ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 910/8357/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Катеринчук Л. Й.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

позивача (АТ "Сбербанк"): Киричук Р. П.,

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сбербанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019

у складі колегії суддів: Разіної Т. І. - головуючої, Тарасенко К. В., Іоннікової І. А.

та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019

у складі судді Мандриченко О. В.

у справі за позовом Акціонерного товариства "Сбербанк"

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Юстстар",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроальянс Ріалті"

про визнання недійсним договору

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог

1. У червні 2018 року Акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - АТ "Сбербанк", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Юстстар" (далі - ТОВ "Юридична компанія "Юстстар", відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроальянс Ріалті" (далі - ТОВ "Євроальянс Ріалті", відповідач 2) про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016.

2. Позовні вимоги обґрунтовано приписами статті 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з посиланням на вчинення відповідачами правочину без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювались, оскільки внаслідок укладення спірного договору поруки від 20.10.2016 ціленаправлено створено штучну кредиторську заборгованість у обсязі, достатньому для реалізації процедури фіктивного банкрутства, з метою подальшого ухилення від виконання кредитних зобов'язань перед позивачем зі сплати кредитних коштів.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

3.05.05.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Імпорт" (далі - ТОВ "Захід Імпорт ", продавець) та Приватним підприємством "Ресурс-Імпорт" (далі - ПП "Ресурс-Імпорт", покупець) укладено договір купівлі-продажу товарів № 30/03, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах, визначених цим договором товар (вживаний одяг), загальна сума договору визначається як сума всіх видаткових накладних, підписаних сторонами протягом терміну дії даного договору, кількість товару, а також ціна одиниці товару визначаються сторонами у накладних, що є невід'ємною частиною даного договору (пункти 1.1,2.1 Договору).

4.08.06.2011 між сторонами за договором купівлі-продажу товарів № 30/03 було укладено Додаткову угоду № 1, відповідно до умов якої сторони договору виклали пункт 8.1 Договору в новій редакції (третейське застереження): "8.1 Усі спори, розбіжності або претензії, які виникають між сторонами із цього договору або у зв'язку з ним, в тому числі, але не обмежуючись: що стосуються його укладання, виконання, порушення (невиконання та/або неналежного виконання), припинення, дійсності/недійсності, розірвання, повернення сплачених коштів, тощо вирішуються шляхом переговорів. Спори, що сторони не можуть врегулювати шляхом переговорів, передаються для остаточного врегулювання на розгляд постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Харвест Груп" (зареєстровано Головним управлінням юстиції у Харківській обл. 29.12.2009, свідоцтво № 26 ПТС). Розгляд суду буде здійснюватися у відповідності до Закону України "Про третейські суди" та Регламенту Третейського суду. Місцезнаходженням Третейського суду є місцезнаходження Асоціації "Харвест Груп", а саме: Харківська обл., Харківський р-н, смт Бабаї, пров. Червоних партизанів, б. 1-А. Проведення третейського розгляду відбуватиметься: Харківська обл., Харківський р-н, смт. Бабаї, пров.

Червоних партизанів, б. 1-А.". Інші умови договору купівлі продажу товарів №30/03 від 05.05.2011 залишаються незмінними.

5.17.08.2016 між ТОВ "Захід Імпорт" (первісний кредитор) та ТОВ "Юридична компанія "Юстстар" (новий кредитор) укладено договір № ПВ-170816/01 відступлення права вимоги грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу товарів від
05.05.2011 № 30/03 відповідно до умов якого первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до ПП "Ресурс-Імпорт", що виникли на підставі договору купівлі-продажу товарів від 05.05.2011 № 30/03 в частині оплати товару за видатковою накладною від 27.06.2012 № РН-0000374 в розмірі 539 550,58 грн.

6.20.10.2016 між ТОВ "Євроальянс Ріалті" (поручитель) та ТОВ "Юридична компанія "Юстстар" (кредитор) укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку боржника щодо оплати товару за договором купівлі-продажу товарів від 05.05.2011 № 30/03 в частині оплати товару за видатковою накладною від 27.06.2012 № РН-0000374 в розмірі 539 550,58 грн.

7. Пунктом 5.1 Договору поруки від 20.10.2016 встановлено, що усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, у тому числі пов'язані з дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору поруки, регулюються цим договором та відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, які застосовуються до таких правовідносин на підставі принципів, розумності та справедливості. Усі спори, що виникли з цього договору або пов'язані з ним, в тому числі, але не обмежуючись: що стосуються його укладення, виконання, порушення (невиконання та/або неналежного виконання), припинення, дійсності/недійсності, розірвання, тощо вирішуються шляхом переговорів. Спори, що сторони не можуть врегулювати шляхом переговорів, передаються для остаточного врегулювання на розгляд Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Харвест Груп" (зареєстровано Головним управлінням юстиції у Харківській обл. 29.12.2009, свідоцтво № 26 ПТС). Розгляд суду буде здійснюватися у відповідності до Закону України "Про третейські суди" та Регламенту Третейського суду. Місцезнаходженням Третейського суду є місцезнаходження Асоціації "Харвест Груп", а саме: Харківська обл., Харківський р-н, смт Бабаї, пров. Червоних партизанів, б. 1-А. Проведення третейського розгляду відбуватиметься: Харківська обл., Харківський р-н, смт. Бабаї, пров.

Червоних партизанів, б. 1-А.

8. Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Харвест Груп" від
06.02.2018 у справі № 3/1-3/1-18 (у складі третейського судді Тоцької К. М. ) позовну заяву ТОВ "Юридична компанія "Юстстар" задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Євроальянс Ріалті" на користь ТОВ "Юридична компанія "Юстстар" 539 550,58
грн заборгованості за договором купівлі-продажу товарів від 05.05.2011 № 30/03.

Стягнуто з ТОВ "Євроальянс Ріалті" на користь ТОВ "Юридична компанія "Юстстар" 500,00 грн витрат за сплату третейського збору.

9. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 задоволено заяву ТОВ "Юридична компанія "Юстстар" про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Харвест Груп" від 06.02.2018 у справі № 3/1-3/1-18; видано наказ на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Харвест Груп" від
06.02.2018 у справі № 3/1-3/1-18.

10. Також судами вказано, що обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016, укладеного між ТОВ "Євроальянс Ріалті" та ТОВ Юридична компанія "Юстстар", позивач посилається на такі обставини:

- судом в ухвалі Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2018 у справі № 978/281/18 зазначено, що матеріали справи не містять доказів виконання новим кредитором (ТОВ "Дісентіс") згідно із пунктом 2.2 договору від 08.06.2016 № 080616/01 своїх обов'язків щодо сплати вартості відступлення права вимоги;

- станом на дату укладання спірних договорів, ТОВ "Євроальянс Ріалті" мав та має значні грошові зобов'язання перед позивачем на підставі кредитного договору від
28.08.2013 № 05-В/13/27/ЮО, іпотечного договору від 28.08.2013 та договору поруки від 23.10.2014;

- ухвалами Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 978/318/18 та від 17.04.2018 у справі № 978/627/12 задоволено заяви ТОВ "Дісентіс" та ТОВ "Юридична компанія "Юстстар" про стягнення з ТОВ "Євроальянс Ріалті" на їх користь 783 977,77 грн та 539 550,58 грн відповідно. Разом сума до стягнення становить 1,3 млн грн, що згідно приписів частини 3 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" більш ніж достатньо для порушення господарським судом справа про банкрутство ТОВ "Євроальянс Ріалті";

- внаслідок укладення спірного договору поруки було цілеспрямовано створено штучну кредиторську заборгованість у обсязі, достатньому для реалізації процедури фіктивного банкрутства, з метою подальшого ухилення від сплати кредитних зобов'язань перед позивачем.

11. Посилаючись на наведені обставини АТ "Сбербанк" просить визнати недійсним укладений між ТОВ "Євроальянс Ріалті" та ТОВ Юридична компанія "Юстстар" договір поруки від 20.10.2016.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

12 Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі № 910/8357/18, у задоволенні позову про визнання недійсним договору поруки, укладеного між ТОВ "Євроальянс Ріалті" та ТВО "Юстстар" відмовлено повністю.

13. Судове рішення місцевого господарського суду мотивовано не підтвердженням позивачем належними та допустимими доказами обставин, на які він посилається у своїх вимогах про визнання недійсним договору та не доведенням ним того, що відповідачами при укладанні спірного договору порушене його право, що стало підставою для звернення до суду.

14. Зокрема, місцевим господарським судом із посиланням на частину 1 статті 627 ЦК України зазначено, що договір поруки від 20.10.2016 відповідачами укладено користуючись наданим їм законом правом вільного волевиявлення на укладення договору та з погодженням відповідних істотних умов такого договору. Крім того вказано, що позивач, маючи підстави вважати, що його право порушене відповідачем 2 у випадку відкриття відносно останнього провадження у справі про банкрутство, не позбавлений наданого йому права на захист його охоронюваних законом інтересів, шляхом судового захисту своїх прав відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

15. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі № 910/8357/18 залишено без змін.

16. Постанова апеляційного господарського суду мотивована правомірністю висновку суду першої інстанції про відсутність у договорі ознак фіктивності та недоведенням позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, а також можливістю захисту позивачем своїх порушених прав, у разі відкриття відносно відповідача 2 провадження у справі про банкрутство, відповідно до положень Закону про банкрутство.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

17. Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями місцевого та апеляційного господарського суду АТ "Сбербанк" звернувся до Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду із касаційною скаргою з вимогою їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

РУХ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

18.04.10.2019 АТ "Сбербанк" поштовим відправленням через Північний апеляційний господарський суд звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою від 04.10.2019 № 15887/4/06-2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі № 910/8357/18.

19. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/8357/18 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Банаська О. О. -головуючого, суддів - Катеринчук Л. Й., Пєскова В. Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
04.11.2019.

20.07.11.2019 від судді Касаційного господарського суду Пєскова В. Г. надійшла заява про самовідвід у справі № 910/8357/18

21. Ухвалою Верховного Суду від 07.11.2019 задоволено заяву судді Пєскова В. Г. про самовідвід у розгляді справи № 910/8357/18.

22. У зв'язку з ухвалою про самовідвід судді Пєскова В. Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/8357/18 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, суддів - Васьковського О. В., Катеринчук Л. Й., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2019.

23. Ухвалою Верховного Суду від 14.11.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 910/8357/18 за касаційною скаргою АТ "Сбербанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019; розгляд справи призначено на 28.11.2019.

24. У судове засідання 28.11.2019 з'явився представник позивача, який надав пояснення у справі.

25. Відповідачі 1,2 явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності повноважних представників відповідачів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

(АТ "Сбербанк")

26. АТ "Сбербанк" в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на ухвалення судових рішень з неповним з'ясуванням всіх обставин справи та з порушенням норм процесуального права, зазначаючи, зокрема, таке:

- відповідачі уклали цей договір лише для вигляду, не маючи наміру його виконувати;

- суди проігнорували та залишили поза увагою доводи АТ "Сбербанк" щодо фіктивності оскаржуваного договору;

- суди не досліджували оригінали договорів на які містяться посилання в оскаржуваних судових рішеннях;

- суди попередніх інстанцій не врахували наявність правової заінтересованості АТ "Сбербанк" щодо відповідача та предмету позову у цій справі, оскільки фактично потенційне рішення у даній справі безпосередньо та прямо має своїм наслідком вплив на взаємні права та обов'язки позивача та відповідача 2.

- договір поруки вчинений сторонами лише для вигляду, оскільки у ТОВ "Євроальянс Ріалті" немає фінансової можливості виконати взяті на себе зобов'язання. Інших активів за рахунок яких поручитель міг би виконати зобов'язання за договором поруки у нього немає, крім майна переданого в іпотеку.

Доводи інших учасників справи

27. Від інших учасників відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

28. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

30. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

31. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Щодо наявності правових підстав для визнання договору недійсним

32. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

33. Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

34. Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому частини 1 статті 4 ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

35. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

36. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

37. Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

38. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

39. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.

40. Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

41. Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

42. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).

43. Предметом судового розгляду у даній справи є вимога АТ "Сбербанк" про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 обґрунтована із посиланням на приписи статті 234 ЦК України вчиненням відповідачами 1,2 оспорюваного правочину з метою створення штучної кредиторської заборгованості у ТОВ "Євроальянс Ріалті" задля подальшого його ухилення від сплати ним кредитних зобов'язань перед позивачем.

44. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.

45. За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

46. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

47. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

48. Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

49. Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

50. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

51. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

52. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Такий правочин завжди укладається умисно.

53. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

54. Отже фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

55. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний господарський суд зазначив, що позивач не довів наявність підстав для визнання правочину недійсним, оскільки договір поруки від 20.10.2016 відповідачами укладено користуючись наданим їм законом правом вільного волевиявлення на укладення договору та з погодженням відповідних істотних умов такого договору. Крім того суд вказав, що у разі відкриття відносно відповідача 2 провадження у справі про банкрутство, позивач вправі захистити свої права відповідно до положень Закону про банкрутство.

56. Втім такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, такими, що зроблені без належної оцінки та аналіз дій сторін договору в контексті добросовісності/недобросовісності та зловживання правом щодо кредитора і його майнових інтересів.

57. Суд відзначає, що для вирішення питання про визнання недійсним правочину оспорюваного заінтересованою особою правове значення має встановлення впливу наслідку вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи.

58. У даному випадку важливим є врахування, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину.

59. Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

60. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

61. Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

62. З конструкції частини 3 статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

63. Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

64. Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

65. Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

66. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статі 2 ГПК України).

67. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від
02.11.2004 № 15-рп/2004).

68. Суд акцентує, правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

69. Поручитель, який став солідарним боржником у зв'язку з невиконанням позичальником свого обов'язку у кредитному зобов'язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).

70. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

71. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

72. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

73. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

74. Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

75. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

76. Наведеного місцевим та апеляційним господарським судом не враховано.

77. Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

78. Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

79. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

80. Частинами 5, 6 статті 91 ГПК України передбачено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

81. У справі, яка переглядається, ухвалюючи судові рішення щодо відмови у задоволенні позову АТ "Сбербанк" суди попередніх інстанцій лише послались на вільне волевиявлення сторін на укладення договору поруки від 20.10.2016 та можливості захисту прав позивача, у разі порушення відносно відповідача 2 провадження у справі про банкрутство, відповідно до положень Закону про банкрутство.

82. Водночас, обмежившись лише даними обґрунтуваннями, місцевий господарський суд разом із судом апеляційної інстанції залишили поза увагою наскрізні на протязі усього розгляду справи доводи та аргументи позивача наведені ним в обґрунтування заявлених вимог.

83. Зокрема, судами не враховано, що вчиненню оспорюваного договору передувало попередньо укладення ряду правочинів (договорів відступлення права вимоги від
08.06.2016 та від 17.08.2016, договору поруки від 13.07.2016 тощо), не надано правової оцінки правовій природі відповідних договорів, відповідності їх вимогам законодавства, наслідку їх сукупного укладення на права та інтереси позивача як кредитора, а також залишено поза увагою ухвали постановлені в межах кримінальних проваджень стосовно фіктивності господарських операцій за договором купівлі-продажу товарів № 30/03 від 03.05.2011 тощо.

84. Крім того, судами залишено без належної юридичної оцінки посилання позивача на рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Харвест Груп" від
06.02.2018 у справі № 3/1-3/1-18 та від 26.03.2018 у справі № 3/1-3/3-18 та ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 978/318/18 та від 17.04.2018 у справі № 978/627/18, якими задоволено заяви про видачу наказів на примусове виконання вказаних рішень.

85. Також місцевим господарський судом та апеляційний судом не враховано, що вчиненню сукупності наведених правочинів, а також прийняттю рішень, передувало виникнення у відповідача 2 перед позивачем зобов'язання за кредитним договором від 28.08.2013 у забезпечення виконання позичальником зобов'язань за яким було укладено договір іпотеки від 28.08.2013 (зі змінами внесеними договором про внесення змін № 2 від 23.10.2014) та договір поруки від 23.10.2014.

86. Крім того судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду залишено поза увагою обставину, на якій скаржник безпосередньо вказував у апеляційній скарзі щодо відкриття ухвалою від 27.06.2018 провадження у справі № 908/1152/18 про банкрутство ТОВ "Євроальянс Ріалті" (http://reyestr. court. gov. ua/Review/75070451).

87. Більше того, оцінку обставинам справи, в тому числі оскаржуваному договору, судами попередніх інстанцій у порушення статті 90 ГПК України здійснено лише виходячи із копій долучених відповідачем до матеріалів справи договорів, тоді як позивач на протязі розгляду справи неодноразово заявляв, в тому рахунку й у позовній заяві, про витребування їх оригіналів та виявляв сумніви у достовірності наданих копій.

88. Крім того, зазначаючи про вчинення відповідачами правочину керуючись наданою їм статтею 627 ЦК України свободою договору суди не врахували, що остання включає у себе також необхідність урахування вимог розумності та справедливості.

89. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин за належного їх з'ясування та оцінки судом не виключає того факту, що відповідачі укладаючи оспорюваний правочин діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, в даному випадку позивача з метою подальшого ухилення відповідача 2 від сплати кредитних коштів.

90. Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

91. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

92. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

93. Більш того, у визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станкевич проти Польщі").

94. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

95. Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

96. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

97. Гарантії Статті 6 § 1 є вчинення операцій із доказами на процесуальному рівні. Прийнятність доказів або спосіб їх оцінки за обставинами справи, у першу чергу - питання національних судів, чиїм завданням є оцінка доказів у процесі слухання справи (рішення ЄСПЛ у справі "Farange S.A. v. France" ("Фаранж проти Франції").

98. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини "Хамідов проти Росії").

99. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

100. Однак, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з'ясування фактичних обставин, та не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

101. Не з'ясувавши відповідних обставин, не дослідивши пов'язані з ними докази, не витребувавши оригінали договорів, в тому рахунку оскаржуваного правочину, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частині 5 статті 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог АТ "Сбербанк".

Щодо порушення права АТ "Сбербанк" як кредитора у справі про банкрутство

102. Відповідно до статті 1 Закону про банкрутство (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасниками у справі про банкрутство є сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

103. Крім того, цією ж статтею Закону про банкрутство визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

104. Отже, особа, яка має грошові вимоги до боржника, набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство, а саме - кредитора, лише у разі подання у встановленому порядку заяви з грошовими вимогами до боржника. Тільки після цього така особа має процесуальне право на оскарження процесуальних документів у справі про банкрутство (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 922/2362/17).

105. Як вказувалось вище, ухвалою від 27.06.2018 відкрито провадження у справі № 908/1152/18 про банкрутство ТОВ "Євроальянс Ріалті".

106. Із наявної інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ухвалою від 12.02.2019 у справі № 908/1152/18 (http://reyestr. court. gov. ua/Review/79806700) визнано конкурсним кредитором у справі про банкрутство ТОВ "Євроальянс Ріалті" - ТОВ "Дісентіс" у розмірі 785
358,77 грн основного боргу з четвертою чергою задоволення; ТОВ "Юридична компанія "Юстстар" у розмірі 14 442 859,57 грн основного боргу з четвертою чергою задоволення та АТ "Сбербанк" у розмірі 4 555 410,91 грн основного боргу з четвертою чергою задоволення, 5 394 213,32 грн неустойка (штраф, пеня) з шостою чергою задоволення. Окремо до реєстру вимог кредиторів включено грошові вимоги АТ "Сбербанк" на суму 6 632 748,00 грн, як вимоги, які забезпечені заставою майна боржника. Затверджено реєстр вимог конкурсних кредиторів боржника.

107. Відповідно до статті 23 Закону про банкрутство забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є не забезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

108. Згідно з частиною другою статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

109. Сукупний аналіз положень Закону про банкрутство, а також положень частини другої статті 33 Закону України "Про іпотеку" дають підстави вважати, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство права забезпеченого кредитора можуть вважатися порушеними, оскільки після порушення провадження у справі про банкрутство пред'явлення забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому Законом про банкрутство та в межах провадження у справі про банкрутство, тому забезпечені кредитори набувають статусу учасника провадження у справі про банкрутство з моменту порушення такого провадження (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 904/6950/17, від 13.06.2018 у справі № 914/355/17 та від 16.08.2018 у справі № 916/1950/16).

110. Отже, АТ "Сбербанк" є учасником провадження у справі № 911/1152/18 про банкрутство ТОВ "Євроальянс Ріалті", а саме кредитором, вимоги якого забезпечені заставою боржника з моменту порушення провадження у зазначеній справі, тоді як за рештою вимог, вказаних у заяві про визнання кредиторських вимог, з моменту подання такої заяви у справі про банкрутство.

111. Суд наголошує, що визначальну роль у процедурі банкрутства відіграє дотримання принципу конкурсного імунітету кредиторів, який спрямований на попередження та усунення будь-яких переваг одних кредиторів на шкоду інших.

Важливе значення у дотриманні цього принципу має формування конкурсної маси, її реалізація та задоволення вимог кредиторів в установленій законом черговості.

124. З огляду на те, що позивач та відповідач 1 є кредиторами у справі № 911/1152/18 про банкрутство ТОВ "Євроальянс Ріалті", результати розгляду позову у даній справі мають безпосередній вплив на права та інтереси АТ "Сбербанк", оскільки результат прийнятого рішення у цій справі безпосередньо впливає на формування конкурсної маси боржника, а отже, і розміру задоволення вимог кредиторів.

125. У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18 викладено правову позицію про те, що кредитор у справі про банкрутство має право оскаржити судове рішення у справі, в якій він не є учасником, у разі впливу цього рішення на наповнення конкурсної маси боржника, розподілення її між кредиторами та формування вимог кредиторів, що як вбачається із наведеного вище має місце у даній справі, а відтак висновок судів попередніх інстанцій про відсутність порушеного права у позивача при оспорюванні договору є помилковим.

Щодо суті касаційної скарги

126. Ураховуючи наведене вище суд касаційної інстанцій дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги АТ "Сбербанк".

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

127. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

128. Згідно із пунктами 1, 2 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

129. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 ГПК України).

130. За приписами пункту 1 статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, Конституції України, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

131. Згідно частиною 3 наведеної статті ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

132.21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень якого установлено, що з дня введення в дію частиною 3 наведеної статті ГПК України подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень частиною 3 наведеної статті ГПК України незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, окрім випадків наведених у вказаному пункті.

133. Тобто, перехід від регулювання передбаченого Законом до регулювання передбаченого Кодексом здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справи про банкрутство відповідно до положень Кодексу.

134. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97 проти України" від
21.10.2010).

135. Суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (рішення ЄСПЛ у справі "Brualla Gomez de La
Torre v. Spain" від 19.12.1997).

136. На момент перегляду цієї справи в касаційному порядку щодо ТОВ "Євроальянс Ріалті" здійснюється провадження у справі про банкрутство № 908/1152/18, відтак розгляд заявлених вимог до відповідача 2 має здійснюватись з урахуванням введеного в дію Кодексу України з процедур банкрутства.

137. Відповідно до частин 1,2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

138. Частиною 3 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

139. За таких обставин відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у проваджені якого перебуває справа про банкрутство № 908/1152/18.

140. Під час нового розгляду справи, господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, зокрема, визначити, чи діяли відповідачі добросовісно та розумно, чи не мали наміру, реалізуючи власні повноваження, завдати шкоди позивачу. В залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством розглянути вимоги АТ "Сбербанк" з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого розгляду в судовому рішенні.

141. Суд відзначає також на необхідності врахування судом під час нового розгляду справи, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Судові витрати

142. У зв'язку зі скасуванням постанови апеляційного господарського суду та ухвали суду першої інстанції і передачею справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який ухвалює судове рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Висновки щодо застосування норм права

143. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

144. Цивільний кодекс України правом оспорювати правочин не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

145. Для вирішення питання про визнання недійсним правочину оспорюваного заінтересованою особою правове значення має встановлення впливу наслідку вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи.

146. У даному випадку важливим є врахування, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину.

147. Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

148. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України) та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним.

149. Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

150. Поручитель, який став солідарним боржником у зв'язку з невиконанням позичальником свого обов'язку у кредитному зобов'язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

151. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

152. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

153. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сбербанк" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі № 910/8357/18 скасувати повністю.

3. Справу № 910/8357/18 направити на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області у проваджені якого перебуває справа про банкрутство № 908/1152/18.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді О. В. Васьковський

Л. Й. Катеринчук