Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.04.2020 року у справі №922/1762/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/1762/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І. В. - головуючий, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорта В. О.

розглянувши касаційну скаргу Харківського центру професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості на рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2019 (суддя Калантай М. В. ) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 (головуючий суддя - Плахов О. В., судді: Геза Т. Д., Мартюхіна Н. О.)

за позовом Харківського центру професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості

до Акціонерного товариства "Харківобленерго"

про визнання окремих положень договору недійсними,

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Комарова О. М. - адвокат;

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У червні 2019 року Харківський центр професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Харківобленерго" про визнання недійсними підпункту
2.2.2 пункту 2.2 договору №553/1/140 від 26.04.2013 про приєднання до електричних мереж АК "Харківобленерго" електроустановок замовника, укладеного між сторонами, а також окремого положення пункту 4.2 цього договору, а саме: визначення: "До виконання п.2.2.2 договору підключення замовника до електромереж власника не здійснюється".

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що спірні умови договору №553/1/140 від 26.04.2013 передбачають безоплатну передачу у власність відповідача, який є юридичною особою приватного права, державного майна (електрообладнання), що суперечить нормам Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Положенню про порядок передачі об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998, Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007.

У зв'язку із вказаними обставинами, позивач вважав, що спірні умови договору мають бути визнані судом недійсними на підставі частини 1 статті 203, статті 228 Цивільного кодексу України з урахуванням положень частини 1 статті 217 цього ж Кодексу.

1.3. Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість. Відповідач зазначав, що фактично за змістом спірного договору відповідач надав можливість, а позивач здійснив проектування та переобладнання в електроустановках відповідача та будівництво нових електроустановок у власних інтересах для приєднання належної йому будівлі.

При цьому ряд електроустановок відповідача було замінено на електроустановки позивача, внаслідок чого змінилася їх належність іншій особі, однак від таких електроустановок отримували та отримують електричну енергію інші споживачі за укладеними ними з відповідачем договорами, перед якими відповідач несе зобов'язання із забезпечення належного постачання (після 01.01.2019 - надання послуги розподілу) та не може фактично це забезпечити через невиконання позивачем умов п. 2.2.2 договору.

Разом з цим, таку можливість відповідач надав виключно з урахуванням визначеної п.2.2.2 договору домовленості сторін, яка відновлює цілісність належних відповідачу мереж та забезпечує можливість належного постачання (розподілу) електроенергії іншим споживачам. У разі обрання позивачем (при укладенні договору чи його зміні до фактичного переобладнання) відсутності необхідності передачі за п. 2.2.2 договору майна відповідачу, останнім були б підготовлені інші технічні умови без можливості переобладнання в його мережах. Однак, позивачем було обрано саме такий спосіб приєднання, що і закріплено ним при укладенні договору, його подальшому ним виконанні (проектування, здійснення будівельних робіт) та багаторазових листах, гарантійних листах тощо.

Відповідач наголошував, що договір сторонами було укладено у відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України шляхом вільного волевиявлення, визначення його умов на розсуд сторін і погодження ними з урахуванням вимог чинного законодавства України, вимог розумності, справедливості та усіх вимог статті 203 Цивільного кодексу України, а спірна умова договору не містить самостійно визначеного порядку передачі майна між сторонами, а посилається на порядок, визначений законодавством, що не може суперечити нормам законодавства, а жодною з умов спірного договору не передбачено безоплатної передачі будь-якого майна, на що, як на підставу визнання недійсним п.2.2.2 договору, посилається позивач.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.10.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2020, в задоволенні позову відмовлено.

3. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

3.1.23.03.2020 (згідно з відміткою на конверті) Харківським центром професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості безпосередньо до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі № 922/1762/19.

3.2. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 01.04.2020 у справі № 922/1762/19 визначено колегію суддів у складі:

Кушнір І. В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є. В., Мачульський Г. М.

3.3. Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №922/1762/19 касаційну скаргу Харківського центру професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості залишено без руху до 27.05.2020 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки касаційна скарги була оформлена з порушенням вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, встановлено скаржнику строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

3.4.15.05.2020 скаржник звернувся до Касаційного господарського суду з заявою про усунення недоліків у справі № 922/1762/19, до якої долучив нову редакцію касаційної скарги.

3.5.09.06.2020 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження по справі та призначення до розгляду на 08.07.2020, якою повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги та визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 03.07.2020.

3.6.07.07.2020 судом отримано відзив на касаційну скаргу від відповідача, надісланий на адресу суду 02.07.2020.

3.7. В судове засідання з'явився представник відповідача, який проти задоволення касаційної скарг заперечував.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

4.1. У новій редакції касаційної скарги позивач просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

4.2. На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України скаржник посилається на те, що з огляду на приписи пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо вирішення правового спору між суб'єктами господарювання різної форми власності щодо встановлення належної процедури передачі державного майна у власність юридичним особам приватного права, адже така процедура чітко встановлена законодавством України та апріорі не може мати підґрунтя для виникнення правового спору.

У новій редакції касаційної скарги скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій не приділили належної уваги приписам чинного законодавства, якими врегульовано порядок виконання п. п. 2.2.2 Договору, не повно встановили наслідки застосування позивачем положень Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007 та Положення про порядок передачі об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1482 від
21.09.1998 з метою виконання п. п. 2.2.2. Договору.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувані судові рішення, як законні та такі, що відповідають обставинам справи, залишити без змін. При цьому зазначає, що між сторонами даного спору уже була розглянута справа №922/668/19, за наслідками розгляду якої у задоволені аналогічних позовних вимог було відмовлено.

5. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (надалі - власник) та Харківським центром професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості (надалі - замовник) 26.04.2013 було укладено договір №553/1/140 про приєднання до електричних мереж АК "Харківобленерго" електроустановок замовника (надалі - договір), відповідно до умов якого замовник виконує в повному обсязі вимоги технічних умов (ТУ) №12-54-Дергачі-с/140 від 08.02.2013 на підключення власних електроустановок до електромереж власника в термін до 26.04.2015 на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 1.2 договору, власник здійснює приєднання та підключення електроустановок замовника до своїх електричних мереж після виконання замовником технічних умов, проектної документації, оплати вартості підключення, вимог пункту 2.2 (з підпунктами) цього договору, укладення замовником договору про постачання електричної енергії та/або договору про купівлю-продаж електричної енергії та у випадках, обумовлених правилами користування електричною енергією, договору про спільне використання технологічних електричних мереж або про технічне забезпечення електропостачання і інших, передбачених цим договором вимог.

Технічні умови приєднання до електричної мережі є невід'ємним додатком до цього договору (пункт 1.3 договору).

5.2. Для забезпечення належного підключення в АК "Харківобленерго" отримано технічні умови №12-54-Дергачи-с/140 від 08.02.2013. Згідно технічних умов система електропостачання складається з І та II черги загальною потужністю 813кВт. Улаштування системи зовнішнього електропостачання передбачає заміну окремого обладнання в діючій трансформаторній підстанції, встановлення нової комплектної трансформаторної підстанції, та будівництво нової ТП. Крім того, передбачена реконструкція повітряної лінії ПЛ-10 кВ "Дергачівська" та реконструкція силової підстанції ПС-35 кВ "Дергачі-с". Отже як встановлено судами, у відповідності до технічних умов збудовані та реконструйовані об'єкти є невід'ємною частиною вже існуючих мереж.

5.3. У пункті 2.1 договору встановлено, що сторони зобов'язані у разі необхідності будівництва (що пов'язано із зміною розміру чи призначення земельної ділянки) об'єктів електричних мереж від точки приєднання до межі балансової належності укласти додаткову угоду до цього договору, якою визначити взаємні права та обов'язки із проведення правового узгодження трас ліній і майданчиків об'єктів будівництва та відведення земельних ділянок під об'єктами електричних мереж, що підлягають будівництву, із визначенням категорії землі згідно п. "ж" ст. 19 Земельного кодексу України, меж та розмірів земельних ділянок згідно ДВН- В.2.5.-16-99 та мети використання - "будівництво та експлуатація об'єктів енергетики".

Згідно підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору замовник зобов'язаний:

2.2.2. До підключення усі об'єкти, які будуються, встановлюються згідно з ТУ від точки приєднання до межі балансової належності (пункт 1.4. цього договору) передаються замовником у власність власника з дотриманням вимог, передбачених законодавством України.

Згідно пункту 2.3. договору, власник зобов'язаний підключити електроустановки замовника до своїх електричних мереж протягом 5 днів після виконання замовником вимог пунктів 2.2 (з підпунктами) цього договору, прийняття устаткування державною комісією та оформлення акта-допуску електроустановок замовника в експлуатацію.

Відповідно до пункту 4.2 договору замовник несе відповідальність за своєчасне, повне та належне виконання вимог технічних умов №12-54-Дергачі-с/140 від
08.02.2013 та пункт 2.2. (з підпунктами) цього договору, розроблення проектної документації, своєчасне узгодження цієї проектної документації з власником та усіма зацікавленими сторонами. До виконання п.2.2.2. договору підключення замовника до електричних мереж власника не здійснюється.

5.4.17.01.2019 Харківським обласним центром зайнятості було направлено АТ "Харківобленерго" лист за №12-317/19, в якому Центр просив продовжити термін дії договору та виклав пропозицію внести зміни до договору шляхом виключення підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору.

АТ "Харківобленерго" листом від 28.01.2019 №10-46/1030 фактично було відмовлено в продовженні терміну дії договору та залишено без реагування пропозицію про внесення змін до договору шляхом виключення пункту 2.2.2 договору, що і стало підставою для звернення 06.06.2019. Харківського центру професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості до господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Харківобленерго" про визнання недійсними підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору №553/1/140 про приєднання до електричних мереж АК "Харківобленерго" електроустановок замовника від 26.04.2013, укладеного між сторонами, а також окремого положення пункту 4.2 цього договору, а саме: визначення "До виконання п.2.2.2 договору підключення замовника до електромереж власника не здійснюється".

6. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

6.1. Висновки місцевого господарського суду, який підтримала апеляційна інстанція, мотивовані тим, що сторони, укладаючи спірний договір, діяли виключно в межах, встановлених законодавством України з необхідним обсягом цивільної дієздатності, укладаючи спірний договір сторони погодили всі істотні умови договору, а отже підстави для визнання пункту 2.2.2 спірного договору та окремого положення п. 4.2 цього договору, а саме: "до виконання п. 2.2.2 договору підключення замовника до електромереж власника не здійснюється" недійсним на підставі статті 228 Цивільного кодексу України відсутні.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК):

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені ГПК, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

7.2. Як вбачається з матеріалів справи, касаційну скаргу, з урахуванням її нової редакції, подано з підстав, передбачених п.3 ч.2 ст.287 ГПК.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

7.3. Отже, відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що скаржник посилався на приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, Верховним Судом не сформовано правового висновку щодо питання застосування необхідної норми у правовідносинах, що склалися між сторонами у справі.

Слід констатувати, що у новій редакції касаційної скарги скаржник зазначає, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо вирішення правового спору між суб'єктами господарювання різної форми власності щодо встановлення належної процедури передачі державного майна у власність юридичним особам приватного права, адже така процедура чітко встановлена законодавством України та апріорі не може мати підґрунтя для виникнення правового спору, і суди попередніх інстанцій не приділили належної уваги приписам чинного законодавства, якими врегульовано порядок виконання п. п.2.2.2 Договору, не повно встановили наслідки застосування позивачем положень Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007 та Положення про порядок передачі об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1482 від
21.09.1998 з метою виконання п. п.2.2.2. Договору.

7.4. Дослідивши доводи касаційної скарги та заперечень на неї колегія суддів касаційного суду приймає до уваги таке.

7.5. Як вказувалось вище, предметом даного судового розгляду є вимога позивача визнати недійсними підпункт 2.2.2 пункту 2.2 договору №553/1/140 про приєднання до електричних мереж АК "Харківобленерго" електроустановок замовника від
26.04.2013, укладеного між сторонами, а також окремого положення пункту 4.2 цього договору, а саме: визначення "До виконання п.2.2.2 договору підключення замовника до електромереж власника не здійснюється".

На обґрунтування вимог позивач послався на те, що зазначені пункти договору суперечать вимогам законодавства та порушують публічний порядок згідно з приписами статті 228 ЦК України, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння державним майном, що є підставою для визнання їх недійсними відповідно до частини 1 статті 203 та статті 217 ЦК України.

7.6. Стаття 215 Цивільного кодексу України передбачає, що:

"1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Стаття 215 Цивільного кодексу України.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених Стаття 215 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)."

За приписами частини 1 статті 203 цього ж Кодексу:

"Зміст правочину не може суперечити Стаття 215 Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам."

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що:

"Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним."

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК:

"Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення."

7.7. Таким чином, для визнання правочину недійсним з вищевказаних, заявлених саме позивачем підстав необхідне дослідження та встановлення факту саме недодержання і саме в момент вчинення правочину чинного на момент такого вчинення законодавства або спрямованості правочину саме на незаконне заволодіння майном, а не з'ясування порядку та можливості майбутнього виконання правочину.

7.8. Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з оспорюваним пунктом
2.2.2 Договору замовник зобов'язаний до підключення усі об'єкти, які будуються та/або встановлюються згідно з ТУ від точки приєднання до межі балансової належності (п.1.4. цього договору), в т. ч. будівлі та приміщення, в яких розміщене таке енергетичне обладнання, передати у власність власника з дотриманням вимог, передбачених законодавством України."

Текст даного підпункту свідчить, що ним не передбачено ні саме безоплатну передачу майна у власність відповідача, ні чіткий, конкретизований порядок такої передачі, а навпаки, прямо вказано, що майно передається саме з дотриманням вимог, передбачених законодавством України, що повністю спростовує доводи скаржника про невідповідність даного пункту законодавству України та спрямованість даного пункту саме на незаконне заволодіння державним майном.

7.9. З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

7.10. Разом з цим, слід зазначити, що окремих доводів щодо недійсності окремих положень пункту 4.2 Договору касаційна скарга не містить.

8. Висновки Верховного Суду

8.1. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

8.2. На підставі викладеного, суд доходить висновку, що касаційну скаргу Харківського центру професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості необхідно залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

8.3. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківського центру професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості на рішення Господарського суду Харківської області від
09.10.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2019 у справі №922/1762/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський