Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.02.2019 року у справі №910/1674/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/1674/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

позивача - Ромашка А. А.,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - Костюченка І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі

за позовом Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мік Мега", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК-Альянс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал", Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус К" і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання прав іпотекодержателя, визнання прав заставодержателя і зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У лютому 2016 року Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" (далі - ПАТ "Банк "Софійський") про:

- визнання прав іпотекодержателя за іпотечними договорами № 12/32/061, № 32/1-1-2-16-Іп-84, № 12/32/025, посвідчених приватним нотаріусом 05.12.2014, 28.12.2012, 28.04.2014;

- визнання за Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України права заставодержателя за договором застави обладнання № 12/32/026, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В. О. від 28.04.2014, зареєстрованим у реєстрі за № 1007.;

- зобов`язання ПАТ "Банк "Софійський" передати оригінали документів, які підтверджують дійсність відступлених (переданих) прав вимоги за кредитним договором від 02.04.2013 № 32/1-1-2-16/3, кредитним договором від 05.09.2012 № 32/1-1-2-16/2, іпотечним договором № 12/32/061 (посвідчений 05.12.2014), іпотечним договором № 32/1-1-2-16-Іп-84 (посвідчений 28.12.2012), кредитним договором від 27.03.2014 № 010/32/011, іпотечним договором від 28.04.2014 № 12/32/025, договором застави обладнання № 12/32/026 (посвідчений 28.04.2014), а саме оригінали кредитних та іпотечних договорів із додатками, змінами і доповненнями, оригінали первинних документів (платіжні доручення, меморіальні ордери, банківські виписки, розпорядження тощо), які підтверджують надання кредиту та наявність заборгованості, правовстановлюючі, технічні документи на кожен предмет іпотеки, документи про право власності на землю, на якій розташовано предмет іпотеки, оригінали документів, що підтверджують направлення/вручення боржникам та іпотекодавцям повідомлень про відступлення прав вимоги на користь Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України.

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 509, 512- 514, 516, 517, 589, 590, 628, 629 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України "Про заставу", статті 24 Закону України "Про іпотеку" обґрунтовано тим, що між Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України і ПАТ "Банк "Софійський" укладено договір застави майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом 05.06.2014 (далі - договір застави від 05.06.2014 зі змінами), згідно з яким відповідач передав позивачеві свої права вимоги до боржників (Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус К" (далі - ТОВ "Крокус К") і Товариства з обмеженою відповідальністю "Мік Мега" (далі - ТОВ" Мік Мега") за кредитними договорами від 02.04.2014 № 32/1-1-2-16/3, від 05.09.2012 № 32/1-1-2-16/2 і кредитним договором від 27.03.2014 № 010/32/011. Майнові права сторони за домовленістю оцінили на загальну суму 78 292 278,01 грн (пункт 1.2 договору застави від 05.06.2014 зі змінами).

Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України зазначив, що виконав свої зобов`язання, перерахував грошові кошти, а в подальшому скористався правом, передбаченим депозитними договорами, і звернувся до відповідача з вимогою від 03.11.2015 № 19-01005/83258 про дострокове повернення суми вкладів і нарахованих на цю суму відсотків. Проте відповідач у листі від 06.11.2015 № 32/3085 повідомив, що вартість застави перевищує залишок депозитних коштів на рахунках, і запропонував укласти договір відступлення права вимоги із ТОВ "Мік Мега", в якому передбачити повернення відповідачеві надлишково отриманих коштів від звернення стягнення на предмет застави.

Оскільки відповідач не виконав зобов`язань із повернення позивачеві грошових коштів за депозитними договорами, позивач звернувся до суду.

1.3. У відзиві на позовну заяву ПАТ "Банк "Софійський" просило відмовити у її задоволенні та наголосило, що згідно з постановою правління Національного банку України від 22.12.2015 № 916 ПАТ "Банк "Софійський" віднесено до категорії неплатоспроможних і відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.12.2015 № 235 у ПАТ "Банк "Софійський" запроваджено тимчасову адміністрацію. Наслідки запровадження тимчасової адміністрації регламентовано Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме статтею 36, згідно з якою під час тимчасової адміністрації не здійснюються, зокрема, задоволення вимог кредиторів банку, примусове стягнення майна, звернення стягнення на майно зупиняється.

Відповідач вважає, що оскільки Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України є кредитором ПАТ "Банк "Софійський", на нього поширюються наслідки, передбачені статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При цьому за змістом статті 1054 Цивільного кодексу України ні фізична, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором.

Натомість позивачем не надано доказів того, що він є банком або фінансовою установою, а тому визнання за ним прав іпотекодержателя та заставодержателя за договорами, які забезпечують виконання кредитних договорів, суперечить вимогам законодавства, про що зазначено у листі Міністерства юстиції України від 29.01.2016 № 3/28/1172.

1.4. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено ТОВ "Мік Мега", Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛК-Альянс" (далі - ТОВ "ЛК-Альянс"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал" (далі - ТОВ "Термінал"), ТОВ "Крокус К".

1.5. У поясненнях по суті позовних вимог ТОВ "Крокус К" і ТОВ "Термінал" просили відмовити у задоволенні позову, акцентуючи, зокрема, що згідно зі статтею 23 Закону України "Про заставу" при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

ПАТ "Банк "Софійський" запропонувало Корпоративному недержавному пенсійному фонду Національного банку України укласти договір відступлення права вимоги за кредитним договором від 27.03.2014 № 010/32/011, укладеним між ПАТ "Банк "Софійський" і ТОВ "Мік Мега" у сумі 32 541 878,64 грн, в якому передбачити повернення банком надлишково отриманих коштів від звернення стягнення на предмет застави та/або від реалізації заставленого майна, ринкова вартість якого становить 70 061 310,00 грн. Банк повідомив, що у разі недостатності коштів, отриманих від звернення стягнення на предмет застави та/або від реалізації заставленого майна ТОВ "Мік Мега", ПАТ "Банк "Софійський" зобов`язується укласти договір відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним із ТОВ "Крокус К". Проте позивач відповідного договору не уклав, а заявлені ним позовні вимоги свідчать про намагання безпідставно заволодіти майном на суму, що значно перевищує суму його вимог до відповідача.

1.6. ТОВ "Мік Мега", заперечуючи проти задоволення позовних вимог, підтримало заперечення відповідача і також наголосило, що за змістом частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час дії тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, а також не здійснюються зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання).

Товариство зауважило, що за змістом частини 3 пункту 5 статті 50 зазначеного Закону активи недержавного пенсійного фонду (крім депозитів), зберігачем яких є банк, не включаються до ліквідаційної маси такого банку. Повернення цих активів здійснюється відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

При цьому черговість і порядок задоволення вимог неплатоспроможного банку визначаються положеннями статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з якою вимоги позивача можуть бути задоволені тільки в 7 чергу (вимоги інших вкладників, які не є пов`язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов`язаними особами банку).

Отже, ТОВ "Мік Мега" зазначило, що вимоги Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України суперечать нормам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також порушують установлені цим законом порядок і черговість задоволення вимог кредиторів ПАТ "Банк "Софійський".

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 позовні вимоги задоволено частково, визнано за Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України права іпотекодержателя за іпотечними договорами № 12/32/061 (посвідчений 05.12.2014), № 32/1-1-2-16-Іп-84 (посвідчений 28.12.2012), № 12/32/025 (посвідчений 28.04.2014), визнано за Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України права заставодержателя за договором застави обладнання № 12/32/026 (посвідчений 28.04.2014). У решті позовних вимог відмовлено.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі скасовано частково та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.3. Постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2017 судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

2.4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій на підставі положень статей 512 - 514, 546, 572, 589 Цивільного кодексу України, статей 20, 23, 49, 51 Закону України "Про заставу" та умов договору застави дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України до ПАТ "Банк "Софійський" про визнання прав іпотекодержателя, визнання прав заставодержателя і зобов`язання вчинити певні дії за договором застави майнових прав від 05.06.2014, оскільки договору відступлення права вимоги до позичальників між сторонами у цій справі укладено не було, а договір застави не містить умов щодо порядку відступлення відповідачем таких майнових прав.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2019 у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Скаржник вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій, а також такими, що зроблені без урахування вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 13.04.2017, згідно з якою справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції із зазначенням, зокрема, про необхідність встановлення обставин та моменту переходу права вимоги. Суди не взяли до уваги, що у справі № 910/6931/16 постановою Верховного Суду від 06.02.2018 залишено без змін судові рішення про відмову у визнанні недійсним договору застави майнових прав від 05.06.2014.

Суди не взяли до уваги, що договір застави майнових прав має змішаний характер і містить умови договору відступлення права вимоги з відкладальною умовою, не проаналізували положення договору застави майнових прав від 05.06.2014, не навели жодного правового обґрунтування стосовно залишення поза увагою доводів позивача, а також неправильно застосували положення статей 3, 212, 628 Цивільного кодексу України.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Банк "Софійський" просить відмовити у її задоволенні та залишити судові рішення без змін, наголошуючи на правомірності висновків судів і безпідставності доводів скаржника.

3.3. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві на касаційну скаргу також просить відмовити у її задоволенні та залишити судові рішення без змін, зазначаючи про правильне встановлення судами, що факт переходу до позивача прав іпотекодержателя та заставодержателя не відбулося.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що між ПАТ "Банк "Софійський" (банк) і Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України (клієнт) укладено депозитні договори від 14.12.2012№ 168Д-3/3, від 06.05.2014 № 222Д-3/3 і № 223Д-3/3, за умовами яких клієнт надає банку грошові кошти (вклад) у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а банк виплачує проценти та повертає вклад і нараховані на нього проценти згідно з умовами договору.

Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України на виконання умов зазначених договорів перерахував кошти на вкладні (депозитні) рахунки.

Кінцевим строком повернення вкладу за договорами від 14.12.2012 № 168Д-3/3, від 06.05.2014 № 222Д-3/3 і № 223Д-3/3 є 06.11.2015, 09.11.2015 і 16.12.2015 відповідно.

Згідно з пунктом 8.4 депозитного договору від 14.12.2012 № 168Д-3/3, пунктами 9.5 депозитних договорів від 06.05.2014 № 222Д-3/3, № 223Д-3/3 у разі необхідності дострокового повернення вкладу включно із мінімальною сумою, зазначеною у пункті 3.1 договору, клієнт зобов`язаний звернутися до банку не пізніше як за 2 робочих дні до дати повернення із вимогою повного повернення вкладу, зазначивши при цьому день повернення вкладу на рахунок клієнта.

4.3. Як установили суди попередніх інстанцій, у забезпечення виконання банком своїх зобов`язань за депозитними договорами від 14.12.2012 № 168Д-3/3, від 06.05.2014 № 222Д-3/3 і № 223Д-3/3 між Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України (заставодержатель) і ПАТ "Банк "Софійський" (заставодавець) укладено договір застави майнових прав від 05.06.2014 (зі змінами), за умовами якого банк передав майнові права за кредитними договорами від 02.04.2014 № 32/1-1-2-16/3 і від 05.09.2012 № 32/1-1-2-16/2, а також кредитним договором від 27.03.2014 № 010/32/011(укладеними між банком і ТОВ "Крокус К").

Застава забезпечує виконання заставодавцем вимог заставодержателя щодо депозитних договорів від 14.12.2012 № 168Д-3/3, від 06.05.2014 № 222Д-3/3 і № 223Д-3/3.

4.4. Суди попередніх інстанцій також установили, що 03.11.2015 Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України на підставі пунктів 8.4 договорів від 06.05.2014 № 222Д-3/3 і № 223Д-3/3, пункту 9.5 договору від 14.12.2012 № 168Д-3/3, користуючись правом дострокового повернення вкладу, у листі № 19-01005/83258 просив ПАТ "Банк "Софійський" достроково повернути вклади і нараховані проценти на вклад (том 1, а. с. 37).

ПАТ "Банк "Софійський" 06.11.2015 у листі № 32/3085 повідомило Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України про неможливість негайно повернути усю суму вкладу та процентів, запропонувало укласти договір відступлення права вимоги за кредитним договором від 27.03.2014 № 010/32/011, укладеним із ТОВ "Мік Мега", і передбачити у договорі відступлення права вимоги повернення банку надлишково отриманих коштів від звернення стягнення на предмет застави та/або від реалізації заставленого майна, вартість якого становить 70 061 310,00 грн. Крім того, ПАТ "Банк "Софійський" повідомило, що у разі недостатності отриманих від реалізації майна ТОВ "Мік Мега" коштів банк зобов`язується укласти договір відступлення права вимоги за кредитними договорами від 02.04.2014 № 32/1-1-2-16/3 і від 05.09.2012 № 32/1-1-2-16/2, укладеними із ТОВ "Крокус К" (том 1, а. с. 38-39).

4.5. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України про визнання за ним права іпотекодержателя за іпотечними договорами № 12/32/061, № 32/1-1-2-16-Іп-84, № 12/32/025 (посвідчених приватним нотаріусом 05.12.2014, 28.12.2012, 28.04.2014), визнання права заставодержателя за договором застави обладнання № 12/32/026 (посвідчений 28.04.2014), а також про зобов`язання ПАТ "Банк "Софійський" передати оригінали документів, які підтверджують дійсність відступлених (переданих) прав вимоги за кредитними договорами від 02.04.2013 № 32/1-1-2-16/3, від 05.09.2012 № 32/1-1-2-16/2, від 27.03.2014 № 010/32/011 та іпотечними договорами від 05.12.2014 № 12/32/061, від 28.12.2012 № 32/1-1-2-16-Іп-84, від 28.04.2014 № 12/32/025, а також договором застави обладнання від 28.04.2014 № 12/32/026, згідно з переліком документів, визначеним позивачем.

4.6. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Виходячи із положень законодавства захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

4.7. За змістом статті 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно (стаття 11 цього Закону).

Згідно зі статтями 12, 13 Закону України "Про заставу" договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У договорі застави визначаються суть, розмір та строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, та/або посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов іпотечного договору.

4.8. Як убачається зі змісту договору застави майнових прав від 05.06.2014, укладеного між Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України (заставодержатель) і ПАТ "Банк "Софійський" (заставодавець) (зі змінами і доповненнями), предметом цього договору є майнові права за кредитними договорами від 02.04.2014 № 32/1-1-2-16/3 (з додатковими угодами), від 05.09.2012 № 32/1-1-2-16/2 (з додатковими угодами), від 27.03.2014 № 010/32/011 (з додатковими угодами), боржником за якими є ТОВ "Крокус К".

Водночас із матеріалів справи убачається, що договори, за якими Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України просить суд визнати його право іпотекодержателя, укладено з ТОВ "ЛК-Альянс" (іпотечний договір від 05.12.2014 № 12/32/061 зі змінами і доповненнями), ТОВ Мік Мега" (іпотечний договір від 28.04.2014 № 12/32/025 зі змінами і доповненнями), ТОВ "Термінал" (іпотечний договір від 28.12.2012 № 32/1-1-2-16-Іп-84 зі змінами і доповненнями).

Статтею 24 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Аналогічні положення викладено у статті 589 Цивільного кодексу України.

Статтею 49 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги за зобов`язаннями, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Суди установили, що згідно з пунктом 4.2 договору застави майнових прав від 05.06.2014 (зі змінами), укладеного між позивачем і відповідачем, у частині уступки права вимоги цей договір укладено з відкладальною умовою відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України. Право вимоги переходить до заставодержателя з наступного дня після настання строку виконання зобов`язання за депозитним договором, якщо воно не виконано належним чином.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом статей 513, 514 цього Кодексу правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

4.9. Суди попередніх інстанцій установили, що виходячи із положень чинного законодавства та правовідносин сторін, Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України мав можливість набути права вимоги до третіх осіб за кредитними договорами шляхом переходу цих прав у конкретному обсязі та на визначених умовах від первісного кредитора - банку, що було би підставою для переходу до позивача і прав за забезпечувальними зобов`язаннями, зокрема прав заставодержателя та іпотекодержателя.

03.11.2015 Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України звернувся до ПАТ "Банк "Софійський" із вимогою про дострокове повернення вкладу та процентів за розміщення депозиту. Водночас ПАТ "Банк "Софійський" повідомило (лист 06.11.2015 № 32/3085) про неможливість негайного повернення усієї суми вкладу та процентів, у зв`язку з чим запропонувало укласти договори відступлення права вимоги за кредитним договором від 27.03.2014 № 010/32/011, укладеним із ТОВ "Мік Мега".

Проте як установили суди попередніх інстанцій, договору відступлення прав вимоги до позичальників за кредитними договорами від 02.04.2014 № 32/1-1-2-16/3, від 05.09.2012 № 32/1-1-2-16/2 та від 27.03.2014 № 010/32/011 позивачу, як новому кредиторві між сторонами укладено не було. Пропозицію ПАТ "Банк "Софійський" про укладення відповідного договору (лист від 06.11.2015 № 32/3085) позивач залишив без відповіді.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про невзяття до уваги доводів позивача стосовно того, що договір застави майнових прав є змішаним правочином, який містить умови про заставу та уступку права вимоги, оскільки, як правильно установлено судами, у цьому випадку сторони договору застави майнових прав від 05.06.2014 не узгодили порядку переходу до заставодержателя права вимоги за кредитними правочинами, забезпеченими договорами іпотеки і застави, отже не було досягнуто згоди з усіх істотних умов про відступлення права вимоги.

Ураховуючи положення чинного законодавства, зважаючи на установлені судами обставини справи, зокрема, щодо відсутності у договорі застави від 05.06.2014 (зі змінами) порядку набуття права вимоги за кредитними договорами у випадку настання відкладальної умови та, відповідно, переходу права вимоги за договорами іпотеки і застави, беручи до уваги, що позивач не є стороною договорів іпотеки і застави права іпотекодержавтеля і заставодержателя, за якими він просить визнати своє право, колегія суддів вважає правильним висновок судів про відмову у задоволенні позову в цій частині, а також щодо задоволення похідних вимог про зобов`язання ПАТ "Банк "Софійський" вчинити дії (направити/вручити боржникам та іпотекодавцям повідомлення про відступлення прав вимоги на користь Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України і передати позивачеві документи, які підтверджують дійсність відступлених (переданих) прав вимоги за кредитними та іпотечними договорами, договорами застави майнових прав, що є предметом цього спору, за переліком документів, визначеним позивачем).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не вбачається.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2019 і рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2018 у справі № 910/1674/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак