Верховний
Суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 926/2343/16
Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:
Головуючого - Міщенка І.С.
Суддів: Берднік І.С., Сухового В.Г.
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
відповідач - публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз"
розглянувши заяву публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України у складі Корнілової Ж.О. - головуючого, Карабаня В.Я., Ковтонюк Л.В. від 20 червня 2017 року, постанови Львівського апеляційного господарського суду у складі Данко Л.С. - головуючого, Галушко Н.А., Орищина Г.В. від 01 березня 2017 року та рішення Господарського суду Чернівецької області у складі Дутка В.В. - головуючого, Ковальчук Т.І., Скрипничук І.В. від 03 лютого 2017 року
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до місцевого господарського суду з позовом, в якому просило стягнути з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" 139 568 597, 41 грн. основного боргу, 22 191 959, 18 грн. пені, 1 709 985, 78 грн. - 3% річних, 5 870 656, 08 грн. інфляційних втрат, мотивуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором від 04 січня 2013 року № 13-248-ВТВ, яке полягало у неповній та несвоєчасній оплаті за поставлений природний газ.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 23 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
За наслідками перегляду справи в апеляційному та касаційному порядку, постановами Львівського апеляційного господарського суду від 01 березня 2017 року та Вищого господарського суду України від 20 червня 2017 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
В основу судових рішень, переглянути які просить заявник, покладено висновки про те, що можливість відповідача розрахуватися за природний газ для потреб виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат (ВТВ) природного газу на пряму залежить від затвердженого граничного допустимого розміру ВТВ.
Водночас, протягом 2014-2015 років при формуванні та затвердженні гранично-допустимого розміру ВТВ та тарифу на розподіл природного газу Міністерством енергетики та вугільної промисловості та Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг не було враховано обсяги витрат газу на покриття ВТВ, про що Торгово-промисловою палатою України 29 березня 2016 року видано сертифікат № 6076, яким описані вище обставини визнано форс-мажорними.
Оскільки такі обставини тривали і на час вирішення спору суди дійшли висновку про те, що у такому випадку до правовідносин, що склалися між сторонами мають застосовуватися положення статті 617 Цивільного кодексу України та пункту 8.2 договору № 13-248-ВТВ.
Вважаючи, що при прийнятті Вищим господарським судом України у даній справі постанови від 20 червня 2017 року неоднаково, в порівнянні з іншою постановою того ж касаційного суду від 03 липня 2017 року у справі № 911/1173/16, застосовано норми матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також, що така постанова не відповідає викладеному в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 913/869/14 (№ 3-1462гс16) висновку щодо застосування норм матеріального права публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на підставі пунктів 1, 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року) звернулось до Верховного Суду України із заявою у якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати й прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду України від 31 жовтня 2017 року справу № 926/2343/16 допущено до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження за заявою публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про перегляд судових рішень у даній справі.
Вказану заяву разом зі справою, на підставі підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
За приписами підпункту 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
22 січня 2018 року Касаційний господарський суд ухвалив здійснити розгляд справи № 926/2343/16 за заявою публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 20 червня 2017 року, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 01 березня 2017 року та рішення Господарського суду Чернівецької області від 23 грудня 2016 року без повідомлення та виклику учасників справи.
Розглянувши вказану заяву та додані матеріали, обговоривши її доводи, дослідивши оскаржувану постанову касаційного суду з підстав, що заявлені, Суд вважає, що заяву публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" слід задовольнити з огляду на таке.
Під час розгляду справи судами встановлено, що 04 січня 2013 року сторони у даній справі уклали договір купівлі-продажу природного газу №13-248-ВТВ (далі - Договір).
За умовами Договору із врахуванням змін, внесених додатковою угодою № 11, позивач (продавець) зобов'язався передати у власність відповідачу у 2013-2015 роках природний газ, а відповідач (покупець) зобов'язаний прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору. Газ, що передавався за Договором, використовується відповідачем виключно для виробничо-технічних витрат та нормативних втрат покупця.
Сторони не заперечують, що позивачем свої зобов'язання виконані в повному обсязі, а саме поставлено із січня 2013 року по грудень 2015 року природний газу в об'ємі 39 852,305 тис.куб.м. на загальну суму 382 480 634, 46 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.
Згідно пунктом 5.1. Договору, ціна (граничний рівень цін) на газ установлюються Національною комісією регулювання енергетики України (НКРЕ).
Відповідно до пункту 6.1. Договору (із змінами внесеними Додатковою угодою № 11) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням пункту 6.2. Договору. У будь-якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється покупцем не пізніше 20-го числа місяця наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині поставки газу.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 1 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (пункт 11 в редакції Додаткової угоди № 11).
Оскільки відповідач вартість послуг з постачання природного газу оплатив лише частково, то позивач і звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за отриманий природний газ за Договором, з урахуванням наслідків, що передбачені за порушення такої оплати.
Відповідач же проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідно до пункту 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат (ВТВ) та нормованих втрат. Можливість відповідача розрахуватись за природний газ для потреб ВТВ перед позивачем прямо залежить від затвердженого граничного допустимого розміру ВТВ, а також від наявності та суми передбаченої в тарифі на розподіл природного газу відповідної складової.
Так протягом 2014-2015 років при формуванні та затвердженні гранично допустимого розміру ВТВ та тарифу на розподіл природного газу Міненерго та НКРЕКП було не враховано обсяги витрат газу на покриття ВТВ в розмірі 23 452 000 куб.м. на загальну суму 157 875 083, 00 грн. без ПДВ.
Відповідач зазначав, що виконання зобов'язань стало неможливим саме внаслідок бездіяльності третіх осіб - органів державної влади (Міненерго та НКРЕКП), що полягають у невиконанні норм статті 30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статті 9 Закону України "Про природні монополії", норм Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, а також Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджених наказом Мінпаливенерго від 30 травня 2003 року № 264.
Відповідача вказує, що саме дії третіх осіб призвели до часткової неможливості оплати відповідачем того обсягу природного газу, який не було враховано при встановленні тарифів на розподіл природного газу.
Тобто, за умови дотримання з боку Міненерго та НКРЕКП вимог зазначених законодавчих та підзаконних нормативних актів, тариф на розподіл природного газу для відповідача повинен був врахувати більший обсяг природного газу для потреб ВТВ, який би повністю охоплював величину природного газу придбаного за Договором і дозволив би уникнути настання обставин непереборної сили.
На підтвердження настання форс-мажорних обставин, що полягають у дії/бездіяльності третіх осіб, які призвели до унеможливлення виконання відповідачем зобов'язання, визначеного пунктом 6.1 Договору по оплаті придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, а саме в розмірі 23 452 000 куб.м. на загальну суму 189 450 099, 60 грн., які настали з 1 травня 2014 року та тривають досі, відповідачем подано до матеріалів справи виданий Торгово-промисловою палатою сертифікат № 6076 від 29 березня 2016 року.
Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України погодився з їхніми висновками про те, що обставини, які наведені у сертифікаті Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 29 березня 2016 року № 6076, є форс-мажорними і в розумінні статті 617 Цивільного кодексу України, та відповідно є і відкладальною обставиною в розумінні пункту 8.2 договору, а тому звернення позивача до суду з даним позовом було передчасним.
Водночас у долученій до заяви копії постанови Вищого господарського суду України від 03 липня 2017 року у справі № 911/1173/16, правовідносини у якій є подібними тим, що склалися у даній справі, касаційний суд вказав, що обставини, які наведені у сертифікаті Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), що видавався палатою іншому суб'єкту господарювання з тих же підстав, не є форс-мажорними обставинами в розумінні статті 617 ЦК України, та відповідно не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов'язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання.
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходить з такого.
Частиною першою статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
При цьому у пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
У частині другій статті 218 Господарського кодексу України також міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Таким чином, непереборна сила (форс-мажорні обставини) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності, однак встановлені Торгово-промисловою палатою у Сертифікаті від 29 березня 2016 року № 6076 обставини, а саме, дії/бездіяльність третіх осіб, які призвели до унеможливлення виконання відповідачем своїх зобов'язань, визначених пунктом 6.1 Договору по оплаті придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, не мають ознак надзвичайності і невідворотності.
Такі обставини не відповідають розумінню непереборної сили, визначеної в статті 617 Цивільного кодексу України, оскільки протягом дії Договору відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, у тому числі й шляхом укладання додаткових угод щодо ціни на природний газ і при цьому був обізнаний щодо встановлених тарифів.
Таким чином, зазначені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті від 29 березня 2016 року № 6076 обставини не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов'язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання.
Отже, у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині застосування положень статті 617 Цивільного кодексу України, допустив неоднакове й неправильне застосування норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яким позивачу повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог, а тому судові рішення не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32- 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року), визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.
Водночас відповідно до статті 11123 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року) Верховний Суд розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясовувати правильність здійснення розрахунків грошових та інших майнових вимог, періодів, за які заявлено стягнення, що має істотне значення і при перевірці правильності нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних, перешкоджає ухваленню нового рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.
Враховуючи викладене та беручі до уваги межі оскарження, наведені у заяві у справі, що розглядається, судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини 2 статті 11125 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року).
Суд не бере до уваги постанову Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 3-1462гс16, в якій суд надавав висновок щодо застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України до відносин, що існували під час дії форс-мажорних обставин, оскільки під час перегляду судових рішень у даній справі наявність форс-мажорних обставин спростовано.
Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), статтями 11123 - 11128 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року), Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Заяву публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 20 червня 2017 року, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 01 березня 2017 року та рішення Господарського суду Чернівецької області від 03 лютого 2017 року у справі № 926/2343/16 - задовольнити частково.
2. Постанову Вищого господарського суду України від 20 червня 2017 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01 березня 2017 року та рішення Господарського суду Чернівецької області від 03 лютого 2017 року у справі № 926/2343/16 - скасувати.
3. Справу передати на розгляд Господарському суду Чернівецької області.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Суховий В.Г.