Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.08.2019 року у справі №909/37/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 909/37/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С. К. - головуючий (доповідач), Кушнір І. В., Случ О. В., за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І., та представників: позивача: не з'явились, відповідача: Федор М. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Долинської районної державної адміністрації на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 у справі № 909/37/19 за позовом Долинської районної державної адміністрації до Долинської міської ради Івано-Франківської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1; ОСОБА_2; ОСОБА_3; ОСОБА_4; Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області; про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Долинська районна державна адміністрація звернулась до господарського суду з позовом про витребування майнового комплексу колишнього військового містечка №5 з незаконного володіння Долинської міської ради та його повернення в державну власність до сфери управління Долинської районної державної адміністрації.

Господарський суд Івано-Франківської області (суддя Фанда О. М. ) рішенням від
02.04.2019 позов Долинської районної державної адміністрації до Долинської міської ради задовольнив частково: витребував частину майнового комплексу колишнього військового містечка №5 з незаконного володіння Долинської міської ради та повернув його в державну власність до сфери управління Долинської районної державної адміністрації; в частині вимог про повернення нежитлових приміщень колишнього військового містечка №5 в місті Долина за адресою провулок Антоновича, 1 (клуб), провулок Антоновича, 1-А (бібліотека), провулок Антоновича, 4 (казарма), провулок Антоновича, 20 (ПТО) відмовив.

Рішення суду мотивовано тим, що судовими рішеннями у справі № 2-а-874/12/0970 встановлено обставини неправомірного набуття відповідачем права власності на спірне у даній справі майно, законним власником якого є позивач.

Західний апеляційний господарський суд в постанові від 25.06.2019 дійшов інших висновків, зокрема, встановив, що заявлені позивачем вимоги не можуть бути задоволені з огляду на те, що вони не містять індивідуального визначення майнового комплексу колишнього військового №5 (адреси, площі, назви, кількості тощо), яке позивач просить витребувати у відповідача, тому рішення місцевого суду скасував та ухвалив нове - про відмову в позові.

Висновки судів обох інстанцій гуртуються на таких встановлених обставинах.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №426-р від 17.03.2003 майновий комплекс військового містечка №5 в складі 24 будівель загальною балансовою (залишковою) вартістю 1065,1 тис. грн. передано до сфери управління Долинської районної державної адміністрації

На виконання вказаного розпорядження начальником Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району передано до сфери управління Долинської районної державної адміністрації нерухоме майно військового містечка №5 в складі 24 будівель загальною балансовою (залишковою) вартістю 1065,1 тис. грн., інженерні мережі та земельну ділянку площею 12,03 га, що підтверджується актом приймання-передачі військового майна від 29.09.2003.

Рішенням Долинської міської ради четвертого демократичного скликання (надалі -Долинської міськради) від 13.11.2003 №445-10/2003 прийнято в комунальну власність територіальної громади міста Долина майновий комплекс військового містечка №5, який вивільнився в процесі реформування Збройних Сил України.

Прийняття майнового комплексу оформлено актом приймання-передачі військового майна від 24.03.2004, який складено комісією Долинської міськради, утвореною рішенням ради від 21.10.2003 за №384-9/2003.

Рішенням №179 від 22.04.2004 виконавчий комітет Долинської міськради затвердив вказаний вище акт приймання-передачі військового містечка №5.

В подальшому, згідно з рішенням Долинської міськради від 28.04.2004 за №576-14/2004 вказаний майновий комплекс переданий по договору довірчого управління Долинському комбінату комунальних підприємств, після чого, Долинською міськрадою було прийнято ряд рішень про передачу окремих об'єктів комплексу в оренду, частину майна приватизовано.

Звертаючись з позовом про витребування вказаного майнового комплексу, позивач посилається на те, що всі вищевказані рішення Долинської міськради визнано протиправними та скасовано судовими рішеннями у адміністративній справі №2а-874/12/0970.

Враховуючи, що Долинською міськрадою не виконано викладену в листі № 793/01-09/37 від 11.09.2017 вимогу Долинської районної державної адміністрації про повернення майна колишнього військового містечка №5, остання звернулась з цим позовом до господарського суду.

Вирішуючи даний спір, суди обох інстанцій врахували, що відповідно до п. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судовими рішеннями у справі у адміністративній справі № 2а-874/12/0970 встановлено, що:

- майновий комплекс військового містечка №5 перебував у державній власності та належав до сфери управління Долинської районної державної адміністрації;

- Кабінетом Міністрів України не приймалося рішення про передачу майнового комплексу колишнього військового містечка №5 в комунальну власність громади міста Долина;

- рішення Долинської міської ради Івано-Франківської області від 13.11.2003 року за №445-10/2003, від 22.04.2004 року за №179, від 28.04.2004 року за №576-14/2004, на підставі яких майно вибуло з володіння позивача та перейшло у власність відповідача, є протиправними.

З урахуванням наведеного, господарські суди обох інстанцій дійшли висновків, що позивач не позбавлений права на витребування майна, яке вибуло з його володіння на підставі незаконних актів органу місцевого самоврядування.

Однак, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з неможливості задоволення вимог позивача про витребування "майнового комплексу колишнього військового містечка № 5", оскільки позивачем не зазначено, яке саме індивідуально визначене майно колишнього військового містечка № 5 (адреса, площа, назва, кількість) він просить витребувати.

Не погоджуючись з висновками апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, а також на неправильну оцінку встановлених обставин, оскільки вважає, що з наявних серед матеріалів справи доказів можливо встановити яке саме майно є спірним і підлягає поверненню у власність держави.

Заслухавши доповідь головуючого судді, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційним визнається позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє, про вилучення майна в натурі. Віндикаційним позовом захищається право власності в цілому, оскільки він пред'являється в тих випадках, коли порушено права володіння, користування і розпорядження одночасно.

Однак право власності за власником зберігається, тому що в нього є право приналежності, що може бути підтверджено правовстановлюючими документами.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16-ц.

Таким чином, для пред'явлення позову необхідно, щоб майно, якого позбавився власник, зберіглося в натурі і перебувало у фактичному володінні іншої особи.

Наведеним підтверджується правильність висновків судів обох інстанцій про те, що майно, набуте відповідачем на підставі в подальшому скасованих актів, може бути витребувано на користь законного власника, однак, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, віндикувати можна лише індивідуально визначене майно, що випливає із сутності даного позову, спрямованого на повернення власнику саме того майна, що вибуло з його володіння.

Отже позовні вимоги про витребування майна, які не містять жодної його характеристики, адреси, площі, кількості тощо, не можуть бути задоволені, оскільки виконання такого рішення є неможливим.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість задоволення позовних вимог про витребування частини майнового комплексу колишнього військового містечка №5 з незаконного володіння Долинської міської ради та повернення в державну власність до сфери управління Долинської районної державної адміністрації без індивідуального визначення майна, яке саме підлягає поверненню.

Не спростовують правильність вказаної позиції посилання скаржника на наявні серед матеріалів справи докази, як-то, на акт приймання-передачі майна колишнього військового містечка та рішення про присвоєння поштових адрес, оскільки приймаючи рішення у справі, суд позбавлений права визначати замість позивача зміст заявлених вимог.

Враховуючи, що під час касаційного провадження не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, оскаржена постанова підлягає залишенню без змін, касаційна скарга - без задоволення, а судові витрати в силу ст. 129 ГПК України - покладенню на скаржника.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Долинської районної державної адміністрації залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 у справі № 909/37/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С. К. Судді:Кушнір І. В. Случ О. В.