ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/2115/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Могила С. К.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аманд"

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 (колегія суддів у складі: головуючий Чорногуз М. Г., Козир Т. П., Агрикова О. В. )

за заявою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аманд"

про відшкодування витрат на правову допомогу

у справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аманд"

до Білоцерківської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фізичної особи-підприємця Ровінського Юрія Григоровича,

про визнання незаконним та скасування умов рішення,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст заяви про відшкодування витрат на правову допомогу

1.1. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аманд" (далі-позивач) подало до апеляційного суду заяву про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката (далі-Заява), згідно якої, заявник просив ухвалити додаткове рішення у справі щодо розподілу судових витрат шляхом стягнення з Фізичної особи-підприємця Ровінського Юрія Григоровича (далі-третя особа) на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 25 200,00 грн.

1.2. Заява обґрунтована тим, що позивач поніс витрати на правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з чим вони підлягають відшкодуванню за рахунок третьої особи, оскільки її апеляційна скарга залишена без задоволення.

2. Короткий зміст судового рішення

2.1. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020, у задоволенні Заяви відмовлено.

2.2. Такий висновок суду мотивований тим, що третя особа не є стороною у справі, а має лише статус учасника провадження, що виключає підстави для покладення на неї витрат на правничу допомогу адвоката.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказане судове рішення і прийняти нове, яким покласти витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 25
200,00 грн. на третю особу у зв'язку з переглядом справи апеляційним судом.

3.2. В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Позивач вказує, що третя особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи, тому на неї покладаються витрати на правничу допомогу адвоката. Крім того, як на підставу задоволення касаційної скарги, позивач посилається на постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

4. Мотивувальна частина

4.1. Пунктом 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

4.2. Відповідно до ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

4.3. ГПК України визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ГПК України (ч.1). Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу (ч.3).

4.4. Згідно з частиною п'ятою статті 50 наведеного Кодексу треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов'язки, встановлені ГПК України.

4.5. Частиною першою статті 126 зазначеного Кодексу передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

4.6. За приписами пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

4.7. Із встановлених апеляційним судом обставин справи вбачається, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі № 911/2115/19 апеляційну скаргу третьої особи на рішення Господарського суду Київської області від 23.09.2019 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю.

4.8. Позивачем 01.06.2020 до суду апеляційної інстанції була подана Заява, яка була призначена до розгляду, за наслідками якого у її задоволенні було відмовлено оскарженою ухвалою.

4.9. У касаційній скарзі як на підставу для її задоволення скаржник посилається на положення частини 3 статті 254 ГПК України, відповідно до якої після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.

Разом з тим, згідно положень частини 3 статті 254 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи (ч.1).

Отже нормами процесуального закону не перебачено покладення на третю особу витрат на правничу допомогу адвоката.

4.10. У касаційній скарзі скаржник також просить застосувати положення щодо розподілу судових витрат за аналогією закону, вважаючи, що у суді апеляційної інстанції такі витрати повинна нести особа, яка звернулася із апеляційною скаргою, і не на користь якої за результатами розгляду апеляційної скарги прийнято судове рішення.

Однак такі доводи безпідставні виходячи із наступного.

За Конституцією України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (стаття 75); до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85).

Відповідно до Основного Закону України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Поділ державної влади забезпечує основні функцій держави: законодавчої, виконавчої, судової; він відображає функціональну визначеність кожного з державних органів, передбачає їх взаємодію, систему взаємних стримувань та противаг, які мають на меті забезпечити неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України; забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою і важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Наведені вище положення ГПК України є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто встановлене ними нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування у правозастосовній діяльності.

Отже результат реалізації Верховним Судом повноважень щодо забезпечення сталості та єдності судової практики, у тому числі забезпечення однакового застосування судами норм права, Верховний Суд не повинен суперечити запровадженому Верховною Радою України нормативному регулюванню суспільних відносин, адже інакше уможливлюється спотворення результату волевиявлення парламенту з питань, віднесених до його компетенції, і, як наслідок, порушення конституційного принципу поділу влади.

Таким чином виходячи із наведеного немає правових підстав вважати, що суд може покласти зазначені скаржником витрати на третю особу.

4.11. Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, є безпідставними, оскільки у справі № 905/1795/18 правнича допомога покладалась на відповідача за первісним позовом, а не на третю особу, а у іншій справі № 910/353/19 витрати не стягувалися, оскільки Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладені на скаржників. Тобто такі витрати ними були вже понесені при зверненні із відповідними скаргами і судом не розподілялися, що є відмінним від обставин справи, що переглядається.

4.12. За таких обставин висновок апеляційного суду є законним та обґрунтованим.

4.13. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.14. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від
18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

4.15. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не дають правових підстав для скасування оскарженого судового рішення.

4.16. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

4.17. Відповідно до статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.18. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені апеляційним судом, колегія суддів зазначає, що оскаржене у справі судове рішення ухвалено із додержанням норм чинного законодавства, тому правових підстав для його скасування не вбачається.

4.19. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судового рішення.

4.20. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 4 підпункту "в" ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аманд" залишити без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у справі Господарського суду Київської області № 911/2115/19, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

С. К. Могил