Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.05.2018 року у справі №912/3219/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 912/3219/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

представники сторін у судове засідання не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Фермерського господарства "Сандрака Василя Васильовича"

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2018 у справі

за позовом Фермерського господарства "Сандрака Василя Васильовича"

до Благодатненської сільської ради

про визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У листопаді 2017 року Фермерське господарство "Сандрака Василя Васильовича" (далі - СФГ "Сандрака Василя Васильовича") звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Благодатненської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області (далі - Благодатненська сільрада) про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 41,9 га.

2. Позовні вимоги з посиланням на статті 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), обґрунтовано тим, що право користування земельною ділянкою, яку було надано в постійне користування громадянину ОСОБА_3 для створення фермерського господарства, переходить до цього господарства з моменту його створення і не припиняється зі смертю громадянина, на чиє ім`я видано державний акт.

3. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Судові рішення мотивовано тим, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право постійного користування землею без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі СФГ "Сандрака Василя Васильовича" просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування вимог, викладених у касаційній скарзі, СФГ " Сандрака Василя Васильовича" зазначає про неправильне застосування і порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, наголошує, що: 1) суди не спростували доводів позивача про те, що користувачем спірної земельної ділянки є саме фермерське господарство; 2) суди не зазначили норму Закону, яка вказує, що тільки фізична особа, зазначена в акті на право постійного користування землею, є законним користувачем і що це право користування не може бути успадковане при наявності прямої норми Закону України "Про фермерське господарство", за змістом якої успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 5 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, і стаття 19 Закону України "Про фермерське господарство"); 3) господарські суди під час встановлення певних обставин справи не застосували положень Закону України "Про фермерське господарство", які діяли на момент виникнення у позивача права користування, а зосередились виключно на нормах цього Закону у чинній редакції.

7. Також СФГ "Сандрака Василя Васильовича" заявило клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з тих міркувань, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а також зважаючи на різні за змістом позиції Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 574/381/17-ц, № 628/776/18, № 621/2501/18, № 348/992/16-ц, № 317/2520/15-ц, № 606/2032/16-ц, № 388/1103/16-ц, № 695/1275/17, № 483/1863/17, № 693/267/18-ц, № 275/82/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/3312/17 і окремій думці до неї, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 632/1010/17, П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 400/2926/18.

Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявих або таких, що можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявні обставини, з яких убачається, що немає усталеної судової практики з відповідних питань, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Розглянувши подане клопотання, суд касаційної інстанції відмовляє у його задоволенні, оскільки те, що скаржник вважає різною судовою практикою, насправді є правовою оцінкою судом відмінних одна від одної сукупностей обставин і зібраних доказів у кожній конкретній справі.

Так правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 574/381/17-ц, № 628/776/18, № 621/2501/18, № 348/992/16-ц, № 317/2520/15-ц, № 606/2032/16-ц, № 388/1103/16-ц, № 695/1275/17, № 483/1863/17, № 693/267/18-ц, № 275/82/18 і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 632/1010/17, не можуть бути застосовані до правовідносин щодо постійного землекористування, оскільки стосуються орендних правовідносин.

Висловлена суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду окрема думка у справі № 922/3312/17 не може вплинути на формування єдиної правозастосовчої практики.

Правова позиція, викладена П`ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 400/2926/18, також стосуються орендних правовідносин та взагалі не може вважатися правозастосовчою практикою.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

8. Благодатненська сільрада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Верховного Суду від 25.05.2018, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ "Сандрака Василя Васильовича" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2017 та постанову Дніпропетровської апеляційного господарського суду від 12.04.2018 у справі № 912/3219/17.

Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2018 провадження за касаційною скаргою СФГ "Сандрака Василя Васильовича" у справі №912/3219/17 зупинено до вирішення судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 922/3312/17.

18.03.2019 Верховний Суд прийняв постанову у справі № 922/3312/17, повний текст якої було офіційно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 24.04.2019.

Ухвалою Верховного Суду від 11.05.2019 поновлено касаційне провадження у справі № 912/3219/17 за касаційною скаргою Фермерського господарства "Сандрака Василя Васильовича" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2017 та постанову Дніпропетровської апеляційного господарського суду від 12.04.2018.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10. Рішенням № 165 ХХІV сесії ХХІ скликання районної ради народних депутатів Бобринецького району Кіровоградської області від 31.03.1994 надано із земель запасу у постійне користування земельну ділянку площею 41,9 га для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3 .

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 41,9 га, розташованою на території Куйбишевської (Благодатненської) сільської ради народних депутатів, для ведення селянського (фермерського) господарства.

11. Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, 16.05.1994 здійснено державну реєстрацію СФГ "Сандрака Василя Васильовича" за № 1 422 120 0000 000231.

12. Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15.06.2016 у справі № 383/411/16-ц встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 засновник та голова СФГ " Сандрака Василя Васильовича " помер та визнано за ОСОБА_4 права засновника СФГ " Сандрака Василя Васильовича " в порядку спадкування.

13. Позивач вважає, що після смерті засновника господарства, на чиє ім`я було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, таке право зберігається за господарством, оскільки саме воно є фактичним землекористувачем, тому просить визнати право постійного користування спірною земельною ділянкою за господарством в судовому порядку.

Позиція Верховного Суду

14. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

15. Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_3 державного акта на землю) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

16. За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_3 земельної ділянки у постійне користування на підставі відповідного рішення від 31.03.1994) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

17. Згідно з частиною 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

18. За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання Сандраку В . В . права постійного користування земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

19. Частинами 1 і 3 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_3 державного акта) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

20. За змістом частин 1 і 3 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час реєстрації ОСОБА_3 фермерського господарства 16.05.1994) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

21. Із 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство", за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

22. Статтею 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

23. Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду - 01.11.2017) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.

24. За змістом статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

25. Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).

26. У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

27. Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

28. Згідно з пунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

29. Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц).

30. Відповідно до частини 3 статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

31. Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини (аналогічну правову позицію Верховного Суду України, викладено у постановах від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц і від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16).

32. Єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Проте, як установили суди попередніх інстанцій, СФГ "Сандрака Василя Васильовича" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою. Натомість належність ОСОБА_3 права постійного користування спірною земельною ділянкою підтверджено державним актом серії НОМЕР_2 .

33. Ураховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також зважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про виключення можливості приналежності СФГ "Сандрака Василя Васильовича" на титулі постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянину Сандраку В . В . у 1994 році на підставі відповідного рішення згідно з державним актом на землю.

Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17.

34. Крім того, за змістом статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні положення наведено у статті 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Проте за СФГ "Сандрака Василя Васильовича" права власності чи користування земельною ділянкою зареєстровано не було.

35. При цьому згідно з частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, згідно з положеннями земельного законодавства, що діяло на час звернення СФГ "Сандрака Василя Васильовича " до суду із вимогою про визнання за СФГ "Сандрака Василя Васильовича " права постійного користування земельною ділянкою площею 41,9 га, розташованою на території Благодатненська сільрада, для ведення фермерського господарства, набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

36. Крім того, преюдиціальне значення у справі, що розглядається, мають рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29.07.2016 у справі № 383/596/16-ц, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 27.09.2016 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03.08.2017, якими встановлено, що ні Закон України "Про фермерське господарство", ні Земельним кодексом України не визначено механізми успадкування земельних ділянок, які належали спадкодавцям, на праві постійного користування, гр. ОСОБА_4 як спадкоємиця майна померлого ОСОБА_3 не може набути право на спірну земельну ділянку в порядку спадкування.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ, переглядаючи зазначені рішення, в ухвалі від 03.08.2017 дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Установивши, що ОСОБА_3 за життя не уклав із власником земельної ділянки договір відповідно до положень пункту 6 Перехідних положень Земельного кодексу України до 01.01.2008, суд дійшов висновку про відсутність у громадянки ОСОБА_4 права на отримання спірної земельної ділянки в порядку спадкування.

З огляду на викладене, колегії суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що право користування земельною ділянкою, яке виникнуло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

37. Керуючись імперативними приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України щодо меж перегляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд констатує, що відображені в пункті 6 цієї постанови доводи касаційної скарги за своєю суттю зводяться до заперечень позивачем наведених у пункті 4 цієї постанови висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи щодо відсутності правових підстав для визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, аргументи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі і спростовуються наведеним в оскаржуваних судових рішеннях зі справи.

Водночас касаційна інстанція відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

38. Отже, ураховуючи положення чинного законодавства і встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, Верховний Суд погоджується з висновком судів щодо відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

39. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку, що наявний у матеріалах справи державний акт на право постійного користування втратив чинність у зв`язку зі смертю громадянина, на чиє ім`я його (акт) було видано, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

40. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

41. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

Щодо судових витрат

42. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Сандрака Василя Васильовича" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2017 і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2018 у справі № 912/3219/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков