Історія справи

Ухвала КГС ВП від 05.09.2018 року у справі №907/762/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 907/762/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

позивача - Рибченка О.Г.,

відповідача - Мальованої В. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2018 (судді: Якімець Г. Г., Бонк Т. Б., Мирутенко О. Л.) і рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.05.2018 (суддя Андрейчук Л. В.) у справі № 907/762/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс"

до Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка"

про визнання протиправним відчуження майна та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У листопаді 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" (далі - ТОВ "Енергополіс") звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва" (далі - Підприємство "ЦСТРІ м. Києва") про визнання відчуження Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка" (далі - ТОВ "Центр Квітка") спального корпусу літ. В загальною площею 2 399,3 м2, розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, Санаторій "Квітка Полонини", будинок 1а, протиправним і здійсненим без згоди позивача, а також до ТОВ "Центр Квітка" про визнання права власності за ТОВ "Енергополіс" на частку в розмірі 5295/10000 спального корпусу літ. В загальною площею 2399,3 м2, розташованого за цією адресою.

1.2. Позовні вимоги із посиланням, зокрема, на положення статей 321 і 328 Цивільного кодексу України обґрунтовано тим, що спірний об'єкт - спальний корпус створено у результаті здійснення сторонами спільної діяльності згідно з інвестиційним договором від 07.05.2004 № 7, укладеним між ТОВ "Енергополіс" і Підприємством "ЦСТРІ м. Києва", і створений об'єкт став спільною частковою власністю учасників такої спільної діяльності.

У подальшому Підприємство "ЦСТРІ м. Києва" шляхом виділу створило нову юридичну особу - ТОВ "Центр Квітка", якому в порушення умов інвестиційного договору від 07.05.2004 № 7 без згоди позивача, безоплатно, за розподільчим балансом та актом приймання-передачі нерухомого майна передало об'єкт інвестування в цілому, а у 2013 році ТОВ "Центр Квітка" зареєструвало право власності на нерухоме майно в цілому.

Проте передача об'єкта інвестування ТОВ "Центр Квітка", на думку позивача, відбулася із порушенням вимог законодавства, зокрема статті 358 Цивільного кодексу України, згідно з якою право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, а розпорядження об'єктами спільної власності відбувається за згодою всіх співвласників.

Отже, оскільки позивач є співвласником об'єкта інвестування, відчуження такого майна мало відбуватися виключно за згодою співвласника - позивача, який відповідної згоди не надавав. При цьому оскільки відповідачами частку позивача у спільному майні (об'єкті інвестування) визначено не було, хоча позивач виконав усі умови договору про спільну діяльність і є титульним володільцем предмета договору, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання розміру частки у праві спільної часткової власності на об'єкт інвестування.

Крім того, позивач подав клопотання про визнання пропущеною з поважних причин позовної давності на підставі частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, наголошуючи на тривалому розгляді спору між Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" і генеральним підрядником, а отже і на неможливості визначити балансову вартість новоствореного об'єкта інвестицій і виділити частки сторін інвестиційного договору від 07.05.2004 № 7, а також звертаючи увагу на різні позиції судів усіх інстанцій щодо початку позовної давності, висловлені у справі № 907/584/14.

1.3. Підприємство "ЦСТРІ м. Києва" подало до суду заяву про застосування позовної давності на підставі статті 261 Цивільного кодексу України.

1.4. ТОВ "Енергополіс" подало до суду уточнення до позовної заяви та обґрунтування позовних вимог наголошуючи, що для визначення частки позивача у новоствореному об'єкті нерухомості необхідно з'ясувати балансову вартість цього об'єкта, з урахуванням, у томі числі, проінвестованих ТОВ "Енергополіс" коштів на реконструкцію.

Підприємство "ЦСТРІ м. Києва" запевнило ТОВ "Енергополіс" у виконанні зобов'язань щодо визначення остаточної балансової вартості об'єкта і передачі частки позивачеві після вирішення судового спору із генеральним підрядником.

Згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013, якою скасовано рішення суду першої інстанції у справі № 5/160-8/41, відмовлено у задоволенні позовних вимог генерального підрядника будівництва об'єкта (Закритого акціонерного товариства " Будівельне управління № 1") про стягнення із Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" грошових коштів.

Отже, на переконання позивача, саме із дати оголошення судового рішення у справі № 5/160-8/41 - 15.04.2013 остаточно було визначено балансову вартість новоствореного у результаті реконструкції об'єкта нерухомості. З метою реалізації зобов'язань за інвестиційним договором від 07.05.2004 № 7 між ТОВ "Енергополіс" і Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" 27.06.2013 підписано акт звірки розрахунків, яким підтверджено обсяг інвестицій ТОВ "Енергополіс" у новостворений об'єкт нерухомості. За змістом цього акта частка ТОВ "Енергополіс" у новоствореному об'єкті становить 52,95%.

ТОВ "Енергополіс" звернулося до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" з листом від 18.02.2014 № 5 із пропозицією виконати зобов'язання за інвестиційним договором № 7, однак Підприємство "ЦСТРІ м. Києва" в оформленні за позивачем права спільної часткової власності на об'єкт інвестування відмовило. Натомість, як стало відомо позивачеві, право власності на цей об'єкт 15.04.2013 було зареєстровано за ТОВ "Центр Квітка".

У зв'язку із невиконанням Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" зобов'язань за інвестиційним договором ТОВ "Енергополіс" подало позов про визнання права власності на частку у новоствореному об'єкті нерухомості, за результатами розгляду якого рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 у справі № 907/584/14 у задоволенні позову відмовлено через пропуск позовної давності. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 і постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 рішення суду першої інстанції у справі № 907/584/14 частково скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову ТОВ "Енергополіс".

07.04.2016 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ТОВ "Енергополіс" на частку у розмірі 5295/10000 корпусу літ. В санаторію.

Проте згідно з постановою Верховного Суду України від 20.04.2016 судові рішення апеляційного і касаційного судів у справі № 907/584/14 скасовано, а рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ТОВ "Енергополіс" залишено в силі. Водночас суддя Верховного Суду України висловив окрему думку у цій справі та наголосив, що Верховний Суд України вийшов за межі перегляду справи.

Крім того, позивач зазначив, що Європейський суд з прав людини прийняв заяву ТОВ "Енергополіс" про порушення Україною в особі Верховного Суду України прав товариства.

ТОВ "Енергополіс" акцентувало, що згідно з частиною 5 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, проте таке право ТОВ "Енергополіс" порушено відповідачами.

Позивач також просив суд із метою захисту його порушеного права, з урахуванням обставин, які унеможливлювали як для ТОВ "Енергоподіс", так і для Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" своєчасне звернення до суду за захистом свого порушеного права, на підставі пункту 5 статті 267 Цивільного кодексу України визнати причини пропуску позовної давності поважними.

1.5. ТОВ "Енергополіс" (під час нового розгляду справи) подало до суду заяву про залишення позову до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" про визнання протиправним здійсненого без згоди ТОВ "Енергополіс" відчуження у власність ТОВ "Центр Квітка" новоствореного після реконструкції об'єкта нерухомості без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.2017, позовні вимоги задоволено частково, визнано за ТОВ "Енегрополіс" право власності на частку в розмірі 5295/10000 спального корпусу літ. В загальною площею 2 399,3 м2, розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1а. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Згідно з постановою Вищого господарського суду України від 30.10.2017 рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2016 і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.2. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.05.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2018, позов ТОВ "Енергополіс" у частині позовних вимог до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" залишено без розгляду. У частині позовних вимог до ТОВ "Центр Квітка" у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення аргументовано, зокрема, тим, що у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 907/584/14, ухваленій за результатами розгляду позову ТОВ "Енергополіс" до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" про визнання права власності на частку об'єкта інвестування за договором від 07.05.2004 № 7 і зобов'язання вчинити певні дії, викладено висновок про пропуск позовної давності, що у свою чергу свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у справі, що розглядається.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Енергополіс" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.05.2018 і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2018 у справі скасувати та ухвалити нове рішення, визнати поважними причини пропуску позивачем позовної давності та задовольнити позовні вимоги про визнання за ТОВ "Енергополіс" права власності на частку нерухомого майна.

3.2. Скаржник наголошує на неправильному застосуванні судами норм матеріального права щодо позовної давності та порушенні норм процесуального права щодо поширення наслідків преюдиціальності на судження. Так, ТОВ "Енергополіс" звертає увагу, що постанову Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 907/584/14, на яку посилалася суди, прийнято з окремою думкою судді, який не погодився із позицією суду, вважаючи прийняття судами апеляційної та касаційної інстанціями судових рішень з повнотою встановлення прав і обов'язків, а також виконання сторонами інвестиційного договору від 07.05.2004 № 7 своїх обов'язків.

Скаржник вважає, що Верховний Суд України залишив у силі рішення суду першої інстанції, яке не відповідає вимогам закону, у зв'язку з чим ТОВ "Енергополіс" 25.08.2016 подало заяву до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про визнання порушення Україною під час перегляду Верховним Судом України справи № 907/584/14 положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яку прийнято до розгляду.

3.3. На думку ТОВ "Енергополіс", суди, мотивуючи оскаржувані судові рішення посиланням на відсутність в інвестиційному договорі, укладеному між сторонами, деяких суттєвих умов, жодним чином не обґрунтували, як саме ця мотивація пов'язана із предметом спору у зазначеній справі щодо визнання права власності на частку у новоствореному об'єкті нерухомості та в якій спосіб така аргументація впливає на вирішення спору.

Щодо посилання судів на відсутність реєстрації інвестиційного договору у податкових органах та нездійснення обліку спільної діяльності ТОВ "Енергополіс" зауважило, що фінансувало роботи з реконструкції нерухомого майна шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Підприємства "ЦСТРІ м. Києва", у зв'язку з чим бухгалтерський і податковий облік спільної діяльності вело саме це підприємство, як замовник робіт. Однак виконання чи невиконання підприєством зобов'язань з реєстрації інвестиційного договору у податковому органі жодним чином не впливає на дійсність чи недійсність договору і не позбавляє інвестора права на судовий захист щодо визнання права власності на частку у новоствореному об'єкті.

3.4. ТОВ "Енергополіс" вважає, що право власності на відповідну частку у новоствореному об'єкті нерухомості на підставі статті 328 Цивільного кодексу України виникло у товариства в момент державної реєстрації об'єкта нерухомості у Державному реєстрі прав на нерухоме майно як новоствореного об'єкта нерухомості, а отже вважає, що обраний позивачем спосіб судового захисту шляхом визнання за товариством права на частку у новоствореному об'єкті нерухомого майна ґрунтується на положеннях законодавства та дає суду змогу належним чином ефективно захистити порушені майнові права товариства.

3.5. Скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду, висловлену у справі № 904/10673/16 (постанова від 29.03.2018), стосовно того, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника, вважаючи себе титульним власником частки у новоствореному об'єкті нерухомого майна, наголосив, що позовна давність до позовних вимог титульного власника про визнання порушеного чи оспорюваного іншою особою права власності не застосовується.

Крім того, ТОВ "Енергополіс" вважає, що судження суду, наведене у рішенні від 11.06.2015 у справі № 907/584/14 про відсутність поважних причин пропуску ТОВ "Енергополіс" позовної давності не є преюдиційним фактом, а питання поважності чи неповажності причин пропуску позивачем позовної давності є не певною обставиною чи фактом, а оціночним судженням конкретного судді щодо обставин конкретної справи, у зв'язку з чим таке оціночне судження не може вважатися преюдиціальним фактом.

3.6. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Центр Квітка" заперечуючи проти її задоволення, акцентує на правомірності та законності висновків судів і безпідставності доводів скаржника з мотивів, викладених у цьому відзиві, а також зазначає, що вимога позивача про визнання права власності є неналежним способом захисту, оскільки позивач ніколи не був власником майна, визнання права власності щодо якого він вимагає.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- 07.05.2004 між TOB "Енергополіс" і Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" укладено інвестиційний договір № 7 (про інвестування у нежитлове будівництво), за умовами якого Підприємство "ЦСТРІ м. Києва" зобов'язувалося своїми силами та засобами, за власний рахунок і за рахунок залучених від ТОВ "Енергополіс" коштів реконструювати об'єкт інвестування - спальний корпус № 2 санаторію "Квітка Полонини", розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин. Остаточна ціна реконструкції визначається після її закінчення шляхом розрахунку фактичної її вартості. Фінансування інвестування ТОВ "Енергополіс" проводиться частково етапами, суми за наступними етапами погоджуються додатково, у разі необхідності розмір фінансування може бути збільшено (пункти 2.2, 2.4);

- згідно з підпунктом 3.1.5 пункту 3.1 інвестиційного договору від 07.05.2004 № 7 TOB "Енергополіс" має право після закінчення інвестування отримати у власність частку загальної площі санаторію, пропорційну його частці в інвестуванні за цим договором;

- за змістом підпунктів 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3, 4.3.4 пункту 4.3 інвестиційного договору від 07.05.2004 № 7 Підприємство "ЦСТРІ м. Києва" зобов'язалося після закінчення спорудження санаторію та здачі його в експлуатацію визначити частку ТОВ "Енергополіс" у реконструкції санаторію пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції; визначити загальну площу спальних кімнат (номерів для відпочинку), кімнат соціальної сфери обслуговування санаторію тощо, яка відповідає частці фінансування ТОВ "Енергополіс" у загальному обсязі інвестування; передати у власність ТОВ "Енергополіс" ці площі протягом 30 днів із дати введення санаторію в експлуатацію; надати ТОВ "Енергополіс" усі необхідні документи на ці площі, а також сприяти йому в оформленні права власності на ці площі;

- ТОВ "Енергополіс" подало докази перерахування на рахунок Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" грошових коштів на виконання інвестиційної програми. За змістом акта звірки розрахунків між ТОВ "Енергополіс" і Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" з інвестування реконструкції санаторію "Квітка Полонини" спального корпусу № 2 сторони зафіксували, що за період із 03.06.2004 по 27.02.2007 ТОВ "Енергополіс" перераховано Підприємству "ЦСТРІ м. Києва" 2 292 000,00 грн.

Зазначені обставини сторонами не спростовано.

4.3. Суди попередніх інстанцій також установили, що згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 20.06.2007, об'єкт нерухомості - спальний корпус (корпус літ. В загальною площею 2399,3 м2, розташований у будинку 1а санаторію "Квітка Полонини" у с. Солочин Свалявського району) прийнято в експлуатацію.

4.4. Крім того, суди установили, що 01.03.2013 створено та зареєстровано шляхом виділу із Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" ТОВ "Центр Квітка", якому згідно з розподільчим балансом від 22.02.2013, затвердженим Київським міським відділенням Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів УСІ", у результаті виділу за актом приймання-передачі від 09.04.2013 передано об'єкт нерухомого майна - спальний корпус літ. В загальною площею 2399,3 м2, розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1а.

15.04.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області прийнято рішення про реєстрацію за ТОВ "Центр Квітка" права власності на спірне майно, запис про право власності № 694296. Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.04.2015 вартість майна становить 4 328 636,00 грн.

4.5. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що інвестиційний договір від 07.05.2004 № 7 не містить істотних умов договору про спільну діяльність, визначених у главі 77 Цивільного кодексу України (статті 1130-1134 цього Кодексу), оскільки сторони не передбачили координацію спільних дій учасників та порядку ведення спільних справ, спірного нерухомого майна для ведення спільної діяльності виділено не було, умови покриття витрат і збитків учасників договору не узгоджено, ані ТОВ "Енергополіс", ані Підприємство "ЦСТРІ м. Києва" як сторони договору не здійснювали податкового обліку результатів спільної діяльності.

4.6. За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (частина 1 статті 13 цього Кодексу).

За змістом частини 1 статті 626, статті 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, положення якої є аналогічні положенням статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

4.7. Статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Водночас Законом України "Про інвестиційну діяльність" визначено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Закон спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Згідно зі статтями 1, 2 цього Закону (у редакції, чинній на час укладення інвестиційного договору від 07.05.2004 № 7) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права (частина 1 статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

За змістом статті 5 цього Закону суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності на Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України (частина 1 статті 6 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

4.8. Статтею 7 зазначеного Закону передбачено права суб'єктів інвестиційної діяльності та установлено, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.

Частиною 5 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

4.9. За змістом частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 316 цього Кодексу правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 цього Кодексу).

4.10. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (частина 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) ЄСПЛ зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачені Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

4.11. Проте, суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення статей 1130-1134 Цивільного кодексу України, дійшли помилкового висновку, що інвестиційний договір від 07.05.2004 № 7 не містить істотних умов договору про спільну діяльність, не установили правової природи спірних правовідносин в підстав їх виникнення, не з'ясували наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про інвестиційну діяльність", а отже не з'ясували і питання правового статусу позивача у спірних правовідносинах, а також правомірності його вимог про визнання права на частку новоствореного згідно з інвестиційним договором нерухомого майна за рахунок залучених інвестицій позивача.

4.12. Щодо позовної давності колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 5 статті 261 цього Кодексу за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з частинами 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

4.13. Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

4.14. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску позивачем позовної давності та зазначив, що згідно з висновками Верховного Суду України у справі № 907/584/14 позовна давність для пред'явлення вимог щодо визнання права власності на частку об'єкта інвестування за інвестиційним договором від 07.05.2004 № 7 спливла.

4.15. Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) у разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача із наведенням відповідних доводів і поданням належних і допустимих доказів.

Так, посилаючись тільки на висновок суду першої інстанції та Верховного Суду України у справі № 907/584/14 стосовно того, що позовна давність для пред'явлення вимог щодо визнання права власності на частку об'єкта інвестування за інвестиційним договором від 07.05.2004 № 7 спливла, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на доводи ТОВ "Енергополіс", зокрема:

- про неможливість визначення його частки у праві спільної часткової власності на об'єкт інвестування до вирішення спору у справі № 5/160-8/41 (про стягнення з Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" генеральним підрядником грошових коштів, остаточне судове рішення в якій прийнято 15.04.2013), а отже і визначення балансової вартості об'єкта будівництва для визначення часток;

- про звернення ТОВ "Енергополіс" до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" про визначення частки в об'єкті інвестування і підписання між ТОВ "Енергополіс" і Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" 27.06.2013 акта взаєморозрахунків, яким підтверджено обсяг інвестицій ТОВ "Енергополіс" у новоствореному об'єкті;

- створення та реєстрацію 01.03.2013 шляхом виділу з Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" ТОВ "Центр Квітка", якому згідно з розподільчим балансом від 22.02.2013, затвердженим Київським міським відділенням Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів УСІ", у результаті виділу, за актом приймання-передачі від 09.04.2013 передано об'єкт нерухомого майна - спальний корпус літ. В загальною площею 2399,3 м2, розташований за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1а, ТОВ "Центр Квітка".

Отже, висновки судів про недоведеність позивачем наявності підстав для застосування положень частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України та визнання поважними причин пропуску позовної давності є передчасними і такими, що зроблені без дослідження всіх доводів позивача щодо захисту його права як інвестора за інвестиційним договором на підставі доказів, наданих ним.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

5.2. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити частково.

5.4. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2018 і рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.05.2018 у справі № 907/762/16 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак