Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.04.2020 року у справі №910/9641/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/9641/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В. І. - головуючий, судді: Баранець О. М., Кондратова І. Д.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О. О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду міста Києва

(головуючий суддя - Баранов Д. О.)

від 27.11.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Владимиренко С. В. )

від 26.02.2020

у справі № 910/9641/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будеволюція"

до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ"

про визнання недійсним договору,

за участю представників учасників справи:

позивача - Банцер О. В. ;

відповідача - Бондар -Дякуновська О. Г. ;

третьої особи - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" звернулось до Господарського міста Києва з позовом до Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ", в якому позивач просив суд визнати недійсним з моменту укладення договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 280 від 03.08.2017, укладений між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариством з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ".

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що даний договір пайової участі з моменту його укладення є недійсними з підстав визначених частиною 1, частиною 3 статті 203 та статті 233 Цивільного кодексу України з огляду на таке:

- зміст договору пайової участі прямо суперечить вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним в силу частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, адже до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об'єктів будівництва за умови спорудження на цій же земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури (абз. 6 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

- договір пайової участі був укладений позивачем під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, що передбачено статтею 233 Цивільного кодексу України, а також проти волі позивача, що не відповідає частині 3 статті 203 Цивільного кодексу України.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 позов задоволено.

Суд визнав недійсним з моменту укладення договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 280 від
03.08.2017, укладений між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариством з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ".

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 залишено без змін.

2.3. Господарські суди встановили такі фактичні обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" є замовником будівництва об'єкта: "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул.

Бориса Гмирі та вул. Колекторній у Дарницькому районі м. Києва" на підставі отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ" функцій замовника будівництва згідно з умовами договору № 17-07/12-02 про передачу функцій замовника капітального будівництва від 17.07.2012 та договору № 17-07/12-01 про передачу функцій замовника капітального будівництва від
17.07.2012.

Предметом вказаних договорів є передача Товариством з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ", який є орендарем земельних ділянок (кадастровий номер 800000000:90:290:0002 та кадастровий номер 800000000:90:290:0031) на підставі укладених з Київською міською радою договору оренди земельної ділянки від
26.07.2004 (зі змінами внесеними договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 20.10.2005) та договору оренди земельної ділянки від
13.09.2005 позивачу частини функцій замовника на будівництво, взаємовідносини сторін щодо проектування, будівництва, введення в експлуатацію об'єктів будівництва (квартири/ приміщення/ гаражні бокси/ тощо) та передачі у власність юридичним та фізичним особам об'єктів інвестування.

На виконання функцій замовника будівництва Товариством з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" було отримано Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 01.01.2014 за вказаним об'єктом будівництва, розроблено та затверджено проектну документацію, отримано дозвіл на виконання будівельних робіт від 13.05.2014 № ІУ 115141340409 та інші вихідні дані, необхідні для організації здійснення будівництва Об'єкта будівництва.

З метою фінансування будівництва та залучення коштів фізичних та юридичних осіб між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" та Акціонерним товариством Акціонерний комерційний банк "Аркада" було укладено генеральний договір № 2 від 19.05.2014, предметом якого є зобов'язання позивача організовувати спорудження об'єкта будівництва у встановлені строки та ввести об'єкт будівництва (його окремі складові) в експлуатацію (п. 1.1. договору) та передати об'єкт інвестування інвесторам. У свою чергу, Акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк "Аркада" зобов'язалося здійснювати фінансування будівництва об'єкта будівництва за рахунок залучених до створеного ним Фонду фінансування будівництва за програмою забудовника коштів фізичних та юридичних осіб - довірителів ФФБ.

У зв'язку із будівництвом та необхідністю введення в експлуатацію житлового будинку поз. № 26 за ГП у складі об'єкта будівництва 03.08.2017 між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - Департаментом економіки та інвестицій), Товариством з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ" (далі - землекористувач) був укладений договір № 280 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 03.08.2017.

Предметом вказаного договору є сплата замовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва на суму 6 762 072,05 грн, які Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" відповідно до п. 1.3. договору зобов'язалося сплатити у будь-якому випадку в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва (житлового будинку поз. № 26 за ГП) в експлуатацію.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" зазначає, що на момент звернення до суду з позовом, сума пайового внеску за договором пайової участі до відповідного місцевого бюджету перерахована не була, у зв'язку з чим житловий будинок поз. № 26 за ГП у складі об'єкта будівництва не введений в експлуатацію.

2.4. Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору № 280 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 03.08.2017 суди попередніх інстанцій виходили з такого.

Системний аналіз норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", дає підстави дійти висновку, що замовники які здійснюють будівництво об'єктів будівництва зобов'язані здійснити відрахування до бюджету коштів на створення у подальшому за рахунок бюджету об'єктів соціальної сфери. В той же час замовники, здійснюючи спорудження об'єктів соціальної інфраструктури за власний рахунок в складі своїх об'єктів будівництва на земельних ділянках населених пунктів, виконують свій обов'язок щодо прийняття участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та не зобов'язанні додатково сплачувати пайові внески.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання Містобудівних умов та обмежень, а також договірних зобов'язань, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" одночасно із спорудженням житлового будинку поз. № 26 за ГП у складі об'єкта будівництва здійснило спорудження на цій же земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:90:290:0031) об'єктів соціальної інфраструктури, а саме: дитячої дошкільної установи на 120 місць (поз. № 56 за ГП) та дитячого дошкільного навчального закладу на 260 місць (поз. № 57 за ГП).

За умовами договору № 20/14-5-8 мкр від 23.05.2014 укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" (замовник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Київське транспортно-будівельне підприємство" (генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аркада-Будівництво" (підрядник), генпідрядник та підрядник зобов'язуються виконати комплекс будівельно-монтажних робіт за об'єктом будівництва: "Багатоповерхові житлові будинки з об'єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул.

Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва".

Пунктом 1.3. цього ж договору передбачено будівництво дитячої дошкільної установи на 120 місць (позначка на генплані № 56) (XII етап).

Факт оплати позивачем будівельно-монтажних робіт за вказаним договором № 20/14-5-8 мкр від 23.05.2014, зокрема, оплата будівництва дошкільної установи на 120 місць (позначка на генплані № 56) підтверджується копіями платіжних доручень, що додаються, за період з 29.05.2015 по 14.12.2016 (з призначенням платежу та посиланням на договір і уточненням мети платежу - "поз. 56 за ГП") на загальну суму 33 207 461,79 грн та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 311 за 01.03.2012-19.07.2019 (дит. садок поз. 56).

08.08.2016 було складено акт готовності об'єкта до експлуатації "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва" Навчальний дошкільний заклад на 120 місць № 56.1 черга будівництва. Пусковий комплекс 10, де п. 13 вказано, що документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою договір оренди земельної ділянки від 30.09.2005 № 63-6-00292, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:290:0031.

Відтак, суди попередніх інстанцій встановили, що навчальний дошкільний заклад на 120 місць № 56 споруджено на тій же земельний ділянці, що й житловий будинок поз. № 26 за ГП щодо якого укладено спірний договір пайової участі.

Сертифікатом Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії IV № 165162871591 від 13.10.2016 засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва" Навчальний дошкільний заклад на 120 місць № 56.1 черга будівництва. Пусковий комплекс 10.

Відповідно до витягу із наказу Департаменту містобудування та архітектури № 448 від 26.12.2016 навчальному дошкільному закладу на 120 місць присвоєно поштова адресу: вул. Софії Русової 1-в у Дарницькому районні міста Києва та згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 19.04.2017 вказана установа прийнята до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Крім того, додатковою угодою № 7 до договору № 20/14-5-8 мкр від 23.05.2014, а саме пунктом 2.1. (1.3.27-внесення змін) передбачено будівництво дитячого дошкільного навчального закладу на 260 місць (поз. 57 на генеральному плані) за цим же об'єктом будівництва (XXVII-й етап).

Факт оплати будівельно-монтажних робіт за вказаним договором ( № 20/14-5-8 мкр. від 23.05.2014), зокрема, на будівництво дитячого дошкільного навчального закладу на 260 місць (поз. 57 на генеральному плані), підтверджується копіями платіжних доручень (з призначенням платежу з посиланням на договір та уточненням мети платежу - "поз. 57") за період з 19.11.2015 по 18.07.2019 на загальну суму 24 907 769,79 грн та оборотно-сальдова відомість по рахунку 311 за
01.03.2012-19.07.2019 (дит. садок поз. 57).

При цьому спорудження дитячої дошкільної установи на 260 місць (позначка на генплані № 57), здійснювалось на підставі договору від 01.04.2015 № 12/15 на розробку проектної документації, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" (замовник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові будівельні матеріали" (генпроектувальник). За вказаним договором генпроектувальник взяв на себе зобов'язання за плату розробити та передати замовнику проектну документацію за об'єктом будівництва - Дитячий дошкільний навчальний заклад на 260 місць (поз. № 57).

Будівництво дошкільного навчального закладу на 260 місць (поз. № 57) здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером земельної ділянки undefined, тобто, на тій же земельний ділянці, що й житловий будинок поз. № 26 за ГП щодо якого укладено спірний Договір пайової участі, що підтверджується схемою генерального плану мікрорайону 5-8 М 1:1000.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем наведено належні та допустимі докази одночасного спорудження Товариством з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" у складі об'єкта будівництва разом із житловим будинком поз. № 26 за ГП об'єктів соціальної сфери, а саме дитячих дошкільних установ (поз. 56,57 за ГП).

Враховуючи те, що позивач є замовником будівництва, категорія яких не залучається до сплати пайової участі на підставі абзацу 6 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме, у зв'язку із одночасним спорудженням в складі об'єкта будівництва, крім житлових будинків, об'єктів соціальної інфраструктури (дитячих дошкільних установ) на тій же земельній ділянці, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що укладення оспорюваного договору пайової участі прямо суперечить вимогам абзацу 6 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, господарські суди врахували, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" зобов'язане було як здійснити організацію об'єкта будівництва, так і ввести окремі складові об'єкту будівництва в експлуатацію у чітко встановлені строки. При цьому з метою введення об'єктів будівництва в експлуатацію, при подачі забудовником заяви про прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію та отримання підтверджуючого сертифіката, обов'язковим є зазначення інформації у додатку до заяви сплату пайової участі, або підставу для звільнення від пайової участі.

Так, під час виникнення спірних правовідносин діяв "Порядок визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва", затверджений рішенням Київської міської ради від 30.12.2010 № 573/5385 (додаток 16 до рішення Київської міської ради від 30.12.2010 № 573/5385).

Відповідно до пункту 4.11. вказаного Порядку рішення про звільнення забудовника (інвестора) від сплати пайової участі приймає Київська міська рада за поданням постійної комісії Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку після визначення Управлінням розміру пайової участі.

Виходячи зі змісту наведеного положення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Порядком визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м.

Києва, не передбачено випадків незалучення до сплати пайової участі, а передбачено можливість звільнення від сплати пайової участі за рішенням Київської міської ради.

Умовами абз. 3 п. 27 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою КМУ від 13.04.2011 № 461 підставою для відмови у видачі сертифіката є неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката.

З огляду на викладене, господарські суди дійшли висновку, що у разі відсутності у заяві про прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію інформації про сплату пайової участі (довідки Департаменту економіки та інвестицій про сплату або відсутності рішення Київської міської ради про звільнення від сплати пайової участі) уповноважені органи державного архітектурно-будівельного контролю відмовляють у видачі сертифіката, що унеможливлює введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта та його подальшу експлуатацію, що у свою чергу не дає можливості інвесторам (довірителям) зареєструвати право власності на об'єкти нерухомості.

За таких обставин та зважаючи на те, що позивач зобов'язаний за законом і договірними зобов'язаннями ввести вчасно складові об'єкту будівництва в експлуатацію, у тому числі житловий будинок поз. № 26 за ГП, суди попередніх інстанцій встановили, що він змушений був під впливом вищевказаних тяжких обставин та на вкрай невигідних для себе умовах укласти договір пайової участі.

При цьому суди попередніх інстанцій також врахували, що третя особа зверталася до Київської міської державної адміністрації з листом від 20.08.2014 №141 про звільнення від сплати пайової участі на підставі того, що за об'єктом будівництва заплановано будівництво 3-х дошкільних навчальних закладів та 3-х загальноосвітніх навчальних закладів (які заплановано передати до комунальної власності), на що отримала відповідь від 05.09.2014 №050/08-5439 про те, що заява не задовольняється та існує необхідність в укладенні договору пайової участі до прийняття об'єкта в експлуатацію.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 та рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2019, Департамент економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

3.2. Як на підставу для касаційного оскарження судових рішень Департамент, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 910/19020/17 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Також скаржник зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не правильно застосовано норми матеріального права.

Так, скаржник, обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 910/19020/17, зазначає, що суд касаційної інстанції свої висновки у згаданій постанові ґрунтує лише на положеннях частин 2 та 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ігноруючи частину 1 цієї статті, яка передбачає, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування.

Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, яким визначено, що основними умовами незалучення замовників до пайової участі у розвитку інфраструктури за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури є:

завчасна передача останніх до комунальної власності територіальної громади міста Києва;

вартість будівництва об'єктів соціальної інфраструктури повинна дорівнювати або перевищувати розмір пайової участі за об'єктом.

3.3. Узагальнені доводи касаційної скарги:

-суди попередніх інстанцій не правильно застосували норми статті 144 Конституції України, підпункту 5 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", частини 1 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", виходячи з системного аналізу яких можна дійти висновку, що законодавець чітко визначив, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування, а відтак наділив орган місцевого самоврядування дискреційними повноваженнями стосовно порядку залучення до сплати пайової участі. Так, рішенням Київської міської ради від
15.11.2016 № 411/1415 затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва;

- суди попередніх інстанцій не правильно застосували норму частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки нею визначено виключно перелік об'єктів та будівель, які не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та покладено обов'язок на органи місцевого самоврядування визначити, встановити порядок та умови незалучення таких об'єктів та будівель і жодним чином не дає підстави вважати, що замовники, здійснюючи спорудження будь-яких об'єктів соціальної інфраструктури за власний рахунок в складі своїх об'єктів будівництва на земельних ділянках населених пунктів, виконують свій обов'язок щодо прийняття участі в розвитку інфраструктури населеного пункту та не зобов'язані додатково сплачувати пайові внески;

-суди попередніх інстанцій не врахували, що разом із заявою стосовно розрахунку та надання проекту договору пайової участі позивачем не надавався експертний звіт № 165/14, затверджений 14.10.2015 ДП "НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ", який враховано та якому надано оцінку господарськими судами. Отже, Департамент при розгляді заяви не міг дізнатись про наявність підстав для звільнення замовника від сплати пайової участі;

-суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини справи, які мають значення для справи. Так, у листі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 у справі № 197 зазначено, що пункт 6 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо не залучення замовників до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, застосовується у випадку, коли замовник будівництва об'єкта основного призначення на виділеній йому під таке будівництва земельній ділянці одночасно з будівництвом об'єкта споруджує на цій земельній ділянці об'єкт соціальної інфраструктури. Проте документація, надана позивачем чітко вказує на закінчення будівництва у 2016 році, що передує укладенню договору пайової участі
03.08.2017 і не є одночасним будівництвом;

-суди попередніх інстанцій не врахували положення пункту 6.9. Порядку, яким передбачено, що розмір пайової участі замовника може бути зменшено за рішенням Київської міської ради;

-господарські суди також не врахували, що в Акті готовності об'єкта до експлуатації від 08.08.2016, який доданий позивачем до позовної заяви, відсутня інформація про сплату пайової участі або підстави звільнення від сплати пайової участі. На підставі даного Акта видано сертифікат про засвідчення відповідності закінчення будівництва об'єкта. Отже, позивачем об'єкти будівництва були введені в експлуатацію з порушенням імперативних норм статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", без укладення договорів пайової участі та її сплати, а отже твердження позивача про неможливість введення в експлуатацію об'єктів будівництва без зазначення інформації у додатку до заяви про прийняття об'єкта в експлуатацію не відповідає дійсності, а посилання на зазначені обставини як на тяжкі, є необґрунтованими;

-суди попередніх інстанцій не врахували, що оскільки звернення ТОВ "Будеволюція" надійшло 23.06.2017, то регулювання спірних відносин мало здійснюватись за рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415, а не за рішенням Київської міської ради від 30.12.2010 № 573/5385, яке на момент звернення втратило чинність;

-господарські суди не врахували, що листом від 05.09.2014 № 050/80-5439 Департамент лише повідомив позивача про те, що у нього відсутні документальні матеріали та правові підстави для віднесення об'єкта будівництва до категорій, що не залучаються до пайової участі, а тому такий лист був не правильно розцінений як тиск зі сторони органу місцевого самоврядування, направлений на примус до укладення договору пайової участі;

-висновок судів попередніх інстанцій про те, що, укладаючи оспорюваний договір пайової участі позивач та третя особа не діяли вільно, а укладення таких договорів не відповідало їх волі, суперечить статтям 526 та 627 Цивільного кодексу України.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

3.5. На адресу суду 07.07.2020 від Департаменту надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, у яких відповідач просив, зокрема, врахувати постанову Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 910/7707/19.

3.6. Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" на адресу суду
08.07.2020 надійшли додаткові пояснення.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

4.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2. Предметом спору в даній справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" до Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним з моменту укладення договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 280 від 03.08.2017, зокрема на тій підставі, що зміст оспорюваного договору прямо суперечить вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним в силу частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, адже до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об'єктів будівництва за умови спорудження на цій же земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури (абзац 6 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

4.3. Як на підставу для відкриття касаційного оскарження Департамент відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від
25.07.2018 у справі № 910/19020/17 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 910/19020/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними з моменту укладення низки договорів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва з підстави їх невідповідності абзацу 6 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Виходячи з норм спеціального Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовники, які бажають здійснювати забудову, зобов'язані зробити відрахування до бюджету коштів на створення в подальшому за рахунок бюджету об'єктів соціальної сфери.

Разом з тим частина 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містить виключення для замовників щодо обов'язку сплачувати пайову участь, а саме: у випадках передбачених частина 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Зокрема, серед таких виключень абзацом шостим частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено не залучення до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту замовників у разі будівництва об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури.

Отже, укладення оспорюваних договорів пайової участі прямо суперечить вимогам абзацу 6 пункту 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки якщо позивач, який є замовником будівництва, здійснює спорудження на земельній ділянці в складі об'єкта будівництва, крім житлових будинків, і об'єктів соціальної сфери, то позивач не повинен залучатись до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а відтак не повинен укладати договори про сплату такої пайової участі.

4.4. У касаційній скарзі скаржник наполягає на тому, що суд касаційної інстанції свої висновки у згаданій постанові ґрунтує лише на положеннях частини 2 та 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ігноруючи частину 1 цієї статті, яка передбачає, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування. Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню абзац 5 пункту 4.2. Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, яким визначено, що основними умовами незалучення замовників до пайової участі у розвитку інфраструктури за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури є:

завчасна передача останніх до комунальної власності територіальної громади міста Києва;

вартість будівництва об'єктів соціальної інфраструктури повинна дорівнювати або перевищувати розмір пайової участі за об'єктом.

У зв'язку з викладеним, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій не правильно застосували норми статті 144 Конституції України, підпункту 5 пункту "а " статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", частини 1 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", виходячи з системного аналізу яких можна дійти висновку, що законодавець чітко визначив, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування, а відтак наділив орган місцевого самоврядування дискреційними повноваженнями стосовно порядку залучення до сплати пайової участі. Так, рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва.

4.5. Відповідно до частини 1 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до частини 1 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Згідно з частиною 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Частиною 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

У частині 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено випадки, коли до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники, зокрема, у разі будівництва:

6) об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури.

Відповідно до частини 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Підпунктом 5 пункту а частини 1 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" перебачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Виходячи з системного тлумачення частини 1 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", частини 1 статті 144 Конституції України, підпункту 5 пункту а частини 1 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування встановлюють порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Отже, такий порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту має відповідати Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а орган місцевого самоврядування лише деталізує його у своєму акті, норми якого не можуть суперечити імперативним приписам Закону, зокрема припису абзацу 6 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

При частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" України "Про регулювання містобудівної діяльності" не встановлює умовою для незалучення замовника до пайової участі передачу споруджених об'єктів соціальної інфраструктури до комунальної власності територіальної громади міста Києва та не вимагає, щоб вартість будівництва об'єктів соціальної інфраструктури дорівнювала або перевищувала розмір пайової участі за об'єктом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає відсутніми підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 910/19020/17.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги те, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Так, як встановили суди попередніх інстанцій, оспорюваний договір був укладений
03.08.2017, а пункт 4.2. Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415, доповнено абзацом 5, який передбачає, що до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва об'єктів будівництва, за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури (дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні навчальні заклади) в разі, якщо спорудження таких об'єктів соціальної інфраструктури здійснюється відповідно до цільового призначення земельної ділянки, після передачі останніх до комунальної власності територіальної громади міста Києва, при цьому вартість будівництва об'єктів соціальної інфраструктури повинна дорівнювати або перевищувати розмір Пайової участі за об'єктом, лише згідно з рішенням Київської міської ради від
13.09.2018 № 1370/5434.

4.6. Щодо доводів касаційної скарги про необхідність врахування пункту 6.9.

Порядку, яким передбачено, що розмір пайової участі замовника може бути зменшено за рішенням Київської міської ради на вартість збудованих ним та переданих до комунальної власності територіальної громади міста Києва об'єктів соціальної сфери, колегія суддів зазначає таке.

Випадки зменшення розміру пайової участі замовникам передбачені частиною 5 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме: якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості. Крім того, даною статтею визначено і наслідки, які настають для відповідного замовника, унаслідок перебільшення розміру його витрат на будівництво інженерних мереж та/або об'єктів інженерної інфраструктури над розміром пайової участі.

Разом з тим частина 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, містить виключення для замовників щодо обов'язку сплачувати пайову участь, а саме: у випадках передбачених частина 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Зокрема, серед таких виключень абзацом шостим частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено не залучення до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту замовників у разі будівництва об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури.

Спірні правовідносини підпадають під регулювання частин 2, 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у зв'язку з будівництвом позивачем об'єкти соціальної інфраструктури, а не частин 2, 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки в даному випадку мова йде про не залучення замовника до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а не зменшення розміру пайової участі.

4.7. Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не правильно застосували норму частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки нею визначено виключно перелік об'єктів та будівель, які не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та покладено обов'язок на органи місцевого самоврядування визначити, встановити порядок та умови незалучення таких об'єктів та будівель і жодним чином не дає підстави вважати, що замовники, здійснюючи спорудження будь-яких об'єктів соціальної інфраструктури за власний рахунок в складі своїх об'єктів будівництва на земельних ділянках населених пунктів, виконують свій обов'язок щодо прийняття участі в розвитку інфраструктури населеного пункту та не зобов'язані додатково сплачувати пайові внески, то колегія суддів також враховує постанову Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 910/19020/17.

Так, суд касаційної інстанції у згаданій постанові зазначив, що в листі Міністерства Регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.07.2011 №23-11/6294/0/6-11 "Про пайову участь забудовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів" в параграфі "щодо звільнення від сплати коштів пайової участі деяких категорій замовників будівництва" вказано: "Згідно з пунктом другим частини четвертої статті 40 Закону N 3038 замовники будівництва будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення звільнені від сплати коштів пайової участі незалежно від джерел фінансування будівництва таких об'єктів та їх форм власності.

Нормами Закону 3038 не встановлено вимоги щодо складання переліку таких будівель. Відповідно замовники будівництва підтверджують приналежність об'єкта будівництва до зазначених видів будівель шляхом надання до відповідного органу місцевого самоврядування підтверджуючих документів, в яких буде зазначено код будівлі відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 N 507, на рівні її підкласу (за п'ятим знаком), за яким будівля класифікується в системі статистичних спостережень. Такими документами можуть бути: Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, Акт готовності об'єкта до експлуатації чи інший документ, обумовлений органом місцевого самоврядування у встановленому ним порядку залучення коштів пайової участі.

Щодо звільнення від сплати коштів пайової участі замовників об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури, то зазначена норма застосовується у випадку, коли замовник будівництва об'єкта основного призначення на виділеній йому під таке будівництво земельній ділянці одночасно з будівництвом об'єкта споруджує на цій земельній ділянці об'єкт соціальної інфраструктури, який призначений для обслуговування мешканців відповідного мікрорайону чи району - дошкільний чи навчальний заклад, заклади медичного чи оздоровчого призначення, центри соціальної реабілітації чи соціальної допомоги, інтернати, будинки пристарілих, соціальні аптеки, будівлі побутового обслуговування, громадського харчування тощо, які замовник будівництва погоджується збудувати добровільно за погодженням із органом місцевого самоврядування в рамках планового забезпечення відповідної території (мікрорайону, району) необхідним елементом соціальної інфраструктури згідно з відповідною затвердженою містобудівною документацією на місцевому рівні (генеральний план населеного пункту, план зонування території, детальний план території).

4.8. Колегією суддів також відхиляються доводи касаційної скарги про те, що у листі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 у справі № 197 зазначено, що пункт 6 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо не залучення замовників до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, застосовується у випадку, коли замовник будівництва об'єкта основного призначення на виділеній йому під таке будівництва земельній ділянці одночасно з будівництвом об'єкта споруджує на цій земельній ділянці об'єкт соціальної інфраструктури, проте документація, надана позивачем чітко вказує на закінчення будівництва у 2016 році, що передує укладенню договору пайової участі 03.08.2017 і не є одночасним будівництвом.

Так, в даних правовідносинах має бути дотримана вимога про одночасне будівництво об'єкта соціальної інфраструктури з основним об'єктом, а не одночасність укладення договору, який може бути укладений і після введення об'єкта в експлуатацію.

4.7. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередні інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки укладення оспорюваного договору пайової участі прямо суперечить імперативним вимогам абзацу 6 пункту 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", з врахуванням встановлених господарськими судами обставин, що позивач, який є замовником будівництва, здійснює спорудження на земельній ділянці у складі об'єкта будівництва, крім житлових будинків, і об'єкти соціальної інфраструктури.

4.8. Також колегія суддів враховує, що в постанові Верховного Суду від
25.07.2018 у справі № 910/19020/17 встановлено, що позивач і третя особа укладали договори пайової участі під впливом тяжких для них обставин і на вкрай невигідних умовах. Без укладення позивачем оспорюваних договорів неможливо було б ввести об'єкти в експлуатацію чи порушувались би права третіх осіб (інвесторів). Отже, укладаючи оспорювані Договори пайової участі позивач і третя особа не діяли вільно, а укладення таких договорів не відповідало їх волі, а відтак, наведені обставини у сукупності є підставою визнання таких Договорів пайової участі недійними.

У даній справі суди попередніх інстанцій також встановили факти тяжких обставин та невигідних умов, за яких позивач і третя особа уклали договір пайової участі, оскільки без укладення даного договору, житловий будинок поз. № 26 за ГП, що є складовою об'єкту будівництва, не може бути введений в експлуатацію.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в цій частині.

4.9. Оскільки не знайшла свого підтвердження, визначена скаржником, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у колегії суддів відсутні правові підстави для перевірки інших доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Крім того, такі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України). Тому пов'язані з наведеним аргументи скаржника не можуть бути прийняті Верховним Судом.

4.10. Щодо посилання Департаменту на постанову Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 910/7707/19, то колегія суддів зазначає, що предметом спору в згаданій справі є стягнення грошових коштів на підставі статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", тоді як в даній справі спірні правовідносини регулюються статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 309 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

6. Судові витрати

6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від
26.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі № 910/9641/19 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

І. Кондратова