Історія справи

Постанова КГС ВП від 16.05.2019 року у справі №910/7394/17
Ухвала КГС ВП від 27.02.2019 року у справі №910/7394/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/7394/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Ткач І.В

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Шкурдова Л.М.)

від 19.06.2018

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Агрикова О.В.; судді: Чорногуз М.Г., Хрипун О.О.)

від 17.01.2019

у справі № 910/7394/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

про визнання кредитного договору частково недійсним,

за участю представників учасників справи:

позивача - Довбиш С.П.;

відповідача - Островерхий С.А.;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Приватне акціонерне товариство "Білоцерківська теплоелектроцентраль" (далі - ПАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") про визнання недійсними абзаців б), с) пункту 3.1 та пункту 8.3 договору про мультивалютну кредитну лінію від 29.04.2004 № 25-04/04 (далі - договір № 25-04/04).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, підпункти b) та c) пункту 3.1. договору про кредитну лінію №25-04/04 від 29.04.2004 (в редакції додаткової угоди №30 від 26.07.2013) є недійсними, оскільки вони суперечать нормам статей 203, 215 та 217 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Господарськими судами встановлено такі фактичні обставини справи:

- між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (Банк) та Закритим акціонерним товариством "Білоцерківська теплоелектроцентраль" (в подальшому перейменовано на ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль", позичальник) 29.04.2004 укладено договір про кредитну лінію №25-04/04, який додатковою угодою №26 від 13.06.2008 перейменовано на договір про мультивалютну кредитну лінію №25-04/04 від 29.04.2004;

- під час дії Договору до нього вносилися зміни, які оформлені додатковими угодами всього 38;

- відповідно до п. 1.1. договору (в редакції додаткової угоди №30 від 26.07.2013) Банк надає позичальникові грошові кошти в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності та цільового використання, далі по тексту "кредитні кошти";

- згідно з п. 1.1.1. договору (в редакції додаткової угоди №38 від 25.11.2014) надання кредитних коштів здійснюватиметься окремими частинами (далі по тексту "траншами") на умовах, визначених цим договором в межах відновлюваної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 25 000 000,00 (Двадцять п`ять мільйонів) гривень 00 копійок, і з урахуванням його зменшення згідно з Графіком зниження ліміту кредитної лінії (додаток №6 до цього договору), зі сплатою за користування кредитними коштами процентів відповідно до розділу 3 цього договору;

- відповідно до п. 3.1. договору (в редакції додаткової угоди №30 від 26.07.2013) позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитними коштами окремо за кожним траншем, виходячи з таких ставок:

b) - за кредитом в національній валюті України - 44,00% (сорок чотири) процента річних за користування траншем в період з дня, наступного за терміном, що зазначений в п.2.5. цього договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п.4.5., п. 6.1. цього договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом:

- за кредитом в доларах США - 20,50% (двадцять цілих п`ять десятих) процентів річних за користування траншем в період з дня, наступного за терміном, що зазначений в ".2.5. цього договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п.4.5., п. 6.1. цього договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом:

с) - у разі порушення позичальником строків погашення кредиту згідно з Графіком зниження ліміту кредитної лінії (додаток №1 до цього договору):

- за кредитом в національній валюті України 44,00% (сорок чотири) процентів річних від суми невиконаного своєчасно зобов`язання за кредитом згідно з вищезгаданим графіком, за період часу з моменту непогашений кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї заборгованості за кредитом:

- за кредитом в доларах США 20,50% (двадцять цілих п`ять десятих) процентів річних від суми невиконаного своєчасно зобов`язання за кредитом згідно ї вищезгаданим графіком, за період часу з моменту непогашений кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цій заборгованості за кредитом;

- згідно з п. 8.3. договору (в редакції додаткової угоди №30 від 26.07.2013) позичальник зобов`язується:

а) без письмової згоди Банку не відкривати в установах інших банків поточні рахунки (у національній та іноземній валюті), не отримувати нових позик і кредитів, не виступати гарантом або поручителем по зобов`язаннях третіх осіб до моменту повернення кредиту та виконання інших зобов`язань за цим Договором;

b) забезпечити зарахування виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позичальника виключно на поточні рахунки в національній та іноземній валюті, відкриті в АТ "Банк "Фінанси та Кредит";

c) сторони дійшли згоди, що у разі порушення цього пункту договору, процентна ставка, що вказана в п. 3.1. "а" цього договору змінюється і встановлюється у розмірі 44,00% річних за кредитом в національній валюті України. 20,50% річних за кредитом у доларах США, а також позичальник зобов`язаний на вимогу Банку протягом 1 (одного) робочого дня достроково повернути кредитні кошти і сплатити проценти за користування кредитом. Процентна ставка, що встановлена в цьому пункті, діє з початку місяця, що йде за місяцем, в якому було допущено порушення. У разі усунення вказаного порушення процентна ставка, що встановлена в цьому пункті припиняє дію, починаючи з місяця, що йде за місяцем, в якому було усунено порушення.

2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у позові відмовлено. Рішення мотивовано тим, що оспорювану додаткову угоду № 30 було укладено сторонами 26.07.2013, тому встановлена статтею 257 Цивільного кодексу України трирічна позовна давність для звернення із зазначеними позовними вимогами, про застосування якої заявлено відповідачем, сплила 26.07.2016, що відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в позові.

2.3. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанову обґрунтовано тим, що сторони на свій розсуд визначили умови спірного договору та були вільні в укладені договору з урахуванням оскаржуваних пунктів, що не суперечить вимогам чинного законодавства. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки колегією суддів не встановлено підстав, передбачених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України для визнання спірних пунктів договору недійсними, та встановлено, що права та охоронювані законом інтереси позивача не порушено, то наслідки спливу позовної даності не повинні застосовуватися.

2.4. Постановою Верховного Суду від 25.01.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому Верховний Суд виходив з такого:

- відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості;

- у рішенні від 10.11.2011 № 1-26/2011 Конституційний Суд України зазначив про те, що Україна як соціальна, правова держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (стаття 1, частина 4 стаття 13, частини 1, 4 статті 42 Конституції України).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини 1, 2 статті 8 Конституції України).

Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Цивільного кодексу України. Разом із тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

У своєму рішенні Конституційний Суд України зазначає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг;

- у постанові від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12 Верховний Суд України виклав свою правову позицію про те, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 Цивільного кодексу України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною;

- у постанові від 21.10.2014 у справі № 26/327 Верховний Суд України зазначив, що встановлена у спірній додатковій угоді процентна ставка в розмірі 48 % річних не відповідала встановленим у банку позивача процентним ставкам, є значно завищеною порівняно із звичайними процентними ставками за депозитними договорами, що діяли у банку в цей період, а також у банківській системі України в цілому і така умова угоди не відповідає вимогам, передбаченим статтями 509, 627 Цивільного кодексу України, зокрема принципам розумності та справедливості;

- відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 ЦК України);

- ПАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" було подано заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності, в якій позивач наводив свої обґрунтування причин пропуску строку позовної давності для звернення із цим позовом і просив суд захистити права ПАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" у зв`язку з поважністю причин пропуску строку позовної давності. Проте суди не надали цій заяві ПАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" будь-якої правової оцінки, обставини поважності пропуску строку позовної давності встановлено не було. Суд першої інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин сторін наслідки спливу позовної давності, процитував лише відповідні статті Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України і не надав жодної правової оцінки спірним пунктам договору № 25-04/04 (в редакції оспорюваної додаткової угоди від 26.07.2013 № 30), не врахував при цьому, що наслідки спливу позовної давності підлягають застосуванню лише у випадку встановлення судом порушеного права, на захист якого подано позов, а суд апеляційної інстанції не взяв до уваги зазначені порушення місцевим судом норм процесуального права щодо встановлення у справі всіх суттєвих обставин справи та наявності правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин сторін, не надав належної правової оцінки доводам позивача, у своїх висновках обмежився лише посиланнями на передбачу статтями 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, не врахував при цьому встановлені статтею 3 Цивільного кодексу України такі загальні засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність і розумність.

2.5. При новому розгляді справи з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 26.04.2018 позивач просив суд також визнати недійсними положення п. 3.7. кредитного договору в частині встановлення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" процентної ставки за користування кредитними коштами у розмірі 44,00 % річних за кредитом у національній валюті (гривні) та 20,50% за кредитом у доларах США за порушення позичальником зобов`язань, визначених цим п.3.7. договору про мультивалютну кредитну лінію №25-04/04 від 29.04.2004, укладеного між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ПАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль".

У свою чергу, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" подало до Господарського суду міста Києва заяву про застосування позовної давності до спірних правовідносин сторін.

2.6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2018, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019, у задоволенні позову відмовлено.

2.7. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог при новому розгляді, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- відповідно до пунктів 6, 7 Положення про основи процентної політики Національного банку України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 21.04.2016 № 277, облікова ставка Національного банку (далі - облікова ставка) - ключова процентна ставка Національного банку, яка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку. Облікова ставка встановлюється на основі комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку, підготовленого Національним банком;

- відтак, облікова ставка НБУ є орієнтиром для визначення вартості кредитних коштів, а тому оцінюючи встановлені у спірних пунктах договору процентні ставки на предмет їх відповідності вимогам розумності, справедливості та пропорційності, також враховується розмір облікової ставки НБУ, яка діяла під час укладення договору та додаткової угоди № 30;

- зі змісту спірних пунктів договору вбачається, що встановлені у ньому процентні ставки є значно вищими за процентні ставки, що існували на ринку, а також значно завищеними порівняно з обліковою ставкою НБУ, яка діяла під час укладення договору та додаткових угод до нього, зокрема додаткової угоди № 30;

- 25.07.2013 Кредитний комітет ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" прийняв рішення (протокол №153 від 25.07.2013) про надання позивачу траншу кредиту за кредитним договором (разово чи частинами) в розмірі 3 500 000, 00 грн з оплатністю 22% річних; постановлено встановити з 26.07.2013 платність у відповідності із нижченаведеним розподілом: 0,25% при кредитуванні у гривні; 22% при кредитуванні у гривні; 10,25 % при кредитуванні у доларах США. Згідно із цим протоколом інші умови кредитування вирішено залишити без змін;

- у п. 1.2. "Терміни та Скорочення" Технологічної карти по кредитуванню клієнтів корпоративного бізнесу середнього і великого сегменту АТ "Банк "Фінанси та Кредит", затвердженої 18.02.2013 зазначено, що кредитний комітет - це колегіальний орган Банку, що підпорядкований Правлінню Банку, та уповноважений ним приймати рішення щодо можливості та умов проведення активних операцій у межах наданого йому відповідного права (ліміту) на одного позичальника, визначати пріорітетні напрямки кредитних вкладень, забезпечувати оптимізацію кредитних ризиків, а також вирішувати інші питання кредитних взаємовідносин з позичальником та виконувати інші функції;

- технологічна карта визначає порядок взаємодії структурних підрозділів і працівників філій та Головного банку, їх роль, функції, завдання й відповідальність на всіх стадіях процесу здійснення кредитних угод з корпоративними клієнтами Банку і є обов`язковою для виконання всіма працівниками Банку, задіяними в кредитному процесі (п. 1.3. Технологічної карти);

- технологічною картою передбачено, що після підготовки договорів здійснюється їх візування. У процесі візування кредитної документації кредитна адміністрація філії або Головного банку: забезпечує відповідність тексту договору встановленим Банком вимогам до договорів і відповідність проекту договору типовій формі; забезпечує відповідність умов кредитного договору, ухваленим рішенням Кредитного комітету, умовам, зафіксованим у кредитній документації;

- з наданих відповідачем документів вбачається, що можливість та умови проведення кредитних операцій, інші питання кредитних взаємовідносин із позичальниками, в тому числі зміна умов кредитного договору (в т. ч. строк, процентна ставка, штрафні санкції та будь-які інші зміни умов надання кредитних коштів) приймаються колегіальними органами Банку, зокрема Кредитним комітетом (для корпоративних клієнтів Банку). Відповідно умови кредитного договору, зміни до кредитного договору мають відповідати ухваленим рішенням колегіального органу Банку;

- проте в наданому відповідачем протоколі №153 від 25.07.2013 засідання Кредитного комітету АТ "Банк "Фінанси та Кредит", на якому було прийнято рішення про видачу траншу кредиту та погоджено встановлення процентних ставок за користування кредитом у розмірі 10,25% і 22% річних у гривні та 10,25% за кредитом у доларах США, і на підставі якого було підписано додаткову угоду №30 від 26.07.2013, а відповідно і оспорювані пункти кредитного договору, немає умови про встановлення процентної ставки за користування кредитними коштами у гривні на рівні 44% річних та 20,50% річних за кредитом у доларах США, у випадку порушення позивачем зобов`язань за кредитом;

- із п. 1 додаткової угоди №30 від 26.07.2013 до кредитного договору вбачається, що Кредитний договір викладений в новій редакції. Проте згідно з протоколом №153 від 25.07.2013 Кредитним комітетом відповідача було прийнято рішення про надання позивачу траншу кредиту в розмірі 3 500 000, 00 грн, та встановлено процентні ставки: 10,25% річних та 22% річних, а інші умови кредитування постановлено залишити без змін.

- оскільки доказів того, що колегіальним органом Банку було прийнято рішення про встановлення процентної ставки у розмірі 44% річних у гривні та 20,50% річних у доларах США, у разі порушенням умов Кредитного договору, або будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б обґрунтовували встановлення процентної ставки у розмірі 44% річних у гривні та 20,50% річних у доларах США, відповідачем не надано, отже, таке рішення про встановлення підвищених ставок для кредиторів колегіальним органом банку не приймалось;

- згідно з інформацією Національного банку України "Основні показники, що характеризують стан грошово-кредитного ринку" середньомісячна відсоткова ставка за кредит в національній валюті у січні 2013 складала 17,55 % річних, у липні 2017 року складала 15,32 % річних, у серпні 2013 року складала 15,72 %; середньомісячна відсоткова ставка за кредит в іноземній валюті у січні 2013 складала 9,30 % річних, у липні 2017 року складала 9,90 % річних, у серпні 2013 року складала 9,34 %.

З врахуванням викладеного, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що встановлення процентної ставки за користування кредитними коштами у розмірі 44% річних у гривні для відповідача є несправедливим, таким, що порушує принцип добросовісності, пропорційності та розумності, а також таким, що призводить до істотного дисбалансу сторін Кредитного договору та порушують справедливу рівновагу між інтересами сторін цього Кредитного договору, що є підставою для визнання п. b) и c) п. 3.1. договору, п. 3.7. договору (в редакції додаткової угоди №30 від 26.07.2013) недійсними.

Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що статтею 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банкам забороняється укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди. Банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції. З огляду на викладене, господарські суди дійшли висновку, що умови п. 8.3. кредитного договору про те, що позичальник без письмової згоди банку зобов`язаний не відкривати в установах інших банків поточні рахунки (у національній та іноземній валюті), не отримувати нових позик і кредитів, не виступати гарантом або поручителем по в`язаннях третіх осіб до моменту повернення кредиту та виконання інших зобов`язань за цим договором, а також зобов`язання забезпечити зарахування виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позичальника виключно на поточні рахунки в національній та іноземній валюті, відкриті в банку, порушує законні права та інтереси позичальника на здійснення своєї господарської діяльності згідно із загальними принципами господарювання в Україні, що також є підставою для визнання п.8.3. кредитного договору недійсним відповідно до вимог статті 215 Цивільного кодексу України.

Разом з тим відповідачем було заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача, з врахуванням якої суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки додаткову угоду №30 до договору про мультивалютну кредитну лінію №25-04/04 від 29.04.2004 укладено 26.07.2013, то позовна давність для позовних вимог у даній справі складає три роки до 26.07.2016 (включно), у зв`язку з чим позовна давність до вимог про визнання недійсними абзаців б), с) пункту 3.1., п.3.7. та пункту 8.3. договору про мультивалютну кредитну лінію №25-04/04 від 29.04.2004 сплила.

При цьому господарськими судами встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску позивачем позовної давності, що давало б суду право захистити порушене право/інтерес попри пропуск позивачем позовної давності. Так, позивач стверджував, що до введення адміністрації у відповідача позивач обслуговував кредит та відповідно сплачував проценти за користування грошовими коштами за ставками у звичайному, не підвищеному розмірі, відповідач почав застосовувати підвищену процентну ставку по двом траншам кредиту починаючи з 28.11.2015, по іншим двом - з 28.11.2016. У зв`язку з цим у позивача з`явилися підстави для звернення з позовом до суду після застосування банком підвищеної процентної ставки, а тому позивач вважає, що позовна давність ним не пропущена.

Проте місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вважав зазначені твердження позивача необґрунтованими, оскільки позовна давність обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Оскільки позивач вважав, що його права порушені несправедливим збільшенням процентної ставки за кредитом, що відображено сторонами в пункті 3.1. (абз. б), с), п.3.7. та пункті 8.3. договору, в редакції додаткової угоди №30 від 26.07.2013, яка підписана уповноваженими представниками позивача, то йому стало відомо про можливість застосування підвищених процентних ставок в момент укладення додаткової угоди №30 від 26.07.2013, при цьому момент фактичного застосування банком підвищених ставок не впливає на визначення моменту, з якого позивачу стало відомо про укладення спірних пунктів договору, а відтак не визначає початок перебігу позовної давності.

2.8. Судом апеляційної інстанції також надано правову оцінку поясненням позивача щодо обставин, які унеможливили своєчасне подання зазначеної заяви до позову.

Так, 17.09.2015 на підставі постанови Правління Національного банку України за №612 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року за № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит", згідно з яким з 18 вересня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Банк "Фінанси та Кредит". Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" призначено Чернявську Олену Степанівну.

Постановою НБУ №898 від 17.12.2015 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедура ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Так, ПАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" зазначало, що після запровадження тимчасової адміністрації відповідача на рахунках позивача були заблоковані кошти, внаслідок чого, господарська діяльність позивача була практично зупинена. В зв`язку з чим позивач був позбавлений реальної можливості подати позов до суду.

При цьому ПАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" стверджувало, що до введення адміністрації у відповідача позивач обслуговував кредит та відповідно сплачував проценти за користування грошовими коштами за ставками у звичайному, не підвищеному розмірі, відповідач почав застосовувати підвищену процентну ставку по двом траншам кредиту починаючи з 28.11.2015, по іншим двом - з 28.11.2016. В зв`язку з цим у позивача з`явилися підстави для звернення з позовом до суду після застосування банком підвищеної процентної ставки, а тому позивач вважає, що позовна давність ним не пропущена.

Крім того, позивач зазначав, що 09.08.2016 Генеральною прокуратурою України у позивача був проведений обшук, в ході якого були вилучені всі документи, що стосуються взаємовідносин з відповідачем, в тому числі кредитний договір.

Разом з тим, дослідивши обставини, на які посилався позивач, як на підставу пропуску позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про їх необґрунтованість, з огляду на те, що для юридичної особи (суб`єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 5013/492/12 та від 02.09.2014 у справі № 915/1437/13.

З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна давність обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, в даному випадку 26.07.2013 (дата підписання додаткової угоди №30), а обставини на які посилалося ПАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" (запровадження тимчасової адміністрації відповідача та вилучення документів Генеральною прокуратурою України) не впливають на можливість своєчасного подання позову до суду.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019, ПАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги:

- суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність поважних причин пропуску позовної давності. Так, судами не враховано, що до введення тимчасової адміністрації у АТ "Банк "Фінанси та Кредит" позивач обслуговував кредит та відповідно сплачував проценти за користування грошовими коштами за ставками у звичайному, не підвищеному розмірі, відповідач почав застосовувати підвищену процентну ставку по двом траншам кредиту починаючи з 28.11.2015, по іншим двом - з 28.11.2016. В зв`язку з цим у позивача з`явилися підстави для звернення з позовом до суду після застосування банком підвищеної процентної ставки, а тому позивач вважає, що позовна давність ним не пропущена. Після запровадження тимчасової адміністрації відповідача на рахунках позивача були заблоковані кошти, внаслідок чого, господарська діяльність позивача була практично зупинена;

- господарськими судами неправильно застосовано частину 5 статті 267 Цивільного кодексу України;

- судами попередніх інстанцій не застосовано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.10.2018 у справі № 904/5978/14, згідно з якою встановивши наявність порушеного права, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення до суду та забезпечити поновлення порушеного права. а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав;

- закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Так, у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 914/3341/16 зазначено, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 за заявою №23890/02 у справі "Фінікарідов проти Кіпру"). У постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 922/3359/16 зазначено, що будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався суд

4.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги ПАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" зводяться до того, що судами попередніх інстанцій було неправомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог товариства у зв`язку з пропуском позовної давності.

4.2. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

4.3. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судами попередніх інстанцій встановлено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними п. b) и c) п. 3.1. договору, п. 3.7. договору (в редакції додаткової угоди №30 від 26.07.2013), пункту 8.3. договору недійсними.

Разом з тим відповідачем було заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача.

4.4. Вирішуючи питання про застосування наслідків спливу позовної давності, суду спершу належить встановити початок її перебігу.

Загальне правило про початок перебігу позовної давності міститься у частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України, згідно з якою встановлюється три можливі варіанти:

-коли особа довідалася про порушення свого права;

-коли особа могла довідатися про порушення свого права;

-коли особа довідалася про порушника свого права.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-75цс15.

Окрім того, судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що для юридичної особи (суб`єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 5013/492/12 та від 02.09.2014 у справі № 915/1437/13.

4.5. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовна давність почала перебігати в даному випадку з 26.07.2013 (дата підписання додаткової угоди №30) та спливла 26.07.2016. При цьому господарськими судами встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом 05.05.2017.

4.6. Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

З урахуванням наведеного, надавши оцінку обставинам, на які посилається позивач, як на підставу пропуску строку позовної давності, а саме: запровадження тимчасової адміністрації відповідача та вилучення документів Генеральною прокуратурою України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про їх необґрунтованість, оскільки такі не впливають на можливість своєчасного подання позову до суду.

4.6. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо не правильного застосування частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України.

Інші доводи касаційної скарги колегією суддів відхиляються, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо доводів касаційної скарги про необхідність врахування правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 25.05.2018 у справі № 914/3341/16 та від 15.05.2018 у справі № 922/3359/16, колегія суддів зазначає, що питання поважності причин пропуску позовної давності вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням відповідних обставин справи, які були повно і всебічно з`ясовані судами попередніх інстанцій.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, а також в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

6. Судові витрати

6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 325 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/7394/17 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

І. Ткач