ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/20370/17

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис",

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк"

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 15.07.2019

у складі колегії судів: Коробенко Г.П. (головуючий), Тищенко А.І., Кравчук Г.А.

та рішення Господарського суду міста Києва

від 11.03.2019

у складі судді Мудрого С.М.

у справі № 910/20370/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"

до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

про стягнення 830 068, 47 грн.

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

1. 14.11.2017 поштовим відправленням Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - ТОВ "Приватофис", позивач) звернулося до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк", відповідач) з позовом про стягнення з відповідача-орендаря 830 068, 47 грн. неустойки в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення повернення об`єкта оренди позивачу-орендодавцю.

1.1. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем обов`язку щодо повернення об`єкта оренди за договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011 після розірвання договору оренди відповідно до укладеної сторонами спору додаткової угоди від 30.11.2015 до договору оренди та перебуванням об`єкта оренди у володінні та користуванні відповідача після розірвання договору; зазначені обставини стали підставою для нарахування позивачем-орендодавцем 830 068, 47 грн. неустойки як подвійної орендної плати за час невиконання відповідачем-орендарем зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди в період з 11.01.2016 (сплив строку у десять днів щодо добровільного повернення майна відповідно до пункту 7.1. договору) по 14.11.2017 (дата звернення з позовом); як підставу позову визначено приписи статей 526, 530, частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій при первісному розгляді справи

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у позові відмовлено.

2.1. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем долучено до матеріалів справи акт приймання-передачі від 31.12.2015 до договору, в якому зазначено, що орендодавець повернув, а орендар прийняв із користування обладнання згідно з укладеним між сторонами спору договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011; обладнання повернуто в повному обсязі в належному стані, придатне для використання за призначенням; зазначений акт підписано та скріплено печатками як позивача (орендодавця), так і відповідача (орендаря); доказів визнання цього акта недійсним, висловлень до нього будь-яких зауважень позивачем суду не надано.

2.2. Місцевим судом надано оцінку листуванню сторін та зазначено, що з моменту підписання акта приймання-передачі від 31.12.2015 та до моменту звернення з вимогою за вих. №28/09-1 від 28.09.2017 позивач не висловлював жодних претензій щодо повернення майна саме за договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011.

2.3. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем-орендодавцем не надано доказів на підтвердження факту неповернення майна відповідачем-орендарем за договором оренди №7, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної орендної плати в порядку частини 2 статті 785 ЦК України, що застосовується у разі прострочення орендаря щодо повернення майна орендодавцю.

3. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог, здійснено розподіл судових витрат у справі.

3.1. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що акт приймання-передачі від 31.12.2015 є неналежним доказом, так як, по-перше, у зазначеному акті вказано, що орендодавець повернув, а орендар прийняв обладнання, хоча таке формулювання суперечить умовам договору, а по-друге, у зазначеному акті відсутнє найменування, вартість, характеристики, кількість та склад майна, яке повертається, що не може свідчити про повернення орендованого обладнання в повному обсязі; також, апеляційний суд зазначив, що згідно з умовами договору повернення майна здійснюється за актом разом з технічною документацією, в той час як матеріали справи не містять доказів передання відповідачем позивачу технічної документації.

3.2. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача 830 068, 47 грн. неустойки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем прострочено повернення орендованого майна, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів повернення відповідачем спірного майна з оренди відповідно до вимог законодавства України та умов договору оренди обладнання №7 від 02.03.2011.

4. Постановою Верховного Суду від 05.12.2018 за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі №910/20370/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.1. Скасовуючи прийняті по суті спору судові рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що місцевий та апеляційний суди надали оцінку лише акту приймання-передачі обладнання 31.12.2015, однак інші документи, наявні в матеріалах справи, залишилися без належної правової оцінки; касаційний суд зауважив, що для правильного вирішення спору у даній справі необхідно встановити дійсні обставини, що склалися між сторонами спору, на підставі оцінки наявних у справі доказів із врахуванням положень пункту 7.5. договору оренди №7 від 02.03.2011, в якому сторони погодили, що сплаті підлягає саме орендна плата по день фактичного користування майном; у випадку встановлення обставин неповернення обладнання з орендного користування, судам належало з`ясувати наявність правових підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України.

4.2. Верховний Суд зауважив, що оцінюючи акт приймання-передачі обладнання, підписаний сторонами спору, апеляційний суд не врахував приписи статті 213 ЦК України, згідно яких при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів; якщо буквальне значення слів і понять, та загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

4.3. Касаційний суд зазначив, що суд першої інстанції не врахував специфічних характеристик обладнання, що орендувалось відповідачем, не надав оцінки умовам пункту 6.2 договору оренди обладнання №7 від 02.03.2011, згідно з яким монтажні та пусконалагоджувальні роботи повинні були виконуватися ТОВ "Техно Компас", та не з`ясував обставин чи дійсно внаслідок підписання 31.12.2015 акта приймання-передачі відповідач-орендар перестав фактично користуватись орендованим ним обладнанням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, прийнятого при новому розгляді справи

5. 11.03.2019 рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/20370/17 позов задоволено повністю; стягнено з відповідача на користь позивача 830 068, 47 грн. неустойки, 12 452 грн. судового збору за подання позову та 18 676, 55 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5.1. Розглядаючи позовні вимоги, місцевий суд встановив обставини укладення 02.03.2011 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, договору оренди обладнання №7 (далі - договір оренди), за умовами якого позивач зобов`язався передати відповідачу, а відповідач зобов`язався прийняти в строкове платне користування обладнання згідно з додатком №1, що є невід`ємною частиною цього договору, майно вартістю 4 789 631, 74 грн. з урахуванням індексації, та зобов`язався сплачувати позивачеві орендну плату; обладнання передається орендарю для використання у якості носіїв інформації у банківській діяльності (пункти 1.1, 1.2.1, 1.2.3, 2.1 договору оренди).

5.2. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пункту 4.2 договору оренди, орендна плата підлягає сплаті до 25 числа поточного місяця із урахуванням її індексації та складає 39 913, 60 грн., податок на додану вартість 7 982, 72 грн., всього за договором 47 896, 32 грн. за перший місяць оренди (розмір орендної плати за окремо визначений комплект зазначений в додатку №1, що є невід`ємною частиною цього договору); розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці).

5.3. Місцевий суд встановив, що за умовами пунктів 7.4, 7.5 договору оренди сторони погодили, що майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендарю з моменту підписання акта передання-приймання; оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном; сторони спору в пункті 3.2. договору визначили, що строк оренди складає десять календарних років з дати прийняття майна, що орендується, за актом передання-приймання.

5.4. Судом встановлено, що даний договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін; строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений пунктом 9.1 цього договору, та закінчується 02.03.2021 (пункти 9.1, 9.2 договору оренди).

5.5. Місцевий суд встановив, що згідно з пунктом 9.7 договору оренди сторони спору узгодили, що договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або чинному в Україні законодавстві.

5.6. Судом першої інстанції встановлено, що 01.04.2011 на виконання умов договору оренди позивач-орендодавець передав, а відповідач-орендар прийняв обладнання - світлодіодні панелі: 6.144х3.328 у кількості - 2 шт.; 6.144х1.024 у кількості - 1 шт.; 4.096х0.768 у кількості - 12 шт.; 2.925х0.675 у кількості - 18 шт.; всього 33 шт., про що сторони підписали акт приймання-передачі обладнання від 01.04.2011.

5.7. Місцевий суд встановив, що 30.11.2015 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди обладнання №7 від 02.03.2011, згідно з якою сторони змінили положення договору, додавши до пункту 4.2 договору такий абзац: "Орендна плата в період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року складає 15618,70 грн., ПДВ 3123,74 грн., всього з урахуванням ПДВ в місяць орендна плата становить 18742,44 грн.". У пункті 2 додаткової угоди сторони погодили, що у зв`язку з розірванням договору оренди вважати останнім днем оренди 31.12.2015.

З огляду на таке, суд дійшов висновку, що шляхом підписання додаткової угоди 30.11.2015 сторони дійшли згоди припинити своїх договірні зобов`язання щодо оренди.

5.8. Судом встановлено, що пунктом 7.1 договору оренди сторони погодили, що після закінчення строку оренди повернення майна орендодавцеві здійснюється за актом передання-приймання протягом 10 календарних днів разом з технічною документацією (комплектно); обов`язок по складанню акта передання-приймання покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору; орендар/орендодавець зобов`язаний здійснити огляд та перевірку стану майна під час підписання акта передання-приймання; за змістом пункту 7.4 договору оренди вбачається, що майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендарю з моменту підписання акта передання-приймання.

5.9. Місцевий суд встановив, що 29.09.2017 позивач звернувся до відповідача з вимогою №28/09-1 від 28.09.2017, за змістом якої вбачається, що після розірвання договору №7 від 02.03.2011 об`єкти оренди (комплекти світлодіодних панелей) до сьогоднішнього дня не повернуті позивачу-орендодавцю в порядку, передбаченому договором оренди та діючим законодавством України, у зв`язку з чим вимагав у відповідача-орендаря у семиденний строк виконати обов`язок за договором оренди №7 від 02.03.2011, а саме повернути комплекти світлодіодних панелей позивача із технічною документацією (комплектно) в стані та порядку.

5.10. Звертаючись до господарського суду з позовними вимогами, орендодавець зазначив, що після розірвання договірних відносин відповідач орендоване обладнання з користування не повернув, вимоги орендодавця щодо повернення майна залишені без задоволення; натомість, орендар запропонував за символічну плату залишити частину майна у користуванні, частину демонтувати з відділень банку-відповідача силами самого орендодавця, про що сторони згоди не дійшли; акти приймання-передачі з оренди обладнання сторонами не підписані; майно надалі залишається у користуванні відповідача, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення повернення об`єкта оренди орендодавцю з 11.01.2016 (сплив десятиденного строку добровільного повернення майна відповідно до пункту 7.1 договору) по листопад 2017 року (звернення до суду) відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України.

6. Місцевим судом надано оцінку, як доказу у справі, акту приймання-передачі до договору оренди обладнання №7 від 02.03.2011 з урахуванням вказівок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у даній справі щодо застосування приписів статті 213 ЦК України та з`ясовано, що сторонами спору 31.12.2015 підписано акт приймання-передачі обладнання на виконання умов договору оренди №7 від 02.03.2011, з преамбули якого вбачається, що орендодавцем за договором є ТОВ "Приватофис", а орендарем - ПАТ КБ "Приватбанк"; обов`язок з повернення орендованого майна покладено на орендаря, в той час як у поданому до суду відповідачем акті приймання-передачі від 31.12.2015 зазначено, що спірне обладнання після розірвання договору оренди повернув орендодавець, а не орендар.

Суд першої інстанції зауважив, що акт приймання-передачі від 31.12.2015 не відповідає приписам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в частині оформлення, оскільки не містить відомостей про найменування та кількість обладнання, яке повертається з оренди.

Місцевий суд зазначив, що пунктом 7.1 договору оренди обладнання №7 від 02.03.2011 сторони спору погодили обов`язок орендаря повернути майно орендодавцеві за актом передання-приймання протягом десяти календарних днів разом з технічною документацією (комплектно), однак, в матеріалах справи відсутні докази передання відповідачем-орендарем позивачу-орендодавцю технічної документації разом з орендованим обладнанням після розірвання договору оренди.

З огляду на таке, суд дійшов висновку про недоведення відповідачем належними доказами факту повернення позивачу орендованого майна після підписання додаткової угоди 30.11.2015 про припинення орендних правовідносин між сторонами.

7. Суд першої інстанції взяв до уваги, що в листі відповідача за №0-74728 від 22.06.2017 зазначено про те, що у 2010-2011 роках ТОВ "Приватофис" придбало світлодіодні екрани для розміщення на фасадах відділень ПриватБанку в якості вивісок та електронних рекламоносіїв біля відділень банку, які надавались в оренду ПАТ КБ "Приватбанк" згідно з угодами оренди майна, дію яких наприкінці 2015 року припинено, про що оформлено додаткові угоди та акти прийому-передачі екранів; на сьогодні на відділеннях та об`єктах банку розміщені екрани у кількості 249 шт.; також, у листі №20.0.0.0/4-107142 від 08.09.2017 ПАТ КБ "Приватбанк" зазначено, що з моменту підписання актів приймання-передачі обладнання у грудні 2015 року банк несе витрати на сервісне обслуговування екранів, що наразі припинено, у зв`язку з чим відповідач рекомендував якнайшвидше здійснити демонтаж екранів з метою збереження їх в робочому стані для подальшого використання за призначенням на розсуд ТОВ "Приватофис".

Місцевий суд, оцінивши таку переписку, дійшов висновку, що у зазначених листах до позивача-орендодавця відповідач-орендар не заперечує факту користування комплектами світлодіодних панелей позивача та зазначає про необхідність їх демонтажу позивачем.

Водночас, суд зауважив, що пунктом 6.2 договору оренди сторони спору погодили, що орендар (відповідач) зобов`язується укласти з ТОВ "Техно Компас" договір на проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт, тоді як договором не передбачено обов`язку орендодавця (позивача) здійснювати демонтаж орендованого відповідачем обладнання; також, суд зазначив, що за змістом пункту 7.2 вбачається, що майно, яке орендується, повинно бути передано орендодавцю у справному стані з урахуванням нормального фізичного зносу, пов`язаного зі спливом часу та цільовим використанням майна, що орендується.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як орендар, після розірвання договору оренди №7 від 02.03.2011 шляхом укладення 30.11.2015 додаткової угоди до нього та підписання сторонами 31.12.2015 акта приймання-передачі майна, не виконав обов`язку щодо демонтажу спірного обладнання з фасадів приміщень банку та не повернув його позивачу-орендодавцю у встановлений пунктом 7.1 договору оренди строк з урахуванням нормального фізичного зносу обладнання; позивач продовжує користуватися обладнанням після закінчення строку дії договору.

8. Місцевим судом спростовано доводи відповідача про те, що у будь-якому разі, навіть у випадку допущення порушень щодо порядку або повноти передачі майна (про що відсутні відомості в акті передання-приймання від 31.12.2015), орендоване обладнання в момент підписання актів приймання-передачі фактично перейшло у володіння позивача на належних йому на праві власності об`єктах нерухомого майна, надавши перелік договорів оренди приміщень з адресами орендованого майна, а також примірник договору оренди приміщень, який є типовим, з огляду на таке.

Суд зазначив, що з наданих відповідачем документів не вбачається, що саме індивідуально визначене майно - світлодіодні панелі: 6.144х3.328 у кількості - 2 шт.; 6.144х1.024 у кількості - 1 шт.; 4.096х0.768 у кількості - 12 шт.; 2.925х0.675 у кількості - 18 шт.; всього 33 шт., яке передано в оренду відповідачу згідно з договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011 було встановлено на орендованих у позивача приміщеннях та перейшло у володіння позивача, як власника, після повернення нерухомого майна з оренди.

З огляду на встановлене, місцевий суд дійшов висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту повернення позивачу обладнання (світлодіодних панелей у кількості 33 шт.), що були предметом договору оренди обладнання №7 від 02.03.2011, укладеного між сторонами спору та розірваного з 31.12.2015 шляхом укладення додаткової угоди від 30.11.2015.

9. Приймаючи рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача заявленої позивачем суми неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України, суд виходив з того, що сторони спору в пункті 7.5 договору оренди обладнання №7 від 02.03.2011 погодили, що оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном, однак, не передбачили в договорі будь-яких обмежень чи виключень для застосування до орендаря передбаченого частиною 2 статті 785 ЦК України виду відповідальності у вигляді стягнення з відповідача-орендаря подвійної орендної плати за період прострочення у поверненні об`єкта оренди позивачу-орендодавцю після закінчення строку дії орендних правовідносин.

Зважаючи на обставини фактичного користування відповідачем орендованим обладнанням позивача після підписання сторонами акта приймання-передачі майна 31.12.2015 і неповернення відповідачем позивачу орендованого майна у десятиденний строк на виконання вимог пункту 7.1 договору оренди №7 від 02.03.2011, суд першої інстанції дійшов висновку, що в період з 11.01.2016 по 14.11.2017 (дата звернення з позовом) має місце прострочення відповідача щодо повернення позивачу орендованого обладнання, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача суми неустойки в розмірі 830 068, 47 грн., розрахованої на підставі частини 2 статті 785 ЦК України як подвійна орендна плата за спірний період.

Короткий зміст постанови апеляційного суду, прийнятої при новому розгляді справи

10. 15.07.2019 постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/20370/17 апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 залишено без змін.

10.1. Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, погодився із здійсненою судом першої інстанції оцінкою доказів у справі та його висновками щодо задоволення позову про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України з огляду на встановлені обставини невиконання відповідачем договірних зобов`язань в частині повернення позивачеві обладнання за договором оренди.

10.2. Апеляційний суд встановив, що відповідач за змістом апеляційної скарги доводив факт повернення ним орендованого майна позивачу після закінчення строку дії договору оренди обладнання №7 від 02.03.2011 на підставі акта приймання-передачі від 31.12.2015, підписаного сторонами, однак, зі змісту зазначеного акта вбачається, що саме позивач, як орендодавець, повернув, а відповідач, як орендар, прийняв з користування обладнання за договором оренди №7 від 02.03.2011, що суперечить умовам укладеного між сторонами спору договору оренди, з якого вбачається, що обов`язок повернення майна після закінчення строку його оренди покладено саме на відповідача як орендаря. Також, спірний акт приймання-передачі 31.12.2015 не містить відомостей про найменування та кількість обладнання, яке повертається.

10.3. Апеляційний суд зауважив, що пунктом 7.1 договору оренди сторони погодили обов`язок орендаря повернути орендодавцеві майно за актом передання-приймання разом з технічною документацією (комплектно). Разом з тим, докази виконання таких умов договору оренди №7 від 02.03.2011 відповідачем в матеріалах справи відсутні.

Доводи відповідача про те, що питання виконання ним обов`язку щодо передання технічної документації на обладнання разом з орендованим майном не є предметом спору у даній справі, суд апеляційної інстанції відхилив з огляду на те, що заперечення відповідача по суті спору ґрунтуються на твердженні про належне виконання ним своїх договірних зобов`язань в частині повернення об`єкта оренди позивачу, тоді як умовами пункту 7.1 договору оренди передбачено повернення орендарем майна безпосередньо разом з технічною документацією за актом приймання-передачі, а не окремо майно та технічну документацію на нього.

10.4. Апеляційним судом відхилено доводи відповідача про повернення орендованого обладнання позивачу з огляду на зміст наданих до матеріалів справи листів №0-74728 від 22.06.2017 та №20.0.0.0/4-107142 від 08.09.2017, з яких вбачається, що відповідач не заперечував факт користування комплектами світлодіодних панелей та зазначив про необхідність їх демонтажу позивачем, незважаючи на те, що відповідно до пункту 6.2 договору оренди саме на відповідача, як орендаря, покладено обов`язок щодо укладення з ТОВ "Техно Компас" договору на проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт; водночас, обов`язку позивача-орендодавця здійснити демонтаж орендованого обладнання умовами договору оренди не було встановлено.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що з листування сторін спору у 2017 році, що мало місце більш як через півтора року після припинення дії договору оренди №7 від 02.03.2011 за згодою сторін, вбачається, що відповідач продовжує використовувати орендоване обладнання і його не було демонтовано силами відповідача; відповідачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження факту невикористання ним орендованого майна після закінчення дії договору оренди, що спростовує твердження відповідача про те, що ним було фактично повернено спірне обладнання позивачу-орендодавцю за актом приймання-передачі 31.12.2015.

10.5. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем надано до матеріалів справи перелік договорів оренди приміщень з адресами орендованого майна та примірник договору оренди, який є типовим, на підтвердження того, що одночасно з правовідносинами оренди обладнання між сторонами спору існували правовідносини з оренди приміщень, на фасадах яких було розміщене орендоване відповідачем у позивача спірне обладнання (комплекти світлодіодних панелей).

Відповідач доводив, що після підписання акта передання-приймання 31.12.2015, на підставі якого орендоване майно було повернуто позивачу-орендодавцю, спірне обладнання фактично перейшло у володіння позивача на належних йому на праві власності об`єктах нерухомого майна.

Апеляційний суд відхилив зазначені доводи відповідача з посиланням на те, що з наданих суду документів не вбачається, що саме те обладнання, яке було передано в оренду відповідачу за договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011, перейшло у володіння позивача як власника нежитлових приміщень, орендованих відповідачем, після припинення договорів оренди нерухомого майна.

10.6. За встановлених обставин відсутності виключень та будь-яких обмежень у договорі оренди обладнання №7 від 02.03.2011 щодо можливості застосування до відповідача-орендаря відповідальності в порядку частини 2 статті 785 ЦК України у вигляді неустойки в розмірі подвійної орендної плати за час прострочення орендаря у поверненні орендодавцю майна після закінчення строку дії договору оренди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість нарахування позивачем відповідачу неустойки в розмірі 830 068, 47 грн. за період з 11.01.2016 по 14.11.2017.

Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

11. 05.08.2019 поштовим відправленням АТ КБ "Приватбанк" через Північний апеляційний господарський суд звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 у справі №910/20370/17, в якій просило прийняти нове рішення про відмову в позові з наведенням доводів про неправильне застосування судами приписів статей 213, 316, 319, 532, 627, 759, 785 ЦК України та статті 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при вирішенні спору щодо підставності застосування до відповідача відповідальності за порушення зобов`язання з повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди обладнання в порядку частини 2 статті 785 ЦК України.

11.1. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/20370/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С, що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2019.

11.2. Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2019 колегією суддів у складі Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С. відкрито касаційне провадження у справі №910/20370/17 за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" та вирішено здійснити перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

11.3. Ухвалою Верховного Суду від 01.11.2019 колегією суддів у складі Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С. справу №910/20370/17 за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

11.4. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/20370/17 визначено колегію суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2019.

11.5. У зв`язку з відрядженням судді Львова Б.Ю. та перебуванням на лікарняному судді Селіваненка В.П. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/20370/17 визначено колегію суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Пількова К.М., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2019.

11.6. Ухвалою від 15.11.2019 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Пількова К.М., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г. прийняла до розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №910/20370/17 за позовом ТОВ "Приватофис" до ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення 830 068, 47 грн., касаційне провадження в якій відкрите за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2019, та вирішила здійснити перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 у справі №910/20370/17 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

11.7. У зв`язку з виходом суддів Львова Б.Ю. та Селіваненка В.П. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/20370/17 визначено колегію суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2019.

Короткий зміст вимог касаційної скарги відповідача

12. Скаржник доводив, що при укладенні договору оренди сторони спору в пункті 7.4 договору погодили, що факт належного виконання орендарем обов`язку з повернення майна підтверджується підписанням акту передавання-приймання; відтак, підписання 31.12.2015 сторонами спору акта приймання-передачі обладнання свідчить про фактичне виконання відповідачем-орендарем обов`язку з повернення орендованого майна позивачу-орендодавцю та зумовлювало обов`язок позивача-орендодавця прийняти виконання зі сторони відповідача в силу статті 527 ЦК України, а суди порушили правила тлумачення умов договору згідно із статтею 213 ЦК України, визнавши його неналежним доказом.

12.1. Скаржник зазначив, що орендоване відповідачем обладнання (світлодіодні екрани) було розміщено на фасадах належних позивачу на праві власності приміщень, які надавались в оренду відповідачу на договірній основі; отже, позивач є одночасно власником нерухомого майна, на якому було розміщено спірні світлодіодні екрани, та власником орендованого відповідачем обладнання, тому в будь-якому випадку в момент підписання актів приймання-передачі приміщень спірне обладнання фактично перейшло у володіння позивача на належних йому на праві власності об`єктах нерухомого майна, що надавало йому можливість реалізувати щодо орендованого майна правомочності власника незалежно від волі інших осіб в порядку статті 316 ЦК України.

12.2. Скаржник доводив, що на даний час спірне світлодіодне обладнання знаходиться на об`єктах нерухомого майна позивача, тобто у його фактичному володінні, користуванні, розпорядженні, тому є помилковими висновки місцевого й апеляційного судів про те, що відповідач не повернув майно позивачу зі спливом строку дії оренди та є безпідставним застосування до відповідача відповідальності за прострочення повернення орендованого майна в порядку частини 2 статті 785 ЦК України.

12.3. Скаржник зауважив, що судами першої та апеляційної інстанцій не було застосовано принципу превалювання змісту над формою правочину, що полягає в тому, що правовідносини визначаються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми правочину; при наданні оцінки змісту акта приймання-передачі від 31.12.2015 судами не застосовано приписи статті 213 ЦК України щодо тлумачення змісту правочину та зроблено передчасний висновок про те, що зазначений акт не є належним доказом передачі відповідачем на користь позивача орендованого обладнання в день складення цього акта 31.12.2015, зважаючи на зазначення у його змісті про те, що "орендодавець передав", а "орендар прийняв" спірне обладнання із користування, що суперечить суті орендних правовідносин, що припиняються.

Скаржник зіслався на правову позицію об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц щодо застосування правил статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину.

Скаржник доводив, що виходячи з мети правочину (підписання акта передання-приймання 31.12.2015 сторонами спору) та порівняння його зі змістом правовідносин між позивачем-орендодавцем та відповідачем-орендарем за договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011, повернення майна орендодавцеві здійснюється за актом передання-приймання протягом десяти календарних днів після закінчення строку оренди; 30.11.2015 шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди сторони домовилися вважати останнім днем оренди 31.12.2015, що свідчить про справжню волю сторін та спрямованість їх поведінки на повернення об`єкта оренди орендодавцеві, у зв`язку з чим 31.12.2015 орендар та орендодавець підписали акт приймання-передачі, тим самим виконавши умови договору оренди в повному обсязі; зазначене свідчить про те, що справжня воля сторін та їх поведінка були спрямовані на повернення об`єкта оренди у спосіб, який їх влаштовує.

Скаржник зауважив, що виходячи з мети правочину та правовідносин за договором оренди, позивач-орендодавець не передавав відповідачу-орендарю в останній день оренди 31.12.2015 орендоване обладнання за договором оренди №7 від 02.03.2011, як це вбачається зі змісту акта приймання-передачі 31.12.2015 та було встановлено судами попередніх інстанцій, а прийняв від відповідача-орендаря обладнання, що було об`єктом оренди за спірним договором, в повному обсязі та належному стані.

За таких обставин, скаржник вважав, що виключно через допущену технічну описку в акті приймання-передачі обладнання 31.12.2015 місцевий та апеляційний суди при новому розгляді справи не надали належної правової оцінки поданому відповідачем-орендарем акту приймання-передачі, як доказу фактичного передання орендованого майна позивачеві-орендодавцю в останній день строку дії договору оренди 31.12.2015, та не виконали вказівок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 щодо застосування до спірних правовідносин приписів статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту акта приймання-передачі щодо реальних намірів сторін при його складенні.

12.4. Скаржник зазначив про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про неналежність акта приймання-передачі від 31.12.2015, як доказу у справі, зважаючи на відсутність у його змісті відомостей про найменування та кількість обладнання, яке повертається, оскільки в цьому акті є посилання на реквізити договору оренди, за яким поверталось майно, а також такі відомості внесені до акта приймання-передачі обладнання 01.04.2011 відповідно до додатка №1 до договору №7 оренди обладнання 02.03.2011, яким орендоване майно визначено як світлодіодні панелі: 6.144х3.328 у кількості - 2 шт.; 6.144х1.024 у кількості - 1 шт.; 4.096х0.768 у кількості - 12 шт.; 2.925х0.675 у кількості - 18 шт.; всього 33 шт., а відтак, було визначено обсяг зобов`язання відповідача-орендаря щодо подальшого повернення майна (обладнання) позивачу-орендодавцю зі строкового платного користування за договором оренди. Скаржник доводив, що при підписанні сторонами акта приймання-передачі 31.12.2015 за умов викладення у ньому формулювання про те, що "обладнання повернуто в повному обсязі в належному стані, придатне для використання за призначенням" відповідно до договору оренди обладнання №7 від 02.03.2011 сторони погодили, що орендар виконав свої зобов`язання з повернення об`єкта оренди перед орендодавцем належним чином.

12.5. Скаржник зауважив, що пунктом 7.1 договору оренди №7 від 02.03.2011 сторони погодили, що передача орендодавцем та прийняття орендарем майна в оренду засвідчується актом передання-приймання, обов`язком орендаря/орендодавця є здійснення огляду на перевірки стану майна під час підписання акта передання-приймання об`єкта оренди; об`єктом оренди сторони визначили комплекти світлодіодних панелей згідно додатка №1 до договору оренди №7 від 02.03.2011, а саме: 6.144х3.328 у кількості - 2 шт.; 6.144х1.024 у кількості - 1 шт.; 4.096х0.768 у кількості - 12 шт.; 2.925х0.675 у кількості - 18 шт.; всього 33 шт., про що сторони 01.04.2011 підписали акт приймання-передачі обладнання; водночас, за змістом акта приймання-передачі 01.04.2011 вбачається, що технічна документація не входила до складу речей, що були передані позивачем в оренду відповідача, що виключає можливість застосування до орендаря відповідальності за частиною 2 статті 785 ЦК України у вигляді стягнення подвійної орендної плати та свідчить про передчасність висновків місцевого та апеляційного судів про обов`язок відповідача-орендаря повернути позивачеві-орендодавцю технічну документацію на обладнання.

Доводи інших учасників справи

13. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначив про обґрунтованість висновків місцевого та апеляційного судів за змістом оскаржуваних рішення від 11.03.2019 та постанови від 15.07.2019 про стягнення з відповідача-орендаря на користь позивача-орендодавця подвійної орендної плати за період прострочення орендаря щодо повернення орендованого обладнання в період з 11.01.2016 по 14.11.2017, погодився із здійсненою судами оцінкою доказів у справі та правильністю застосування ними до спірних правовідносин приписів статей 610, 611, частини 2 статті 785 ЦК України та зауважив на тому, що сторонами спору в договорі №7 оренди обладнання 02.03.2011 не передбачено будь-яких обмежень щодо застосування до орендаря відповідальності за прострочення повернення об`єкта оренди після спливу строку дії договору оренди, тому судами правильно застосовано до спірних правовідносин приписи частини 2 статті 785 ЦК України.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

14. Господарський кодекс України

Стаття 42 - підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частина 1 статті 283 - за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частини 2, 3 статті 283 - у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об`єктом оренди можуть бути, зокрема, інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Частина 6 статті 283 - до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина 4 статті 291 - правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

15. Цивільний кодекс України

Частина 1 статті 3 - загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 цієї статті).

Частина 2 статті 11 - підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 цієї статті).

Частина 1 статті 202 - правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 213 - зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

Частина 3 статті 213 - при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Частина 4 статті 213 - якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Частина 1 статті 526 - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 527 - боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 610 - порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 611 - у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 цієї статті).

Частина 1 статті 612 - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 4 статті 612 - прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Частина 1 статті 614 - особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Частина 2 статті 614 - відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Частина 1 статті 759 - за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частина 1 статті 785 - у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частина 2 статті 785 - якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

16. Господарський процесуальний кодекс України

Частина 3 статті 2 - основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність (пункти 4, 5, 6 частини 3 цієї статті).

Частина 1 статті 14 - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина 1 статті 15 - суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціни позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Частина 1 статті 74 - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частина 1 статті 76 - належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частина 1 статті 236 - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частина 2 статті 236 - законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Частина 5 статті 236 - обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частина 1 статті 269 - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

17. З огляду на повноваження суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень в касаційному порядку відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу відповідача щодо доводів про неправильне застосування місцевим та апеляційним судами приписів статей 213, 785 ЦК України та статей 74, 76 ГПК України.

А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги і висновків судів попередніх інстанцій

18. Спір у справі №910/20370/17 виник між ТОВ "Приватофис" (позивач) та ПАТ КБ "Приватбанк" (відповідач) щодо правомірності нарахування позивачем 830 068, 47 грн. неустойки за період прострочення відповідача у поверненні позивачу орендованого майна з 11.01.2016 по 14.11.2017 на підставі частини 2 статті 785 ЦК України.

19. Аналіз приписів частин 1-3, 6 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) дозволяє дійти висновку, що орендні правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору оренди, за яким одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендодавцю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; об`єктом оренди може бути індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

За змістом статті 42 ГК України вбачається, що підприємництво як самостійна, ініціативна, систематична господарська діяльність, здійснюється суб`єктами господарської діяльності на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, підприємницька діяльність у вигляді надання індивідуально визначеного майна в оренду іншим суб`єктам господарювання для використання його у господарській діяльності передбачає ризики, що можуть бути пов`язані з використанням (експлуатацією) об`єкта оренди, обслуговуванням, його монтажем (демонтажем) тощо.

Відтак, при укладенні договору оренди майна, призначеного для використання у господарській діяльності, орендар та орендодавець, керуючись принципом свободи договору згідно із статтею 627 ЦК України, можуть передбачити умови щодо особливостей передання об`єкта оренди від орендодавця до орендаря, експлуатації (використання) орендованого майна у процесі здійснення господарської діяльності орендарем, а також умови щодо повернення об`єкта оренди орендодавцю після спливу строку дії договору оренди.

20. Суди встановили, що відповідно до умов договору №7 оренди обладнання від 02.03.2011 позивач, як орендодавець, зобов`язався передати відповідачеві-орендарю у строкове платне користування обладнання - комплекти світлодіодних панелей згідно з додатком №1, що є невід`ємною частиною договору оренди (пункти 1.1, 1.2.1 договору); обладнання передається орендарю для використання в якості носіїв інформації у банківській діяльності (пункт 2.1 договору).

Отже, договір оренди обладнання, укладений між сторонами спору, має ознаки господарського договору, спрямованого на задоволення потреб відповідача-орендаря з висвітлення необхідної інформації щодо його діяльності на ринку банківських послуг.

Зважаючи на особливості використання орендованого майна як світлодіодного обладнання, сторони спору в пункті 6.2 договору оренди погодили обов`язок орендаря укласти з ТОВ "Техно Компас" договір на проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також дотримуватися належного режиму експлуатації та зберігання орендованого майна відповідно до технічної документації.

При переданні справи на новий розгляд Верховний Суд в пункті 5.2.7 постанови від 05.12.2018 у даній справі зазначив про допущене місцевим судом при первісному розгляді справи процесуальне порушення щодо неповноти з`ясування обставин справи на предмет належного виконання сторонами спору умов договору оренди з урахуванням специфічних характеристик обладнання, що орендувалось відповідачем.

При новому розгляді справи суд першої інстанції оцінив умови пункту 6.2 договору оренди як такі, що покладають на орендаря - ПАТ КБ "Приватбанк" обов`язок укласти з ТОВ "Техно Компас" договір на проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт, та зауважив, що сторони спору в договорі оренди №7 від 02.03.2011 не передбачили обов`язку орендодавця ТОВ "Приватофис" здійснювати демонтаж обладнання, орендованого ПАТ КБ "Приватбанк".

За таких обставин, місцевий суд дійшов висновку, що після розірвання договору №7 оренди обладнання від 02.03.2011 шляхом укладення між сторонами спору 30.11.2015 додаткової угоди до договору оренди та підписання сторонами 31.12.2015 акта приймання-передачі майна, відповідач, як орендар, не виконав обов`язку щодо демонтажу спірного обладнання з фасадів приміщень банку та не повернув його позивачу-орендодавцю у встановлений пунктом 7.1. договору оренди строк з урахуванням нормального фізичного зносу обладнання.

Водночас, місцевий суд не з`ясував обставин справи на предмет того, чи реально орендарем укладався договір на проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт з третьою особою (ТОВ "Техно Компас"), чи був він дійсним на момент припинення 31.12.2015 за згодою сторін орендних правовідносин та не дослідив змісту такого договору щодо обсягу виконуваних третьою особою робіт, пов`язаних з експлуатацією об`єкта оренди, тому суд дійшов передчасного висновку про обов`язок відповідача, як орендаря, саме демонтувати орендоване обладнання власними силами до моменту його передачі позивачу-орендарю у зв`язку з розірванням договору оренди, оскільки обов`язки з монтажу обладнання не є тотожними обов`язкам з демонтажу.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, спростував доводи відповідача про те, що обов`язок з демонтажу орендованого майна лежить на позивачеві, як орендодавцю та власнику спірного світлового обладнання, обмежившись посиланням на встановлені судом першої інстанції обставини відсутності в укладеному між сторонами спору договорі оренди обов`язку позивача-орендодавця здійснювати демонтаж обладнання за наслідком закінчення строку орендних правовідносин та не з`ясував, хто дійсно є відповідальною особою (орендодавець, орендар чи третя особа) за демонтаж світлодіодного обладнання з орендованого відповідачем нерухомого майна позивача на момент закінчення 31.12.2015 строку дії договору оренди №7 від 02.03.2011 за згодою сторін.

21. За змістом частини 6 статті 283 та частини 4 статті 291 ГК України вбачається, що до відносин оренди між суб`єктами господарювання застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Аналіз частини 1 статті 759 та частини 1 статті 785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 (пункти 137-139), від якої колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає за необхідне відступати при розгляді даної справи.

22. Верховний Суд зазначає, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, що зумовлює вимогу щодо сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків та здійсненні своїх суб`єктивних прав. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

При наданні оцінки діям орендаря щодо повернення об`єкта оренди по закінченню орендних правовідносин з орендодавцем, суди встановили, що відповідач не виконав обов`язку щодо демонтажу спірного обладнання з фасадів приміщень банку та не повернув його позивачу у встановлений пунктом 7.1 договору оренди строк (до 10.01.2016) з урахуванням нормального фізичного зносу обладнання та продовжує користуватися обладнанням після закінчення строку дії договору оренди 31.12.2015.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що з листування сторін спору у 2017 році, що мало місце більш як через півтора року після припинення договору оренди №7 від 02.03.2011 за згодою сторін, вбачається, що відповідач продовжує використовувати орендоване обладнання і його не було демонтовано силами відповідача, тоді як належних та достатніх доказів на підтвердження факту невикористання ним майна після закінчення дії договору оренди відповідач не надав.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не дослідили чи є факт неповернення відповідачем орендованого майна позивачу у погоджений в договорі оренди строк наслідком його недобросовісної поведінки як контрагента позивача, чи вчинялись відповідачем дії, спрямовані на свідоме уникнення повернення світлодіодного обладнання орендодавцю та чи порушив відповідач-орендар внаслідок неповернення спірного майна право позивача-орендодавця на мирне володіння належним йому майном в розумінні пункту 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та його права як власника майна, зважаючи на те, що спірне обладнання було змонтовано на нежитлових приміщеннях позивача, які орендувались відповідачем, та експлуатувалось на фасадах належного позивачу нерухомого майна.

23. При розгляді спорів про стягнення неустойки судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові 10.04.2018 у справі №910/9328/17 (пункт 11) та постанові 28.08.2018 у справі №913/155/17 (пункт 37), від якого колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає за необхідне відступати при розгляді справи №910/20370/17.

При прийнятті у справі №910/20370/17 судових рішень про стягнення з відповідача неустойки за користування орендованим майном з 11.01.2016 по 14.11.2017 місцевий та апеляційний суди не перевірили чи у спірний період позивач-орендодавець не вчиняв дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від відповідача-орендаря після розірвання 31.12.2015 договору оренди за згодою сторін, з огляду на передчасність висновків судів про те, що поверненню світлодіодного обладнання орендодавцю мав передувати його демонтаж силами орендаря з посиланням на те, що умовами договору оренди такий обов`язок не було покладено на орендодавця.

Отже, суди не з`ясували, чи міг належно виконати відповідач-орендар обов`язок щодо повернення об`єкта оренди позивачу-орендодавцю за наслідком розірвання договору оренди, виходячи з відсутності чіткої домовленості між сторонами спору щодо порядку повернення орендованого майна, що є світлодіодним обладнанням, яке має бути попередньо демонтоване з об`єктів нерухомості, на фасадах яких воно розміщене.

24. За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК України. Законодавцем у частині 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові 02.09.2014 у справі №3-85гс14, а також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові 11.04.2018 у справі №914/4238/15, постанові 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та у постанові 09.09.2019 у справі №910/16362/18 (пункт 51), від якого колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає за необхідне відступати при розгляді справи №910/20370/17.

До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі №910/1806/17.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у червні-вересні 2017 року між сторонами спору відбулося листування, з якого вбачається, що у 2010-2011 роках ТОВ "Приватофис" придбало світлодіодні екрани для розміщення на фасадах відділень Приватбанку в якості вивісок та електронних рекламоносіів біля відділень банку, які надавались в оренду ПАТ КБ "Приватбанк" на підставі угод оренди майна, дію яких припинено наприкінці 2015 року, про що оформлено додаткові угоди та акти прийому-передачі екранів; на сьогодні на відділеннях та об`єктах банку-відповідача розміщені екрани у кількості 249 шт. і з грудня 2015 року відповідач здійснював їх сервісне обслуговування, яке станом на вересень 2017 року було припинено.

Зазначені обставини суди оцінили як такі, що свідчать про використання належних позивачу - ТОВ "Приватофис" комплектів світлодіодних панелей відповідачем - ПАТ КБ "Приватбанк" після розірвання за згодою сторін договору №7 оренди обладнання від 02.03.2011 та неповернення об`єкта оренди позивачу-орендодавцю у строк до 10.01.2016, що є підставою для застосування до відповідача-орендаря спеціального виду майнової відповідальності у вигляді неустойки в розмірі подвійної орендної плати за час користування орендованим майном з 11.01.2016 по 14.11.2017.

Разом з тим, суди не дослідили, чи дії відповідача-орендаря щодо неповернення спірного обладнання позивачу-орендодавцю є результатом його недобросовісної поведінки, спрямованої на умисне утримання орендованого майна у своєму володінні та створення орендодавцю перешкод в доступі до спірного майна, чи пов`язані з ухиленням позивача-орендодавця від вчинення належних дій та узгодження процедури демонтажу обладнання; не дослідили, чи були у позивача претензії щодо неналежного оформлення акта приймання-передачі обладнання за наслідком розірвання сторонами договору оренди додатковою угодою від 30.11.2015 і до моменту звернення 29.09.2017 орендодавця до орендаря з листом за вих. №28/09-1 від 28.09.2017 з вимогою щодо виконання обов`язку з повернення об`єкта оренди; не з`ясували, чи вчинялись відповідачем дії щодо погодження з позивачем укладення нового договору оренди спірного обладнання у спірний період нарахування позивачем неустойки та чи вбачається наявність в діях відповідача-орендаря умислу на невиконання обов`язку щодо повернення позивачу-орендодавцю орендованого майна після розірвання договору оренди.

Отже, суди неповно дослідили фактичні обставини справи на предмет того, чи спростовано відповідачем-орендарем належними та достатніми доказами відсутність його вини у простроченні повернення орендованого майна позивачу-орендодавцю за наслідком розірвання договору оренди світлового обладнання, яке було розміщено на фасадах належних позивачу на праві власності нежитлових приміщень, орендованих відповідачем, та не з`ясували, чи може необхідність демонтажу орендованого майна, щодо якого сторони не дійшли згоди, вважатися об`єктивною обставиною, яка перешкоджала відповідачу виконати обов`язок щодо повернення світлодіодного обладнання до моменту узгодження відповідальної особи за демонтаж об`єкта оренди.

З огляду на таке, висновки місцевого та апеляційного судів про покладення на відповідача відповідальності за прострочення повернення орендованого майна у вигляді сплати позивачу подвійної орендної плати за час прострочення з 11.01.2016 по 14.11.2017 є передчасними та зроблені без урахування норм частини 1 статті 614 ЦК України, яка виключає можливість відповідальності боржника у разі недоведення його вини у простроченні виконання зобов`язання на користь кредитора.

25. Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди. Таких правових висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах 14.11.2018 у справі №924/195/16 та 11.05.2018 у справі №926/2119/17, від яких колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає за необхідне відступати при розгляді справи №910/20370/17.

Місцевим та апеляційним судами встановлено, що сторони спору в пункті 7.5 договору оренди обладнання №7 від 02.03.2011 погодили, що орендна плата здійснюється по день фактичного користування майном, водночас, орендар та орендодавець не передбачили в договорі будь-яких обмежень щодо застосування до орендаря визначеного частиною 2 статті 785 ЦК України виду відповідальності у вигляді стягнення з відповідача-орендаря подвійної орендної плати за період прострочення у поверненні об`єкта оренди позивачу орендодавцю в період з 11.01.2016 по 14.11.2017 та стягнули з відповідача заявлену позивачем за цей період суму неустойки.

Верховний Суд у постанові від 05.12.2018 у даній справі в порядку статті 316 ГПК України надав обов`язкові для судів першої та апеляційної інстанцій вказівки щодо встановлення при новому розгляді справи №910/20370/17 дійсних обставин, що склалися між сторонами спору, на підставі оцінки наявних у справі доказів із врахуванням положень пункту 7.5. договору оренди, в якому сторони погодили, що сплаті підлягає саме орендна плата по день фактичного користування майном.

Суди при новому розгляді оцінили складений уповноваженими представниками позивача та відповідача, як сторін договору оренди №7 від 02.03.2011, акт приймання-передачі від 31.12.2015, як неналежний доказ передачі від орендаря до орендодавця спірного обладнання з огляду на його невідповідність вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в частині оформлення його змісту та невідображення в ньому даних про найменування та кількість обладнання, яке повертається з оренди.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що комплекти світлодіодного обладнання на момент звернення позивача з даним позовом залишалися у володінні відповідача, який продовжував ним фактично користуватися поза межами строку дії договору, та застосували до нього відповідальність у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України.

Разом з тим, суди не взяли до уваги обставин того, що основне зобов`язання відповідача сплачувати орендну плату на користь позивача за весь час фактичного користування орендованим майном, яке виникло з договору оренди, зберігається до моменту повернення об`єкта оренди позивачу, що пов`язується з фактом підписання акта приймання-передачі між сторонами договору оренди (позивачем і відповідачем).

26. Верховний Суд зазначає, що на відміну від неустойки, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, що є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, і для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до якої необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України, обов`язок щодо сплати орендарем орендної плати за користування орендованим майном, в тому числі після спливу строку дії договору оренди, не залежить від встановлення вини у діях орендаря щодо несвоєчасного повернення об`єкта оренди за наслідком розірвання договору оренди. Орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України. Такого правового висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові 13.02.2018 у справі №910/12949/16 та у постанові 17.12.2018 у справі №906/1037/16, від якого колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає за необхідне відступати при розгляді справи №910/20370/17.

При новому розгляді спору у справі №910/20370/17 щодо стягнення з відповідача нарахованої позивачем неустойки за час фактичного користування відповідачем орендованим майном після спливу строку повернення позивачу орендованого майна у зв`язку із розірванням договору оренди за згодою сторін, суди попередніх інстанцій не врахували, що пунктом 7.5 договору №7 оренди обладнання 02.03.2011 сторони спору погодили обов`язок орендаря сплачувати саме орендну плату по день фактичного користування майном, а, відтак, не виконали вказівок Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у даній справі, що не узгоджується з вимогами статті 316 ГПК України.

27. В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

Неповнота з`ясування місцевим та апеляційним судами обставин справи при новому розгляді справи №910/20370/17 та невиконання вказівок Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 щодо з`ясування дійсних правовідносин, що склалися між сторонами спору після розірвання договору оренди обладнання №7 від 02.03.2011 та встановлення останнім днем користування майном на підставі договору - 31.12.2015, щодо надання оцінки умовам пункту 7.5 договору оренди щодо сплати орендної плати по день фактичного користування орендованим майном та врахування специфічних характеристик світлодіодного обладнання, яке орендувалось відповідачем у позивача, що зумовлювало необхідність проведення робіт з його демонтажу за умов наявності спору між позивачем і відповідачем щодо відповідальної особи за проведення цих робіт, та з порушенням вимог процесуального закону щодо повноти з`ясування обставин справи та виконання вказівок касаційного суду при новому розгляді справи (статті 86, 269, 316 ГПК України), свідчить про суперечність постанови від 15.07.2019 та рішення від 11.03.2019 у справі №910/20370/17 загальноприйнятим стандартам правосуддя, згідно з якими правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться (рішення ЄСПЛ у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984), а обґрунтоване рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001).

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій по суті позовних вимог ТОВ "Приватофис" до ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення неустойки в розмірі подвійної орендної плати за час прострочення відповідача щодо повернення орендованого майна позивачу в порядку частини 2 статті 785 ЦК України є такими, що не відповідають вимогам цивільного та господарського законодавства щодо користування майном на умовах оренди та загальним вимогам до судового рішення.

З огляду на відсутність повноважень у касаційного суду щодо оцінки доказів у справі відповідно до статті 300 ГПК України, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає правильним скасувати прийняті місцевим та апеляційним судами рішення по суті спору та передати справу №910/20370/17 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва для виправлення процесуальних порушень щодо повноти встановлення фактичних обставин справи та виконання вказівок касаційного суду при новому розгляді справи.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

28. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 12-12.5 описової частини даної постанови, Суд вважає частково обґрунтованими з підстав, зазначених в пунктах 19-27 мотивувальної частини даної постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

29. Колегія суддів касаційного суду зазначає, що у Верховному Суді є стала судова практика про наявність правових підстав для стягнення з орендаря на користь орендодавця неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України у разі встановлення вини (умислу або необережності) щодо повернення об`єкта оренди, тобто встановлення судом обставин, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав (справи №914/4238/15, №910/14032/17, №910/16362/18).

З огляду на встановлені порушення судами норм процесуального законодавства щодо повноти дослідження доказів у справі та доводів відповідача про відсутність його вини у тому, що орендоване обладнання не було демонтовано та передано позивачу з об`єктів нерухомого майна, які належать позивачу на праві власності, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає за можливе дійти висновку про необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду у постанові від 07.08.2018 у справі №910/20369/17.

В. Судові витрати

30. У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги та переданням справи на новий розгляд до місцевого суду, питання про стягнення витрат зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України Верховним Судом не розглядалось.

На підставі викладеного та керуючись статтями 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 у справі №910/20370/17 скасувати, справу №910/20370/17 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді О.М. Баранець

І.В. Булгакова

Т.Б. Дроботова

Б.Ю. Львов

К.М. Пільков

В.П. Селіваненко

І.В. Ткач

Н.Г. Ткаченко