Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.07.2018 року у справі №910/20954/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/20954/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Пількова К.М. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" (далі - ТОВ "Імперія Холдінг"; Позивач),

представник позивача - Васів Ю.М. (посвідчення від 21.04.2016 №000338),

відповідач - 1 - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" (далі -Відповідач-1, Банк),

представник відповідача - 1 - Житник О.В. (посвідчення від 11.07.2018 №1756),

відповідач - 2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Гілберт" (далі - ТОВ "Гілберт", Відповідач-2),

представник відповідача - 2 - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу ТОВ "Імперія Холдінг"

на рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2018 (суддя Ковтун С.А.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 (головуючий суддя - Сітайло Л.Г., Пашкіна С.А. і Буравльов С.І.)

за позовом ТОВ "Імперія Холдінг"

до: Банку;

ТОВ "Гілберт"

про визнання права та визнання відсутнім права.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про: визнання права Позивача вимагати від Відповідача-2 сплати суми боргу в розмірі 152 224 537,50 грн. за договором від 18.03.2016 № 4Г16003И (далі - Договір від 18.03.2016), що сплачений Відповідачу-1 відповідно до договору поруки; визнання відсутнім права вимагати у Банку за Договором від 18.03.2016 стягнення суми заборгованості у розмірі 152 224 537,50 грн. з Відповідача-2, яка була сплачена Позивачем.

Позов було мотивовано таким:

- Відповідач-1 і Відповідач-2 уклали кредитний Договір від 18.03.2016, на забезпечення виконання якого Відповідач-1 (банк) і Позивач (поручитель) уклали договір поруки від 17.11.2016 № 4Г14387И/П (далі - Договір від 17.11.2016);

- 18.11.2016 Позивач як поручитель виконав обов'язок боржника перед кредитором за Договором від 18.03.2016, сплативши 152 224 537,50 грн. боргу, у зв'язку з чим до Позивача перейшли всі права кредитора за Договором від 18.03.2016.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018, у позові відмовлено. Відповідні судові рішення мотивовано тим, що перехід прав кредитора до поручителя після виконання останнім обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону та будь-яких дій для переходу такого права вчиняти не потрібно, а Позивачем не доведено порушення або невизнання його прав чи охоронюваних законом інтересів.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Позивач, зазначаючи про прийняття оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить відповідні судові рішення скасувати "та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог", стягнувши з Відповідача-1 на користь Позивача судові витрати.

Так, за доводами, наведеними в касаційній скарзі, судами попередніх інстанцій:

- не враховано, що Позивачем виконано зобов'язання Відповідача-2 перед Відповідачем-1, і відповідачами не визнаються як виконання Позивачем такого зобов'язання, так і перехід до нього як до поручителя права вимоги за кредитними зобов'язаннями;

- не взято до уваги, що Відповідач-1 ухиляється від виконання умов Договору від 17.11.2016 та позбавляє Позивача права вимоги за згаданими зобов'язаннями;

- не витребували "у Відповідача" копії кредитних договорів та розрахунок заборгованості (довідку) по кредитних договорах, за якими Позивач сплатив кошти у сумі 152 224 537, 50 грн.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим і апеляційним господарськими судами у справі з'ясовано, зокрема, що:

- Відповідач-1 (кредитор) і Позивач (поручитель) уклали Договір від 17.11.2016, предметом якого є надання поручителем поруки перед кредитором за виконання Відповідачем-2 (боржником) своїх зобов'язань за Договором від 18.03.2016 з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору;

- за умовами Договору від 17.11.2016:

у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та в сумі відсотків за користування кредитом (пункт 4);

до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за, зокрема, кредитним договором (пункт 8);

- Позивач перерахував Відповідачу-1 кошти в сумі 152 224 537,50 грн. у рахунок виконання зобов'язань за Договором від 18.03.2016 відповідно до Договору від 17.11.2016;

- Позивачем не подано суду доказів того, що відповідачами зі справи не визнаються або оспорюються обставини щодо сплати Позивачем на користь Відповідача-1 зазначеної суми;

- Позивачем належними та допустимими доказами не доведено й порушення відповідачами зі справи його прав чи охоронюваних законом інтересів, а також і невизнання ними прав Позивача.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення заявлених у ній позовних вимог про визнання права та визнання відсутнім права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що перехід прав кредитора до поручителя після виконання останнім обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону та будь-яких дій для переходу такого права вчиняти не потрібно, а Позивачем не доведено порушення або невизнання його прав чи охоронюваних законом інтересів.

Разом з тим такий висновок місцевого й апеляційного господарських судів є помилковим та здійснений з порушенням вимог процесуального законодавства, оскільки заявлені Позивачем вимоги про визнання відсутнім у Банка права вимоги від ТОВ "Гілберт" за Договором від 18.03.2016, борг за якими погашено Позивачем як поручителем, та визнання в останнього права вимоги до ТОВ "Гілберт" щодо сплати ним грошових коштів за цим же Договором від 18.03.2016 не можуть бути самостійним предметом спору. Такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатися в окремій справі та підлягають розгляду лише під час розгляду спору про стягнення грошових коштів за таким договором.

Згідно з статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України одним зі способів захисту цивільного права є визнання наявності чи відсутності прав, якими можуть бути, зокрема визнання права власності чи інших речових прав на певне майно, визнання права авторства на твір науки, літератури, мистецтва чи таке інше, тобто ухваленням рішення про визнання чи відсутність права повинен вирішуватися спір по суті.

Частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 553, 554 цього ж Кодексу за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із частиною другою статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Відповідно до пункту 8 Договору від 17.11.2016 до поручителя, який виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (договорам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором, у частині виконаного зобов'язання.

Оскільки порука є договірним зобов'язанням, стосовно якого передбачено обов'язкове дотримання письмової форми (частина перша статті 547 ЦК України), моментом укладення такого договору є досягнення згоди з усіх істотних умов, внаслідок якого у сторін виникають взаємні права та обов'язки.

З урахуванням викладеного Касаційний господарський суд вважає, що вимоги про визнання відсутнім права в одного відповідача (кредитора) вимагати від другого відповідача (боржника) сплати боргу за кредитним договором, які погашено позивачем (поручителем), та про визнання права поручителя вимагати від боржника сплати ним грошових коштів за кредитним договором, сплачених поручителем, не є вимогами про встановлення юридичних фактів, однак такі доводи можуть розглядатися господарськими судами лише при існуванні та вирішені між сторонами спору про право.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Беручи до уваги наведене, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Касаційний господарський суд вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши цей спір по суті, допустили порушення норм процесуального права.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17.

Пунктом 5 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 231 цього Кодексу (частина перша статті 313 ГПК України).

Оскільки місцевий та апеляційний господарські суди неправильно застосували норми матеріального та порушили норми процесуального права під час розгляду справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про скасування судових рішень попередніх інстанцій та закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України. При цьому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись статтями 231, 308, 313, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 у справі №910/20954/17 скасувати.

3. Провадження у справі №910/20954/17 закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя К. Пільков

Суддя В.Суховий