Історія справи

Постанова КГС ВП від 11.12.2024 року у справі №910/2476/24
Постанова КГС ВП від 11.12.2024 року у справі №910/2476/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2476/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Ємця А.А., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Швидак С.В.,

представників учасників справи (за первісним позовом):

позивача - державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" - адвоката Корсуна Ю.Ю., дов. № 344-Д від 31.07.2024; адвоката Глушпенка В.О., дов. № 345-Д від 31.07.2024,

відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_1 (в порядку самопредставництва),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" (далі - Підприємство)

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 (суддя Ягічева Н.І.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 (головуючий суддя Буравльов С.І., судді: Шапран В.В. і Андрієнко В.В.)

у справі № 910/2476/24

за позовом Підприємства

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Міністерство)

про визнання додаткової угоди укладеною, визнання зобов`язань за договором виконаними та припиненими

та за зустрічним позовом Міністерства

до Підприємства

про визнання додаткової угоди укладеною.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до суду з позовом до Міністерства про:

- визнання укладеною додаткової угоди № 3 до державного контракту від ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - Державний контракт) між Міністерством та Підприємством, у редакції, визначеній позивачем в прохальній частині позовної заяви;

- визнання виконаним та припиненим зобов`язання щодо поставки товарів за Державним контрактом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство повідомило Міністерство відповідно до умов Державного контракту про неможливість поставки третьої партії товару та підтвердило таку неможливість у зв`язку з істотними змінами обставин щодо обсягу поставки товару з настанням форс-мажорних обставин у продавця, відтак існують правові підстави для укладення додаткової угоди в редакції Підприємства та визнання зобов`язання за Державним контрактом виконаними та припиненим.

Міністерство звернулося до суду із зустрічним позовом до Підприємства про визнання укладеною додаткової угоди № 3 до Державного контракту між Міністерством та Підприємством, у редакції, визначеній позивачем в прохальній частині зустрічної позовної заяви.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що фактичні витрати Підприємства були нижчі, ніж погоджено Державним контрактом, тому укладення додаткової угоди буде необхідним, а підстави для виключення поставки третьої партії товару відсутні, адже обставини, які настали у Підприємства, не є істотними змінами обставин. Державний контракт підписано обома сторонами, він повинен виконуватися, до того ж у Міністерства продовжує існувати потреба в отриманні відповідного товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2024, залишеним без змін Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2024, відмовлено у задоволенні позову Підприємства, зустрічний позов Міністерства задоволено.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні Державного контракту, оскільки обставини, про які зазначає Підприємство, не підтверджують наявність одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), необхідних для внесення змін до Державного контракту в порядку цієї статті Кодексу.

Зміни, які Підприємство просить внести до Державного контракту, спрямовані на захист виключно його інтересів і по суті перекладають на Міністерство всі негативні наслідки від затримки постачання. Таким чином, у разі задоволення такого позову судом був би не дотриманий принцип справедливого розподілу між сторонами негативних наслідків зміни обставин.

При цьому, спірні правовідносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду; забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави. Тоді як неналежне виконання своїх зобов`язань Підприємством, яке вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують воєнні органи державної влади та ІНФОРМАЦІЯ_4, взяв на себе зобов`язання із визначеними в контракті умовами здійснення поставки продукції, має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Міністерства.

Задовольняючи зустрічний позов, суди виходили з того, що фактичні витрати Підприємства були нижчі, ніж погоджено Держаним контрактом, підстави для виключення поставки третьої партії товару відсутні, а тому укладення додаткової угоди, за якою визначається обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання за загальним фондом (КПКВК 2101150/1) у 2023 та 2024 роках, а специфікацією -фактична вартість товару, є необхідним.

Не погоджуючись з рішенням і постановою судів попередніх інстанцій, Підприємство звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статті 607 ЦК України та статті 205 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах щодо визнання зобов`язання припиненим неможливістю його виконання у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин у виробника товару, наявністю нормативних актів, прийнятих під час виконання Державного контракту (наказу Міністерства від 04.08.2023 № 449 та постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2023 № 494), які змінили статус Підприємства на службу державного замовника.

Скаржник також посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції розглянуто лише одну позовну вимогу за первісним позовом - щодо укладення додаткової угоди до Державного контракту. Висновків суду щодо вимоги Підприємства про визнання виконаним та припиненим зобов`язання щодо поставки товарів за Державним контрактом рішення суду першої інстанції не містить.

Зазначене процесуальне порушення не було усунуто і судом апеляційної інстанції. На думку Підприємства, висновок апеляційного суду про похідний характер другої вимоги суперечить статті 16 ЦК України, оскільки визнання/припинення права є окремим способом захисту.

Крім того, обґрунтовуючи у касаційній скарзі необхідність визнання зобов`язання припиненим, Підприємство мотивувало це наявністю нормативних актів, прийнятих під час виконання Державного контракту (наказу Міністерства від 04.08.2023 № 449 та постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2023 № 494), які змінили статус Підприємства на службу державного замовника та унеможливили укладення зовнішньоекономічних контрактів для пошуку інших постачальників, що є підставою для застосування статті 607 ЦК України та статті 205 ГК України.

Просить скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Міністерство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.12.2022 Підприємство (покупець) та компанія "ІНФОРМАЦІЯ_5" (АДРЕСА_1; далі - Компанія; продавець) уклали контракт № 21-44-КІ-22 (далі - Контракт) щодо закупівлі товарів оборонного призначення, кінцевим споживачем якого є Міністерство.

Підприємство і Компанія 30.06.2023 уклали додаткову угоду № 8 до Контракту, відповідно до пункту 1 якої, сторони домовились переглянути графік поставки та ціну товару за специфікацією поставки № 3 (додаток № 3 до Контракту). У зв`язку з цим сторони домовилися викласти додаток № 3 до Контракту у редакції додатку № 1 до даної додаткової угоди. Товар - ІНФОРМАЦІЯ_6, в кількості ІНФОРМАЦІЯ_7

Згідно з пунктом 3 специфікації поставки № 3 товар поставляється на умовах FCA/склад продавця (АДРЕСА_1) згідно з ІНФОРМАЦІЯ_18 ІНФОРМАЦІЯ_19 у відповідності до наступного графіка:

- перша партія у кількості ІНФОРМАЦІЯ_8 - не пізніше, ніж ТО + 120 (сто двадцять) календарних днів;

- друга партія у кількості ІНФОРМАЦІЯ_9 - не пізніше, ніж ТО + 150 (сто п`ятдесят) календарних днів;

- третя партія у кількості ІНФОРМАЦІЯ_9 - не пізніше, ніж ТО + 180 (сто вісімдесят) календарних днів, де ТО - це дата отримання продавцем авансового платежу від покупця згідно з пунктом 4.2 Контракту.

Підприємство (виконавець) та Міністерство (замовник) ІНФОРМАЦІЯ_3 уклали Державний контракт, за умовами якого:

- виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари оборонного призначення (далі - товар), найменування, технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів оборонного призначення (додаток 1 до контракту) для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов`язується прийняти товар через вантажоодержувача, який визначається не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати поставки окремою письмовою вказівкою замовника (лист), та оплатити товар в строки і на умовах, визначених цим контрактом (пункт 1.1);

- розрахунки за товари можуть здійснюватися шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97% від вартості (ціни) товару за контрактом на строк не більше як на 7 місяців з дати перерахування першої частини коштів на рахунок виконавця у такому порядку: перша частина попередньої оплати у розмірі 30% від вартості товару за контрактом здійснюється замовником після надання замовнику копії дозволу уповноваженого органу з експортного контролю країни, в якій розмішується постачальник товару, та країн-транзитерів на здійснення міжнародної передачі (транзиту) товарів військового призначення, що є предметом цього контракту або документів що підтверджують її отримання; кожна наступна частина попередньої оплати у розмірі до 67% вартості (ціни) товару (партії), підготовленого до відвантаження, на підставі письмового повідомлення від виконавця про готовність цього товару (партії) до відвантаження (пункт 2.9);

- строк поставки товару не пізніше строку, визначеному у специфікації, а саме: перша партія у кількості ІНФОРМАЦІЯ_8 - не пізніше, ніж Т+5 місяців; друга партія у кількості ІНФОРМАЦІЯ_9 - не пізніше, ніж Т+6 місяців; третя партія у кількості ІНФОРМАЦІЯ_9 - не пізніше, ніж Т+7 місяців. Т -визначається, як дата отримання першої частини попередньої оплати (пункт 4.1).

Підприємство 29.07.2023 отримало від Міністерства передоплату за товар, що підтверджується випискою з рахунку. В подальшому Підприємством ці кошти були перераховані Компанії як продавцю за Контрактом.

17.11.2023 Підприємство отримало лист № 4798 від Компанії, в якому повідомлено, що в межах виконання додаткової угоди № 8 до Контракту продавцем було докладено максимум зусиль для виконання своїх зобов`язань. Проте, у зв`язку з несвоєчасним постачанням комплектуючих, необхідних для продукції, яку виробляє продавець, відбувається порушення виробничого плану та зсув графіку виробництва ІНФОРМАЦІЯ_6. У зв`язку із зазначеним, продавець у вищевказаному листі запропонував перенести термін поставки товару наступним чином: ІНФОРМАЦІЯ_8 - до ІНФОРМАЦІЯ_11; ІНФОРМАЦІЯ_10 - до ІНФОРМАЦІЯ_12.

На виконання умов Державного контракту Підприємство:

- ІНФОРМАЦІЯ_13 здійснило поставку Міністерству першої партії товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_8, що підтверджується актом приймання-передачі № 291/м від ІНФОРМАЦІЯ_13;

- ІНФОРМАЦІЯ_14 здійснило поставку Міністерству другої партії товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_9, що підтверджується актом приймання-передачі № 275/48/1-17м від ІНФОРМАЦІЯ_14.

Від Компанії на адресу Підприємства:

- 23.01.2024 надійшов лист № 879 про виникнення у останнього форс-мажорних обставин стосовно поставки третьої партії товарів;

- 05.02.2024 надійшов лист № 1474 про виникнення у останнього форс-мажорних обставин стосовно поставки третьої партії товарів. В додатку до листа продавець надіслав сертифікат про форс-мажорні обставини № 11С/5000/2024 від 29.01.2024, виданий Торгово-промисловою палатою ІНФОРМАЦІЯ_15.

У сертифікаті Торгово-промислової палати ІНФОРМАЦІЯ_15 зазначено про те, що затримка поставки товарів виникла у зв`язку із тимчасовим призупинення експорту товарів військового призначення з АДРЕСА_2 у 2023/2024 роках; пріоритетом ІНФОРМАЦІЯ_16 щодо поставок для власних потреб; існує відсутність деяких іноземних сировинних матеріалів і компонентів, необхідних для виробництва товарів. У зв`язку з вищезазначеними обставинами непереборної сили, що виникли у другій половині 2023 року (з липня 2023), Компанія не може виконати свої контрактні зобов`язання в частині поставки товару в кількості ІНФОРМАЦІЯ_9. Форс-мажорні обставини розглядаються як причина для зменшення поставки товару до ІНФОРМАЦІЯ_17. В той же час, відповідно до принципів УНІДРУЛ 2010 та роз`яснень Міжнародної Торгової Палати (ICC), які застосовуються до зовнішньоекономічних договорів під час здійснення міжнародної торгівлі, у випадку, коли контрактна сторона не виконує одне або декілька своїх зобов`язань через порушення, вчинені третьою особою, яку вона залучила для виконання всього або частини контракту, контрактна сторона може посилатися на форс-мажорні обставини.

Листами від ІНФОРМАЦІЯ_14 № 21/1-756 та 07.02.2024 № 21/1-1053 Підприємство повідомило Міністерство про настання форс мажорних обставин у продавця, що підтверджується сертифікатом № 11С/5000/2024 від 29.01.2024, виданим Торгово-промисловою палатою ІНФОРМАЦІЯ_15 та листами Компанії.

За умовами специфікації товарів оборонного призначення до Державного контракту Підприємство повинно було отримати від Компанії третю партію товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_9. та поставити її Міністерству.

У зв`язку з тим, що Компанія вказала на неможливість поставки третьої партії товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_9 на склад у АДРЕСА_1 у зв`язку із форс-мажорними обставинами, Підприємство звернулось до Торгово-промислової палати України з проханням надати висновок щодо істотної зміни обставин (hardship) стосовно неможливості виконання зобов`язань за Державним контрактом, зокрема, щодо поставки товару в повному обсязі та зменшення об`єму поставки товару з ІНФОРМАЦІЯ_7 до ІНФОРМАЦІЯ_17 у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин у продавця, що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати ІНФОРМАЦІЯ_15.

14.02.2024 Підприємство отримало висновок № 363/1.5.-7.1 від Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин (hardship), про неможливість поставки ІНФОРМАЦІЯ_9 товару відповідно до специфікації до додатку № 1 до Державного контракту та право звертатись до замовника щодо перегляду та внесення змін до умов Державного контракту.

Підприємство повернуло Міністерству отримані кошти у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_20 за Державним контрактом за третю партію непоставленого товару, що підтверджується платіжною інструкцією № 5 від 14.02.2024.

У прийнятті оскаржуваних судових рішень в частині розгляду позову Підприємства суди попередніх інстанцій виходили з того, що за частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина друга статті 651 ЦК України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 ЦК України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина друга статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Як передбачено частиною другою статті 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно з частиною четвертою статті 652 ЦК України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони б не уклали договір або уклали б його на інших умовах.

За змістом наведених норм зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин в судовому порядку, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи цей правочин.

Аналіз статті 652 ЦК України свідчить про те, що закон пов`язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Судами попередніх інстанцій відхилено посилання скаржника на висновок Торгово-промислової палати України № 363/1.5-7.1 від 14.02.2024 у якості доказу істотної зміни обставин, оскільки Законом України "Про торгово-промислові палати в Україні" не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати повноважень з видачі висновків на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались під час укладення договорів. Правова оцінка, що наведена у висновку Торгово-промислової палати України про істотні зміни обставини, відображає думку його автора (авторів), а не обставини чи докази у справі та не є обов`язковою для суду.

Висновок Торгово-промислової палати України про наявність істотної зміни обставин не є підставою для звільнення Підприємства від доказування цих обставин.

Крім того, висновок не є тим доказом, що безсумнівно підтверджує факт настання істотної зміни обставин для Підприємства, оскільки для суду жодний доказ не має наперед встановленої сили та однозначно не підтверджує факту настання таких обставин.

Підприємство повинно було при певній обачності передбачити виникнення труднощів щодо виконання договору, що пов`язані також з можливою зміною політичних ситуацій в країнах виробників/постачальників товару, зважаючи на те, що на час укладення державного контракту в України вже було введено воєнний стан.

При цьому, спірні правовідносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду; забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави. Тоді як неналежне виконання своїх зобов`язань позивачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують воєнні органи державної влади та ІНФОРМАЦІЯ_4, взяв на себе зобов`язання із визначеними в контракті умовами здійснення поставки продукції, має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію ІНФОРМАЦІЯ_1.

Внесення змін у договір є виключною мірою, яка пов`язана з втручанням суду в свободу договору, господарську діяльність сторін, і таке втручання може відбуватися лише у разі виникнення значного і вочевидь несправедливого дисбалансу між інтересами сторін внаслідок зміни обставин.

У Принципах Європейського договірного права вказано, що якщо сторони не досягли згоди щодо врахування істотної зміни обставин у розумний строк, суд може припинити дію договору на дату та час, визначені судом, або змінити договір таким чином, щоб розподілити між сторонами справедливою мірою втрати та вигоди, які є результатом зміни обставин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

Підприємство порушило умови укладеного Державного контракту, при цьому, зміни, які воно просило внести, спрямовані виключно на захист його інтересів і по суті перекладають на Міністерство всі негативні наслідки від затримки постачання. Таким чином, у разі задоволення такого позову судом був би не дотриманий принцип справедливого розподілу між сторонами негативних наслідків зміни обставин.

Отже, суди попередніх інстанцій виснували, що зазначені Підприємством обставини не доводять та не підтверджують наявність одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, для внесення змін до Державного контракту, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог Підприємства про визнання укладеною додаткової угоди до Державного контракту в його редакції.

Рішення суду першої інстанції не містить висновків щодо позовної вимоги Підприємства про визнання виконаним та припиненим зобов`язання щодо поставки товарів за Державним контрактом. Натомість апеляційний суд в цій частині виходив з того, що ця вимога також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною вимогою від основної, у задоволенні якої відмовлено, а зобов`язання за Державним контрактом в повному обсязі не виконані.

Стосовно зустрічної позовної вимоги Міністерства про визнання укладеною у відповідній редакції додаткової угоди до Державного контракту суди виходили з того, що 29.02.2024 Міністерство направило Підприємству проект додаткової угоди № 3, за якою визначався обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання за загальним фондом (КПКВК 2101150/1) у 2023 та 2024 роках, а специфікацією - фактична вартість товару.

У відповідь Підприємство 05.03.2024 направило на адресу Міністерства лист, в якому зазначила, що додаткова угода Міністерства є неприйнятною, оскільки в ній не зменшуються обсяги поставки товару до ІНФОРМАЦІЯ_17

Відповідно до частини першої статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Згідно з частиною четвертою статті 188 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

За статтею 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Необхідними умовами для укладення договору за рішенням суду мають бути доведені: (1) обставини наявності відповідного правовідношення, а саме: існуючого прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення спірного договору; (2) обставини ухилення іншої сторони (відповідача) від укладення спірного договору (постанова Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 922/2054/21).

Враховуючи викладене, а також те, що відсутні правові підстави для виключення поставки 3 партії товару, оскільки обставини, які настали у Підприємства, не є істотними змінами обставин, укладений Державний контракт має бути виконаний в повному обсязі, та враховуючи, що у Міністерства існує нагальна потреба в отриманні відповідного товару, суди виснували, що вимога Міністерства про визнання укладеною додаткової угоди до Державного контракту, в редакції заявника, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову Підприємства, однак вважає передчасними висновки судів в частині задоволення зустрічного позову Міністерства з огляду на таке.

Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статті 607 ЦК України та статті 205 ГК України за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах щодо визнання зобов`язання припиненим неможливістю його виконання у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин у виробника товару, наявністю нормативних актів, прийнятих під час виконання Державного контракту (наказу Міністерства від 04.08.2023 № 449 та постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2023 № 494), які змінили статус Підприємства на службу державного замовника.

Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права, які зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні.

Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Так, відповідно до статті 607 ЦК України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Господарське зобов`язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. У разі неможливості виконання зобов`язання повністю або частково зобов`язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов`язану сторону від відповідальності за невиконання зобов`язання відповідно до вимог закону (частини перша-друга статті 205 ГК України).

Підприємство у касаційній скарзі зазначає, що обґрунтовуючи необхідність визнання зобов`язання за Державним контрактом виконаними та припиненим, воно мотивувало це, зокрема, наявністю нормативних актів, прийнятих під час виконання Державного контракту (наказу Міністерства від 04.08.2023 № 449 та постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2023 № 494), які змінили статус Підприємства на службу державного замовника та унеможливили укладення зовнішньоекономічних контрактів для пошуку інших виробників (продавців) з метою виконання Державного контракту, що є підставою для застосування статті 607 ЦК України та статті 205 ГК України.

За доводами Підприємства, починаючи з 04.08.2023 воно уповноважене бути службою державного замовника на поставку товарів оборонного призначення шляхом укладення прямих державних контрактів з постачальниками таких товарів. Тобто, з 04.08.2023, у зв`язку зі зміною статусу та того факту, що Підприємство стало розпорядником бюджетних коштів, воно зобов`язане укладати прямі державні контракти на поставку товарів та лише завершувати виконання тих державних контрактів, які раніше були укладенні з Міністерством.

Однак, при зверненні з позовом Підприємство як в обґрунтування необхідності укладення додаткової угоди до Державного контракту у його редакції, так і вимоги щодо визнання виконаним та припиненим зобов`язання за Державним контрактом не посилалося на обставини зміни статусу Підприємством. У якості підстав звернення з позовом на положення глави 50 ЦК України, у тому числі, статті 607 ЦК України та статті 205 ГК України також не посилалося.

Відповідні доводи Підприємства були покладені лише в основу заперечень, викладених у відзиві на зустрічний позов Міністерства, а відтак, вони можуть враховуватися лише при розгляді вимог Міністерства у цій справі.

Первісний позов обґрунтовано з підстав неможливості поставки третьої партії товару у зв`язку з істотними змінами обставин щодо обсягу поставки товару з настанням форс-мажорних обставин у продавця і Підприємство не зверталося у встановленому ГПК України порядку із відповідною заявою про зміну підстав заявленого позову.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій дослідили та оцінили висновок Торгово-промислової палати України № 363/1.5-7.1 від 14.02.2024 у якості доказу істотної зміни обставин у сукупності з іншими доказами, навели мотиви та підстави відхилення доводів Підприємства про необхідність внесення змін до Державного контракту за додатковою угодою в редакції Підприємства.

У касаційній скарзі Підприємство цілком обґрунтовано зазначає про те, що його позовна вимога про визнання виконаним та припиненим зобов`язання щодо поставки товарів за Державним контрактом не була розглянута судом першої інстанції, що безпосередньо вбачається з тексту оскаржуваного рішення.

У силу приписів статті 238 ГПК України: рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин (частина перша); у вступній частині рішення зазначаються, зокрема, вимоги позивача (пункт 7 частини другої); у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої); у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог (пункт 1 частини п`ятої); при розгляді первісного і зустрічного позовів та при розгляді позову третьої особи з самостійними вимогами у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів (частина восьма).

Рішення суду першої інстанцій цим вимогам не відповідає.

Утім, зазначене процесуальне порушення місцевого господарського суду було усунуто судом апеляційної інстанції, який розглянув цю вимогу за первісним позовом, цілком обґрунтовано встановив її похідний характер, виходячи з підстав її з`явлення, та відмовив у її задоволенні, пославшись при цьому на встановлення у цій справі обставин неповного виконання Підприємством своїх зобов`язань за Державним контрактом.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані неправильним застосування судами попередніх інстанцій саме норм статті 607 ЦК України та статті 205 ГК України за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, однак за наведених підстав заявлення первісного позову, виходячи з принципу диспозитивності господарського судочинства встановленого статтею 14 ГПК України, ці норми матеріального права цілком правомірно не застосовувались судами при розгляді позову Підприємства. Наведені підстави касаційного оскарження не можуть бути покладені в основу скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині.

Водночас ці доводи, як заперечення Підприємства на зустрічний позов Міністерства, мали бути оцінені судами попередніх інстанцій при його розгляді.

Зокрема, Підприємством як під час розгляду справи у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції послідовно зазначалось, що укладення додаткової угоди до Державного контракту в редакції Міністерства призведе лише до негативних наслідків у формі нарахування штрафних санкцій за не поставку партії товару, яка в силу зазначених причин, не може бути поставлена, однак цим доводам не було надано жодної правової оцінки судами попередніх інстанцій.

Не було з`ясовано судами й обставини щодо зміни Підприємством статусу, неможливості (на думку Підприємства) у зв`язку з цим виконати умови Державного контракту з урахуванням запропонованої Міністерством редакції додаткової угоди, хоча вони мають істотне значення для правильного вирішення спору у цій справі з огляду на доводи та заперечення сторін.

Крім того, задовольняючи зустрічний позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відсутні правові підстави для виключення поставки третьої партії товару, оскільки обставини, які настали у Підприємства, не є істотними змінами обставин, а укладений Державний контракт має бути виконаний в повному обсязі з огляду на те, що у Міністерства існує нагальна потреба в отриманні відповідного товару.

Однак, умовою укладення договору за рішенням суду є доведеність обставини існуючого прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення спірного договору.

Оскаржувані судові рішення не містять відповідного обґрунтування обов`язковості внесення змін до Державного контракту, про які просить Міністерство, та неможливості його виконання без внесення цих змін (визначення обсягу фінансування та бюджетних зобов`язань за загальним фондом (КПКВК 2101150/1) у 2023 та 2024 роках, а специфікацією - фактичну вартість товару) з урахуванням встановлення судами обставин урегульованості спірних правовідносин діючими положенням цього правочину (наявності умов щодо розрахунків за товар та щодо поставки третьої партії товару) та його часткового виконання сторонами, у тому числі в частині, в якій Міністерство просить внести зміни (обсяг фінансування та фактичні ціни першої та другої партії вже поставленого товару тощо).

Зазначене має істотне значення і у контексті питання обрання Міністерством ефективного способу захисту порушеного права при зверненні із зустрічним позовом у цій справі з урахуванням фактичної мети Міністерства, спрямованої на продовження спірних правовідносин та отримання третьої партії товару за Державним контрактом.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" ("Kudla v. Poland", заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" ("Garnaga v. Ukraine", заява № 20390/07, § 29).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ("Chahal v. the United Kingdom", заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02, § 75)).

Отже, у кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Відтак, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Суд констатує, що ефективність позовних вимог має оцінюватися, виходячи з конкретних обставин справи, залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересів позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п`ята статті 236 ГПК України).

Однак, з наведених підстав оскаржувані рішення і постанова судів попередніх інстанцій в частині результатів розгляду зустрічного позову у справі цим вимогам у повній мірі не відповідають. Судами не з`ясовано фактичні обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору в частині зустрічного позову та не вирішено питання щодо ефективності обраного позивачем за зустрічним позовом способу захисту як в контексті можливості виконання Підприємством додаткової угоди в редакції Міністерства, так і обов`язковості її укладення з урахуванням урегульованості або не урегульованості спірних правовідносин Державним контрактом у чинній редакції.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пунктів 1, 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга Підприємства підлягає частковому задоволенню, рішення і постанова судів попередніх інстанцій у справі в частині відмови в задоволенні позову Підприємства підлягають залишенню без змін, а в частині задоволення зустрічного позову Міністерства - скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до Господарського суду міста Києва

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, об`єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору за зустрічним позовом по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано фактичні обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору за зустрічним позовом, в контексті доводів скаржника щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин норм статті 607 ЦК України та статті 205 ГК України, а справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд не формулює остаточних висновків з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору, понесені Підприємством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції в частині його позову, покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга в цій частині залишається без задоволення.

Оскільки рішення судів попередніх інстанцій в частині зустрічного позову Міністерства підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат у справі в цій частині здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129 308 309 310 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі № 910/2476/24 в частині задоволення зустрічного позову скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

3. У іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі № 910/2476/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець

Суддя І. Колос