Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.04.2018 року у справі №916/2575/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/2575/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби України,

на рішення Господарського суду Одеської області

(суддя - Рога Н.В.)

від 19.10.2017,

та постанову Одеського апеляційного господарського суду

(головуючий - Жеков В.І., судді - Лашин В.В., Богатир К.В.)

від 27.02.2018,

за позовом Одеського обласного комунального підприємства "Видавництво "Чорномор'я",

до Одеської митниці Державної фіскальної служби України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління обласної ради з майнових відносин,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,

про стягнення 70 955,67 грн,

В С Т А Н О В И В:

19.09.2016 Одеське обласне комунальне підприємство "Видавництво "Чорномор'я" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби України про стягнення заборгованості у розмірі 70 955,67 грн, з яких основна сума боргу - 55 019,44 грн, 13 925,50 грн пені, 2010,73 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Одеською митницею Державної фіскальної служби України договору оренди від 21.10.2014 в частині сплати орендної плати за період з січня 2015 року по жовтень 2016 року.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.10.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2018, позов задоволено частково. Стягнуто з Одеської митниці Державної фіскальної служби України на користь ООКП "Видавництво "Чорномор'я" заборгованість з орендної плати в сумі 55 019,44 грн, пеню у розмірі 13 107,35 грн, 3% річних у розмірі 2 010,73 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 362,01 грн.

Приймаючи рішення господарський суд дійшов висновків, що позивач правомірно нарахував орендарю орендну плату за весь час користування об'єктом комунальної власності, до моменту повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі від 16.10.2015. При перевірці розрахунку розміру пені наданого позивачем суд виявив арифметичні помилки, внаслідок чого заявлену до стягнення пеню задовольнив частково.

Одеська митниця Державної фіскальної служби України подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позову.

Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Стверджує, що оскільки дія договору оренди майна від 21.10.2014 припинилась 31.05.2015, судове рішення про стягнення з Одеської митниці Державної фіскальної служби України орендної плати за період з 31.05.2015 по 05.09.2016 суперечить положенням ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Вважає, що оскільки у додатковій угоді № 2 до договору оренди майна від 21.10.2014 не визначено суми орендної плати, вона не зареєстрована в органах Державної казначейської служби України, а Одеській митниці Державної фіскальної служби України заборонено здійснювати платежі за рахунок бюджетних коштів без реєстрації бюджетних зобов'язань в органах Державної казначейської служби України. На думку скаржника додаткова угода № 2 від 29.04.2015 є недійсною (нікчемним правочином).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 21.10.2014 між ООКП "Видавництво "Чорномор'я" як орендодавцем та Південною митницею Міндоходів як орендарем було укладено договір оренди майна, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення третього поверху виробничого корпусу літ. "В" №3-144, загальною площею 109,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1, з метою розміщення складу.

Згідно з п. 3.1 договору, орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - грудень 2013 року - 3 317,65 грн. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяцем до останнього числа першого місяця оренди. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п. 3.7 договору, загальна сума договору без ПДВ складає - 52 392,05 грн, в т.ч. орендна плата 44 451,77 грн, відшкодування: податок на землю - 3235,44 грн, експлуатаційні витрати - 4 392,72 грн, водопостачання - 102,00 грн, електропостачання - 18,00 грн, вивіз сміття - 120,00 грн, стоки - 72,12 грн.

Орендар зобов'язався, зокрема, своєчасно і в повному обсязі сплачувати Орендодавцеві орендну плату та кошти, вказані в п. 3.5 договору (п. 4.1 договору).

Згідно з п. 9.1 договору оренди, він набирає чинності з дати підписання та діє до 31.12.2014 включно, при цьому, керуючись ч. 3 ст. 631 ЦК України, сторони домовились, що умови договору застосовуються до відносин, які виникли між ними, до його укладання з 01.01.2014.

01.12.2014 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору від 21.10.2014, згідно якої п. 3.7 договору виклали у такій редакції: "Загальна сума договору з ПДВ складає 59 223,36 грн, в т.ч. орендна плата - 50 342,12 грн, відшкодування: податок на землю - 3235,44 грн, експлуатаційні витрати - 5271,26 грн, водопостачання - 122,40 грн, електропостачання - 21,60 грн, вивіз сміття - 144,00 грн, стоки - 86,54 грн".

29.04.2015 між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору оренди майна від 21.10.2014, згідно з якою продовжено строк дії договору до 31.05.2015 та доповнено пунктом 3.8, в якому зазначено, що у разі затримки бюджетного фінансування розрахунки за договором здійснюються протягом п'яти банківських днів з дати отримання орендарем бюджетного призначення на фінансування відповідних послуг на свій реєстраційний рахунок. Пункт 9.1 договору викладено в такій редакції: „Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками, та у частині користування орендарем майном діє до 31.05.2015 включно, а у частині виконання сторонами інших зобов'язань, які виникли між ними протягом строку його дії, зокрема, з оплати орендарем орендної плати та інших, передбачених договором платежів - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому, керуючись ч. 3 ст. 631 ЦК України, сторони домовились, що умови договору застосовуються до відносин, які виникли між ними до його укладання з 01.01.2014".

Листом від 28.04.2015 № 205 позивач звернувся до відповідача з проханням якнайшвидше зареєструвати додаткову угоду № 2 від 29.04.2005 у казначействі та повідомити дату реєстрації. У відповіді на вказаний лист відповідач зазначив, що у додатковій угоді не визначено суму орендної плати, тому підстав для реєстрації бюджетного зобов'язання, а також проведення оплати орендної плати, немає.

У матеріалах справи міститься лист від 20.05.2015, в якому Одеська митниця Державної фіскальної служби України повідомляє позивача про припинення договірних відносин між сторонами з 01.06.2015 у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди.

16.10.2015 нежитлове приміщення загальною площею 109,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1 Одеською митницею Державної фіскальної служби України було повернуто ООКП "Видавництво "Чорномор'я", про що сторонами складено акт приймання-передачі нежитлового приміщення (а.с. 57, т. 1).

27.11.2015 на адресу відповідача позивачем було направлено листа № 525 з вимогою сплатити борг за договором оренди майна від 21.10.2014 у розмірі 55019,47 грн.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нежилі будівлі, серія САА №273046, виданого Одеською обласною державною адміністрацією 16.09.2008, нежилі будівлі (в цілому), розташовані за адресою: м. Одеса, майдан Незалежності (майдан Дерев'янка), 1, належать територіальній громаді сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради на праві комунальної власності.

ООКП "Видавництво "Чорномор'я" згідно статуту є об'єктом права спільної власності територіальної громади сіл, селищ, міст області, інтереси яких представляє Одеська обласна рада, має відокремлене майно на праві господарського відання, зокрема, укладає від свого імені угоди, які узгоджує з власником майна.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права необхідно зазначити таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статей 626, 627, 628 та 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 759 ЦК України та ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Згідно з нормами ч. 5 ст. 762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Крім того, правовідносини, які виникають на підставі оренди комунального майна, також регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 2 ст. 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Відповідний припис закріплено і в ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно з частинами 1, 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно зі ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

У матеріалах справи відсутні докази наявності заяв сторін за договором оренди майна від 21.10.2014 про припинення договору після 31.05.2015, як це передбачено ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Орендоване нежитлове приміщення загальною площею 109,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1 було повернуто Одеською митницею Державної фіскальної служби України позивачу тільки 16.10.2015.

Враховуючи викладені правові норми та встановлені господарськими судами обставини, Верховний Суд вважає правомірним нарахування орендарю орендної плати за користування об'єктом комунальної власності за весь час такого користування до моменту повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу з орендної плати за спірним договором в сумі 55 019,44 грн, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо визнання вимоги позивача про стягнення з відповідача 55 019,44 грн заборгованості за договором оренди майна від 21.10.2014 за період з січня 2015 року по жовтень 2016 року належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 3.3 договору оренди майна від 21.10.2014, орендна плата, сплачена несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується орендодавцеві з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з правомірністю застосування господарськими судами норм матеріального права в частині нарахування на суму боргу та стягнення з Одеської митниці Державної фіскальної служби України пені та 3% річних. При цьому судами були вчинені необхідні дії з перевірки суми позовних вимог, якими виявлено неправильний їх обрахунок. Позов правильно задоволено в цій частині частково за уточненим розрахунком суду.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на відсутність бюджетного фінансування на оплату виконаних робіт відхиляються Верховним Судом з огляду на таке.

Частина 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права. Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Посилання скаржника на ту обставину, що взяття бюджетною установою зобов'язання без встановлених бюджетних асигнувань є порушенням Бюджетного кодексу України, а тому виключає настання будь-яких наслідків за невиконання стороною таких зобов'язань є безпідставним і таким, що не узгоджуються з характером спірних правовідносин сторін, умовами договору і наведеними вище вимогами чинного законодавства, оскільки скаржником помилково ототожнено поняття "бюджетне зобов'язання" (пункт 7 статті 2 Бюджетного кодексу України) та "господарське зобов'язання" (частина 1 статті 173 ГК України).

Згідно з приписами статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і оскільки між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України), що регулюються актами цивільного законодавства України, то відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань не звільняє його від обов'язку виконати зобов'язання за договором.

Таким чином, саме відповідач, відповідно до вищезазначених норм закону, зобов'язаний вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання ним обов'язків за договором, в тому числі і для своєчасного отримання бюджетних коштів для розрахунків з позивачем.

Аргумент касаційної скарги про неможливість розрахунку пені та 3% річних з огляду на відсутність доказів надіслання позивачем та отримання відповідачем рахунків на оплату орендної плати, судова колегія відхиляє, оскільки в пункті 3.1. укладеного договору сторони погодили, що орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним. Встановлений сторонами порядок розрахунків не передбачав обов'язкової наявності щомісячних рахунків на оплату.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 у справі за № 916/2575/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач