Історія справи

Ухвала КГС ВП від 10.06.2019 року у справі №910/21468/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/21468/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т.Б.

секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.

за участю представників:

позивача: Генеральної прокуратури України - прокурора Гусарової А.В., Міністерства оборони України - Барда С.Ю.,

відповідача-1 - Скрипченко Ю.О. (адвокат),

відповідача-2 - Ясінська Ж.В. (адвокат), Парицька Н.О. (адвокат),

третьої особи - Сулима І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп" і Центрального територіального управління капітального будівництва

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 (судді:Мартюк А.І., Зубець Л.П., Калатай Н.Ф.)

і рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України

до 1) державної організації Центральне територіальне управління капітального будівництва,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Київське квартирно-експлуатаційне управління

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до державної організації Центральне територіальне управління капітального будівництва (далі -Центральне територіальне управління капітального будівництва) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп" (далі - ТОВ "Укрбуд Інвестгруп") про визнання договору недійсним.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між відповідачами було укладено договір про будівництво житлового комплексу по вул. Максимовича Михайла (колишня назва Онуфрія Трутенка), 11 у Голосіївському районі міста Києва, який, на думку прокурора, укладено всупереч вимогам законодавства, що призводить до порушення майнових інтересів держави, а також прав держави щодо управління об'єктами державної власності.

1.3. Заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор зазначає, що за правовою природою цей договір має характер сумісної діяльності, а отже є договором про спільну діяльність, однак у процесі його укладання не дотримано вимог Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

1.4. Також позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначена земельна ділянка належить до категорії земель оборони, які використовуються підрозділами оборонного відомства за цільовим призначенням, належить їм на праві оперативного управління. При цьому будівництво житла на таких земельних ділянках має здійснюватися на конкурсних засадах, замовником будівництва та організатором конкурсу має бути Міністерство оборони України. Разом із тим зазначеного порядку під час укладення договору не дотримано.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 у справі №910/21468/17, позов задоволено повністю. Визнано недійсним із моменту укладення договір від 20.12.2016 про будівництво житлового комплексу по вул. Максимовича Михайла (колишня назва вулиці Онуфрія Трутенка), 11 у Голосіївському районі міста Києва, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., зареєстрований у реєстрі за №5322, укладений між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва і ТОВ "Укрбуд Інвестгруп". Стягнуто солідарно з Центрального територіального управління капітального будівництва і ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" на користь Генеральної прокуратури України витрати зі сплати судового збору в сумі 1 600,00 грн.

Суди дійшли висновку, що оспорюваний договір є договором про спільну діяльність та не був погоджений з Міністерством оборони України в порушення умов Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів спільну діяльність, комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" і Центральне територіальне управління капітального будівництва у касаційних скаргах просять скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

3.2. У касаційній скарзі ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" зазначає, що, на його думку, оскаржувані рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема із неправильним застосуванням судами норм матеріального права, а саме:

1) норм Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 №185-V і постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296 "Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном", які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин;

2) положень статті 86 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього дослідження та оцінки доказів за критеріями належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, а також кожного доказу окремо; мотивування відхилення або врахування кожного доказу.

При цьому ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" стверджує про неправильну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій зазначеного договору, який, на його думку, містить всі ознаки та елементи договору будівельного підряду як договору про спільну діяльність; помилкове поширення дії Положення про організацію капітального будівництва (реконструкції) об'єктів Збройних Сил України військового, спеціального, житлового та соціально-культурно-побутового призначення на будівництво, що фінансується не за бюджетними програмами; наявність повноважень у Центрального територіального управління капітального будівництва на укладання зазначеного договору.

3.3. Центральне територіальне управління капітального будівництва у касаційній скарзі також наголошує на неправильному застосуванні судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенні норм процесуального права:

1) неврахування судами того, що управління - юридична особа яка є користувачем земельної ділянки та у встановленому порядку мало право реалізувати своє право на забудову;

2) відсутність необхідності погоджувати оспорюваний правочин з органом управління на підставі Положення про Центральне територіальне управління капітального будівництва; наявність права на здійснення забудови земельної ділянки відповідно до повноважень делегованих Міністерством оборони України;

3) помилкову кваліфікацію оспорюваного договору як договору про спільну діяльність; ототожнення понять "земельна ділянка" та "будівельний майданчик";

4) ненадання судами оцінки науково-правовому експертному висновку щодо договору про будівництво житлового комплексу по вул. Максимовича Михайла (колишня назва вулиці Онуфрія Трутенка), 11 у Голосіївському районі міста Києва.

3.4. У відзивах на касаційні скарги Генеральна прокуратура України, Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління просять відмовити у задоволенні касаційних скарг, оскільки оскаржувані судові рішення у справі відповідають вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, ґрунтуються на засадах верховенства права, є законними та обґрунтованими, тому підлягають залишенню без змін.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та відзивах на них, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, зважаючи на таке.

4.2. Як установили суди попередніх інстанцій і підтверджено матеріалами справи, 20.12.2016 між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (сторона-1) і ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" (сторона-2) на виконання положень постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 "Про затвердження порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями", Постанови Верховної Ради від 06.05.2014 №1238-VII "Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності та безпеки Держави" укладено договір про будівництво житлового комплексу по вулиці Максимовича Михайла (колишня назва вулиці Онуфрія Трутенка), 11 у Голосіївському районі міста Києва, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., зареєстрований у реєстрі за №5322.

4.3. Суди також установили, що відповідно до пунктів 1.1.2 та 1.1.3 договору Центральне територіальне управління капітального будівництва є користувачем земельної ділянки і в установленому законодавством порядку має намір реалізувати право на її забудову. В межах цього договору управління є замовником будівництва, в тому числі на підставі Положення про Центральне територіальне управління капітального будівництва (наказ Міністерства оборони України від 25.07.2006 №453). ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" забезпечує будівництво об'єкта грошовими коштами, матеріальними цінностями та виконання всього комплексу будівельних робіт, передбачених цим договором.

4.4. Згідно з пунктом 1.1.4 договору об'єкт (об'єкт будівництва) - житловий комплекс, будівництво якого планується на земельній ділянці, розташованій за адресою: вул. Максимовича Михайла (колишня назва вул. Онуфрія Трутенка), 11 у Голосіївському районі міста Києва, а також будь-які інженерно-технічні споруди та комунікації, безпосередньо з ним пов'язані.

4.5. У пункті 1.1.5 договору передбачено, що земельна ділянка - частина земної поверхні, розташована за адресою: вулиця Максимовича Михайла (колишня назва вулиці Онуфрія Трутенка), 11 у Голосіївському районі міста Києва (територія військового містечка 167), кадастровий номер 80000000000:79:364:0001, орієнтовна площа 20,26 га відповідно до технічного звіту, надана стороні-1 згідно з рішенням Київської міської ради депутатів трудящих від 02.03.1949 №3-С.

4.6. За змістом пункту 2.1 договору Центральне територіальне управління капітального будівництва і ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" зобов'язуються збудувати об'єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: вулиця Максимовича Михайла (колишня назва вулиці Онуфрія Трутенка), 11 у Голосіївському районі міста Києва.

4.7. Відповідно до пункту 2.2 договору для його реалізації Центральне територіальне управління капітального будівництва передає, а ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" приймає частину функцій замовника. Обсяг прав та обов'язків, що передаються ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" для виконання функцій замовника будівництва об'єкта, визначено цим договором.

4.8. За змістом пункту 4.1.1 договору ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" приймає на себе виконання частини функцій замовника будівництва об'єкта, у тому числі:

1) отримання вихідних даних на проектування, розроблення та погодження проектно-кошторисної документації, забезпечення будівництва проектно-кошторисною документацією, оформлення в установленому законодавством порядку дозвільних документів на будівництво об'єкта;

2) укладання договору підряду на виконання проектних робіт, будівельно-монтажних робіт, фінансування будівельних робіт та інших витрат, пов'язаних із будівництвом об'єкта,

3) уточнення обсягів виконаних робіт і здійснення розрахунків з підрядниками будівництва;

4) забезпечення будівництва об'єкта будівельними матеріалами, устаткуванням обладнанням, конструкціями і комплектуючими виробами;

5) ведення технічного нагляду за будівництвом, підписання актів виконаних робіт та інших документів щодо обсягу, якості, строку виконання та вартості робіт, здійснення контролю за своєчасним виконанням пусконалагоджувальних робіт, визначення балансової вартості об'єкту;

6) введення об'єкта в експлуатацію;

7) оформлення прав власності на частину об'єкта, яка буде належати стороні-2; виконання інших функцій, зокрема, але не виключно, визначених у розділі 3 Положення про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) і технічному нагляді (постанова Держбуду СРСР від 02.02.1988№16), за виключенням тих функцій, виконання яких покладено на сторону-1.

4.9. Відповідно до пункту 3.1 договору об'єктом забудови є земельна ділянка за адресою: місто Київ, Голосіївський район, вулиця Максимовича Михайла (колишня назва вулиці Онуфрія Трутенка), 11 орієнтовною площею 20,26 га.

4.10. Центральне територіальне управління капітального будівництва зобов'язується на умовах, визначених у договорі, забезпечити реєстрацію права користування земельною ділянкою (оренда), визначену у пункті 1.1.5 договору із цільовим призначенням земельної ділянки, яке дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього договору, у тому числі здійснювати її забудову, а також утримувати та обслуговувати завершений будівництвом об'єкт (пункт 3.2 договору).

4.11. У пункті 3.3 договору передбачено, що право користування земельною ділянкою (оренда) внаслідок виконання цього договору не переходить до ТОВ "Укрбуд Інвестгруп".

ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених у межах цього договору.

4.12. Відповідно до пункту 6.1 договору ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" оплачує всі витрати, пов'язані з виконанням умов цього договору, шляхом сплати коштів безпосередньо на рахунки виконавців робіт, постачальників товарів чи надавачів послуг відповідно до укладених із ними договорів.

4.13. Згідно з пунктом 7.1 договору сторони домовилися, що за виконання частини функцій замовника Центральне територіальне управління капітального будівництва отримує у власність частину об'єкта у виді окремих квартир, яка складається із 8,4% загальної площі квартир цього об'єкта, після введення його в експлуатацію згідно з актами розподілу площ цього об'єкта. Із них: Міністерство оборони України після введення об'єктів в експлуатацію отримує у власність частину об'єкта у виді окремих квартир у розмірі 100% частки, визначеної у пункті 7.1 цього договору (пункт 7.1.1 договору).

4.14. Сторони домовилися, що за виконання частини функцій замовника ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" отримує майнові права, а після закінчення будівництва об'єкта - право власності на частину об'єкта будівництва, за винятком належної Центральному територіальному управлінню капітального будівництва згідно з пунктом 7.1 частки (пункт 7.2 договору).

4.15. Суди також установили, що як убачається із тексту договору та наявних матеріалів справи, відповідач-1 у цій спільній діяльності вніс свою частку - земельну ділянку, належну йому на праві постійного користування. При цьому суд дійшов висновку, що Центральне територіальне управління капітального будівництва внесло за оспорюваним договором свою частку у виді земельної ділянки, що є його майном на праві постійного користування, а отже, враховуючи всі зазначені норми, повинно було до укладання оспорюваного договору узгодити таку дію зі своїм засновником, тобто Міністерством оборони України.

4.16. Ухвалюючи судові рішення у справі, задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили із того, що договір укладений між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва і ТОВ "Укрбуд Інвестгруп", є договором про спільну діяльність, оскільки не містить усіх передбачених частиною п'ятою статті 318 Господарського кодексу України положень, а тому не є договором підряду, як стверджували скаржники.

4.17. Крім того, спірний договір укладено без погодження із Міністерством оборони України в порушення вимог Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів спільну діяльність, комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296.

4.18. Суди також установили, що за змістом рішення виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 02.03.1949 №3 і відповідного плану земельної ділянки Печерській квартирно-експлуатаційній частині Київського району (правонаступником якої є Київське квартирно-експлуатаційне управління) під будівництво військових містечок № 141 та № 167 відведено земельну ділянку площею 40 га.

4.19. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18.12.1990 №563-ХІІ "Про земельну реформу" 03.12.1992 прийнято спільний наказ №34/203 голови Державного комітету України по земельних ресурсах і Міністра оборони України, на підставі якого із залученням землевпорядних організацій проведено інвентаризацію земель у м. Києві, які перебувають у користуванні Міністерства оборони України.

4.20. Результати цієї інвентаризації по місту Києву затверджені розпорядженням голови Київської міської державної адміністрації від 30.12.1995 № 406 і підтверджують, що земельна ділянка військового містечка № 167 по вул. О.Трутенка, 11 у місті Києві належить до земель оборони та використовується підрозділами оборонного відомства за цільовим призначенням.

4.21. Згідно з листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації від 24.07.2017 № 057021-12800, за даними міського земельного кадастру, земельна ділянка, код 79:364:001, площею 20,26 га за адресою: вул. О. Трутенка, 11 у місті Києві на підставі технічного звіту зі встановлення зовнішніх меж землекористування обліковується за військовим містечком № 167.

4.22. У такий спосіб суди дійшли висновку, що право постійного користування спірною земельною ділянкою належить Міністерству оборони України, при цьому на теперішній час Київське квартирно-експлуатаційне управління здійснює заходи щодо оформлення державної реєстрації такого права.

4.23. Разом із тим Суд вважає наведені висновки попередніх судових інстанцій передчасними з огляду на таке.

4.24. Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

4.25. Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України гарантовано право звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених частиною другою цієї статті є визнання правочину недійсним.

4.26. У статті 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

4.27. Статтею 215 Цивільного кодексу України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

4.28. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, оспорюваний договір укладено між ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" і Центральним територіальним управлінням капітального будівництва у письмовій формі та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

4.29. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що Центральне територіальне управління капітального будівництва, яке вчинило правочин, не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності внаслідок скасування наказом Міністерства оборони України від 31.03.2016№174 наказу Міністерства оборони України від 18.08.2011 №514 "Про наділення повноважень замовника (забудовника) капітального будівництва" та недотримання Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів спільну діяльність, комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296, згідно з яким суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, звернення щодо погодження укладання договору разом з відповідними документами.

4.30. Як убачається із матеріалів справи, ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" і Центральне територіальне управління капітального будівництва наголошували, що вони підписали договір про будівництво житлового комплексу.

4.31. Суди, визначаючи правову природу цього договору, дійшли висновку, що він є договором про спільну діяльність, оскільки не містить всіх елементів договору підряду. Разом із тим такі висновки суду є передчасними оскільки у наведеному випадку суди повинні були дослідити всі елементи та істотні умови договору з урахуванням фактичних відносин між сторонами, цілей його укладення, отримуваного результату тощо.

4.32. Зокрема, за змістом глави 77 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. При цьому до умов такої діяльності законодавством віднесено: об'єднання вкладів та спільну діяльність з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети; визначення статусу вкладів як спільного майна, обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків; право діяти від імені всіх учасників; порядок вчинення правочинів (у тому числі на підставі довіреності або договору простого товариства); порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників; відповідальність учасників за спільними зобов'язаннями; порядок відмови учасника від подальшої участі в договорі простого товариства та розірвання договору.

4.33. Відповідно до положень глави 61 Цивільного кодексу України, які кореспондують нормам глави 33 Господарського кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором..

У статті 318 Господарського кодексу України передбачено, що договір підряду на капітальне будівництво повинен передбачати: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об'єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов'язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об'єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

4.34. Разом із тим, суди не встановили наявності або відсутності необхідного складу обставин для висновку щодо правової природи спірного договору виходячи з його змісту, на підставі належних і допустимих доказів, а також обставин щодо передачі майна за оспорюваним договором.

Отже, не можна вважати такими, що відповідають загальним засадам щодо обґрунтованості судових рішень, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що оспорюваний договір, який є предметом позову, є саме договором про спільну діяльність, а не договором підряду, обмежившись лише застереженням, що він не містить усіх передбачених частиною п'ятою статті 318 Господарського кодексу України положень. У наведеному випадку суди повинні були надати детальну оцінку оспорюваному договору та зазначити, яких саме елементів договору підряду немає у договорі, що призвело до відповідних висновків.

4.35. Суд також звертає увагу на те, що за змістом частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктом "в" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

4.36. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Зазначену позицію Верховний Суд висловлював неодноразово (постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 04.09.2018 у справах № 915/1279/17, № 915/1284/17, від 20.11.2018 у справі № 921/7/18.)

4.37. Водночас суди попередніх інстанцій не надали відповідної правової оцінки обставинам і доводам сторін щодо наявності або відсутності порушення права на земельну ділянку, на захист якого спрямовано позов про визнання договору недійсним

4.38. Колегія суддів звертає увагу на те, що дотримання порядку надання земельних ділянок у користування, яке включає не тільки прийняття рішення про її надання, а й проведення відповідних землевпорядних робіт, у тому числі розроблену землевпорядних планів, винесення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а також підтвердження права користування відповідними державним актами було визначено як обов'язковими умовами землекористування як у Земельному кодексі У.С.Р.Р. (29.11.1922) (статті 158, 193, 194), так і Земельному кодексі Української РСР (08.07.1970) (статті 20- 21).

4.39. Схожі за змістом положення щодо підтвердження права користування земельними ділянками були викладені у Земельному кодексі України (18.12.1990). Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує це право. Розпочинати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України. Аналогічні положення містяться і в Земельному кодексі України (25.10.2001).

4.40. Таким чином, право землекористування має бути підтверджено правовстановлюючими документами незалежно від періоду його виникнення. Разом із тим, суди не надали належної оцінки зазначеним обставинам.

4.41. Однак, як убачається зі змісту рішення місцевого господарського суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, при розгляді справи суди дійшли двох висновків, які суперечать один одному. Зокрема, суд установив, що оспорюваний договір стосується земельної ділянки, належної на праві постійного користування Центральному територіальному управлінню капітального будівництва, та одночасно суд зазначив про перебування цієї земельної ділянки на праві постійного користування у Міністерства оборони України (а саме право перебуває в процесі оформлення державної реєстрації).

4.42. Статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

4.43. Згідно зі частиною другою статті 14 Закону України "Про збройні сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

4.44. Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями пунктами 15-19 було закріплено, що надання в користування земельних ділянок для потреб Збройних Сил України здійснюється в порядку, передбаченому статтею 19 Земельного кодексу України. Відведення земельних ділянок проводиться на підставі рішень Рад, які в межах своєї компетенції надають в користування землі. В рішенні про надання земель вказуються умови користування землею. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами їх відведення. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є військові частини, військово-навчальні заклади, підприємства, установи і організації Міністерства оборони України. Земельні ділянки для потреб Збройних Сил України надаються в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або користування землею, забороняється. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами.

4.45. Статтею 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

4.46. Крім того, судами попередніх інстанцій не було надано оцінки:

1) Положенню про організацію капітального будівництва (реконструкції) об'єктів Збройних Сил України військового, спеціального, житлового та соціально-побутового призначення, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 610 від 03.11.2015 (а.с. 87-92, Т.1);

2) Положенню про центральне територіальне управління капітального будівництва (а.с. 209-219, Т.1), Наказу директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України № 12 від 27.02.2007 "Про часткову передачу функцій замовника будівництва та об'єктів незавершеного будівництва" (а.с. 224, Т.1.);

3) Акту приймання-передачі незавершеного будівництва житлового комплексу по вулиці Трутенка, 9 в м. Києві (а.с. 225, Т.1);

4) Наказу Міністра оборони України "Про наділення повноваженнями замовника (забудовника) капітального будівництва" № 514 від 18.08.2011 (а.с.232-233), а також порядку втрати ним чинності та правовим наслідкам пов'язаним із цим.

4.47. Таким чином, обставини щодо наявності повноважень на укладення оспорюваного договору та розмежування компетенції між Міністерством оборони України, а також підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у сфері його управління щодо виконання функцій замовника капітального будівництва є істотними та підлягали встановленню судами виходячи з предмету та підстав позову.

4.48. Також під час розгляду справи суди залишили поза увагою докази, наявні у матеріалах справи, зокрема:

1) лист Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 14.07.2017 № 303/8/32/753, відповідно до якого земельна ділянка військового містечка № 167 загальною площею 20,24 га перебуває на обліку земель оборони по Київському квартирно-експлуатаційному управлінню і надана у користування військовій частині А0351. На сьогодні земельна ділянка у Державному земельному кадастрі не зареєстрована, правовстановлюючих документів немає (а.с. 40, Т.1). Також суд не надав оцінки доводам Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, що причиною відсутності оформленої документації на право постійного користування землею є відсутність рішень (дозволів, згод) відповідного органу місцевої влади (як власника земельної ділянки) на проведення землевпорядних робіт (а.с.41, Т.1);

2) лист Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про те, що згідно з пунктом 2 рішення Київської міської ради від 27.11.2008 № 754/754 припинено право користування земельною ділянкою площею 19,06 га, відведеною КЕЧ КВО Печерського району міста Києва (лист-згода від 26.04.2006 №76-2кг/06) (а.с.42, Т.1);

3) технічний звіт по інвентаризації земель Міністерства оборони України в Московському районі міста Києва, де зазначено, що внаслідок інвентаризації земель Міністерства оборони України у Московському районі встановлено, що військові містечка (у т.ч. № 167) користуються земельними ділянками без оформлення права користування в установленому порядку (а.с. 9, Т.2). При цьому щодо земельної ділянки по вул. О.Трутенка, 11 площею 20,2434 га встановлено, що вона використовується епізодично, її запропоновано передати у народне господарство;

4) арифметичний незбіг щодо площ спірної земельної ділянки зазначених у: а) рішенні звуженого засідання виконавчого комітету Київської міської ради трудящих від 02.03.1949 №3 відповідно до якого КЕЧ 2 було відведено земельні ділянки площею 40 га ( 22 га для танкової бази та 17 га для радіостанції ВПС) (а.с. 45, Т.1); б) листі Київського квартирно-експлуатаційного управління в якому міститься інформація про те, що землі оборони площею 20,24 га перебувають на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління у межах військового містечка № 167 (м. Київ, вул. Максимовича, 9) (а.с.44 Т.1); в) письмових поясненнях прокурора у справі де зазначено, що земельну ділянку виділено для радіостанції площею 17 га (а.с. 76, Т.1); г) відзиві на апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління, де зазначено, що при відведенні для радіостанції було виділено земельну ділянку площею 17,00 га, міститься інформація про відведення для танкової бази земельної ділянки площею23 га, а також визначено сумарну площу земельної ділянки 46 га 961 кв.м (а.с. 39, Т. 4).

4.49. Таким чином, обставин щодо площі, меж земельних ділянок, їх землекористувачів суди не встановили хоча такі обставини є істотними для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, зважаючи на предмет і підстави позову. Отже, з огляду на неповне дослідження судами зібраних доказів убачається, що за відсутності правовстановлюючих документів, беручи до уваги різницю даних щодо площі та, відповідно, меж земельних ділянок, а також суб'єктного складу цих правовідносин, суди дійшли передчасного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог.

4.50. Аналогічну позицію у справах, правовідносини в яких подібні правовідносинам у справі, яка розглядається, Верховний Суд неодноразово наводив у постановах від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 23.04.2019 у справі №909/112417, від 21.05.2019 у справі № 911/2483/17, 19.06.2019 у справі №911/4000/15, від 16.07.2019 у справі №926/1326/15.

4.51. З урахуванням викладеного для прийняття законного та обґрунтованого рішення суди попередніх інстанцій не встановили: наявності у сторін речових прав на земельну ділянку, в тому числі їх приналежності, меж, категорії; дотримання порядку укладання договорів з урахуванням правосуб'єктності сторін; правової природи зазначеного договору, зважаючи на його предмет і зміст.

4.52. При цьому Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди не надали оцінки науково-правовому експертному висновку щодо договору про будівництво житлового комплексу по вул. Максимовича Михайла (колишня назва вулиці О. Трутенка), 11 у Голосіївському районі міста Києва, оскільки він за природою не є висновком експертизи у розумінні положень § 6 глави 5 Господарського процесуального кодексу України.

4.53. Відповідно до частини другої статті 98 Господарського процесуального кодексу України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

4.54. Не може розглядатися зазначений висновок і як висновок експерта у галузі права, оскільки відповідно до статті 108 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

4.55. Разом із тим, роз'яснень щодо зазначених питань у цьому висновку немає, а сам висновок по суті є правовою позицією скаржника, а не доказом. При цьому суди абсолютно правильно виходили зі загально-правової презумпції "Jura novit curia" (судді знають право) .

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 300 зазначеного Кодексу).

5.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.3. За змістом статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, в тому числі якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. При цьому справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

5.4. Зважаючи на викладене, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, касаційні скарги задовольнити частково.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини першої статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп" та Центрального територіального управління капітального будівництва задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 у справі №910/21468/17 скасувати.

3. Справу №910/21468/17 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Т. Б. Дроботова