Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.07.2019 року у справі №918/370/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 918/370/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Студенець В. І.,

за участю секретаря Низенко В. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Рівненської області

у складі судді Церковної Н. Ф.

від 27.02.2019

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Василишин А. Р., Філіпова Т. Л., Бучинська Г. Б.

від 12.06.2019

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер Рівне"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_2,2) ОСОБА_1,3) ОСОБА_3

про визнання недійсним правочину щодо внесення майна до статутного капіталу

за участю представників:

від позивача: не з'явився.

від відповідача: не з'явився.

третьої особи 1: не з'явився.

третьої особи 2: не з'явився.

третьої особи 3: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер Рівне" (надалі - відповідач), в якому просило: визнати недійсним правочин, укладений між позивачем та відповідачем, оформлений актом прийому-передачі нерухомого майна від 8 жовтня 2017, щодо передачі відповідачу у якості вкладу до статутного капіталу відповідача земельних ділянок, що знаходяться за адресою - АДРЕСА_1, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером № 5610100000:01:029:0532 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 87383156101); земельної ділянки з кадастровим номером №5610100000:01:029:0533 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 47780756101); земельної ділянки з кадастровим номером №5610100000:01:029:0534 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 87524856101); земельної ділянки з кадастровим номером №5610100000:01:029:0535 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 49911956101); земельної ділянки з кадастровим номером №5610100000:01:029:0536 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 50099156101); земельної ділянки з кадастровим номером №5610100000:01:029:0537 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 47904456101); земельної ділянки з кадастровим номером №5610100000:01:029:0555 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 118337356101).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що з 16.08.2017 позивач є одноосібним власником семи земельних ділянок з кадастровими номерами, а саме: 5610100000:01:029:0537,5610100000:01:029:0555,5610100000:01:029:0532,5610100000:01:029:0536,5610100000:01:029:0535,5610100000:01:029:0534 та 5610100000:01:029:0533. Водночас 2 лютого 2018 року позивачу стало відомо про те, що 11 грудня 2017 року на підставі акту прийому-передачі нерухомого майна від 8 жовтня 2017 року, начебто укладеного між позивачем в особі його директора ОСОБА_4 та відповідачем, останньому були передані у власність вищенаведені належні позивачу земельні ділянки як внесок до статутного капіталу. Проте оскільки позивач в особі ОСОБА_4. вказаного акту прийому-передачі від 8 жовтня 2017 року (який, на думку позивача, містить підроблений підпис його директора та підроблений відбиток печатки) не підписував та на переконання позивача останній не надавав своєї волі на вчинення правочину щодо внесення майна до статутного капіталу відповідача, жодних правочинів на здійснення переходу права власності на вищенаведені земельні ділянки не вчиняло та не уповноважувало своїх представників на вчинення таких дій, а також не схвалював відчуження вказаного майна та фактично не набувало жодних, у тому числі корпоративних, прав у зв'язку з вчиненням такого правочину. Відтак, позивач, посилаючись на статті 203, 215, 316, 328 Цивільного кодексу України, просив суд визнати недійсним правочин, оформлений актом прийому-передачі майна від 8 жовтня 2017 року.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

16.12.2016 позивач набув право вимоги боргу від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за Генеральною кредитною угодою від 28.09.2007 №014/89-07/560, за Кредитним договором від 28.09.2007 № 014/89-07/564, за Кредитним договором від 24.11.2009 № 014/89-07/1094/980, загальна сума боргу за якими склала 7244767 грн 07 коп.

У той же час на забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами між Третьою особою 1 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" було укладено Договір іпотеки від 28.09.2007 № 014/89-07/560/1, зареєстрований в реєстрі за № 4553, Договір від 27.06.2008 № 1 про внесення змін до Договору іпотеки від 28.09.2007 № 014/89-07/560/1, зареєстрований в реєстрі за № 2359, Договір від 24.11.2009 року № 2 про внесення змін до Договору іпотеки від 28.09.2007 № 014/89-07/560/1, зареєстрований в реєстрі за № 2679.

16.12.2016 позивачем було укладено договори про відступлення права вимоги, за якими до позивача перейшли усі права від АТ "Райффайзен Банк Аваль" як кредитора та іпотекодержателя майна за всіма договорами, які були укладені з ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Після реєстрації права позивача як іпотекодержателя майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також у зв'язку з несплатою боржниками наявної у них заборгованості, позивачем в рахунок погашення вищенаведеного боргу було звернуто стягнення на сім земельних ділянок з кадастровими номерами: 5610100000:01:029:0537,5610100000:01:029:0555,5610100000:01:029:0532 5610100000:01:029:0536,5610100000:01:029:0535,5610100000:01:029:0534 та 5610100000:01:029:0533, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Відтак, з матеріалів справи вбачається, що з 16.08.2017 позивач став одноосібним власником зазначених земельних ділянок з кадастровими номерами: 5610100000:01:029:0537,5610100000:01:029:0555,5610100000:01:029:0532,5610100000:01:029:0536,5610100000:01:029:0535,5610100000:01:029:0534 та 5610100000:01:029:0533.

Разом з тим 02.02.2018 позивачу стало відомо про те, що 11.12.2017 на підставі акту прийому-передачі нерухомого майна від 08.10.2017, начебто укладеного між позивачем в особі його директора ОСОБА_4 та відповідача, останньому були передані у власність вищенаведені належні позивачу земельні ділянки як внесок до статутного капіталу.

Позивач наголошував на тому, що вказаний акт прийому-передачі від 08.10.2017, який, на думку позивача, містить підроблений підпис його директора та підроблений відбиток печатки позивача, оскільки своєї волі на вчинення правочину щодо внесення майна до статутного капіталу відповідача не виявляло, жодних правочинів на здійснення переходу права власності на вищенаведені земельні ділянки не вчиняло та не уповноважувало своїх представників на вчинення таких дій, а також не схвалювало відчуження вказаного майна та фактично не набувало жодних, у тому числі корпоративних, прав у зв'язку з вчиненням такого правочину, у зв'язку з чим, звернувся за захистом порушеного, на його думку права (щодо вільного володіння майном) з позовом до суду про визнання недійсним правочину щодо внесення майна до статутного капіталу.

У матеріалах справи наявна копія рішення установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер Рівне", оформленого протоколом від 8 жовтня 2017 року № 1, за змістом якого засновники цієї юридичної особи: ОСОБА_2 та Товариство в особі його директора ОСОБА_7, вирішили заснувати Товариство з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер Рівне", затвердити його місцезнаходження та статут, призначити керівником цієї юридичної особи ОСОБА_2, а також визначити частки у статутному капіталі Товариство з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер Рівне" наступним чином: частка ОСОБА_2 становить 60000 грн 00 коп., що становить 60 % статутного капіталу, а частка Товариства становить 40000 грн 00 коп. (майновий внесок), що становить 40 % статутного капіталу. Майновий внесок формується за рахунок земельних ділянок кадастрові номери: 5610100000:01:029:0532,5610100000:01:029:0533,5610100000:01:029:0534,5610100000:01:029:0535,5610100000:01:029:0536,5610100000:01:029:0537 та 5610100000: 01: 029:0555.

У матеріалах справи також наявна копія вищенаведеного акту прийому-передачі нерухомого майна від 8 жовтня 2017 року, зі змісту якого вбачається, що відповідно до протоколу загальних зборів від 8 жовтня 2017 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер Рівне" позивач, в особі директора Товариства Бакрова О. В., передає, а відповідач в особі ОСОБА_2, приймає у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер Рівне" сім земельних ділянок з кадастровими номерами: 5610100000:01:029:0532,5610100000:01:029: 0533,5610100000:01: 029: 0534,5610100000:01:029:0535,5610100000:01:029:0536,5610100000:01:029:0537 та 5610100000:01: 029:0555.

Вищевказані документи містять відомості про їх скріплення печаткою Товариства, а також про їх власноручне підписання з боку позивача ОСОБА_7 який на час складення цих документів перебував на посаді директора Товариства.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.02.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
12.06.2019 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним правочин між позивачем та відповідачем, оформлений актом прийому-передачі нерухомого майна від 08.10.2017, щодо передачі відповідачу у якості вкладу до статутного капіталу відповідача земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером № 5610100000:01:029:0532 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 87383156101), земельної ділянки з кадастровим номером №5610100000:01:029:0533 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 47780756101), земельної ділянки з кадастровим номером №5610100000:01:029:0534 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 87524856101), земельної ділянки з кадастровим номером №5610100000:01:029:0535 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 49911956101), земельної ділянки з кадастровим номером №5610100000:01:029:0536 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 50099156101), земельної ділянки з кадастровим номером №5610100000:01:029:0537 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 47904456101) та земельної ділянки з кадастровим номером №5610100000:01:029:0555 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 118337356101).

Приймаючи рішення та постанову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що з огляду на те, що згідно пункту 12.3 Статуту позивача питання визначення переліку основних засобів позивача, що підлягають відчуженню, створення дочірніх підприємств, філій, представництв, затвердження їх статутів, положень, а також надання згоди директору позивача на будь-яке відчуження/придбання, заставу, отримання в заставу або надання та прийняття в оренду, лізинг майна (рухомого та нерухомого), віднесено до виключної компетенції вищого органу позивача, яким є загальні збори його учасників.

Судами встановлено, що загальні збори учасників позивача не надавали згоди на створення відповідача, а також не погоджували внесення до статутного капіталу такої юридичної особи нерухомого майна позивача, а саме семи земельних ділянок.

В матеріалах справи відсутній, зокрема, відповідний акт грошової оцінки майна, а саме вищенаведених земельних ділянок, що були внесені до статутного фонду відповідача за спірним правочином, оформленим актом прийому-передачі від
08.10.2017. Разом з тим відомості про проведення такої оцінки, так само як і її конкретний розмір, не були визначені сторонами і в самому акті прийому-передачі нерухомого майна від 08.10.2017, що свідчить про невідповідність цієї господарської операції імперативним законодавчим приписам.

Суд першої інстанції зауважив, що інформація, викладена у протоколі установчих зборів засновників відповідача від 8 жовтня 2017 року № 01 щодо оцінки розміру частки позивача в сумі 40000 грн 00 коп. і здійснення її формування за рахунок передачі у власність відповідача семи земельних ділянок у місті Рівне, оціночна вартість яких становить 2127911 грн 00 коп., додатково свідчить про те, що вказаний правочин позивачем не укладався, оскільки його укладення на таких умовах явно суперечить інтересам позивача.

За змістом нормативних законодавчих приписів внесення основних засобів та нематеріальних активів до статутного капіталу товариства прирівнюється до продажу або іншого відчуження, адже внаслідок внесення нерухомого майна до статутного капіталу іншої юридичної особи відбувається перехід права власності на таке нерухоме майно до цієї юридичної особи.

Відтак, суди дійшли висновку, що оформлення актом прийому-передачі нерухомого майна від 8 жовтня 2017 року дій сторін з приймання-передачі цього нерухомого майна (земельних ділянок) з власності позивача у власність відповідача, спрямованих на припинення позивачем прав і обов'язків власника наведених земельних ділянок і одночасне набуття відповідачем прав і обов'язків власника цього майна, підпадає під ознаки правочину, адже являє собою більш широке поняття, ніж власне фіксація виконання будь-якого правочину відповідним актом.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

ОСОБА_1 24.06.2019 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 918/370/18, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2019. Ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю Товариству з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер Рівне" про визнання недійсним правочину щодо внесення майна до статутного капіталу.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач зазначив, що рішення та постанова є незаконними, необґрунтованими, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, тому такі судові рішення підлягають скасуванню.

Скаржник зазначає, що позивачем при зверненні до суду було обрано невірний спосіб захисту його прав, оскільки акт прийому-передачі майна до статутного капіталу не є правочином і не може бути визнаний недійсним. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують підробку підпису директора позивача та відтиску печатки позивача на спірному акті прийому-передачі майна від 8 жовтня 2017 року.

Висновок експерта від 28.12.2018 №1.1-318/18 судово-почеркознавчої експертизи, проведеної в межах кримінального провадження №12018180000000229 може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в сукупності з іншими доказами, а не висновок експерта.

Сучасна судова практика виводить акти приймання- передачі з-під дії статті 202 Цивільного кодексу України, тобто вказує не те, що акт приймання-передачі не є правочином, тому судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст. 202, 203, 215 ЦК України.

Судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст.ст. 202, 203, 215 ЦК України, а також порушено норми процесуального права, а саме ст.ст. 98, 269 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У справі Європейський суд з прав людини "Белеш та інші проти Чеської Республіки" вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Частина 2 ст. 20 ГК України встановлює, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно з ч. 1, 2, 3, 4 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вже зазначалося 16.08.2017 позивач став одноосібним власником зазначених земельних ділянок з кадастровими номерами: 5610100000:01:029:0537,5610100000:01:029:0555,undefined,5610100000:01:029:0536,5610100000:01:029:0535,5610100000:01:029:0534 та 5610100000:01:029:0533.

Разом з тим 02.02.2018 позивачу стало відомо про те, що 11.12.2017 на підставі акту прийому-передачі нерухомого майна від 08.10.2017, начебто укладеного між позивачем в особі його директора ОСОБА_4 та відповідача, останньому були передані у власність вищенаведені належні позивачу земельні ділянки як внесок до статутного капіталу.

Позивач наголошував на тому, що вказаний акт прийому-передачі від 08.10.2017, який, містить підроблений підпис його директора та підроблений відбиток печатки позивача, оскільки своєї волі на вчинення правочину щодо внесення майна до статутного капіталу відповідача не виявляло, жодних правочинів на здійснення переходу права власності на вищенаведені земельні ділянки не вчиняло та не уповноважувало своїх представників на вчинення таких дій, а також не схвалювало відчуження вказаного майна та фактично не набувало жодних, у тому числі корпоративних, прав у зв'язку з вчиненням такого правочину, у зв'язку з чим, звернувся за захистом порушеного, на його думку права (щодо вільного володіння майном) з позовом до суду про визнання недійсним правочину щодо внесення майна до статутного капіталу.

Розглядаючи позовну вимогу позивача щодо визнання недійсним правочину оформленого актом прийому-передачі із посиланням на відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення та підписання такого акту, саме в правовому полі нормативно-правового регулювання визнання договорів недійсними з огляду на його форму та правову природу, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Надаючи належну оцінку акту приймання приймання-передачі майна 08.10.2017, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Отже, такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов'язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні ст. 202 ЦК України) в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов'язків в розумінні ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.06.2019 у справі № 927/352/18.

За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ч.ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Враховуючи посилання позивача на підробку підпису його директора та відтиску печатки, зокрема, на вищенаведених документах, а також враховуючи відсутність у матеріалах справи оригіналів цих документів, з метою встановлення дійсних обставин справи, судом першої інстанції неодноразово призначалась у даній справі судова почеркознавча експертиза.

Проте вказана експертиза фактично проведена не була у зв'язку з відсутністю у матеріалах справи документів, необхідних для її проведення.

Третя особа 1 у підготовче засідання від 12 лютого 2019 року не з'явилася та не подала витребуваних у нього документів, необхідних для проведення призначеної у даній справі експертизи, місцевий господарський суд був позбавлений можливості задовольнити клопотання експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 9 січня 2019 року № 6/6 про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи.

Як встановлено судами в матеріалах справи міститься висновок експерта від 28 грудня 2018 року № 1.1-318/18 судово-почеркознавчої експертизи, складеного в межах кримінального провадження № 12018180000000229, в якому визначено, що підписи, зокрема, у вищенаведених заявах про державну реєстрацію прав та їх обтяжень по спірним земельним ділянкам, складених, зокрема, на підставі підписання акту прийому-передачі нерухомого майна від 8 жовтня 2017 року, виконані не ОСОБА_4, а іншою особою.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, з огляду на вищевказане ухилення з недоведеною вказівкою на втрату таких доказів єдиною експертизою, яку можна враховувати чи не враховувати при вирішенні даної справи є експертиза, що проведена в рамках кримінального провадження.

Даною експертизою в кримінальному провадженні встановлено факт не вчинення ОСОБА_4 підпису на вищезазначених документах, що опосередковано вказує на причини ухилення третьої особи 1 (котра на момент складення оспорюваного акту була присутня) від подання суду як самого оригіналу оспорюваного акту так і інших документів (на підставі котрих мало б бути проведено експертне дослідження в даній справі), а все описане як правомірно встановлено судом апеляційної інстанції свідчить про визнання встановленою обставиною щодо фальшування як оспорюваного акту так і інших документів по справі.

В постанові суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у матеріалах справи також наявна і належним чином засвідчена копія заяви свідка - ОСОБА_4, посвідченої 2 квітня 2018 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвієнко О. В.

У вказаній заяві ОСОБА_4 стверджує, що він, зокрема, не брав участі та не був присутній на установчих зборах засновників відповідача 8 жовтня 2017 року, тим більше не представляв на них позивача та не голосував з питань порядку денного зборів. Також він не проставляв свій підпис як підпис директора позивача на цьому протоколі, та не проставляв відбитку печатки з написом "ПРОД МАЙСТЕР".

Крім того, у вказаній заяві останній повідомив, що він як учасник та директор позивача ознайомлений зі змістом пункту 12.3 Статуту позивача, згідно якого питання створення дочірніх підприємств, філій, представництв, затвердження їх статутів, положень, а також надання згоди директору товариства на будь-яке відчуження майна (рухомого та нерухомого) віднесено до виключної компетенції вищого органу товариства. Відтак, з вказаного приводу повідомив, що загальні збори учасників позивача ніколи не приймали рішення та не надавали згоди на внесення до статутного капіталу відповідача нерухомого майна позивача, у зв'язку з чим 6 лютого 2018 року ним, як директором позивача, було подано до правоохоронних органів відповідне повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками розгляду якого ГУ Національної поліції в Рівненській області було відкрито кримінальне провадження № 12018180000000229 від 22 лютого 2018 року.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які давали б підстави дійти протилежного висновку щодо вищезазначеного (що вказує на відсутність підстав для звернення позивача до суду про визнання зборів, котрі ним не проводилися недійсними, і вказує на те, що з огляду на докази в даній справі і покази сторін, цей позов є єдиним ефективним способом захисту порушених прав позивача).

Встановивши, що волевиявлення позивача під час складення спірного акту не відповідало його внутрішній волі, врахувавши всі докази в сукупності встановивши факт не вчинення ОСОБА_4 підпису акту приймання-передачі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірний акт приймання приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу від суперечить вимогам ст. 203 ЦК України та є недійсним.

Крім того, 12 грудня 2017 року на підставі акту прийому-передачі від 12 грудня 2017 року № 1 відповідач в особі третьої особи 1 передав у власність третьої особи 1 земельні ділянки, що були внесені позивачем до статутного капіталу відповідача. Водночас згідно рішення загальних зборів засновників відповідача, оформленого протоколом від 12 грудня 2017 року № 01, позивача було виключено зі складу учасників юридичної особи відповідача у зв'язку з укладенням відповідного договору купівлі-продажу корпоративних прав.

Проте як встановлено господарськими судами, кошти за таким договором на розрахункові рахунки позивача ні від відповідача, ні від третьої особи 1 не надходили, що підтверджується наданими позивачем довідками, та не спростовано відповідачем і третьою особою 3 належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що вказаними обставинами спростовується фактична майнова участь позивача у діяльності відповідача, так само як і дійсні наміри та волевиявлення позивача на створення відповідача, а також набуття права власності відповідачем на корпоративні права такого товариства, а також про те, що вказаними фактами спростовується також і правомірне внесення до статутного капіталу відповідача нерухомого майна за оскаржуваним правочином, оскільки створення відповідача не було здійснено на засадах угоди, як це встановлено Законом України "Про господарські товариства", а оспорюваний правочин (щодо створення статутного капіталу Відповідача) суперечить, зокрема, вимогам частини 5 статі 203 Цивільного кодексу України, за якими правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зважаючи на юридичну природу даного акта прийому-передачі нерухомого майна від 8 жовтня 2017 року вбачається, що він є тим самим юридично-значимим документом (та єдиним) на підставі якого здійснюються подальші правові дії, а саме реєстрація речового права на дане майно, тобто він є тим самим правочином на підставі якого здійснюються відповідні правові дії, відтак він не породжує здійснення інших дій та прийняття будь-яких інших правочинів для вчинення реєстраційних дій щодо декларування свого права власності на нерухоме майно.

У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які давали б підстави дійти протилежного висновку щодо вищезазначеного (що вказує на відсутність підстав для звернення позивача до суду про визнання зборів, котрі ним не проводилися недійсними, і вказує на те, що з огляду на докази в даній справі і покази сторін, цей позов є єдиним ефективним способом захисту порушених прав позивача).

Поміж тим, дослідивши даний оспорюваний акт суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, зважаючи на кінцеву форму даного акта (оскільки він є юридичною підставою для оформлення права власності), позбавлений права будь-яким іншим чином та способом захистити свої права.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі колегією суддів відхиляються, оскільки останні є такими, що не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

8. Судові витрати

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі №918/370/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

В. Студенець