Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.03.2019 року у справі №910/7783/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/7783/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників сторін:

скаржника - адвокат Пащенко В.В.

відповідача - адвокат Корчагін М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДАР" Макового О.В.

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 24.01.2019

у складі колегії суддів: Остапенка О.М. (головуючого), Грека Б.М., Отрюха Б.В.

та на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 22.10.2018

у складі судді: Чеберяка П.П.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДАР"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський Інтегровані Рішення"

про визнання недійсними договорів

в межах справи № 910/12311/16

за заявою Дочірнього підприємства "Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДАР"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/12311/16 про банкрутство ТОВ „Володар", провадження у якій порушено ухвалою суду від 28.09.2016.

2. Постановою Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 ТОВ „Володар" визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Макового О.В.

3. 15.06.2018 ліквідатор банкрута Маковий О.В. звернувся до суду з позовом до ТОВ „Тутковський Інтерговані Рішення" про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги від 16.06.2015 за договорами про закупівлю послуг №40-02 та № 40-36 від 03.05.2012, укладених між позивачем та відповідачем., з підстав того, що умови даних договорів не були спрямовані та не могли привести до настання реальних наслідків, були укладені позивачем під впливом тяжких обставин та вкрай невигідних умовах.

4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2018, матеріали справи № 910/7783/18 за позовом заяви ТОВ „Володар" передано до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи № 910/12311/16 про банкрутство ТОВ „Володар".

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

5. За наслідками розгляду заявлених вимог ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

6. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ „Володар" в особі ліквідатора звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 у даній справі апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишено без змін.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

8. 22.02.2019 ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДАР" Маковий О.В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою від 22.02.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 у справі № 910/7783/18 в межах справи № 910/12311/16, підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 910/7783/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 06.03.2019.

10. Ухвалою Верховного Суду від 12.03.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 910/7783/18 за касаційною скаргою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДАР" Макового О.В. від 22.02.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 в межах справи № 910/12311/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДАР"; призначено розгляд касаційної скарги на 10.04.2019 об 11 год. 15 хв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

11. Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ТОВ „Володар" в особі ліквідатора подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення яким позов задовольнити та визнати недійсними з моменту їх укладення договори відступлення права вимоги від 16.06.2015 за договорами про закупівлю послуг №40-02 та № 40-36 від 03.05.2012.

12. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

12.1 На момент укладення договорів відступлення права вимоги у ТОВ "Володар" були відсутні оригінали договорів № 40-02 та № 40-36, а відтак виконання умов договорів відступлення права вимоги не було спрямовано та не могло привести до настання реальних правових наслідків.

12.2 Наявність кримінального провадження № 12014000000000135 щодо ТОВ "Володар", яке було відкрито на момент укладення договорів відступлення права вимоги є тяжкою обставиною, яка змусила ТОВ "Володар" укласти такі договори.

13. Представник скаржника в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу з підстав викладених в ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

14. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу в якому останній просить відмовити в її задоволенні

15. Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти касаційної скарги з підстав викладених у відзиві.

Позиція Верховного Суду

16. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

17. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

18. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

19. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

19.1 16.06.2015 між позивачем та ТОВ „Надра Інтегровані Рішення", правонаступником якого є відповідач, було укладено договори відступлення права вимоги за договором про закупівлю послуг № 40-02 від 03.05.2012 та договором про закупівлю послуг № 40-36 від 03.05.2012 (надалі договори № 40-02 та № 40-36).

19.2 Відповідно до п. 1.1. договорів відступлення права вимоги, на умовах цих договорів первісний кредитор (ТОВ "Володар") передає свої права (відступає права вимоги), а новий кредитор (ТОВ "Надра Інтегровані Рішення") набуває усі права первісного кредитора по Договору № 40-02 про надання послуг: консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом, проведення першочергових геологорозвідувальних робіт на нафту і газ (Детальні багатокомпонентні 2D сейсморозвідувальні дослідження на Краснопопівському підземному сховищі газу), а також права набуває усі права первісного кредитора по Договору № 40-36 про надання послуг: консультативні послуги в наукових та технічних галузях, суміжних з будівництвом, проведення першочергових геологорозвідувальних робіт на нафту і газ (прогнозування нафтогазоперспективних структур в центральній частині Дніпровсько-Донецької западини).

19.3 Пунктами 1.2. договорів встановлено, що правами для цілей цих договорів розуміють усі існуючі права вимоги кредитора до Публічного акціонерного товариства „НАК „Нафтогаз України" (боржника) у обсягах та на умовах що існують на момент відступлення, в т.ч. право вимоги грошових та інших зобов'язань по Основним договорам (договори № 40-02 та № 40-36).

19.4 Згідно п. 2.1. договорів відступлення права вимоги заборгованості за основними договорами до боржника новому кредитору здійснюється без компенсації Первісному кредитору вартості такої заборгованості.

19.5 Відповідно до п. 3.3. договорів, внаслідок передачі (відступлення) за цими Договорами новому кредитору права первісного кредитора по основним договорам відбувається заміна кредитора у зобов'язанні та новий кредитор набуває усіх прав первісного кредитора, зокрема, права вимагати від боржника усіх грошових та інших зобов'язань.

19.6 Пунктом 4.1. договорів визначено, що первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору документи, що підтверджують права вимоги до боржника протягом трьох робочих днів з дня підписання цих договорів.

20. Судом також встановлено наявність ряду судових рішень про задоволення позовних вимог відповідача та стягнення з ПАТ „НАК „Нафтогаз України" заборгованості, права вимоги щодо якої відповідач набув від позивача на підставі оспорюваних договорів про відступлення права вимоги. Зазначені судові рішення набули чинності та в встановленому законом порядку не скасовані.

21. Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 29.02.2016 у справі № 910/32578/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 10.08.2016, позов ТОВ „Тутковський інтегровані рішення" задоволено повністю і стягнуто на користь останнього заборгованість за Договором № 40-36.

22. Також, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 у справі № 910/32579/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 та постановою Верховного Суду від 28.03.2018 позов ТОВ „Тутковський інтегровані рішення" задоволено повністю і стягнуто на користь останнього заборгованість за Договором № 40-02.

23. Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами було розглянуто справи про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги, в тому числі з підстав фіктивності договорів та в задоволенні позовних вимог було відмовлено, зокрема:

- рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 у справі №910/6094/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2016, відмовлено у задоволенні позову з ПАТ „НАК „Нафтогаз України" до ТОВ „Володар" та ТОВ „Тутковський інтегровані рішення" про визнання недійсними договору відступлення права вимоги за договором № 40-36;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 у справі № 910/6096/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2016, відмовлено у задоволенні позову з ПАТ „НАК „Нафтогаз України" до ТОВ „Володар" та ТОВ „Тутковський інтегровані рішення" про визнання недійсними договору відступлення права вимоги за договором № 40-02;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 у справі № 910/9195/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 та постановою Верховного Суду від 27.02.2018, відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ „НАК „Нафтогаз України" до ТОВ „Володар", третя особа - ТОВ „Тутковський інтегровані рішення" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором № 40-02;

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2017 у межах справи про банкрутство № 910/12311/16 ТОВ „Володар", залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 04.07.2017, відмовлено у задоволенні позову ПАТ „НАК „Нафтогаз України" до ТОВ „Володар" та ТОВ „Тутковський інтегровані рішення" про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги за договорами № 40-36 та № 40-02.

24. Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

25. Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

26. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

27. Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

28. Згідно частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

29. Отже, кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

30. Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. При цьому, ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину.

31. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.12.2018 р. у справі № 911/390/18.

32. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

33. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

34. Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

35. Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

36. Предметом оспорюваних договорів було відступлення позивачем і набуття відповідачем прав вимог оплати послуг, наданих на виконання договорів про закупівлю послуг від 03.05.2012 № 40-36 та № 40-02.

37. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається зі змісту п. 3.4 договорів відступлення права вимоги, новий кредитор (відповідач) набув відповідні права вимоги оплати послуг за договорами № 40-02 і № 40-36 у момент укладення оспорюваних договорів уступки.

38. При цьому, у судових рішеннях у справах №910/32578/15, №910/32579/15 і № 910/9195/17 встановлено обставини надання послуг за договорами № 40-36 і № 40-02, прийняття цих послуг замовником, неналежного виконання замовником обов'язків з оплати послуг, відступлення позивачем і набуття відповідачем права вимоги сплати заборгованості замовником.

39. Таким чином, правомірним є висновок судів попередніх інстанцій, що оспорювані договори відступлення права вимоги були укладені сторонами для досягнення саме тих правових наслідків, які передбачені законом для цього типу договорів. Більше того, оспорювані договори відступлення права вимоги були виконані сторонами, адже відповідач набув відповідні права вимоги до замовника і здійснив шляхом стягнення заборгованості у судовому порядку.

40. Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №6-197цс14, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/9195/17.

41. Крім того, як вірно було встановлено судами попередніх інстанцій, визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором № 40-02 у зв'язку з його фіктивністю було предметом спору у справі № 910/9195/17 і рішеннями господарських судів, залишеними без змін постановою Верховного Суду від 27.02.2018, було відмовлено у задоволенні відповідних позовних вимог. Зокрема, Верховний Суд у зазначеній постанові відзначив, що доводи скаржника про те, що договір не відповідає положенням статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки він не направлений на настання реальних наслідків, так само не приймаються Касаційним господарським судом, тому що судами встановлено, що Договір є виконаним, адже на його виконання Відповідач передав Третій особі майно - права вимоги до Позивача, які виникли з Договору закупівлі.

42. Судом встановлено, що доводи фіктивності договору відступлення права вимоги за договором № 40-02 були розглянуті судами під час вирішення справи № 910/6094/16. Зокрема, у постанові від 09.11.2016 Вищий господарський суд України зазначив, що твердження позивача про фіктивність укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги ґрунтуються на його припущеннях та міркуваннях, які не підтверджені належними засобами доказування.

43. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункт 12.1 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

44. Доводи скаржника (пункт 12.2 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

44.1 Скаржник зазначає, що наявність кримінального провадження №12014000000000135 щодо ТОВ „Володар" за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 209, частиною З статті 212 Кримінального кодексу України, яке було відкрито на момент укладення оспорюваних договорів відступлення права вимоги, є беззаперечною тяжкою обставиною, яка змусила позивача укласти такі договори.

44.2 Судами попередніх інстанцій встановлено, що в обґрунтування вищевикладених обставин позивачем додано копії ухвал Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2014 року у справі №757/38777/14-к, від 16.10.2014 року у справі №757/29452/14-к, а також листа ГСУ МВС України від 31.07.2015 року №13/1/2-16493.

44.3 За змістом частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України лише вирок суду в кримінальному провадженні або ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язковими для господарського суду, однак лише для того суду, який розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок чи ухвала суду і лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

44.4 При цьому, ухвали Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2014 у справі №757/38777/14-к та від 16.10.2014 у справі №757/29452/14-к не є ані вироком суду, ані ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності.

44.5 Судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначеними ухвалами Печерського районного суду міста Києва вирішувалося питання про надання слідчому дозволу на тимчасовий доступ до речей та документів, а мотивувальна частина ухвал містить не встановлені судом обставини, а виклад мотивів клопотання слідчого як сторони кримінального провадження.

44.6 Згідно частини 1 статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

44.7 У своїх постановах від 02.08.2018 у справі №918/341/16, від 14.02.2018 у справі №910/8862/17, від 06.03.2018 у справі №910/8866/17 Верховний Суд неодноразово наголошував, що для застосування статті 233 Цивільного кодексу України має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

44.8 Також у постанові від 25.07.2018 у справі № 487/7703/15-ц Верховний Суд зазначив, що для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 233 Цивільного кодексу України, позивачу у сукупності необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

44.9 Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення у судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об'єктивній та суб'єктивній стороні.

44.10 Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.

44.11 При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що будь-які належні та допустимі докази на підтвердження обставин укладення позивачем оспорюваних правочинів під впливом тяжкої для нього обставини в матеріалах справи відсутні та не були подані до суду.

45. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

46. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

47. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

48. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

49. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

50. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

51. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.

52. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

53. Вказані вимоги судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних постанови та ухвали були дотримані.

54. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній частині немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДАР" Макового О.В. від 22.02.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 у справі № 910/7783/18 в межах справи № 910/12311/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДАР" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 у справі № 910/7783/18 в межах справи № 910/12311/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді С. В. Жуков

Н. Г. Ткаченко