Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.05.2021 року у справі №910/1914/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/1914/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 (суддя Ващенко Т. М. )

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 (головуючий суддя Андрієнко В. В., судді Буравльов С. І., Пашкіна С. А.)

у справі № 910/ 1914/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці"

до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києві і 2) Державного підприємства "Головний навчально-методичний центр Держпраці"

про зобов'язання надати згоду на укладення договору та зобов'язання укласти договір оренди у відповідній редакції,

(у судовому засіданні взяв участь представники: позивача - Матвійчук Д. Л., Покотило М. Б., відповідача 1 - Михайлов В. В. та відповідача 2 - Боднар Б. Є.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (відповідач 1), Державного підприємства "Головний навчально-методичний центр Держпраці" (відповідач 2) з позовом про зобов'язання відповідача-2 надати згоду позивачу на укладення договору оренди нерухомого майна та зобов'язання відповідача-1 укласти договір оренди в запропонованій позивачем редакції.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що договір оренди не укладено з підстав бездіяльності відповідача-1 та відповідача-2 щодо ненадання необхідних документів.

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці" вказує, що право позивача на отримання нежитлового двоповерхового будинку за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1 є беззастережним в силу приписів частини 2 статті 9 Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації".

4. Також позивач посилається на норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції чинній станом на момент державної реєстрації позивача як правонаступника (25.04.2018) та на момент звернення позивача з відповідною заявою щодо укладення договору оренди (07.03.2019), зокрема щодо того, що відповідачем-2 прострочено 15 денний строк на надання погодження на укладення договору оренди.

Короткий зміст судових рішень

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі № 910/1914/20, у задоволенні позову відмовлено.

6. Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що з аналізу приписів частин 2 , 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992 (в редакції станом на день звернення позивача із заявою про укладення договору оренди), на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог до відповідача-2, не вбачається обов'язку саме Державного підприємства "Головний навчально-методичний центр Держпраці" надавати будь-яке погодження на укладення договору оренди.

7. Суди встановили, що позивачем зі своєї сторони було надано всі необхідні документи, наявні саме у Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці", однак, відповідачем 2 не було надано документів для проведення процедури рецензування акту оцінки, що унеможливило подальшу процедуру укладення договору оренди.

8. При цьому суди зазначили про відсутність обов'язку відповідача 1 листами-запитами вдруге, втретє, тощо витребовувати запитувані документи від відповідача 2. Однак за відсутності повного пакету документів відповідач 1 позбавлений можливості укласти договір оренди з позивачем.

9. При цьому суди встановили, що 03.10.2019 було прийнято Закон України № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна", який набрав чинності 27.12.2019. та який введено в дію з 01.02.2020. Отже, з 01.02.2020 правовідносини між позивачем та відповідачем-1 регулюються Закон України № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна".

10. У зв'язку з чим, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача 1 в судовому порядку укласти такий договір з позивачем, в тому числі в редакції Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Товариство з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці" подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі № 910/1914/20 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

12. Позивач не погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій зазначаючи, що судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.

13. Скаржник зазначає, що станом на дату звернення позивача до відповідача 1 з заявою-клопотанням про укладення договору оренди діяв Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII, а відтак спірні правовідносини повинні регулюватись саме Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII. Натомість висновки судів попередніх інстанцій про необхідність застосування положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX є помилковими, оскільки він набрав чинності 01.02.2020, тобто пізніше, ніж у сторін виникли спірні правовідносини.

14. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, від 27.02.2018 у справі № 910/1139/17, від 22.05.2018 у справі № 916/1737/17, від 20.03.2018 у справі № 910/24030/16, від 15.12.2020 у справі № 914/1258/18, від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18,

15. Разом з тим, в обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду стосовно того, яким чином мають виконуватись імперативні приписи статті 9 Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації", за умови надання потенційним орендарем всіх документів, необхідних для укладення договору оренди та, водночас, ненадання балансоутримувачем документів, щодо укладення такого договору оренди.

16. Також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, стосовно того, що за нормами якого саме закону про оренду державного та комунального майна мають бути врегульовані спірні правовідносини, які були розпочаті під час дії Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII та не були закінчені станом на момент набрання чинності Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-XI.

Позиція інших учасників справи

17. Відповідач 1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначаючи, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені в результаті повного дослідження обставин справи та є законними, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. При цьому зазначає про неподібність правовідносин у справах, на які посилається скаржник, зі справою, що переглядається.

18. Відповідач 2 не надав відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19.22.04.1994 проведено державну реєстрацію Державного підприємства "Редакція журналу "Охорона праці".

20. Законом України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" визначено механізм реформування друкованих засобів масової інформації, заснованих органами державної влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування.

21. Реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій здійснюється у два етапи: перший - протягом одного року з дня набрання чинності Законом України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" та другий - протягом наступних двох років. На першому етапі здійснюється реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах, організовується підвищення кваліфікації працівників таких редакцій, а також складається Зведений перелік об'єктів реформування. До переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, що підлягають реформуванню на першому етапі, порядок формування якого визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах, включаються друковані засоби масової інформації та редакції, що звернулися з відповідними клопотаннями до зазначеного органу. (частини 1 -3 статті 2 Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації").

22. Постановою Кабінету Міністрів України № 848 від 23.11.2016 затверджено перелік друкованих засобів масової інформації та редакцій, реформування яких здійснюється на першому етапі, зокрема, пунктом 236 визначено Журнал "Охорона праці" Державного підприємства "Редакція журналу "Охорона праці".

23. Реорганізацію Державного підприємства "Редакція журналу "Охорона праці" розпочато на підставі наказу Державної служби України з питань праці від
09.02.2017 № 22 "Про реорганізацію Державного підприємства "Редакція журналу "Охорона праці"", та завершено 25.04.2018 державною реєстрацією створення позивача, який відповідно до власного статуту (пункти 2.1,2.2) є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства "Редакція журналу "Охорона праці".

24. На підставі наказу Державної служби України з питань праці № 151 від
26.12.2017 Актом приймання-передачі від 23.01.2018 передано з балансу Державного підприємства "Редакція журналу "Охорона праці" на баланс Державного підприємства "Головний навчально-методичний центр Держпраці" нежитловий двоповерховий будинок загальною площею 1066 кв. м. (інв. номер 2) та гараж (інв. номер 230), які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1.

25. Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Державному підприємству "Головний навчально-методичний центр Держпраці" на праві господарського відання належить (зареєстровано 24.01.2020) нежитловий двоповерховий будинок загальною площею 1066 кв. м. за адресою: м. Київ, вул.

Попудренка, 10/1.

26. Листом від 08.02.2019 № 34 позивач звернувся до відповідача 2 з пропозицією надати до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву пакету документів для оформлення договору оренди майна. Доказів направлення (вручення) такого листа матеріали справи не містять.

27. Заявою-клопотанням № 81 від 07.03.2019 позивач звернувся до відповідача-1 з проханням укласти договір оренди нерухомого майна державної форми власності (нежитлового двоповерхового будинку за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1) строком не менше ніж на 15 років з розміром орендної плати, установленим для бюджетних організацій.

28. Листом № 30-04/4105 від 16.05.2019 на № 81 від 07.03.2019 відповідач-1 просив позивача уточнити мету використання та надати проект договору з уточненою інформацією.

29. На зазначений лист позивач листом № 175 від 23.05.2019 уточнив мету використання майна - відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 ЗУ "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" та п. 10 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 14.10.1995 № 786 та вказав в додатку проект договору оренди. Отримання вказано листа не заперечується відповідачем-1 в листі № 30-04/818 від 28.01.2020.

30. На лист відповідача-1 № 30-04/7949 позивач листом № 241 від 23.10.2019 надав витребувану інформацію з документами. Отримання указаного листа не заперечується відповідачем-1 в листі № 30-04/818 від 28.01.20.

31. В своєму листі № 30-04/818 від 28.01.2020 Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву вказує, що листом № 30-04/9251 від
12.11.2019 воно направило відповідачу-2 запит на отримання інформації про об'єкт оренди та об'єкт оцінки для проведення процедури рецензування акту оцінки нерухомого майна, та зазначає, що листом від 04.12.2019 № 821 відповідач-2 не надав документів для проведення процедури рецензування акту оцінки, що унеможливлює подальшу процедуру укладення договору оренди.

32. Листом № 3 від 09.01.2020 позивач просив відповідача-1 вирішити питання щодо укладення договору оренди. Доказів направлення (вручення) такого листа матеріали справи не містять.

33. Право господарського відання відповідача-2 на нерухоме майно було зареєстровано 24.01.2020.

34. Лист відповідача-2 № 561 від 25.07.2017 свідчить про надання ним згоди прийняти на баланс нерухоме майно.

РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ

35. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.09.2021 у зв'язку з перебуванням судді Краснова Є. В. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/1914/20, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Случ О. В. (головуючий), судді: Волковицька Н. О., Могил С. К.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

36. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 300 ГПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо суті касаційної скарги

37. Як зазначалося у пунктах 12-16 цієї постанови, підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 1 і 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

38. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.

39. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

40. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними (тотожними, аналогічними, подібними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від
12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від
03.12.2019 по справі № 372/4583/14-ц).

41. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

42. Таким чином, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України) скаржник повинен довести неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

43. У справі, яка переглядається, спір стосується укладення договору оренди в силу приписів Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

44. Як зазначалося у пунктах 5-10 цієї постанови, підставою для відмови у задоволенні позову слугувало те, що з аналізу приписів частин 2 і 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992 (в редакції станом на день звернення позивача із заявою про укладення договору оренди), на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог до відповідача 2, не вбачається обов'язку саме відповідача 2 надавати будь-яке погодження на укладення договору оренди. Також суди встановили відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача 1 в судовому порядку укласти такий договір з позивачем, в тому числі в запропонованій ним редакції.

45. Разом з тим предметом спору у справі № 820/5348/17 за позовом фізичної особи до ГУ Держгеокадастру у Харківській області є визнання протиправною відмови відповідача у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача.

46. Так, з огляду на предмет та підстави позову у наведеній справі, колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі № 820/5348/17 ухвалені за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), іншого суб'єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, яка переглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.

47. У справі № 910/1139/17 розглядався спір за позовом казенного підприємства до товариства та регіонального відділення Фонду державного майна про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Позовні вимоги у цій справі були мотивовані тим, що приміщення за спірним договором віднесені до режимних та входять до цілісного майнового комплексу позивача, відповідно Фонд не мав права передавати їх в оренду, а також наявністю інших порушень при укладенні спірного договору.

48. Висновки Верховного Суду у наведеній справі стосувались порядку укладання та відповідності дій уповноважених органів та самого договору умовам, визначеним для укладення договорів оренди цілісних майнових комплексів підприємств.

49. З огляду на викладене, постанова Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/1139/17 ухвалена за інших фактичних обставин справи, доказової бази та предмета спору аніж у справі, яка переглядається.

50. У справі № 916/1737/17 за позовом ТОВ "Портінвест Лоджистік" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області за участі третіх осіб - 1) Міністерства інфраструктури України, 2) Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" розглядався спір (з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог) про зобов'язання відповідача розмістити в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавця оголошення про намір передати в оренду державне нерухоме майно.

Позов мотивований посиланням на обставини неотримання відповідачем у встановлений частиною 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строк від Міністерства інфраструктури України висновку про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди щодо спірного державного нерухомого майна.

51. Рішеннями місцевого та апеляційного господарських судів у задоволенні позову було відмовлено із посиланням на те, що позивач не є бюджетною організацією (установою), тому положення частини 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути застосовані до позивача, а ненадання третьою особою 2 відповіді у 15 денний термін не може вважатися відповідним погодженням.

52. Верховний Суд у постанові від 22.05.2018 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до місцевого господарського суду. При цьому, колегія суддів суду касаційної інстанції не погодилась з висновками судів про неможливість застосування положень частини 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" до спірних правовідносин у зв'язку з тим, що позивач не є бюджетною організацією (установою).

53. Постанова у справі № 910/24030/16 ухвалена у спорі за позовом ТОВ "Укргеопошук" до КП "Кіровгеологія" про усунення перешкод у користуванні майном.

Вимоги позивача у наведеній справі мотивовані тим, що відповідач, як балансоутримувач майна, всупереч договору оренди нерухомого майна, укладеного з Фондом державного майна не передає у користування обумовлене майно позивачу.

54. Місцевий та апеляційний господарські суди, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що у суду не має підстав вважати договір оренди недійсним, а оскільки відповідач не підписує акт приймання-передачі майна, не повертає договору оренди та продовжує користуватися орендованими позивачем приміщеннями, ефективним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем орендованим майном шляхом зобов'язання відповідача протягом 1 (одного) місяця з моменту набрання законної сили рішення суду у справі № 910/24030/16 передати позивачеві орендовані приміщення. Позовні вимоги позивача про виселення відповідача та про вселення позивача до орендованих приміщень, а також про зобов'язання відповідача підписати акт приймання-передачі орендованих приміщень є похідними від вимоги про зобов'язання відповідача передати позивачеві орендовані приміщення та встановлюють порядок виконання рішення суду у цій справі, а тому окремо задоволенню не підлягають.

55. Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 у наведеній справі погодився з висновками судів попередніх інстанцій зазначивши, що оскільки орган, уповноважений управляти спірним майном у 15 денний строк не надав дозволу, відмови чи пропозицій щодо укладення договору оренди, то такий договір вважається погодженим цим органом в силу приписів частини 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII.

56. Проте колегія суддів зазначає, що підставами для відмови у задоволенні позову (пункти 6-10,44 цієї постанови) слугували висновки судів щодо відсутності обов'язку саме відповідача 2 надавати будь-яке погодження на укладення договору оренди в силу приписів частини 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII, а не неможливості застосування вказаної норми до спірних правовідносин.

57. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про неподібність правовідносин у наведених в пунктах 50-55 цієї постанови справах в порівнянні зі справою, яка переглядається, зокрема з огляду на інші фактичні обставин справи.

58. Що стосується доводів скаржника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 та від 15.12.2020 у справі № 914/1258/18, колегія суддів зазначає про їх безпідставність, оскільки у наведених постановах Касаційним господарським судом розглядалось питання належності обраного позивачем способу захисту, при цьому, враховуючи підстави для відмови у задоволенні позову у цій справі (пункти 6-10,44 цієї постанови), такі висновки зроблені за інших фактичних обставин, що свідчить про неподібність правовідносин у наведених постановах в порівнянні зі справою, яка переглядається.

59. Щодо посилань скаржника на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у справі № 911/1274/19 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 у справі № 916/743/18, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Тобто процесуальним законодавством передбачено неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного саме у постанові Верховного Суду.

60. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

61. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв'язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити у відповідності до положень пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

62. Стосовно доводів касаційної скарги, в частині підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (пункти 15-16 цієї Постанови), колегія суддів зазначає таке.

63. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

64. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

65. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19).

66. Разом з тим, стосовно доводів касаційної скарги, викладених у пунктах 15-16 цієї постанови колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що скаржник посилаючись на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, належним чином не обґрунтував необхідність формування висновку щодо зазначених ним норм права, в контексті спірних правовідносин, з урахуванням встановлених обставин даної справи та підстав для відмови у задоволенні позову (пункти 6-10,44 цієї постанови), а відтак, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи та підстави для відмови у задоволенні позову, колегія суддів зазначає, що висновки щодо питання застосування відповідних норм права не є визначальними для правильного вирішення спору, що виник у цій справі, а відтак Верховний Суд не вбачає підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаної норми у контексті спірних правовідносин.

67. Окрім цього, колегія суддів відзначає, що висновки судів попередніх інстанцій (у зазначеній у пункті 16 цієї постанови частині) концептуально узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від
06.08.2021 у справі № 914/785/20 та від 26.05.2021 у справі № 918/977/20.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них.

68. Так, оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховним Судом не було встановлено допущених судом апеляційної інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, відповідно, підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а відтак і підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у касаційного суду немає.

69. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

70. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, (1) не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України, (2) не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, а (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

71. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

72. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статті 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

73. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

74. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці" залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат

75. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/1914/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від
08.04.2021 у справі № 910/1914/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил