Постанова КГС ВП від 13.09.2022 року у справі №910/9727/21

Друк

Пошук

545

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний господарський суд Верховного Суду

касаційний господарський суд верховного суду ( КГС ВП )

Історія справи

Постанова КГС ВП від 13.09.2022 року у справі №910/9727/21

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/9727/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - Вольвака О. М. (адвоката),

відповідача - Смоляк О. А. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАВУТИНА.НЕТ"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 (колегія суддів: Демидова А. М., Корсак В. А., Євсіков О. О.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАВУТИНА.НЕТ"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ГАРМАТНА 31А"

про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАВУТИНА.НЕТ" (далі - ТОВ "ПАВУТИНА.НЕТ") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ГАРМАТНА 31А" (далі - ОСББ "ГАРМАТНА 31А"), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просило зобов`язати ОСББ "ГАРМАТНА 31А" усунути перешкоди у використанні належного позивачу на праві власності майна, розміщеного в будинку № 31-А на вул. Гарматній у м. Києві, а саме: кабелю LT016-SM-04 - 0,06 км, комутатора Cisco 24-port 10/100+4-Port Gigabit SP Switch - 2 шт., шафи Vagos 7U з "крабовим" замком - 1 шт., модуля SFP-1SM-1550nm-3SC - 1 шт., витої пари UTP cat 5E 4PR (0,50мм) ССА PVC 305V=1бхт-14бхт, міні-бокса FOB-D009/12-1-12 - 1 шт., ПВС 3х1 (провід гнучкий) - 30 м, касети 3 гнізда без заземлення - 1 шт., авт. вим. 1п6А - 2 шт., труби гофр. Д16-30 м, патчкорда оптич. Patchcord OFPC-FC/UPC-SC/UPC-3 - 1 шт., стяжки 120х2,5 чорн. (100 шт.) - 3 уп.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі договору, укладеного із забудовником житлового будинку на вул. Гарматній, 29-31 у Солом`янському районі м. Києва (після присвоєння поштової адреси - будинок № 31-А) позивач за власний кошт здійснив телефонізацію цього будинку (влаштував кабельну каналізацію електрозв`язку і будинкову розподільну мережу для встановлення телефонного зв`язку, надання доступу до мережі інтернет та телебачення). На думку позивача, ТОВ "ПАВУТИНА.НЕТ" набуло право доступу до інфрастуктури цього будинку з метою користування її елементами для надання телекомунікаційних послуг споживачам - мешканцям будинку. Однак відповідач заперечує право позивача на доступ до інфраструктури будинку та вимагає укласти з ним договір у сфері телекомунікаційних послуг. Таку вимогу обґрунтовує тим, що всі функції з управління багатоповерховим будинком 31-А на вул. Гарматній у м. Києві передано ОСББ "ГАРМАТНА 31А". При цьому 27.03.2021 відповідач припинив електропостачання належного позивачу обладнання, а також доступ до телекомунікаційної мережі.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 (суддя Паламар П. І.) у справі № 910/9727/21 відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних ТОВ "ПАВУТИНА.НЕТ" до ОСББ "ГАРМАТНА 31А" про усунення перешкод у користуванні майном.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що після припинення 27.03.2021 електропостачання до належного позивачу обладнання та обмеження представникам позивача доступу до будинку 31-А на вул. Гарматній у м. Києві відповідач це обладнання не вилучив і не демонтував. Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що вимоги про усунення перешкод у користуванні майном (кабелем, комутатором, шафою, модулем, витою парою, міні-боксом, касетою та ін.) не спрямовані на захист прав позивача на доступ до інфраструктури об`єкта з метою використання її елементів у спосіб, визначений законом, а суд після зміни предмета позову позбавлений можливості відповідно до положень частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України захистити таке цивільне право іншим способом. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що всупереч вимогам статті 74 Господарського процесуального кодексу України позивач не надав належних доказів розміщення в будинку відповідача зазначеного майна.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 змінено рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі № 910/9727/21 та викладено його мотивувальну частину у редакції постанови апеляційного господарського суду. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі № 910/9727/21 залишено без змін.

2.4. Змінюючи мотивувальну частину рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив із того, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 у справі № 910/9727/21, до Верховного Суду звернулося ТОВ "ПАВУТИНА.НЕТ" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі № 910/9727/21 залишити в силі.

3.2. ТОВ "ПАВУТИНА.НЕТ", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, та порушення норм процесуального права, що передбачено пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Скаржник наголошує, що апеляційний господарський суд, ухвалив оскаржувану постанову, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 13.02.2020 у справі № 921/109/2020, постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20. Крім того, скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд повинен був дослідити всі обставини справи, на які посилались учасники справи, а також докази, які підтверджують законність розміщення позивачем обладнання у будинку. При цьому, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 8 статті 16 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" щодо переходу прав та обов`язків за договором з доступу до нового власника інфраструктури об`єкта доступу у разі зміни власника інфраструктури об`єкта доступу.

3.4. ОСББ "ГАРМАТНА 31А" у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ПАВУТИНА.НЕТ" просить відмовити у задоволенні цієї касаційної скарги. ОСББ "ГАРМАТНА 31А" вважає, що договір, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДІВНИЦТВО ТА РЕКОНСТРУКЦІЯ" (далі - ТОВ "БУДІВНИЦТВО ТА РЕКОНСТРУКЦІЯ") та ТОВ "ПАВУТИНА.НЕТ" не є сервітутним договором. При цьому ОСББ "ГАРМАТНА 31А" у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що попередній орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач планує понести у зв`язку із розглядом справи у касаційній інстанції, складає 13 000,00 грн за подачу відзиву на касаційну скаргу, та окремо за участь адвоката у судових засіданнях, виходячи з розрахунку 1 000,00 грн за засідання.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 02.06.2014 ТОВ "ПАВУТИНА.НЕТ" та ТОВ "БУДІВНИЦТВО ТА РЕКОНСТРУКЦІЯ" (забудовник) уклали договір № 24, згідно з умовами якого сторони домовилися про взаємодію з телефонізації житлового будинку, який будує забудовник за адресою: вул. Гарматна, 29-31 у Солом`янському районі м. Києва, що включає в себе влаштування кабельної каналізації електрозв`язку і будинкової розподільної мережі для встановлення телефонного зв`язку, надання доступу до мережі інтернет та телебачення.

4.2. Відповідно до умов пункту 2.2.1 зазначеного договору позивач зобов`язався за власний рахунок власними або залученими силами згідно з Правилами визначення вартості будівництва здійснити телефонізацію об`єкта, в тому числі влаштувати кабельну каналізацію електрозв`язку на об`єкті у відповідності з проектною документацією, отриманою від забудовника, в терміни, що визначені в додатку № 1 до договору.

4.3. Забудовник зобов`язався виділити на об`єкті приміщення площею не менше трьох квадратних метрів для встановлення розподільчої шафи та забезпечити вільний доступ до неї працівників позивача, а також передбачити отвір у фундаменті будівлі розміром не менше 300 х 300 мм на рівні прокладення телефонної каналізації для кабельного вводу до розподільчої шафи (пункт 2.1.4 договору).

4.4. Згідно з умовами пунктів 2.2.2-2.2.6 договору до обов`язків позивача належало: забезпечити наявність ресурсів телекомунікаційної мережі відповідно до потреб; після введення об`єкта в експлуатацію на підставі окремих договорів власними або залученими силами організувати встановлення телефонного зв`язку та надання інших телекомунікаційних послуг за потреби споживачам об`єкта; надавати канали телекомунікаційних мереж кінцевим споживачам об`єкта згідно з чинним законодавством України.

4.5. Пунктом 7 додатку № 1 до договору визначено, що після телефонізації об`єкта кабельна каналізація електрозв`язку та будинкова розподільна мережа в повному обсязі перебувають на балансі товариства (позивача у справі).

4.6. Договір вступає в дію з моменту його підписання і є чинним до 31.12.2014. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік у разі, коли жодна із сторін не повідомить іншу сторону не менше ніж за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору, встановленого пунктом 6.1, про відмову від продовження строку дії договору (пункти 6.1, 6.2 договору).

4.7. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що на виконання умов договору позивач здійснив роботи з будівництва телефонної каналізації та прокладання волоконно-оптичного кабелю зв`язку (телефонізації, телебачення, радіофікації) на дільниці буд. № 29-31 на вул. Гарматній у м. Києві (будівельна адреса).

4.8. Судами зазначено, що після введення у 2014 році житлового будинку на вул. Гарматній, 29-31 в експлуатацію та присвоєння йому поштової адреси: вул. Гарматна, 31-А, м. Київ, позивач розпочав надання телекомунікаційних послуг розташованим у цьому будинку споживачам.

4.9. 14.10.2020 установчими зборами об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, розташованого на вул. Гарматній, 31-А у м. Києві, утворено ОСББ "ГАРМАТНА 31А" та зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що внесено відповідний запис від 22.10.2020 № 1000731020000043435.

4.10. 15.11.2020 рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: місто Київ, вул. Гарматна, 31-А (протокол № 1 від 23.11.2020), з 01.12.2020 усі функції з управління багатоквартирним будинком № 31-А на вул. Гарматній у м. Києві передано ОСББ "ГАРМАТНА 31А".

4.11. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до пояснень сторін, відповідач з 27.03.2021 припинив електропостачання належного позивачу обладнання та обмежив доступ представників позивача до будинку. Водночас обладнання позивача на об`єкті відповідача не вилучалося і не демонтовувалося.

4.12. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю підстав для усунення перешкод у користуванні майном, належним на праві власності ТОВ "ПАВУТИНА.НЕТ".

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги ТОВ "ПАВУТИНА.НЕТ" з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог про зобов`язання ОСББ "ГАРМАТНА 31А" усунути перешкоди у використанні належного позивачу на праві власності майна, розміщеного в будинку № 31-А на вул. Гарматній у м. Києві.

5.3. Підставою уточнених позовних вимог, на думку ТОВ "ПАВУТИНА.НЕТ", є те, що позивачу на праві власності належить майно, яке розміщене в будинку № 31-А на вул. Гарматній у м. Києві, а відповідач перешкоджає позивачу у доступі до цього майна.

5.4. Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

5.5. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника (титульного володільця), які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

5.6. Відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

5.7. Отже, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/91/20,

5.8. Верховний Суд також зазначає, що підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 та від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.

5.9. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 викладено висновок про те, що одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

5.10. Наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду свідчать про те, що позивачем за негаторним позовом може бути власник, у якого знаходиться майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися таким майном. Водночас умовою застосування негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими способами.

5.11. При цьому статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.12. Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

5.13. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

5.14. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

5.15. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

5.16. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейський суд з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

5.17. Додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та (або) є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

5.18. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

5.19. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

5.20. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.

5.21. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

5.22. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

5.23. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.24. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.25. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що після припинення 27.03.2021 електропостачання до належного позивачу обладнання та обмеження представникам позивача доступу до будинку 31-А на вул. Гарматній у м. Києві відповідач це обладнання не вилучав і не демонтовував. Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що вимоги про усунення перешкод у користуванні майном (кабелем, комутатором, шафою, модулем, витою парою, міні-боксом, касетою та ін.) не спрямовані на захист прав позивача на доступ до інфраструктури об`єкта з метою використання її елементів у спосіб, визначений законом, а суд після зміни предмета позову позбавлений можливості відповідно до положень частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України захистити таке цивільне право іншим способом. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що всупереч вимогам статті 74 Господарського процесуального кодексу України позивач не надав належних доказів розміщення в будинку відповідача зазначеного майна.

Змінюючи мотивувальну частину рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив із того, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

5.26. ТОВ "ПАВУТИНА.НЕТ" не погоджується з висновками апеляційного господарського суду, а тому звернулося з касаційною скаргою на постанову апеляційного суду. ТОВ "ПАВУТИНА.НЕТ", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.27. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.28. Касаційну скаргу з посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що апеляційний господарський суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 13.02.2020 у справі № 921/109/2020 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20.

5.29. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.30. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду з огляду на таке.

5.31. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Хмельницької міської ради до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області про зобов`язання відповідача в особі ліквідаційної комісії включити до проміжного ліквідаційного балансу кредиторську вимогу Хмельницької міської ради в сумі 951 012,80 грн.

У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"73. Отже, визначення правової природи договору, як правочину, нерозривно пов`язано з оцінкою дій сторін, направлених на набуття (зміну, припинення) ними певних прав та обов`язків. Досліджуючи дійсні правовідносини сторін суди повинні проаналізувати його правову природу (суть умов договору) та ті дії, які сторони мали вчинити або вчинили на виконання договору.

74. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наголошує, що визначення правової природи договору як основи виникнення правовідносин є невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судом спірних правовідносин.

… 80. Відтак, з урахуванням наведеного вище, у даній справі, суди попередніх інстанцій повинні були встановити правову природу договору, виходячи із тих зобов`язань, які ним передбачено та дій вчинених з його виконання.

81. Відповідно статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

82. Однак суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали юридичну оцінку правовій природі Договору виходячи із суті прийнятих сторонами на себе зобов`язань, моменту укладення такого договору та дій вчинених на його виконання.

83. Аналіз змісту оскаржуваних судових рішень місцевого та апеляційного господарського суду свідчить, що суди попередніх інстанцій надаючи оцінку спірним правовідносинам та задовольняючи позов Хмельницької міської ради у заявленому позивачем розмірі лише обмежились констатацією наявності факту договірних відносин між сторонами та відсутності доказів визнання Договору недійсним.

84. Тобто суди виходили лише із наявності факту договірних відносин між сторонами та невиконання Договору зі сторони відповідача, тоді як оцінку правової природи вказаного Договору на здійсненні якої постійно на протязі розгляду справи наголошував відповідач та третя особа (МВС України) не надано. Необхідність дослідження судами спірних правовідносин також слідує зі змісту постанови Верховного Суду від 29.08.2018 у даній справі.

85. Суд наголошує, що з урахуванням предмету та характеру правовідносин, що виникли між сторонами спору надання правової природи Договору у світлі встановлених судами обставин справи має визначальне значення для оцінки предмету заявлених вимог позивача".

5.32. Верховний Суд також установив, що постанова Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 921/109/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волхонтет" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КСК Втор Ресурс" про розірвання договору користування майном.

"5.13. У випадку виникнення між сторонами договірних правовідносин визначальною в даному контексті є оцінка договору, який згідно із частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України є підставою виникнення у сторін певного обсягу прав та обов`язків.

Відтак у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини сторін, розглядаючи спір, суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначається зміст спірних правовідносин та їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків сторін, моменту виникнення зобов`язання.

Отже, визначення правової природи договору, як правочину, нерозривно пов`язано з оцінкою дій сторін, направлених на набуття (зміну, припинення) ними певних прав та обов`язків. Досліджуючи дійсні правовідносини сторін суди повинні проаналізувати його правову природу (суть умов договору) та ті дії, які сторони мали вчинити або вчинили на виконання зобов`язань, їх відповідність умовам договором".

5.33. Крім того, скаржник наголошує, що за наявності висновків господарського суду першої інстанції про правову природу договору від 02.06.2014 № 24 спір між сторонами щодо розміщення будь-якого обладнання вирішується без повторного звернення до суду. Водночас скаржник посилається на неврахування апеляційним господарським судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 про те, що: "судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту".

5.34. Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником висновки стосуються визначення судом під час розгляду справи правової природи договору як основи виникнення правовідносин та застосування принципу процесуальної економії. Водночас матеріали цієї справи свідчать, що позивачем було уточнено позовні вимоги, і господарські суди попередніх інстанцій розглядали негаторний позов із вимогою позивача про усунення перешкод у користуванні майном. При цьому апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не керувався умовами договору від 02.06.2014 № 24.

5.35. Разом з тим Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що одна з умов застосування негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів. Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15 та у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 916/1657/18, від 21.08.2018 у справі № 910/19865/17, від 23.10.2018 у справі № 914/2728/17.

5.36. Отже, Верховний Суд з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду у цій справі, установив, що оскаржувана постанова в цій справі не суперечить висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається скаржник.

5.37. З огляду на викладене Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.38. Скаржник вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 8 статті 16 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж", а саме в частині переходу прав та обов`язків за договором з доступу до нового власника інфраструктури об`єкта доступу у разі зміни власника інфраструктури об`єкта доступу.

5.39. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

5.40. У контексті наведених доводів скаржника Верховний Суд зазначає, що зміст оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду свідчить про те, що суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не керувався умовами договору від 02.06.2014 № 24, а розглядав негаторний позов із уточненою вимогою позивача про усунення перешкод у користуванні майном.

5.41. Верховний Суд зазначає, що апеляційний господарський суд не мотивував оскаржувану постанову в цій справі положеннями Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж", оскільки виходив із того, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Водночас відмова у задоволенні позовних вимог у зв`язку із тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, свідчить про необґрунтованість доводів скаржника про неправильне застосування судом положень наведеного закону.

5.42. Отже, зазначені обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування норм права, на які посилається скаржник. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.43. Скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд повинен був дослідити всі обставини справи, на які посилались учасники справи, а також докази, які би слугували підставами щодо законності розміщення позивачем обладнання в будинку, а саме: на яких правових підставах було чи могло бути розміщене обладнання позивачем в будинку; факт розміщення позивачем обладнання в будинку; наявність в будинку конкретного обладнання, що належить позивачу. Отже, доводи скаржника зводяться до того, що суд не в повному обсязі дослідив, оцінив докази та не з`ясував обставини справи.

5.44. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.45. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.46. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.47. За таких обставин, недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 904/5663/21, від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.48. При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував обставини справи без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення.

5.49. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку із тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту. Верховний Суд також констатує, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.50. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.

5.51. Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд