Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.10.2018 року у справі №910/3777/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/3777/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Дроботової Т.Б., Чумака Ю.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 (у складі колегії суддів: Смірнова Л.Г. (головуючий), Дідиченко М.А., Кропивна Л.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 (суддя Князьков В.В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні вантажівки"

до Міністерства оборони України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України,

про стягнення 290 066,65 грн,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасні вантажівки" (далі - ТОВ "Сучасні вантажівки") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 290 066,65 грн, з яких 281 259,00 грн - сума забезпечення виконання позивачем умов державного контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням №403/1/17/62 від 13.10.2017, 6 750,00 грн - інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 2 057,43 грн, нарахованих на суму неповернутого забезпечення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач виконав усі умови державного контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням №403/1/17/62 від 13.10.2017, однак відповідач безпідставно ухиляється від повернення позивачу суми грошового забезпечення, сплаченого позивачем в забезпечення виконання ним як постачальником умов вказаного контракту.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ТОВ "Сучасні вантажівки" суму забезпечення виконання контракту в розмірі 281 259,00 грн, 3% річних в сумі 1 017,16 грн, інфляційні втрати в сумі 5 653,02 грн.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що відповідачем не доведено наявності у нього підстав для неповернення позивачу сплаченої ним суми забезпечення виконання контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням №403/1/17/62 від 13.10.2017 в розмірі 281 259,00 грн. Водночас здійснивши перевірку нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на вказану суму, місцевий суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних за період з 13.02.2018 по 28.03.2018 в сумі 1 017,16 грн та інфляційних втрат в сумі 5 653,02 грн за період з лютого по березень 2018 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2018 виправлено описку в резолютивній частині рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018, допущену при зазначенні адреси місцезнаходження та ідентифікаційного коду позивача.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 05.10.2018 Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що суди безпідставно не врахували, що підставою для неповернення відповідачем позивачу сплаченої ним суми забезпечення виконання контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням №403/1/17/62 від 13.10.2017 є прострочення позивачем поставки відповідачу продукції; нарахування 3% річних суперечить вимогам п. 7.2 вказаного контракту. При вирішенні спору суди попередніх інстанцій не врахували, що сума забезпечення була перерахована Міністерством оборони України до державного бюджету.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 13.10.2017 між Міністерством оборони України (замовник) та ТОВ "Сучасні вантажівки" (виконавець) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням №403/1/17/62 (далі - контракт), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язався поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію "Мототранспортні засоби для перевезення 10 і більше осіб (34120000-4) (автобус для перевезення особового складу МАЗ, Еталон, БАЗ або еквівалент)", а саме автобус МАЗ 231062, що поставляється за річним планом закупівель Міністерства оборони України на 2017, а замовник - прийняти через вантажоодержувача - військову часнику А0598, що дислокується за адресою: 03100, Хмельницька обл., м. Старокостянтинів, вул. Попова, 9, та оплатити таку продукцію.

Згідно з п. 2.1 контракту вартість продукції з урахуванням податку на додану вартість складає 9 375 300,00 грн.

Відповідно до п. 3.10 контракту датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки продукції є дата підписання вантажоодержувачем акта за формою №4. Датою виконання умов контракту є дата підписання сторонами акта приймання-передачі продукції.

У п. 4.1 контракту сторони дійшли згоди про те, що виконавець зобов'язаний поставити продукцію згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного специфікацією поставки, та надати замовнику документи згідно з п. 2.7 контракту.

У п. 11.4 контракту сторони засвідчили, що позивач вніс забезпечення виконання контракту у сумі 281 259,00 грн згідно з платіжними дорученнями від 09.10.2017 №000189730 та від 11.10.2017 №000189851.

За змістом п. 11.6 контракту забезпечення виконання контракту повертається після виконання виконавцем усіх умов контракту у повному обсязі, а також у разі визначення судом результатів процедури закупівлі або контракту недійсними у випадках, передбачених частинами 1, 2 статті 26 Закону України "Про публічні закупівлі", але не пізніше ніж протягом трьох банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Відповідно до п. 11.7 контракту забезпечення виконання контракту про закупівлю не повертається у разі, якщо виконавець не виконав усіх умов контракту.

У п. 7.2 контракту сторони дійшли згоди, зокрема, про те, що за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості (з ПДВ) непоставленої (недопоставленої) продукції, за кожен день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки.

У справі встановлено, що згідно з специфікацією поставки продукції (додаток №1 до Контракту) сторони погодили, що продукцію "Мототранспортні засоби для перевезення 10 і більше осіб (34120000-4) (автобус для перевезення особового складу МАЗ, Еталон, БАЗ або еквівалент)", а саме автобусів МАЗ 231062 в кількості 2 (двох) одиниць, загальною вартістю 9 375 300,00 грн (з ПДВ), буде поставлено у термін до 30.11.2017.

Тобто сторони визначили, що граничний термін поставки становить 30.11.2017.

Суди встановили, що на виконання умов контракту позивачем поставлено відповідачу продукцію, а саме:

автобус МАЗ 231062, номер шасі Y3M231062H0000168, що підтверджується видатковою накладною №4447-00202 від 29.11.2017, актом прийому-передачі від 29.11.2017, актом приймання-передачі військового майна №237 від 30.11.2017, актом №1 приймання-передачі продукції за державним контрактом;

автобус МАЗ 231062, номер шасі Y3M231062H0000170, що підтверджується видатковою накладною №4447-00266 від 26.12.2017 та актом прийому-передачі від 26.12.2017.

Вказані видаткові накладні та акти приймання-передачі підписані обома сторонами без зауважень та заперечень щодо якості та комплектності товару. Також матеріали справи містять копії довіреностей, що підтверджують повноваження уповноважених осіб відповідача на отримання товару, поставленого позивачем.

В подальшому Міністерством оборони України було виставлено ТОВ "Сучасні вантажівки" претензію вих. №403/2/1/780 від 02.02.2018 про сплату пені за прострочення поставки 1 одиниці продукції на 25 днів (з 01.12.2017 по 25.12.2017) в сумі 117 191,25 грн.

Згідно з платіжним дорученням №000196517 від 06.02.2018 позивачем було добровільно задоволено отриману претензію про сплату штрафних санкцій та перераховано на користь Міністерства оборони України грошові кошти в сумі 117 191,25 грн.

07.02.2018 позивач звернувся до відповідача з листом вих. №49СВ-02 від 06.02.2018 щодо повернення суми забезпечення виконання контракту в розмірі 281 259,00 грн у зв'язку з виконанням постачальником усіх умов контракту, який залишено відповідачем без відповіді.

Предметом даного позову є вимога позивача стягнути з відповідача 281 259,00 грн - суми забезпечення виконання контракту, а також нарахованих на вказану суму інфляційних втрат та 3 % річних.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.

Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору, а також у разі визнання судом результатів процедури закупівлі або договору про закупівлю недійсними та у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону, а також згідно з умовами, зазначеними в договорі, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Надавши оцінку змісту укладеного між сторонами контракту, суди встановили, що умови п. 11.6 контракту передбачають, що забезпечення виконання контракту повертається не пізніше ніж протягом трьох банківських днів після виконання виконавцем усіх умов контракту у повному обсязі, а умова, яка викладена у п. 11.7 контракту, передбачає як підставу для неповернення забезпечення виконання контракту саме невиконання позивачем умов контракту, а не неналежне його виконання.

Таким чином, встановивши, що на момент розгляду справи позивачем було виконано усі умови контракту, зокрема, поставлено продукцію та сплачено пеню за порушення строку поставки однієї одиниці товару, а за умовами контракту грошове забезпечення не повертається саме у випадку невиконання (а не неналежного виконання) умов контракту, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання відповідача на прострочення поставки позивачем 1 одиниці продукції як на підставу утримання сплаченого позивачем забезпечення та дійшли правомірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 281 259,00 грн забезпечення виконання позивачем контракту.

Доводи касаційної скарги про те, що сума забезпечення була перерахована Міністерством оборони України до державного бюджету, відхиляються судом касаційної інстанції як такі, що зводяться до переоцінки доказів у справі, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів на підтвердження таких обставин відповідачем не було надано ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій, не послався на такі докази відповідач і в касаційній скарзі.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши, що з урахуванням умов п. 11.6 контракту період прострочення відповідачем виконання зобов'язання з повернення позивачу суми забезпечення виконання контракту становить з 13.02.2018 по 28.03.2018, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 5 653,02 грн.

Водночас суди дійшли передчасного висновку щодо стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 1 017,16 грн, нарахованих за прострочення відповідачем виконання зобов'язання з повернення позивачу суми забезпечення виконання контракту за період з 13.02.2018 по 28.03.2018, враховуючи наступне.

Так, ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлює право кредитора вимагати від боржника сплати трьох процентів річних від простроченої суми боргу, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, вирішуючи спір у вказаній частині суди не надали оцінки змісту державного контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням №403/1/17/62 від 13.10.2017, зокрема п. 7.2, на предмет погодження у ньому сторонами іншого розміру процентів, ніж визначений у ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Водночас згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи зазначене, рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині позовних вимог про стягнення 3% річних, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанова Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 у справі № 910/3777/18 скасувати в частині позовних вимог про стягнення 3% річних, а справу у вказаній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 у справі №910/3777/18 залишити без змін.

4. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 у справі № 910/3777/18.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді Т.Б. Дроботова

Ю.Я. Чумак