Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.03.2018 року у справі №910/16725/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/16725/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.

за участі секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Турчин С.О.)

від 30.11.2017

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Мартюк А.І., судді: Зеленін В.О., Буравльов С.І.)

від 06.02.2018

у справі № 910/16725/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "Укргазбуд"

до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

про стягнення 1 409 372,60 грн,

за участю представників сторін:

позивача - Михайлов Т.М.;

відповідача - Карандашов Я.О.;

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Укргазбуд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення 1 409 372, 60 грн., з яких: 605 467,90 грн. основного боргу, 95 249, 22 3% річних, 708 655, 47 грн. інфляційних втрат.

Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду №1086 від 05.10.2010 в частині оплати вартості виконаних робіт.

Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" проти позову заперечило, заборгованість не визнало і просило відмовити у задоволенні позову застосувавши наслідки спливу позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 у справі № 910/16725/17 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь Приватного акціонерного товариства "Укргазбуд" 605 467,90 грн основного боргу, 549 456,03 грн. інфляційних втрат, 54541,88 грн. 3% річних, 21934,54 грн. витрат на послуги адвоката. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 у справі №910/16725/17 залишено без змін.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини:

- між Приватним акціонерним товариством "Укргазбуд" (далі - підрядник) та Публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - замовник) 05.10.2010 укладено договір підряду № 1086, предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт з придбанням і подальшим монтажем обладнання об'єкта "Заміна ділянки магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК 242".

- відповідно до п. 1.3 договору, всі необхідні матеріали і обладнання для виконання робіт замовляється і постачається підрядником.

- згідно з п. 2.1 договору, ціна предмета договору є приблизною (динамічною) і становить 8 674 768,83 грн., крім того ПДВ - 1734953,76 грн., всього 10409722,59 грн. і складається із Договірної ціни (Додаток № 1) та вартості обладнання згідно Специфікації обладнання (Додаток № 2).

- пунктом 3.1 договору встановлено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються щомісячно відповідно до актів приймання виконаних будівельно-монтажних робіт (Ф №КБ-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт/і затрат/ (Ф №КБ-3) протягом 10 календарних днів після підписання вказаних документів.

- вартість змонтованого обладнання, придбаного підрядником за власні кошти і включеного в довідку про вартість виконаних будівельних робіт /і затрат/ (Ф №КБ-3), підтверджується актами змонтованого обладнання. В акт змонтованого обладнання включається перелік змонтованого обладнання, його кількість і вартість, підтверджена бухгалтерськими документами, із зазначенням позиції монтажу обладнання згідно акту приймання виконаних будівельних робіт (Ф №КБ-2в) з наданням паспортів та/або сертифікатів якості, які підтверджують відповідність придбаного обладнання державним стандартам і проектній документації. Перелік і кількість обладнання повинні відповідати специфікації обладнання (Додаток № 2) ( п. 3.2 Договору).

- даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2011 (п. 12.1 договору).

- додатковою угодою № 3 до Договору сторони продовжили строк дії договору до 01.07.2012.

- позивачем надані акти приймання виконаних будівельних робіт: за жовтень 2010 №№1, 2, 3, 4 на загальну суму 1094544,00 грн., за листопад 2010 №№ 1, 2, 3, 4 на загальну суму 329072,10 грн., за грудень 2010 №№ 1, 2, 3 на загальну суму 957 270,66 грн., за січень 2011 №№1, 2 на загальну суму 535612,68 грн., за лютий 2011 №№1, 2, на загальну суму 340340,52 грн., за березень 2011 №№1, 2, 3 на загальну суму 191858,40 грн., за квітень 2011 №№1, 2, 3 на загальну суму 880999,14 грн., за червень 2011 № 1 на суму 611 508,06 грн., за вересень 2011 № 1, № 3 на суму 1530515,82 грн., за жовтень 2011 №№1, 2, 3, 4 на загальну суму 1 655 091,50 грн., за листопад 2011 №№ 1, 2, 3, 4 на загальну суму 367598,22 грн., крім того, акти № 1, 2 приймання-передачі обладнання, змонтованого на об'єкті від 28.11.2011 на загальну суму 997761,00 грн., за червень 2012 №№1, 2, 3, 4, 5 на загальну суму 915 268,73.

- відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, оплату прийнятих робіт здійснив частково, внаслідок чого заборгованість відповідача за договором становить 605 467,90 грн. Розмір заборгованості зафіксований сторонами в Акті звірки розрахунків;

- у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, позивач за період з 28.06.2012 по 24.09.2017 нарахував 3% річних у розмірі 95 249,22 грн. та інфляційні втрати у розмірі 708 655,47 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з встановленого факту неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати прийнятих робіт та передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 у справі №910/16725/17, Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулось до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить суд вказані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги статей 86, 238 Господарського процесуального кодексу України, п.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 "Про судове рішення", оскільки в своїх рішеннях не зазначили мотивів неврахування обставин та доказів, на які посилався відповідач; господарські суди дійшли необґрунтованого висновку про визнання відповідачем боргу на підставі акту звірки взаємних розрахунків та переривання перебігу позовної давності; позивач не надав оригіналів первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

У відзиві на касаційну скаргу Приватне акціонерне товариство "Укргазбуд" заперечує проти її доводів, посилаючись на те, що:

- факт наявності заборгованості належним чином підтверджений;

- підписанням акту звірки взаєморозрахунків відповідач засвідчив наявність у нього заборгованості, що мало наслідком переривання позовної давності;

- наданий відповідачем сертифікат Торгово-промислової палати України не стосується договору підряду № 1086 від 05.10.2010, що вбачається із його змісту, не підтверджує наявності обставин непереборної сили та їх впливу на виконання вказаного договору.

На розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. (головуючий), Баранця О.М., Вронської Г.О. 13.03.2018 передано касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 у справі №910/16725/17.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. від 22.03.2018 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 08.05.2018.

Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем на виконання умов договору виконано, а відповідачем прийнято виконані позивачем будівельно-монтажні роботи на загальну суму 10 408 440,83 грн., що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт: за жовтень 2010 №№1, 2, 3, 4 на загальну суму 1094544,00 грн., за листопад 2010 №№ 1, 2, 3, 4 на загальну суму 329072,10 грн., за грудень 2010 №№ 1, 2, 3 на загальну суму 957 270,66 грн., за січень 2011 №№1, 2 на загальну суму 535612,68 грн., за лютий 2011 №№1, 2, на загальну суму 340340,52 грн., за березень 2011 №№1, 2, 3 на загальну суму 191858,40 грн., за квітень 2011 №№1, 2, 3 на загальну суму 880999,14 грн., за червень 2011 № 1 на суму 611 508,06 грн., за вересень 2011 № 1, № 3 на суму 1530515,82 грн., за жовтень 2011 №№1, 2, 3, 4 на загальну суму 1 655 091,50 грн., за листопад 2011 №№ 1, 2, 3, 4 на загальну суму 367598,22 грн., за червень 2012 №№1, 2, 3, 4, 5 на загальну сум 915 268,73 грн., актами № 1, 2 приймання-передачі обладнання, змонтованого на об'єкті від 28.11.2011 на загальну суму 997761,00 грн., а також довідками про вартість виконаних будівельних робіт /і затрати/.

Вказані акти з боку відповідача підписані та скріплені печаткою без зауважень та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються щомісячно відповідно до актів приймання виконаних будівельно-монтажних робіт (Ф №КБ-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт/і затрат/ (Ф №КБ-3) протягом 10 календарних днів після підписання вказаних документів.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем здійснено погашення заборгованості у розмірі 9 443 557,30 грн.

Також, між сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 359 415,63 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи заявами № 02 від 24.12.2012 на суму 254 537,23 грн., № 01 від 24.12.2012 на суму 60 263,60 грн. Позивачем не долучено до матеріалів справи заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 44 614,80 грн., однак вказане зарахування відображене у підписаному між сторонами акті звірки розрахунків.

Заборгованість відповідача перед позивачем становить 605 467,90 грн. Доказів її погашення суду надано не було.

Заборгованість у розмірі 605 467,90 грн. виникла на підставі актів за червень 2012 року №№1, 2, 3, 4, 5, а не на підставі актів № 1 та № 2 приймання-передачі обладнання, змонтованого на об'єкті "Заміна ділянки магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК 242". Акти № 1 та № 2 приймання-передачі обладнання, змонтованого на об'єкті, оплачені відповідачем повністю на суму 977 761,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписами.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, в якій вказував на те, що він повинен був розрахуватися за виконані роботи у строк до 07.07.2012, тому строк позовної давності щодо стягнення заборгованості закінчився 07.07.2015. При цьому, акт звірки розрахунків від 25.09.2014 не перериває строк позовної давності, оскільки не містить посилання на первинні документи та не містить відмітки про визнання відповідачем боргу на суму 605 467,90 грн.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Оскільки свій обов'язок з оплати виконаних робіт за червень 2012 за договором №1086 від 05.10.2010 відповідач повинен був здійснити до 09.07.2012 (оскільки останній день строку виконання зобов'язання припав на вихідний день), перебіг позовної давності розпочався з 10.07.2012.

В межах трирічного строку позовної давності, між ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" та ПАТ "Укргазбуд" було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 25.09.2014 на суму 605 467,90 грн.

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно із ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України) господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Відповідно до акту звірки від 25.09.2014 відображена загальна сума заборгованості відповідача за укладеним між сторонами договором № 1086 від 05.10.2010 у загальному розмірі 605 467,90 грн.

Акт звірки взаємних розрахунків станом на 25.09.2014 підписано зі сторони відповідача тимчасово виконуючою обов'язки Голови правління - ОСОБА_6, Головним бухгалтером ОСОБА_7 та скріплено печаткою підприємства, зі сторони позивача - головою правління ОСОБА_8 та в.о головного бухгалтера - ОСОБА_9 У матеріалах справи наявні копії наказів про призначення вказаних осіб на посади, а тому суд дійшов висновку, що вказаний акт звірки підписаний уповноваженими представниками сторін.

Разом з тим, акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом, який засвідчує факт господарської операції, однак, за висновками суду, акт звірки від 25.09.2014, у розумінні ст. 264 Цивільного кодексу України, є дією яка свідчить про визнання відповідачем боргу, а відтак, має місце переривання строку позовної давності, оскільки матеріали справи містять усі необхідні первинні документи, які підтверджують розмір заборгованості, зафіксований сторонами у акті звірки.

При цьому, чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання відповідачем акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання такого боргу.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не було пропущено позовну давність у зв'язку з наявністю обставин, що свідчать про переривання її перебігу.

Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором підряду № 1086 від 05.10.2010 у розмірі 605 467,90 грн.

Крім того, позивачем, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором, нараховані 3 % річних у розмірі 95 249,22 грн. за період з 28.06.2012 по 24.09.2017 та інфляційні втрати у розмірі 708 655,47 грн. за період з 28.06.2012 по 24.09.2017.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011 у справі №6-38цс11).

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в цій частині відповідач зазначав про пропуск позивачем строків позовної давності, а також посилався на те, що в матеріалах справи міститься сертифікат Торгово-промислової палати України від 03.12.2014 № 2018, відповідно до якого Торгово-промислова палата України засвідчила відповідачу форс-мажорні обставини з 27.02.2014, а тому нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є безпідставним.

Відповідно до п. 9.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному договору, якщо воно стало наслідком обставин непереборної сили, які виникли після підписання сторонами договору, при цьому виникнення обставин непереборної сили сторони не могли передбачити, а їх виникненню і дії не могли запобігти.

Положеннями п. 9.2 договору встановлено, що сторона, яка зазнала дій обставин, вказаних в п. 9.1 договору, зобов'язана негайно, в письмовій формі повідомити іншу сторону про виникнення і можливу тривалість вказаних дій.

Доказів повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин матеріали справи не містять.

Частиною 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Підпунктом 3.3.1 пункту 3.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 15.07.2014 №40(3), визначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Згідно з пунктом 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Отже, обставини непереборної сили мають підтверджуватися сертифікатом Торгово-промислової палати України, виданим по конкретному договору, контракту, виконання якого ускладнено чи стало неможливим у зв'язку з настанням обставин непереборної сили.

Сертифікат Торгово-промислової палати України від 03.12.2014 № 2018, на який посилається відповідач, не містить відомостей про договір підряду № 1086 від 05.10.2010, невиконання якого відповідачем спричинило передання спору на вирішення господарському суду, а отже не може вважатися доказом підтвердження дії обставин непереборної сили на виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором підряду № 1086 від 05.10.2010.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Враховуючи те, що позивач звернувся з даним позовом до суду 25.09.2017, а доказів переривання позовної давності щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат позивачем суду не надано, суди дійшли висновку, що обґрунтованим для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є період з 25.09.2014 по 24.09.2017 (в межах позовної давності).

За розрахунками судів попередніх інстанцій, у позивача виникло право на нарахування та стягнення інфляційних втрат в розмірі 549 456,03 грн. та 3 % річних в розмірі 54 541,88 грн.

З огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що доводи Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів у справі. Окрім того, наведені доводи були розглянуті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 у справі №910/16725/17 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

Г. Вронська