компанія" ~money0~ судових витрат, з яких ~money1~ судового збору та ~money2~ витрат на професійну правничу допомогу.

Судами обох інстанцій встановлено, що на підставі ліцензій: з виробництва теплової енергії (номер і дата прийняття рішення № 235 від 22.06.2012 (переоформлено рішенням № 2251 від 01.09.2015); з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами (номер і дата прийняття рішення № 235 від 22.06.2012 (переоформлено рішенням від 01.09.2015 № 2251) та з постачання теплової енергії (номер і дата прийняття рішення № 235 від
22.06.2012 (переоформлено рішенням від 01.09.2015 №2251) позивач провадить господарську діяльність у сфері теплопостачання на базі газової котельні, що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Індустріальна, 34, яка обладнана газовими котлами: - ПТВМ-ЗОМ-4, станційний № 4, заводський № 1887, реєстраційний № 1662 (витяг з технічного паспорта і режимна карта роботи котла; - ПТВМ-ЗОМ-4, станційний № 5, заводський № 2038, реєстраційний № 1661 (витяг з технічного паспорта і режимна карта роботи котла; - ПТВМ-ЗОМ-4, станційний № 6, заводський № 2522, реєстраційний № і 1664 (витяг з технічного паспорта і режимна карта роботи котла; - ПТВМ-ЗОМ-4, станційний № 7, заводський № 2533, реєстраційний № 1665 (витяг з технічного паспорта і режимна карта роботи котла.

Відповідно до режимних карт роботи, зазначені котли можуть використовувати як паливо виключно природний газ. В опалювальний сезон позивач технологічно позбавлений можливості виробляти теплову енергію з інших (альтернативних) джерел енергії, окрім як із природного газу. Обсяг споживання природного газу котельнею не може бути понижений нижче технологічного мінімуму споживання.

Згідно з інформацією щодо кількості споживачів ТОВ "Станіславська теплоенергетична компанія", до мереж опалення котельні позивача підключено: 188 житлових будинків (7 403 квартири), 46 об'єктів соціальної інфраструктури (10 закладів охорони здоров'я, 8 шкіл, 8 дошкільних навчальних закладів, 5 інших навчальних закладів, 5 вищих навчальних закладів, 10 закладів культури), 116 інших закладів промислового та підприємницького призначення.

ТОВ "Станіславська теплоенергетична компанія" включене до зведеного реєстру суб'єктів природних монополій АМК України.

Постачальником природного газу для виробництва теплової енергії позивачем протягом опалювального сезону 2016/2017 років був відповідач-1. Позивач (споживач) купував природний газ для виробництва теплової енергії у відповідача-1 на підставі договорів: №5254/1617-БО-15 від 27.10.2016 для постачання природного газу виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та № 5172/1617-ТЕ-15 від
10.10.2016 для постачання природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Пунктами 2.1 договорів постачання визначено планові обсяги постачання природного газу на опалювальний сезон 2016/2017 років. Зокрема, за договором постачання № 5254/1617-БО-15 плановий обсяг природного газу на жовтень 2016 року становить 445 тис. куб. метрів, на березень 2017 року - 1180 тис. куб. метрів; за договором постачання № 5172/1617-ТЕ-15 - на жовтень 2016 року - 1298 тис. куб. метрів, на березень 2017 року - 3003 тис. куб. метрів.

Розподіл (транспортування) природного газу за цим договором здійснює оператор газорозподільних мереж (газотранспортної системи), а саме - ПАТ "Івано-Франківськгаз", з яким споживач уклав відповідні договори (п. 2.6 договорів).

Згідно з п. 3.2 договорів постачання споживач подає постачальнику до 15 числа місяця, що передує місяцю постачання природного газу, належним чином оформлену заявку на планові обсяги використання природного газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. У разі неподання або несвоєчасного подання заявки споживачем постачальник може користуватися плановими обсягами, зазначеними у п. 2.1 укладених договорів, на відповідний місяць.

Обсяги постачання підтверджуються постачальником шляхом подання оператору газотранспортної системи номінації на відповідний місяць постачання (розрахунковий період) в установленому законодавством порядку.

Постачальник протягом трьох днів з моменту підтвердження оператором газотранспортної системи номінації повідомляє споживачу про розмір поданої номінації шляхом надсилання відповідного повідомлення на електронну адресу, зазначену споживачем у розділі 13 цього договору.

Пунктами 3.1 договорів сторони зокрема передбачили, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

Відповідно до пунктів 3.4 договорів приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.

За умовами пунктів 3.5,3.6 договорів постачання споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, Постачальнику: завірену копію акта про падання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи).

Разом з копією акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором); - підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природногогазу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою.

У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта.

Пунктами 7.4 договорів сторони зокрема погодили, що постачальник зобов'язаний виконувати умови цього договору, забезпечувати постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договору.

Чинність договорів - з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до повного здійснення (п. 12.1 договорів постачання).

В свою чергу, . між ПАТ "Укртрансгаз" (змінено назву на АТ "УКРТРАНСГАЗ") (Газотранспортне підприємство) та ТОВ "Станіславська теплоенергетична компанія" (замовник) 01.10.2016 укладено договір № 1608000116 про транспортування природного газу магістральними трубопроводами, як з оператором газотранспортної системи.

Крім того, позивач 12.01.2016 уклав з відповідачем-3, як оператором газорозподільної системи, договір розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання №094212417 КАТ 016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим).

В процесі забезпечення позивача природним газом задіяна магістральна газова мережа (послуга з транспортування природного газу, яка надається відповідачем-2) та розподільча газова мережа (послуга з розподілу природного газу, яка надається відповідачем-3).

На постачання природного газу в планових обсягах в жовтні 2016 року позивач подав відповідачу-1 заявку №07/2652 від 22.09.2016.

Супровідним листом від 31.10.2016 вих. №13/3207 позивач направив відповідачу-1 графік погашення заборгованості. Графік погашення заборгованості позивача за укладеними з відповідачем-1 договорами передбачає погашення заборгованості станом на 01.10.2016 на загальну суму 52 ~money3~ рівними щомісячними платежами з листопада 2016 року по грудень 2020 року.

Відповідач-1 листом №26-7864/1.8-16 від 14.11.2016 повідомив позивача про виділення йому номінацій щодо обсягів природного газу на жовтень та листопад поточного року з урахування подання ним графіку погашення заборгованості та забезпечення його виконання.

Разом з тим, листом № 26-8354/1.2.-16 від 22.11.2016 відповідач-1 повернув позивачу без підписання акти приймання-передачі природного газу за жовтень 2016 року з вказівкою на заборгованість позивача за спожитий у минулі періоди природний газ, низький рівень розрахунків за всіма укладеними договорами, який становить нижче 90 відсотків, відсутність у жовтні 2016 року графіку погашення заборгованості, а також відсутність підтвердження планового обсягу в номінації на жовтень 2016 року. В цьому листі відповідач-1 вказав на те, що він не здійснював постачання природного газу позивачу у вказаний період.

Позивач повторно направляв відповідачу-1 акти приймання-передачі природного газу за жовтень 2016 року та березень 2017 року, які АТ "НАК "Нафтогаз України" повернув без підписання.

Листом № 26-2069/1.2-17 від 01.03.2017 відповідач-1 повідомив позивача про те, що йому не виділяються номінації на березень 2017 року з огляду на невиконання вимог п.17 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 (далі - Положення).

Отже, відповідач-1 не виділив позивачу номінації щодо обсягів природного газу на жовтень 2016 року та березень 2017 року, не здійснював йому постачання природного газу в ці періоди і, відповідно, не підписав акти приймання-передачі природного газу.

Як встановлено судами обох інстанцій, позивач визнає існування заборгованості перед відповідачем-1 станом на 30.09.2016 в розмірі 61 ~money4~ та станом на 26.02.2017 в розмірі 75 ~money5~

Внаслідок відсутності номінацій у вказані періоди позивач здійснював відбір природного газу з газорозподільної системи відповідача-3 без підтверджених номінацій.

Відповідач-2 здійснив алокацію обсягів природного газу, відібраних відповідачем-3 з точки виходу з газотранспортної системи до точки входу до суміжної системи - газорозподільної системи, оператором якої є відповідач-3, і виявив обсяги негативних місячних небалансів, зокрема у жовтні 2016 року в обсязі 2757,033 тис. куб. м, в березні 2017 року - 2928,42 тис. куб. м.

Обсяги природного газу, відібрані позивачем у спірні періоди з газорозподільної системи відповідача-3, були відібрані з ресурсу відповідача- 2, внаслідок чого останній надав послуги балансування відповідачу-3 для врегулювання його негативних місячних небалансів.

На підтвердження надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами між позивачем та відповідачем-2 були підписані акти надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами: №10-16-1608000116 від 31.10.2016, згідно з яким загальний обсяг протранспортованого газу в жовтні 2016 року - 1669,220 тис. куб. м та № 03-17-1608000116, згідно з яким загальний обсяг протранспортованого газу в березні 2017 року - 1908,415 тис. куб. м. Вказані акти підписані без зауважень, заборгованість щодо розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу за спірні періоди у позивача відсутня.

Відповідач-3 підписав із позивачем акти наданих послуг з розподілу природного газу, а саме акт ІФ000025876 від 31.10.2016 за жовтень 2016 року та акт № 1Ф 000012161 від 31.03.2017 за березень 2017 року. Заборгованість за послуги з розподілу природного газу за вказані періоди у позивача відсутня.

Внаслідок відсутності у позивача у жовтні 2016 року та березні 2017 року номінацій споживання природного газу відповідач-3 направляв йому повідомлення про припинення (обмеження) газопостачання № 2 від 10.10.2016; № 2 від
28.10.2016; №3 від 15.03.2017; №4 від 20.03.2017; № 4 від 21.03.2017; № 5 від
27.03.2017.

Посилаючись на те, що: відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" позивач є захищеним споживачем і на нього поширюється дія Положення та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017 року"; відповідач-1 неправомірно відмовив у видачі номінації на постачання природного газу в жовтні 2016 року та в березні 2017; за умови відсутності номінацій відбір позивачем природного газу у вказані періоди визнано несанкціонованим, а обсяги використаного природного газу віднесені відповідачем-2 до складу негативних місячних небалансів та включені до складу послуги з балансування в рамках договірних відносин щодо транспортування природного газу між відповідачем-2 та відповідачем-3, а тому відповідач-3 має право на виставлення вимоги позивачу щодо компенсації вартості послуги з балансування по обсягах природного газу за жовтень 2016 року та березень 2017 року із застосуванням коефіцієнту 2; вказане вище стало підставою для направлення відповідачем-3 направляв позивачу повідомлення про припинення газопостачання у вказані періоди, - останній звернувся з даним позовом до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 затверджено "Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)". В п. п. 4 п. 3 Положення вказано на обов'язок НАК "Нафтогаз України" постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії за цінами, на умовах та у порядку, що визначені пунктами 15-17 цього Положення. Крім того, Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року". На підставі вказаного розпорядження, яке є обов'язковим до виконання, на НАК "Нафтогаз України" покладено обов'язок видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям ще на початку опалювального сезону. Отже, у відповідача-1 був обов'язок видати позивачу номінації в жовтні 2016 року та в березні 2017 року. Цей обов'язок обумовлений тим, що позивач уклав з відповідачем-1 відповідні договори про постачання природного газу і надав графік погашення заборгованості. Також відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України обов'язку відповідача-1 надати позивачу номінації в жовтні 2016 року та березні 2017 року кореспондується право позивача на використання (споживання) природного газу для виробництва теплової енергії у обсягах, встановлених у п. 2.1 договорів постачання щодо споживання природного газу в жовтні 2016 року та березні 2017 року. Оскільки позов подається на захист порушених прав, а права позивача були порушені в жовтні 2016 року та березні 2017 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо вказаних періодів підлягають задоволенню.

Разом з тим, місцевий господарський суд вказав, що такі способи захисту прав, як визнання протиправними відмови у видачі номінацій та у підписанні актів приймання-передачі, не передбачені законом або договором. Така вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. Також суд зазначив, що за умови відсутності номінацій у спірні періоди не може бути задоволена вимога про визнання правомірним (санкціонованим) відбору (використання, споживання) природного газу позивачем у жовтні 2016 року та березні 2017 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до відповідача-2 та відповідача-3 суд виходив з того, що вимоги до них є похідними від вимог до відповідача-1. При їх розгляді суд встановив, що відбір позивачем природного газу у жовтні 2016 року та березні 2017 року був несанкціонованим. А тому дії відповідача-2 відповідали вимогам п. п. 2 п. 7 гл. 3 розділу XIV Кодексу ГТС (у відповідній редакції), а відповідача-3 - вимогам п. п. 2 п. 1 гл. 7 розділу VІ Кодексу ГРМ (у відповідній редакції) і не призвели до порушення прав позивача. Строки надання відповідачем-2 послуг з балансування не впливають на правові підстави отримання позивачем природного газу у спірні періоди. Не визначають джерело постачання природного газу і акти наданих послуг з його транспортування.

Постановляючи додаткове рішення місцевий господарський суд зазначив, що у зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправильних дій НАК "Нафтогаз України", на нього слід покласти судові витрати в розмірі ~money6~, з яких ~money7~ судовий збір та ~money8~ витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з постановою апеляційного, рішенням і додатковим рішенням місцевого господарських судів, відповідач-1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову та додаткове рішення скасувати, а рішення по суті спору - скасувати в частині задоволення позовних вимог, і прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В іншій частині рішення місцевого господарського суду заявник касаційної скарги просить залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що:

- обов'язковою передумовою поставки природного газу споживачу є не тільки наявність укладеного з постачальником договору постачання природного газу, а й дотримання сторонами його умов. При цьому, факт укладання договору не свідчить про здійснення поставки природного газу;

- відсутність у споживача підтвердженого обсягу природного газу на відповідний розрахунковий період для потреб споживача, навіть за наявності укладеного договору поставки природного газу, виключає можливість здійснення як поставки газу такому споживачу, так і його розподіл оператором ГРМ;

- право позивача на придбання природного газу за укладеними з відповідачем-1 договорами постачання не є абсолютним та залежить, зокрема, від належного виконання Позивачем пункту 17 Положення. Разом з тим, у зв'язку з наявною заборгованістю споживача за спожитий у минулі періоди природний газ, низьким рівнем розрахунків, АТ "НАК "Нафтогаз України" не мало правових підстав підтверджувати споживачу планові обсяги природного газу на жовтень 2016 року та березень 2017 року та, відповідно, не здійснювало постачання природного газу позивачу у вказані період;

- оператор ГРМ, за відсутності правових підстав, в жовтні 2016 року та березні 2017 року здійснив розподіл позивачу природного газу, що не був власністю АТ
"НАК "Нафтогаз України". Таким чином, в жовтні 2016 року та березні 2017 року позивач несанкціоновано відбирав природний газ з газотранспортної системи. При цьому, безпідставними є твердження позивача, що він має право закуповувати природний газ виключно у АТ "НАК "Нафтогаз України", оскільки діючим законодавством не обмежено право позивача в одному періоді мати декількох постачальників природного газу. Навпаки, законодавством закріплено принцип вільного вибору постачальника природного газу та вільної добросовісної конкуренції, а також укласти договір постачання природного газу з будь-яким постачальником;

- розпорядження Кабінету Міністрів України "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" і Положення не встановлюють обов'язку постачальника природного газу подавати оператору газотранспортної системи номінації, щодо споживача та є частиною законодавчої бази і мають розглядатися в сукупності з іншими нормативно-правовими актами, що регулюють правовідносини на ринку природного газу;

- єдиним первинним документом, який може підтвердити факт здійснення господарської операції отримання природного газу позивачем від відповідача-1 в жовтні 2016 року та березні 2017 року. може бути акт приймання-передачі природного газу, який має бути складений між позивачем та відповідачем-1. Разом з тим, такі акти між сторонами не складались;

- обраний позивачем спосіб захисту суперечить встановленим положенням ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання. Зазначена позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, яку судом апеляційної інстанції, всупереч приписам ст. 26 Господарського процесуального кодексу України, застосовано не було;

- місцевим господарським судом під час прийняття додаткового рішення не було взято до уваги, що у позові було заявлено шість вимог, і тільки одна була частково задоволена. При цьому, позивачем жодним чином не було доведено суду необхідності понесених позивачем витрат. Судами не було дотримано принципу розумності та співмірності під час прийняття рішення про стягнення заявлених до відшкодування витрат із врахуванням складності справи; виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); витраченого адвокатом часу на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих послуг та виконаних робіт; розміру заявлених вимог та кількості учасників судового процесу.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.10.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.11.2019 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 25.10.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 11.11.2019 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у тексті якого міститься клопотання про продовження строку на його подання, обґрунтоване тим, що копія ухвали Верховного Суду про призначення касаційної скарги до розгляду отримано позивачем 15.10.2019, а у його адвоката, який безпосередньо надавав правову допомогу ТОВ "Станіславська теплоенергетична компанія" у справі - Кузьмічової Т. В., встановлений строк на подання відзиву співпав із строком подання відзиву на позов у справі № 909/1049/19. Також, в цей же період відбувалась участь адвоката, а саме 22.10.2019 в іншій справі у Бориспільському міськрайонному суді Київської області. При цьому, опрацювання касаційної скарги у справі, що переглядається, потребувало відповідних затрат часу, а тому фактична підготовка відзиву припала на 30.10.2019. Отже, на думку адвоката, пропуск встановленого судом строку на подання відзиву на касаційну скаргу відбувся з причин навантаження адвоката.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Оскільки зазначене клопотання (заява по продовження строку) подане поза межами встановленого строку разом з відзивом, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення. Що ж до самостійної ініціативи суду продовжити встановлений строк, то Верховний Суд не вбачає наявності поважних причин, які б унеможливлювали вчасне його подання.

Навіть з урахуванням, як стверджує адвокат позивача, що копію ухвали Верховного Суду про призначення касаційної скарги до розгляду ТОВ "Станіславська теплоенергетична компанія" отримано 15.10.2019, до моменту подання відзиву (06.11.2019, як вбачається з відбитка календарного штемпеля на описі вкладення, доданого до відзиву, про надсилання останнього на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду) пройшло більше ніж 21 день (з
16.10.2019 по 06.11.2019). При цьому, саме лише посилання на обставини завантаженості представника у справі не свідчить про поважність причин пропуску такого строку, оскільки, по-перше, юридична особа, відповідно до положень ст. 56 ГПК України не позбавлена брати участі у справі через самопредставництво або через іншого представника (зокрема, як вбачається з матеріалів справи, у день винесення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції позивача представляв інший адвокат - Вацовська М. М. ). По-друге, до відзиву надано лише копію наказу про відрядження адвоката з 21.10.2019 по 23.10.2019, а доказів неможливості складання та подання відзиву протягом іншої частини строку відсутні. Крім цього, не обґрунтовано адвокатом і те, чому відзив підписано 31.10.2019, а відправлено лише 06.11.2019. За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для продовження встановленого процесуального строку на подання відзиву на касаційну скаргу з власної ініціативи, у зв'язку з чим останній, відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України, залишається без розгляду як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників відповідачів, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, а також додаткове рішення місцевого господарського суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно з п. 10 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" захищені споживачі - побутові споживачі, приєднані до газорозподільної системи, підприємства, установи, організації, що здійснюють надання важливих суспільних послуг та приєднані до газотранспортної або газорозподільної системи, а також виробники теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій за умови, що виробництво теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій здійснюється за допомогою об'єктів, не пристосованих до зміни палива та приєднаних до газотранспортної або газорозподільної системи.

Оскільки позивач використовує природний газ виключно для потреб виробництва теплової енергії для надання важливих суспільних послуг (опалення житла, закладів охорони здоров'я, освіти тощо) і не пристосований до зміни палива та приєднаних мереж, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що ТОВ "Станіславська теплоенергетична компанія" є захищеним споживачем природного газу у розумінні п. 10 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу".

Згідно з приписами ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015 затверджено Положення "Про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)". Ця постанова набрала чинності з 01.10.2015 та діяла до 01.04.2017.

Відповідно до п. п. 4 п. 3 Положення ним покладено обов'язок НАК "Нафтогаз України" постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії за цінами, на умовах та у порядку, що визначені пунктами 15-17 цього Положення.

Пунктом 17 цього Положення було передбачено, що постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" виробникам теплової енергії здійснюється на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та з дотриманням принципу недискримінації.

Обов'язок, передбачений п. п. 4 п. 3 цього Положення, покладається на НАК "Нафтогаз України" за таких умов: укладення виробником теплової енергії з НАК "Нафтогаз України" договору постачання природного газу відповідно до законодавства; відсутність у виробника теплової енергії заборгованості перед НАК "Нафтогаз України" за використаний природний газ, або відсутність у виробника теплової енергії заборгованості (без урахування штрафних санкцій) перед НАК "Нафтогаз України" за спожитий до 1 січня 2016 року природний газ за всіма укладеними з НАК "Нафтогаз України" договорами постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо), а також здійснення поточних розрахунків за використаний природний газ, або рівень розрахунків виробника теплової енергії станом на 25 число місяця, що передує місяцю постачання природного газу (без урахування штрафних санкцій), за всіма укладеними з НАК "Нафтогаз України" договорами постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо) становить не нижче 90 відсотків, або надання НАК "Нафтогаз України" та виконання виробником теплової енергії погодженого виконавчим органом ради графіка погашення заборгованості (рівними частинами до 1 січня 2021 року з розбивкою за всіма договорами з НАК "Нафтогаз України"), складеного на підставі довідки щодо заборгованості, наданої НАК "Нафтогаз України", а також здійснення поточних розрахунків за використаний природний газ. Наявність графіка погашення заборгованості не змінює порядок розрахунків, установлений між постачальником та виробником теплової енергії у договорах постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо).

Крім того, Кабінетом Міністрів України видано Розпорядження № 742-р від
05.10.2016 "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", у якому визначено, що для забезпечення безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та постачальникам природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року (далі - опалювальний сезон) видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою КМУ від 29.04.2016 №357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" та з дотриманням принципу недискримінації.

Таким чином, на підставі вказаного Розпорядження, яке відповідно до ст. 117 Конституції України є обов'язковим до виконання, на НАК "Нафтогаз України" покладено обов'язок видати номінації теплогенеруючим і теплопотсачальним організаціям, ще на початку опалювального сезону.

Аналогічний висновок про обов'язок Публічного акціонерного товариства "НАК " Нафтогаз України" видати номінації відповідно до вказаного Розпорядження також викладено у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 926/680/17, від
21.03.2018 у справі № 911/656/17, та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17.

Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильних висновків, що на підставі укладених між позивачем та відповідачем-1 договорів на постачання природного газу та спеціальних підзаконних нормативних актів, якими є вищеназвані Положення, Правила та Розпорядження, відповідач-1 зобов'язаний був постачати природний газ позивачу, як виробнику теплової енергії для виробництва теплової енергії, у тому числі шляхом своєчасної видачі номінацій в жовтні 2016 року та в березні 2017 року, оскільки це є обов'язком відповідача-1, а не правом.

Аналогічний висновок про те, що видача номінацій теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені між ними та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, є не правом, а обов'язком ПАТ "НАК "Нафтогаз України", викладений у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 911/656/17.

При цьому, з огляду на встановлений спеціальним законодавством у сфері газопостачання механізм постачання природного газу, можливість відбору позивачем із газотранспортної системи погоджених у відповідних договорах з АТ "НАК " Нафтогаз України" обсягів природного газу перебуває у безпосередній залежності від належного виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань з підтвердження обсягів природного газу шляхом своєчасної видачі номінацій. Тобто, видача відповідачем-1 номінацій є однією з гарантій безперебійного та безперешкодного постачання виробнику теплової енергії природного газу з метою виробництва теплової енергії в опалювальний сезон.

Разом з тим, наявність заборгованості виробника теплової енергії, яка погашається згідно з визначеним законодавством порядком, не є перешкодою для виконання обов'язків, покладених на Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України", а доводи відповідача-1 про те, що рівень розрахунків позивача був менше 90 відсотків, обґрунтовано відхилені апеляційним судом, оскільки згідно з п. 17 Положення дана умова є альтернативною до надання графіка погашення заборгованості і до спірних правовідносин не застосовується.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

У справі, яка розглядається, позивач звернувся, зокрема, з вимогою про визнання його права на використання (споживання) природного газу для виробництва теплової енергії у обсягах, встановлених договорами, які укладені із Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", за період, який на час звернення до суду з позовом минув. Тобто позивач просив суд визнати існування у нього права на споживання газу у минулому.

Отже заявлено вимогу, спрямовану на визнання існування права у минулому, а не визнання порушеного, оспорюваного або невизнаного права, яке існує, може бути поновлене і, як наслідок, може бути реалізоване у випадку його визнання.

Висновку про те, чи існувало у позивача право на споживання газу на певних умовах у визначений період у минулому, суд може дійти, розглядаючи спір, зокрема за вимогою, спрямованою на ефективний захист прав або законних інтересів позивача, які можуть бути реалізовані. Натомість вимога про визнання права у минулому спрямована на встановлення підстав існування права або законного інтересу, за захистом якого особа може звернутись, однак сама по собі ефективним способом захисту не є.

Вказаного висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17 (у вказаній справі розглядались вимоги позивача про визнання його права на споживання природного газу за договорами з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у визначених обсягах у січні-березні 2018 року - у періоді, який на час звернення до суду з позовом минув).

Таким чином, суди обох інстанцій дійшовши правильного висновку про те, що відповідач-1 зобов'язаний був постачати природний газ позивачу, як виробнику теплової енергії для виробництва теплової енергії, у тому числі шляхом своєчасної видачі номінацій в жовтні 2016 року та в березні 2017 року, оскільки це є обов'язком відповідача-1, а не правом, проте неправильно застосували положення ст. 16 ЦК України та дійшли помилкового висновку про можливість задоволення такої вимоги, як визнання права на споживання природного газу у періоді, який на час звернення до суду з позовом минув, у зв'язку з чим, з огляду на положення ст.ст. 308, 311 ГПК України, постанова апеляційного суду та рішення місцевого господарських судів в оскаржуваній частині (в частині задоволення позовних вимог) підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Що ж до додаткового рішення місцевого господарського суду, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Частиною 2, 3, 4 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 5, 8 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Задовільняючи вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, підтвердженням понесених витрат суди вважали договір №ДГ-0000116 від
11.06.2018 на надання правничої допомоги у спірних відносинах; додатковий правочин до нього №2018/26 від 05.10.2018, в якому наведено перелік адвокатських послуг та їх вартість; акт приймання-передачі послуг від 26.02.2019 на загальну суму ~money9~ з чітким переліком виконаних робіт та їх вартістю; платіжне доручення №8387 від 28.02.2019 на суму ~money10~

На підтвердження статусу адвоката представник позивача надала довіреність №56 від 30.11.2018 видану їй, як адвокату.

При прийнятті додаткового рішення місцевий господарський суд взяв до уваги, що акт приймання-передачі послуг від 26.02.2019 складений після винесення рішення у даній справі і відображає надані послуги саме щодо відповідача-1 - НАК "Нафтогаз України". Всі надані послуги, зокрема, складання заяв по суті, участь в судових засіданнях відповідають даному судовому провадженню.

З огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України, Верховний Суд обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що послуги надані адвокатом позивача у справі № 909/953/18 відповідають даному провадженню. Такі витрати є обґрунтованими, пропорційними з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, її значенням для сторін, а також є підтвердженими належними та допустимими доказами.

Разом з тим, місцевий господарський суд зазначив, що керуючись ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи те, що спір виник внаслідок неправильних дій НАК "Нафтогаз України", місцевий господарський суд дійшов висновку, що на нього слід покласти судові витрати, зокрема, ~money11~ витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд зауважує, що застосування повноважень, передбачених ч. 9 ст. 129 ГПК України, є правом суду, яке він реалізовує з урахуванням кожної конкретної ситуації, оцінюючи дії сторони та відповідні докази, наявні у матеріалах справи.

Разом з тим, роблячи твердження про неправомірність дій сторони, суд повинен обґрунтувати в чому саме полягають такі ознаки та якими доказами вони підтверджуються.

Проте зазначених висновків додаткове рішення не містить, у зв'язку з чим підлягає скасуванню в цій частині з урахуванням того, що Верховним Судом скасовується єдина вимога позову, яка буда задоволена судами попередніх інстанцій.

Крім цього, оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів в оскаржуваній частині, витрати зі сплати судового збору, відповідно до положень ч.ч. 1, 14 ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача. У зв'язку з цим, додаткове рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи викладене, з позивача на користь відповідача-1 підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної (2 ~money12~ ) та касаційної скарг (3 ~money13~ ).

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.07.2019 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.02.2019 у справі № 909/953/18 в частині задоволення позовних вимог про визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" на використання (споживання) природного газу для виробництва теплової енергії у обсягах, встановлених у п. 2.1 договору від 27.10.2016 №5254/1617-БО-15, п. 2.1 договору від 10.10.2016 №5172/1617-ТЕ-15, які укладені з НАК "Нафтогаз України", щодо споживання газу в жовтні 2016 року та березні 2017 року - скасувати.

В цій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, в решті рішення та постанову залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.07.2019 справі № 909/953/18 скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" (вул. Індустріальна, 34, м. Івано-Франківськ, 76014, код ЄДРЮОФОПГФ (ЄДРПОУ) 38162272) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРЮОФОПГФ (ЄДРПОУ) 20077720) ~money14~ (дві тисячі шістсот сорок три гривні 00 коп. ) судових витрат за подання апеляційної скарги та ~money15~ (три тисячі п'ятсот двадцять чотири гривні 00 коп. ) судових витрат за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Міщенко І. С.

Кушнір І. В.