Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.09.2018 року у справі №910/13704/16
Постанова ВГСУ від 10.04.2017 року у справі №910/13704/16
Ухвала ККС ВП від 10.01.2018 року у справі №910/13704/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/13704/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря - Шевченко Н.А.,

розглянувши касаційну скаргу Національного банку України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2017 у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є. до Національного банку Україна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення грошових коштів

за участю представників:

від позивача - Палажченко О.О., Сочавський А.З.,

від відповідача -Бойко С.М.,

від 3-ї особи - Кустова Т.В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (далі - ПАТ "КБ " Фінансова ініціатива") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ " Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є. звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Національного банку України (далі - НБУ) про стягнення 646 218 613,99 грн, з яких:

- 71 700 254,41 грн нарахованої та стягнутої НБУ пені;

- 89 191 860,00 грн отриманого купонного доходу;

- 524 658 000,00 грн отриманого доходу від погашення цінних паперів;

- 3 886 120,48 грн відсотків за користування купонним доходом та коштами від погашення цінних паперів;

- 28 482 633,51 грн інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/18784/15 встановлено неправомірність постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення у власність відповідача належних позивачеві цінних паперів. Посилаючись на наявність судового рішення про визнання незаконною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ, позивач заявив вимогу про скасування необґрунтованого, на його думку, нарахування відповідачем пені у розмірі 71 600 254,41 грн, а також стягнення на підставі статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) збитків у вигляді неотриманих позивачем доходів - купонного доходу за цінними паперами, доходу від погашення цінних паперів, стягнення інфляційних нарахувань та процентів за користування купонним доходом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 позов задоволено частково: стягнуто з НБУ на користь позивача отриманий купонний дохід у розмірі 89 191 860,00 грн, отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 524 658 000,00 грн. В частині позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 3 886 120,48 грн, інфляційних втрат в розмірі 2 848 633,51 грн та про скасування нарахованої і стягнутої НБУ пені в розмірі 71 600 254,41 грн. в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 скасовано частково, викладено резолютивну частину в новій редакції, згідно з якою позов задоволено частково: стягнуто з НБУ користь позивача отриманий купонний дохід у розмірі 89 191 860,00 грн, отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 524 658 000,00 грн, 3% річних в розмірі 2 885 725,04 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 405 321,39 грн. В частині позовних вимог про стягнення решти інфляційних втрат, 3% річних та про скасування нарахованої та стягнутої НБУ пені в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2017 рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишено без змін в частині відмови у задоволенні позову про скасування нарахованої та стягнутої НБУ пені в сумі 71 600 254,41грн, в іншій частині судові акти скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи рішенням господарського суду міста Києва (суддя Головіна К.І.) позов задоволено частково, стягнуто з НБУ на користь ПАТ "КБ"Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є. отриманий купонний дохід у розмірі 89 191 860,00 грн, отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 524 658 000,00 грн, 3 % річних в розмірі 2 885 725,04 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 405 321,39 грн, судовий збір у сумі 197 719,04 грн.

В решті позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що звернення стягнення на предмет застави відбулось із порушенням положень чинного законодавства, а також умов договорів кредиту та застави, у зв'язку з чим купонний дохід та дохід від погашення цінних паперів підлягають поверненню позивачу. Річні та інфляційні стягнуто на підставі ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України.

Постановою колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2017 у складі: Тарасенко К.В., Хрипуна О.О., Яковлєва М.Л. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін за тих же підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

НБУ у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги касаційної скарги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статей 202, 204, 509, 510, 590, 625, 1166 ЦК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ПАТ "КБ"Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є. у відзиві зазначає про об'єктивність розгляду справи, дослідження поданих сторонами доказів, належний аналіз правовідносин сторін, вірне застосування норм права та дотримання норм процесуального права, а тому відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Представники позивача у судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у поясненні на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність і обґрунтованість прийнятих по справі судових рішень, а також на безпідставність доводів скаржника, які зводяться до намагання в межах розгляду даної справи переглянути постанову Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту у справі № 826/18784/15.

Представник третьої особи у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

27.05.2014 між ПАТ "КБ"Фінансова ініціатива" (позичальник) та НБУ (кредитор) укладено кредитний договір № 154/05-14/КТ, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику кредит в сумі 500 000 000,00 грн на строк з 27.05.2014 по 21.11.2014 з оплатою 10,0 % річних.

На забезпечення зобов'язань позивача за кредитним договором 27.05.2014 між позивачем та відповідачем укладено договір застави Державних облігацій України № 1540/05-14/ДОУ.

Відповідно до п. 1.1 договору застави позивач з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передав у заставу відповідачеві державні облігації України загальною вартістю 524 658 000,00 грн, а саме державні облігації України UA4000180582 у кількості 524 658 штук, номінальною вартістю 1 000,00 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 1 012,42 грн. за одну штуку із датою погашення 27.04.2016.

На виконання умов п. 2.1.1 кредитного договору відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача суму кредитних коштів та одночасно заблокував у депозитарії цінних паперів відповідача цінні папери, визначені у договорі застави.

Відповідно до умов п. 2.2.4 кредитного договору відповідач має право наступного робочого дня за днем неповернення коштів позивачем віднести заборгованість на рахунки з обліку простроченої заборгованості та прострочених нарахованих доходів, а також нарахувати з наступного календарного дня, що настає за днем порушення позичальником будь-якого зобов'язання за кредитним договором, пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення виконання зобов'язання.

Згідно з п. 2.2.11 кредитного договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором відповідач має право стягнути штраф у розмірі 30 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.2.2 договору застави у разі невиконання заставодавцем умов, що передбачені кредитним договором (неповернення, часткового неповернення або несвоєчасного повернення), та неможливості списання відповідно до ст. 73 Закону України "Про національний банк України" у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку заставодавця та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості здійснити продаж державних облігацій України третім особам або переведення державних облігацій у власність заставодержателя і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього договору.

Згідно з п. 2.2.4 договору застави у разі неможливості продажу предмета застави заставодержатель має право залишити заставлені державні облігації України у свій власності за справедливою вартістю.

Відповідно до п. 2 постанови Правління НБУ від 09.10.2014 № 655 "Про заходи зміни умов користування кредитами та операціями репо" в редакції, що діяла з 10.10.2014, стягнення пені, нарахованої за несвоєчасну сплату процентів та штраф, накладених за порушення умов відповідних кредитних договорів, не здійснюється.

Згідно з п. 1 вказаної постанови у разі звернення банку щодо неможливості належного виконання ним зобов'язань перед НБУ за операціями рефінансування та операціями репо в строки, визначені кредитними договорами та договорами репо, укладеними відповідно до умов Положення про регулювання НБУ ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління НБУ від 30.04.2009 № 259, здійснюється продовження строку та зміну інших умов користування отриманими кредитами на умовах та в порядку, визначених Положенням про надання НБУ стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженим постановою Правління НБУ від 13.07.2010 № 327, шляхом внесення відповідних змін до таких кредитних договорів, договорів застави та договорів репо.

Позивач листами вих. № 358 від 21.11.2014, № 395 від 16.12.2014, № 404 від 22.12.2014, копії яких наявні в матеріалах справи, звертався до НБУ з питання внесення змін до кредитного договору щодо продовження строку користування кредитними коштами та щодо незастосування штрафних санкцій та інших заходів впливу за простроченою заборгованістю, яка утворилася за позивачем на той момент. Проте вказані листи залишені відповідачем без відповіді, відповідні зміни до умов кредитного договору внесені не були.

Судами також встановлено, що позивач в обумовлені у договорі кредиту строки зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами у передбаченому сторонами розмірі не здійснив.

Відповідно до п. 1.4 розділу VI Положення про регулювання НБУ ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління НБУ від 30.04.2009 № 259, яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин, Національний банк має право з дня виникнення простроченої заборгованості банку здійснювати списання коштів з кореспондентського рахунку банку та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками (далі - кореспондентський рахунок). Якщо немає (недостатньо) коштів на кореспондентському рахунку банку, то Національний банк уживає заходів щодо задоволення в повному обсязі своїх вимог за операціями з регулювання ліквідності відповідно до укладених договорів і вимог законодавства України, у тому числі шляхом продажу предмета застави (операції) та/або переведення його за справедливою вартістю у свою власність.

Пунктами п. 2.2.8 Кредитного договору та п. 2.2.4 Договору застави передбачено порядок задоволення вимог, а саме: переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю, що здійснюється лише після неможливості продажу цінних паперів третім особам.

05.03.2015 з кореспондентського рахунку позивача НБУ було списано в безспірному порядку 51 899 165,55 грн в часткове погашення простроченої кредитної заборгованості за кредитним договором № 154/05- 14/КТ від 27.05.2014, а 06.03.2015 таке списання з кореспондентського рахунку банку було припинено у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку та у відповідності до пункту 1.12 Технічного порядку і прийнятої Постанови НБУ від 25.12.2014 № 858/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" до категорії проблемних", що унеможливило подальше списання коштів з кореспондентського рахунку банку.

В подальшому на підставі постанови НБУ від 23.06.2015 № 408 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "КБ "Фінансова Ініціатива" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2015 № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива", яким з 24.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива".

Уповноваженою особою на тимчасову адміністрацію призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кашуту Дмитра Євгеновича.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" запроваджено строком на 3 місяці з 24.06.2015 по 23.09.2015 включно.

23.06.2015 на підставі постанови Правління НБУ № 407/БТ у власність відповідача було переведено предмет застави, а саме державні облігації України UA 4000180582 загальною вартістю 524 658 000,00 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 за позовом ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" до НБУ, за участю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016, постанова Правління НБУ 23.06.2015 № 407/БТ визнана незаконною та скасована.

Підставами визнання незаконною та скасування вказаної постанови Правління НБУ стало те, що відповідачем здійснено переведення у власність цінних паперів на підставі зазначеної постанови всупереч чинному законодавству щодо визначення справедливої вартості, що надало можливість відповідачу набути у власність майно за заниженою вартістю, оскільки переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю здійснюється лише після неможливості продажу цінних паперів третім особам, проте, як встановлено судом адміністративної юрисдикції у справі № 826/18784/15, згідно з публічною інформацією на сайті НБУ (а також інформаційних ресурсів організаторів торгівлі цінними паперами), аукціонних та тендерних пропозицій від відповідача щодо реалізації спірних цінних паперів з даними кодами ISIN, які перебувають в заставі позивача, учасникам ринку не надходило.

Крім того, в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 було зазначено, що, враховуючи переведення у власність НБУ цінних паперів не за справедливою ціною, державні облігації UА 4000180582 в кількості 821 395 шт., UА 4000181275 кількості 1 021 733 шт., UА 4000186159 в кількості 100 695 шт., UА 4000173280 в кількості 200 000 шт., UА 4000186928 в кількості 42 395 шт. підлягають поверненню Національним банком України - ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" як безпідставно переведені у власність НБУ.

Позивач звертався до відповідача з вимогою про виконання рішення суду, проте вимога залишена без задоволення.

З огляду на те, що державні облігації вже погашені відповідачем і повернути їх в натурі неможливо, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просив, зокрема, стягнути з відповідача збитки у вигляді вартості погашення цінних паперів в розмірі 524 658 000,00 грн, а також купонний дохід у розмірі 89 191 860,00 грн.

За приписами статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною 2 статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на час передачі позивачем спірних цінних паперів у заставу відповідачу, вони належали позивачу на праві власності. При цьому, враховуючи встановлені адміністративним судом у справі № 826/18784/15 обставини щодо незаконності переведення у власність НБУ предмету застави на підставі постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ, які в силу приписів частини 3 статті 35 ГПК України у відповідній редакції є преюдиційними та не потребують доведення у даній справі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що право власності на спірні цінні папери належить позивачу.

Разом з тим, як встановлено господарськими судами, погашення вищевказаних цінних паперів відбулося 27.04.2016, що виключає можливість їх повернення в натурі позивачу.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Частиною 3 статті 147 ГК України встановлено, що збитки завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин повинен відшкодувати спричинені ним збитки суб'єкту, права чи законні інтереси якого були порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата чи пошкодження її майна, а також неотримання доходів, які управнена сторона отримала б при належному виконанні зобов'язання іншою стороною.

Відповідно до приписів ст. 142 ГК України, прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Таким чином, враховуючи приписи наведеного вище законодавства, встановлені обставини справи, доведення позивачем розміру купонного доходу, суди правильно зазначили, що отримані відповідачем під час дії незаконної постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ доходи (купонний дохід та сума погашення вартості цінних паперів, які були предметом застави) є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, статті 224 ГК України, а відтак дійшли до обґрунтованого висновку про наявність підстав для їх відшкодування на користь позивача.

Щодо вимоги позивача про стягнення інфляційної складової боргу в розмірі в сумі 28 482 633,51 грн. та 3 % річних у сумі 3 886 120,48 грн, нарахованих на суми купонного доходу та доходу від погашення цінних паперів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про часткове задоволення позову в цій частині, зазначивши про правомірність нарахування річних та інфляційних на підставі статті 625 ЦК України, проте вказавши на неправильний розрахунок вказаних сум.

Колегія суддів не погоджується з висновками про можливість стягнення річних та інфляційних, в даному випадку, на підставі положень статті 625 ЦК України з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вказаною нормою передбачено правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами грошових зобов'язань, які існували між сторонами до ухвалення рішення суду.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті).

Таким чином, грошовим, за змістом статей 524, 533, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тобто, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Разом з тим, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадку відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже, дія норм частини 2 статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із відшкодуванням збитків.

Як зазначалося вище, купонний дохід та сума погашення вартості спірних цінних паперів, які позивач просив стягнути з відповідача, є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, статті 224 ГК України, а відтак господарські суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про можливість стягнення з відповідача заявлених сум інфляційних та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, враховуючи наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що приписи частини 5 статті 11 ЦК України, відповідно до якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, також не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних зобов'язань, враховуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України (аналогічної правової позиції дотримується ВСУ у постанові від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15).

Доводи касаційної скарги про те, що в даному випадку НБУ набув право власності на державні облігації не на підставі Постанови Правління НБУ № 407/БТ від 23.06.2015, а на підставі умов кредитного договору, умов договору застави, згоди позивача на списання державних облігацій, дій НБУ щодо зарахування у власність спірних державних облігацій, які по суті є одностороннім правочином, є необґрунтованими, оскільки в силу приписів частини 1 статті 2 Закону України "Про Національний банк України" вказана постанова є актом індивідуальної дії на підставі якого було переведено спірні цінні папери у власність НБУ, і саме у зв'язку з її скасуванням адміністративним судом, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі для поновлення свого порушеного права. При цьому положення укладених між позивачем та відповідачем договорів - п. 2.2.8 Кредитного договору та п. 2.2.4 Договору застави передбачають порядок задоволення вимог, а саме переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю, що здійснюється лише після неможливості продажу цінних паперів третім особам.

Водночас, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 встановлено факт переведення цінних паперів у власність НБУ не за справедливою ціною.

Стосовно доводів відповідача про те, що позивач неодноразово звертався до відповідача з клопотаннями про переведення права власності на предмет застави в рахунок погашення існуючої заборгованості за кредитними договорами, то вказаним доводам було надано відповідну оцінку господарськими судами і враховано, що позивач просив відповідача розглянути можливість переведення предмета застави за справедливою вартістю у власність відповідача. Однак, наявність факту переведення предмета застави у власність відповідача за справедливою вартістю не відбулося, внаслідок чого і була визнана незаконною та скасована постанова Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ у справі № 826/18784/15. При цьому переведення предмета застави у власність відповідача не за справедливою ціною спростовує твердження останнього про наявність у даному випадку одностороннього правочину. Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що розпорядження НБУ від 23.06.2016 № 10-04/30-др/БТ, яким переведено у власність НБУ спірні цінні папери, не може вважатися правочином, тобто дією спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і не має ознак правочину відповідно до ЦК України, оскільки воно було видане на виконання умов укладених кредитних договорів та договорів застави, у зв'язку з неповерненням кредитів з підтримання ліквідності банків на виконання постанови Національного банку України № 407/БТ та відповідно з вимогами положення № 387 для реалізації прав Національного банку за укладеними договорами. Наведене спростовує також доводи скаржника про те, що дія з переведення спірних цінних паперів у власність НБУ є одностороннім правочином.

Посилання скаржника на те, що постанова Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ є лише розпорядчим актом, наявність чи відсутність якого жодним чином не впливає на перехід прав на/за спірними цінними паперами до нього, що відбулося на підставі розпорядження НБУ від 23.06.2015 № 40-04/30-др/БТ, також є необґрунтованими, оскільки господарські суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач звернув стягнення на цінні папери саме на підставі зазначеної постанови про переведення державних облігацій у власність НБУ, яка, як зазначалося, була скасована адміністративним судом з підстав неправильного визначення справедливої вартості предметів застави. При цьому вказане розпорядження, яке не є правочином у розумінні ЦК України, було винесено саме на підставі постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ (тобто є похідним документом).

Доводи скаржника про те, що справедлива вартість цінних паперів, які є предметом дослідження у даній справі (код ISIN UA 4000180582) не досліджувалися адміністративним судом у справі № 826/18784/15 не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як вбачається з тексту постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15, адміністративним судом під час дослідження постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ, якою переведено у власність НБУ, в тому числі, цінні папери з кодом ISIN UA 4000180582, було встановлено, що відповідачем вибрано невірну модель розрахунку справедливої вартості облігацій у зв'язку з чим цінні папери, зокрема з кодом ISIN UA 4000180582, підлягають поверненню позивачу.

Доводи касаційної скарги про те, що вимоги позивача стосуються відшкодування майнової шкоди у зв'язку з чим судам необхідно було застосувати норми статті 1166 ЦК України, чого ними зроблено не було, є безпідставними, оскільки, як зазначалося, порушення (неналежне виконання) НБУ умов договору застави в частині визначення справедливої вартості предмету застави (державних облігацій) для їх реалізації призвело до збільшення витрат позивача та спричинило йому збитки у вигляді неотриманого ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" купонного доходу та доходу від погашення цінних паперів, а відтак, враховуючи характер правовідносин сторін у справі (права та обов'язки за кредитним договором та договором застави) отримані відповідачем під час дії постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ доходи є збитками саме в розумінні статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України.

Посилання скаржника на неправильне обрання позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, враховуючи, що постанова Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ є актом одноразової дії, який уже вичерпав свою юридичну силу, і після переходу права власності на спірні цінні папери виник спір про право цивільне, є необґрунтованими, оскільки предметом позову у даній справі є не визнання неправомірним переходу права власності на вказані цінні папери чи оспорення права власності на них у іншої особи, а є вимога відшкодувати збитки, завдані неправомірними діями відповідача.

Доводи відповідача про те, що господарськими судами попередніх інстанцій не було враховано положень статті 54 Закону України "Про Заставу" відповідно до якої якщо законом чи договором не передбачено інше, купонні листи на виплату процентів, дивідендів та інші доходи від зазначеного в цінному папері права є предметом договору застави тільки у випадках, якщо вони передані кредитору заставного зобов'язання, є помилковими, оскільки, як встановлено господарськими судами, купонний дохід за спірними цінними паперами був отриманий саме відповідачем, що вбачається з постанови Міністерства фінансів України від 21.05.2014 № 139 "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування сум податку на додану вартість" та підтверджується розміщеною на сайті Міністерства фінансів України http://www.minfin.gov.ua/ інформацією про умови випуску облігацій внутрішніх державних позик, які знаходяться в обігу станом на 03.12.2015.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що господарські суди попередніх інстанцій безпідставно задовольнили позов з урахуванням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15, враховуючи, що спір у справі не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин, то вказані доводи також є необґрунтованими, оскільки місцевим та апеляційним господарськими судами цілком правомірно враховано висновки адміністративного суду відповідно до приписів статті 35 ГПК України у відповідній редакції.

Так, частиною 3 статті 35 ГПК України у відповідні редакції передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Факти, передбачені наведеною нормою мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив в законну силу.

Отже, з урахуванням вимог статті 35 ГПК України у відповідні редакції, господарськими судами правильно зазначено про те, що скасування Постанови Правління НБУ № 407/БТ від 23.06.2015 є самостійною підставою для можливого відшкодування спричинених її прийняттям збитків.

Аргумент скаржника щодо неможливості застосування до даних правовідносин положень статті 625 ЦК України є обґрунтованим та приймається колегією суддів до уваги.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення та постанова попередніх судових інстанцій відповідають чинному законодавству та підлягають залишенню без змін в частині стягнення купонного доходу та коштів, отриманих від погашення цінних паперів. В частині стягнення річних та інфляційних судові акти підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, то з урахуванням статті 129 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017) підлягають стягненню з ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" на користь Національного банку України витрати зі сплати судового збору у розмірі: 1384,03 грн за розгляд справи судом першої інстанції, 1602,2 грн за подачу апеляційної скарги, 1747,85 грн за подачу касаційної скарги. Видача наказів покладається на Господарський суд міста Києва у відповідності до положень ГПК України.

Керуючись статтями 300, 301 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2017 у справі № 910/13704/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 2 885 725,04 грн, інфляційних втрат в розмірі 1 405 321,39 грн та розподілу судового збору. В цій частині прийняти нове рішення, яким в позові про стягнення з Національного банку України на користь ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" 3 % річних та інфляційних втрат відмовити, в іншій частині рішення від 26.06.2017 та постанову від 20.09.2017 залишити без змін.

3. Стягнути з ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" на користь Національного банку України витрати зі сплати судового збору у відповідній частині в сумі 4734,08 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір