Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.04.2018 року у справі №916/4225/15
Ухвала КГС ВП від 28.11.2018 року у справі №916/4225/15
Постанова ВГСУ від 18.05.2016 року у справі №916/4225/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/4225/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю помічника судді - Шкурдової Ю.С. (за дорученням головуючого судді)

за участю представників:

позивача - Сорокін К.О.

відповідача - Бондарев Р.В., Ільченко К.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 (головуючий суддя Бєляновський В.В., судді Величко Т.А., Лавриненко Л.В.)

у справі № 916/4225/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алді"

до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ"

про стягнення 5 595 057,00 грн

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алді" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (змінено найменування на Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ") (далі - Відповідач) про стягнення 5 595 057 грн.

Позов обґрунтовано тим, що Позивач має право на сплату йому вартості частини майна, переданого у спільну діяльність на підставі договору про спільну діяльність №97-0 від 17.04.2002.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.12.2015 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що на час розгляду справи відсутнє нерухоме майно, яке б знаходилося у спільній власності Позивача та Відповідача на підставі договору про спільну діяльність №97-0 від 17.04.2002, та відсутнє нерухоме майно належне на праві власності Позивачу, яке знаходиться на території комплексу, було створене на виконання умов договору та підлягало викупу Відповідачем у разі розірвання договору про спільну діяльність №97-0 від 17.04.2002.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 5 595 057 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до умов договору про спільну діяльність №97-0 від 17.04.2002, ст.ст. 1133 і 1141 ЦК України, ст.ст. 1,19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" в учасника спільної діяльності виникає право на повернення внесеного вкладу у разі припинення договору простого товариства, відтак суд апеляційної інстанції, враховуючи частку Позивача у власному капіталі спільної діяльності станом на 17.07.2012 в розмірі 8 133 991,86 грн, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що: - умовами договору передбачено порядок припинення дії договору, а саме, що при припиненні дії договору Відповідач викупає у Позивача належне йому виключно нерухоме майно за договором про спільну діяльність, але у Позивача відсутнє нерухоме майно, оскільки відсутня державна реєстрація прав на нерухоме майно; - статтею 1141 ЦК України передбачено повернення учаснику належних йому речей, що були передані у спільне володіння та користування для провадження спільної діяльності, у випадку її припинення, однак Позивач не передавав у спільне володіння чи користування грошові кошти; - на час укладення договору про спільну діяльність №97-0 від 17.04.2002 сторони керувалися чинним на той момент законодавством стосовно договорів про спільну діяльність, отже відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин Закону України "Про інвестиційну діяльність"; - Відповідач передавав майно для спільної діяльності, яке належить йому на праві господарського відання, а отже Позивач не може заявляти право на частку у майні Відповідача переданого на підставах інших, ніж право власності; - рішеннями у справах №5017/3800/2012 та №815/6534/14 підтверджено відсутність у Позивача будь-якого права на частку у майні за договором про спільну діяльність.

Позивач подав відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін. У відзиві Позивач повністю погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 законною, обґрунтованою та ухваленою з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Позивач зазначає, що на момент розірвання договору про спільну діяльність свідоцтво про право власності на частки митно-складського комплексу, які знаходяться у спільній діяльності Позивача та Відповідача, було дійсним, отже при припиненні дії договору Відповідач повинен був здійснити викуп належної Позивачу частки у спільному майні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 17.04.2002 між ДП "Іллічівський морський торговельний порт" (Порт), Державним підприємством "База матеріально-технічного забезпечення" (Підприємство) та ТОВ "Алді" (Товариство) було укладено договір № 97-о про спільну діяльність зі створення та експлуатації Комплексу для організації здійснення посадовими особами державних органів митного, санітарного, екологічного та інших видів контролю та пропуску через державний кордон України імпортних і транзитних вантажів, що вивозяться з Порту автотранспортом з виконанням при цьому вантажно-розвантажувальних робіт, необхідних для контрольних операцій, тимчасового зберігання затриманих вантажів та автотранспорту, експедиційного і агентського обслуговування вантажів та автотранспорту та надання інших послуг, що випливають з необхідності митного контролю та оформлення; реконструкція та створення Комплексу здійснюється на території складу №27 Порту, загальною площею 2,2 га, у тому числі 5760 кв.м. критої складської площі (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору визначено, що керівництво спільною діяльністю покладається на Підприємство, Порт та Товариство, під загальним контролем Порту в особі його начальника, а також інших уповноважених на це посадових осіб. Організація, реєстрація спільної діяльності та ведення бухгалтерського та податкового обліку покладається на Товариство.

Згідно з п. 3 договору, який регулює обов'язки сторін при здійсненні спільної діяльності: - Порт зобов'язався надати для здійснення спільної діяльності, обумовленої цим договором, споруди та прилеглу територію складу № 27 для реконструкції та використання Комплексу; - Товариство зобов'язалося здійснити реконструкцію складу №27 Порту за власні кошти з метою створення Комплексу (п.п. 3.1.1, 3.3.3 договору).

Згідно з п. 4 договору з метою здійснення спільної діяльності, передбаченої цим договором: - Порт передає у спільну діяльність на весь термін дії договору територію та споруди портового складу №27; - Товариство передає у спільну діяльність на весь термін дії договору своє майно та кошти. Перелік і вартість майна сторін, переданого у спільну діяльність, зазначені у додатках № 1, № 3 та № 4, які є невід'ємною частиною договору (п.п. 4.1, 4.4 договору).ї

Відповідно до п. 4.6 договору майно сторін, що використовується при здійсненні спільної діяльності, залишається власністю цих сторін протягом усього часу дії договору і відбивається в їхньому балансі в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Згідно з п. 4.8 договору створене сторонами у процесі виконання цього договору нерухоме майно є спільною власністю сторін і відображається у їх балансі по вартості відповідної частки в спільному фінансуванні будівництва з умовою обов'язкового викупу Портом частки, що належить Товариству, після припинення дії договору.

Кошти витрачені Портом і Товариством згідно з домовленостями на придбання рухомого майна чи будівництво об'єктів нерухомості, призначених для використання в спільній діяльності, формують та збільшують суму внеску кожного з них у спільну діяльність. Витрати кожної сторони на зазначені цілі повинні бути визнані іншою стороною, що підтверджується додатковою угодою, яка після взяття її на облік податковим органом є невід'ємною частиною цього договору (п. 4.9 договору).

Умовами п.п. 10.5 договору передбачено, що при припиненні дії договору Порт викупає у Товариства та Підприємства належне йому нерухоме майно, яке знаходиться на території Комплексу, по вартості придбання цього майна за даними бухгалтерського обліку з урахуванням фактичного зносу на час припинення дії договору. Рухоме майно сторін може бути викуплене Портом у разі потреби Порту у цьому майні. Вартість майна встановлюється за домовленістю сторін, але не може бути більшою ніж його вартість за даними бухгалтерського обліку з урахуванням фактичного зносу. Викуп нерухомого майна повинен бути здійснений протягом трьох місяців з дати припинення дії договору. Викуп рухомого майна, яке потрібно Порту, повинен бути здійснений у такий же термін.

Згідно з п. 10.6 договору питання, що регламентують спільну діяльність сторін і не знайшли свого відображення у цьому договорі, регулюються законодавством України.

24.07.2002 вказаний договір спільної діяльності узгоджено Міністерством транспорту України та 02.08.2002 зареєстровано у ДПІ у м. Іллічівську.

Додатковою угодою №1 від 29.03.2003 між ДП "ІМТП" та ТОВ "Алді" виключено зі складу учасників договору ДП "База матеріально-технічного забезпечення" та викладено у новій редакції п. 4.7 договору, згідно з яким розмір часток сторін в спільному майні за договором складає: Порт - 55%, Товариство - 45%.

Додатковими угодами сторонами неодноразово змінювався розмір фактичних внесків сторін, зокрема, додатковою угодою від 03.08.2010 сторони домовилися, що станом на дату підписання цієї угоди узгоджений розмір фактичних внесків сторін у грошовому вигляді становить: Порт - 4 173 093,00 грн; Товариство - 5 455 804,34 грн.

28.03.2007 митно-складський комплекс на території ДП "ІМТП" по вул. Транспортній, 8 в м. Іллічівську, створений за рахунок внесків ДП "ІМТП" та ТОВ "Алді", був введений в експлуатацію, що підтверджується актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 28.03.2007, затвердженим рішенням виконкому Іллічівської міськради № 369 від 29.03.2007 та зареєстрованим Інспекцією архітектурно - будівельного контролю м. Іллічівська за № 346 від 29.03.2007.

На підставі рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області від 29.01.2009 № 119 "Про видачу Державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку України і ТОВ "Алді" свідоцтва про право власності на будівлю та споруди митно-складського комплексу за адресою: м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 30, які знаходяться у спільній діяльності ДП "ІМТП" та ТОВ "Алді", виконавчим комітетом Іллічівської міської ради 06.02.2009 було видано свідоцтво № 34901 про право власності на будівлі та споруди митно-складського комплексу, яким посвідчено, що державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку України належить 272/625 частки та відповідно ТОВ "Алді" належить 353/625 частки в нерухомому майні на праві спільної часткової власності.

10.02.2009 право власності вказаних осіб на об'єкт нерухомості - будівлі та споруди митно-складського комплексу зареєстровано Комунальним підприємством "Іллічівське міське бюро технічної інвентаризації" за реєстровим №810 з визначенням розміру фактичних внесків сторін у грошовому вигляді: внесок ДП "ІМТП" - 4 191 664 грн, внесок ТОВ "Алді" - 5 455 804,34 грн.

З урахування зазначеного та того, що відповідно до балансу ТОВ "Алді", як уповноваженої сторони спільної діяльності, залишкова вартість створеного за час дії договору спільного майна становить 9 894 000 грн, враховуючи фактичні внески сторін у спільну діяльність, Позивач вважає, що його частка у спільному майні складає 56,55%, а частка Порту - 43,45%.

Також судами встановлено, що: договір № 97-о про спільну діяльність від 17.04.2002 розірвано в судовому порядку (справа 11/17-5110-2011) та з 17.07.2012 він є припиненим; рішенням господарського суду Одеської області від 06.06.2013 у справі №916/1108/13 (набрало законної сили 01.08.2013) рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 29.01.2009 № 119 "Про видачу Державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку України і ТОВ "Алді" свідоцтва про право власності на будівлю та споруди митно-складського комплексу за адресою: м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 30, які знаходяться у спільній діяльності ДП "ІМТП" та ТОВ "Алді" визнано недійсним.

У жовтні 2012 року ТОВ "Алді" звернулося до ДП "ІМТП" з листом від 24.10.2012, в якому просило повідомити підстави та причини, за якими останній одноособово безоплатно використовує майно, що є спільною частковою власністю, а також про наміри здійснити викуп належного ТОВ "Алді" нерухомого майна.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо Цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 01.01.2004 і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків змін або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

За змістом положень ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 626, 627 ЦК Ураїни).

У справі, що розглядається, спір між сторонами виник щодо застосування наслідків розірвання договору про спільну діяльність.

Відповідно до ст.ст. 1130, 1131 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно зі статтями 1132, 1133 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Частиною першою статті 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

За правилами ч. 2 ст. 1141 ЦК України у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Керуючись принципом свободи договору, у справі, що розглядається, сторони передбачили, що створене в процесі виконання цього договору нерухоме майно є загальною власністю сторін і відображається на їх балансі по вартості відповідної частки в спільному фінансуванні будівництва з умовою обов'язкового викупу Портом частки, що належить Товариству, після припинення дії договору (п. 4.8 договору); при припиненні дії договору Порт викупає у Товариства належне йому нерухоме майно, яке знаходиться на території комплексу, по вартості придбання цього майна за даними бухгалтерського обліку з урахуванням фактичного зносу на час припинення дії договору (п. 10.5 договору).

Таким чином, сторонами в договорі визначено, що при припиненні договору Порт викупає частку Товариства в створеному нерухомому майні у процесі виконання цього договору.

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до п.4.6 договору майно сторін, що використовується при здійсненні спільної діяльності, залишається власністю цих сторін на протязі усього часу дії договору і відбивається в їхньому балансі.

Судами встановлено, що в судовому порядку визнано недійсним рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 29.01.2009 № 119 "Про видачу Державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку України і ТОВ "Алді" свідоцтва про право власності на будівлю та споруди митно-складського комплексу за адресою: м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 30, які знаходяться у спільній діяльності ДП "ІМТП" та ТОВ "Алді".

В судовому засіданні 13.06.2018 в суді касаційної інстанції представник Позивача вказав, що підставою позову є вимога Позивача до Відповідача про викуп належної Товариству частки нерухомого майна у спільній частковій власності на підставі п. 4.8, 10.5 договору про спільну діяльність.

В позовній заяві Позивач просить стягнути грошові кошти в розмірі 5 595 057,00 грн та, посилаючись на ст.ст. 1132, 1133, 1134, 1141 ЦК України, зазначає про можливість повернення або поділу майна, що є у спільній частковій власності, та вказує про право на стягнення з Порту вартості частки належного Товариству майна.

Водночас, повернення переданого у спільне користування майна на підставі абз.1 ч. 2 ст. 1141 ЦК України та поділ майна, що є у спільній частковій власності на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 1141 ЦК України за своєю правовою природою є різними наслідками припинення договору про спільну діяльність, а отже, відповідно, є різними підставами позову.

Здійснюючи апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не визначив, з яких саме підстав звернувся Позивач з даним позовом, помилково пославшись на про право Позивача повернути внесений ним вклад у спільну діяльність.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Отже, судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто в разі, коли висновок експерта не може замінити інші засоби доказування.

Приймаючи висновок експертизи в якості належного доказу на підтвердження вартості частки Товариства у спільному майні, суд апеляційної інстанції також не надав оцінку тому, що судова експертиза була здійснена на підставі балансу спільної діяльності і не врахував вимоги ч. 1 ст. 1134 ЦК України, що до спільної часткової власності може належати лише майно, яке внесене учасниками, яким вони володіють на праві власності.

Однак, внесене Портом майно у спільну діяльність не належало йому на праві власності, а належить йому на праві господарського відання, про що правильно зазначає скаржник.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що Позивач не має права заявляти про право на частку у майні, що Передано Портом на підставах інших, ніж право власності, враховуючи приписи ч. 1 ст. 1134, ч. 2 ст.1141 ЦК України.

Також, колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про помилкове застосування судом апеляційної інстанції положень Закону України "Про інвестиційну діяльність" до договору про спільну діяльність, оскільки вказаний Закон регулює правовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності та не регулює правовідносини учасників простого товариства за договором про спільну діяльність, права та обов'язки яких врегульовані гл. 77 ЦК України та умовами договору про спільну діяльність.

Водночас, умовами п. 4.6 договору визначено, що майно сторін, яке використовується при здійсненні спільної діяльності, залишається власністю цих сторін протягом усього часу дії договору і відбивається в їхньому балансі в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Зважаючи на викладене, висновки суду апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

В силу приписів п.п. 1,3 ч. 3, ч.4 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 ГПК України постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Доводи відзиву стосовно правомірності висновків суду апеляційної інстанції колегією суддів відхиляються, оскільки, як зазначено вище, суд апеляційної інстанції не врахував правову природу заявлених позовних вимог.

Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 у справі №916/4225/15 скасувати.

3. Справу №916/4225/15 направити на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.