Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.03.2018 року у справі №906/1097/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/1097/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.

за участі секретаря судового засідання Сліпчук Н.В.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МСС "ТІДІСІ-Дальнобой"

представник - Рибчинчук Д.А. (довіреність від 27.02.2018)

відповідач - Приватне підприємство "Вікінг"

розглянув касаційну скаргу Приватного підприємства "Вікінг"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду

від 22.01.2018

у складі колегії суддів: Миханюк М.В. (головуючий), Савченко Г.І., Павлюк І.Ю.

та на рішення Господарського суду Житомирської області

від 09.11.2017

у складі судді Кудряшової Ю.В.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МСС "ТІДІСІ-Дальнобой"

до Приватного підприємства "Вікінг"

про визнання недійсним третейського застереження, зазначеного в підпункті 11.2. договору оренди №940/2015 від 01.12.2015 та стягнення 606 693, 75 грн. (згідно із заявою про зменшення розміру позовних вимог та внесення змін до предмета позову від 20.10.2017)

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 09.02.2018 Приватне підприємство "Вікінг" безпосередньо звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 та рішення Господарського суду Житомирської області від 09.11.2017 у справі №906/1097/16 в порядку статей 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017.

2. 01.03.2018, за наслідком проведеного повторного автоматизованого розподілу справи, оформленого протоколом від 19.02.2018, колегією суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г., відкрито касаційне провадження у справі №906/1097/16 Господарського суду Житомирської області за касаційною скаргою Приватного підприємства "Вікінг" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 та рішення Господарського суду Житомирської області від 09.11.2017 та призначено її розгляд в судовому засіданні на 24.04.2018 о 14 год. 45 хв., відмовлено у задоволенні клопотання Приватного підприємства "Вікінг" про зупинення виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 09.11.2017 у справі №906/1097/16.

3. 24.04.2018 Ухвалою Верховного Суду відкладено розгляд касаційної скарги Приватного підприємства "Вікінг" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 та рішення Господарського суду Житомирської області від 09.11.2017 у справі №906/1097/16 на 08.05.2018 о 09 год. 00 хв.

4. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МСС "ТІДІСІ-Дальнобой" 19.03.2018 подав заперечення на касаційну скаргу Приватного підприємства "Вікінг"; 04.05.2018 до Верховного Суду надійшло доповнення позивача до заперечень на касаційну скаргу відповідача.

5. На розгляд касаційного суду винесено проблему застосування норм матеріального права - статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 2, 5, 6, 12 Закону України "Про третейські суди", статті 12, пункту 5 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції до 15.12.2017.

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

6. 08.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "МСС "ТІДІСІ-Дальнобой" (далі - ТОВ "МСС "ТІДІСІ-Дальнобой", позивач) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Вікінг" (далі - ПП "Вікінг", відповідач) про стягнення з відповідача 667 363, 12 грн., з яких 606 693, 75 грн. заборгованості зі сплати орендної плати та 60 669, 37 грн. штрафу за невиконання зобов'язань за Договором оренди №940/2015 від 01.12.2015 (далі - Договір оренди).

7. Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з невиконанням умов договору оренди у відповідача утворилась заборгованість на суму 606 693, 75 грн. зі сплати орендної плати за період квітень-серпень 2016 року, розрахована орендодавцем самостійно на підставі отриманих звітів про пробіг транспортних засобів у спірний період з електронної пошти орендаря vikingv67@mail.ru за правилами пункту 2.2, пункту 2.3, підпунктів 2.3.1 та 2.3.2, пункту 2.9, пункту 2.12 та пункту 2.14 договору оренди та нараховано 60 669, 37 грн. штрафу за невиконання зобов'язань за договором оренди №940/2015 від 01.12.2015 згідно умов укладеного договору.

8. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.04.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017, позов задоволено частково, стягнено з ПП "Вікінг" на користь ТОВ "МСС" ТІДІСІ-Дальнобой" 606 693, 75 грн. основного боргу, 9 100, 41 грн. судового збору за позовну заяву та 689 грн. судового збору за забезпечення позову, у стягненні 60 669, 37 грн. штрафу відмовлено.

9. Постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2017 за касаційною скаргою ПП "Вікінг" рішення Господарського суду Житомирської області від 04.04.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 у справі №906/1097/16 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області з підстав недослідженням судами обставин укладання третейського застереження в пункті 11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015, його дійсності, зокрема, на час звернення з позовом до суду.

10. За результатами автоматизованого розподілу 12.09.2017, справу №906/1097/16 передано на розгляд судді Кудряшовій Ю.В., яка ухвалою від 25.09.2017 прийняла справу №906/1097/16 до провадження та призначила до розгляду на 20.10.2017.

11. 20.10.2017 до суду надійшла заява позивача за вих. №1710 від 17.10.2017 про зменшення розміру позовних вимог та зміну предмета позову, згідно з якою позивач просив визнати недійсним третейське застереження, зазначене в пункті 11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015, укладеного між ПП "Вікінг" та ТОВ "МСС" ТІДІСІ-Дальнобой"; стягнути з ПП "Вікінг" на користь ТОВ "МСС" ТІДІСІ-Дальнобой" 606 693, 75 грн. заборгованості та 11 389, 41 грн. витрат зі сплати судового збору.

12. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з договором оренди №940/2015 від 01.12.2015 передав в користування відповідачу шини для вантажних автотранспортних засобів (далі - об'єкт оренди). Об'єкт оренди на вантажні транспортні засоби відповідача встановлено позивачем самостійно та за його власний кошт, лише позивач вправі здійснювати його обслуговування, ремонт, заміну та зняття з транспортних засобів після закінчення строку оренди. Внаслідок недотримання умов договору оренди відповідачем щодо оплати орендних платежів та ненадання звітів про пробіг транспортних засобів, позивач самостійно здійснив розрахунок орендної плати за період квітень-серпень 2016 року, орендні платежі відповідачем сплачені не були. Крім цього, позивач з підстав недотримання положень частини 5 статті 12 Закону України "Про третейські суди" щодо зазначення предмета спору, з яким сторони повинні звертатися до третейського суду, та посилаючись на положення статей 203, 215 ЦК України, просив визнати недійсним третейське застереження, зазначене в пункті 11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015, укладеного між сторонами спору.

Короткий зміст рішення першої інстанції

13. 09.11.2017 Господарський суд Житомирської області у складі судді Кудряшової Ю.В. позов задовольнив частково, стягнув з ПП "Вікінг" на користь ТОВ "МСС" ТІДІСІ-Дальнобой" 606 693, 75 грн. основного боргу; 9 100, 41 грн. судового збору за позовну заяву, в решті позову відмовив.

13.1. Рішення суду першої інстанції з посиланням на статті 11, 509, 525, 530, 599, 610, 612, 759, 762, 765, 773 ЦК України, статті 173, 174, 175, 193, 283 ГК України, мотивоване тим, що вимоги в частині стягнення 606 693, 75 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Щодо вимоги про визнання недійсним третейського застереження, зазначеного в пункті 11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015, суд з посиланням на пункти 11.1, 11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015, статтю 6 Закону України "Про третейські суди", зазначив, що сторони визначили в третейському застереженні, що на розгляд третейського суду можуть бути передані всі спори, що виникають із зазначеного договору, в тому числі щодо стягнення заборгованості з орендних платежів, а тому дійшов висновку, що така вимога не підлягає задоволенню.

13.2. Судом встановлений факт укладення 01.12.2015 між ТОВ "МСС" ТІДІСІ-Дальнобой" (орендодавець) та ПП "Вікінг" (орендар) договору оренди №940/2015, відповідно до якого орендодавець передає орендарю шини для вантажних автотранспортних засобів орендаря (далі - об'єкт оренди) на певний строк (далі - термін оренди) та за певну плату (далі - орендна плата), а орендар приймає об'єкт оренди в тимчасове володіння і користування для здійснення власної господарської діяльності (пункт 1.1. договору), орендна плата розраховується орендодавцем за формулою: ОП=ОСхПТЗ, де ОП - орендна плата, ОС - орендна ставка, ПТЗ - пробіг транспортного засобу за місяць, згідно із "Звітом про пробіг об'єкту оренди за місяць", підписаним сторонами (пункт 2.2 договору), відповідно до пункту 2.9. договору, Звіт про пробіг транспортних засобів складається орендарем щомісячно в розрізі кожного транспортного засобу (згідно з обліком роботи транспортного засобу та її контролем за GPS-навігаційною системою орендаря) та надається орендодавцю протягом п'яти робочих днів місяця, наступного за звітним, у випадку ненадання орендарем орендодавцеві звіту про пробіг транспортних засобів у строки, встановлені в пункті 2.9. договору оренди, орендодавець здійснює розрахунок орендної плати самостійно, з урахуванням показників пробігу автотранспортних засобів орендаря за минулий місяць, з подальшим коригуванням орендної плати в наступному місяці та надає орендареві рахунок-фактуру на оплату, такий рахунок-фактура підлягає оплаті в строк, встановлений у ньому (пункт 2.9.1. договору), пунктом 2.18 договору сторони погодили, що після проведення оплати орендарем сторони щомісячно підписують "Акти виконаних робіт", договір набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та засвідчення корпоративними печатками сторін і діє до моменту, поки одна із сторін не стане ініціатором його розірвання (пункт 15.1 договору).

13.3. Судом встановлено, що договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками. Згідно з актами приймання-передачі та встановлення об'єкта оренди №1 - №48 від 01.12.2015, орендодавець передав орендарю та встановив на його транспортні засоби об'єкти оренди (378 вантажних шин) загальною вартістю 2 732 140, 06 грн.

13.4. Судом встановлено, що станом на 01.01.2016 орендар (відповідач) заборгував орендодавцю кошти на суму 254 573, 20 грн. за користування об'єктом оренди. За січень 2016 року плата за користування об'єктом оренди склала 112 341, 96 грн., за лютий 2016 року - 150 130 грн., за березень 2016 року - 126 384, 85 грн. Загальна сума боргу орендаря перед орендодавцем, яка не є спірною станом на 31.03.2016, становила 643 430, 01 грн. З цієї суми орендар повністю погасив дебетове сальдо станом на 01.01.2016 та сплатив орендну плату за користування об'єктом оренди за січень-березень 2016 року, за винятком 469, 98 грн., які несплачені за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000108 на загальну суму 126 384, 85 грн. Останній платіж за договором оренди на суму 30 000 грн. здійснено орендарем на користь орендодавця 01.07.2016 та, як було визнано позивачем, зараховано в погашення боргу за березень 2016 року.

13.5. Судом встановлено, що у період квітень-серпень 2016 року орендна плата відповідачем не сплачувалась, звіти про пробіг об'єкта оренди та акти виконаних робіт за цей період у паперовій формі не складались та не підписувались.

13.6. Судом встановлено, що орендна плата відповідно до розділу 2 договору оренди є розрахунковою величиною, основу якої складають щомісячні звіти про пробіг транспортних засобів, на які встановлені об'єкти оренди згідно з обліком роботи транспортного засобу та її контролем за GPS-навігаційною системою. У період квітень-серпень 2016 року виконання пункту 2.9 договору оренди орендарем здійснювалося у спосіб надіслання звітів про пробіг транспортних засобів з власної електронної пошти vikingv67@mail.ru на електронну пошту орендодавця www.dalnoboy.com. Орендодавець приймав виконання пункту 2.9 договору оренди в такий спосіб, у зв'язку з цим не користувався правом самостійного здійснення розрахунку орендної плати за квітень-серпень 2016 року за показниками пробігу автотранспортних засобів орендаря за березень 2016 року, як це передбачено у пункті 2.9.1 та з врахуванням пунктів 2.12 та 2.14 даного договору. На підставі зазначених актів були належним чином оформлені податкові накладні за №3085 від 30.04.2016, №3069 від 31.05.2016, №2130 від 30.06.2016, №3483 від 31.07.2016, №3821 від 31.08.2016, зареєстровані в ЄДРПН та відправлені орендарю в електронному вигляді програмним забезпеченням "М.E. Dос", яке допускає відмову контрагента від їх прийняття або надання заперечень по суті їх змісту, однак, орендар правом на відмову (подання заперечень) не скористався. Орендодавець в свою чергу на підставі показників пробігу автотранспортних засобів орендаря, отриманих на свою електронну пошту у спірний період, щомісяця формував акти здачі-прийнятих робіт: №143 від 30.04.2016 на загальну суму з ПДВ 132 399, 79 грн.; №198 від 31.05.2016 на загальну суму з ПДВ 96 489, 89 грн.; №268 від 30.06.2016 на загальну суму з ПДВ 156 139, 18 грн.; №323 від 31.07.2016 на загальну суму з ПДВ 155 786, 09 грн.; №382 від 31.08.2016 на загальну суму з ПДВ 65 408, 82 грн.

13.7. Судом встановлено, що у зв'язку з невиконанням умов договору оренди, позивач направив відповідачу лист-повідомлення про розірвання договору оренди (вих. №0108/1 від 01.08.2016), з якого вбачається, що орендодавець вперше звернувся з претензією до орендаря 09.06.2016 (вих. №9606 від 09.06.2016). 14.07.2016 орендар отримав наступне повідомлення орендодавця про існуючу заборгованість (вих. №9606 від 14.07.2016). Станом на 29.07.2016 орендодавець довів до відома орендаря, що розмір його боргу за договором оренди становить 385 498, 84 грн. Крім того, зазначено, що у зв'язку із систематичним невиконання орендарем пункту 2.1. договору оренди, керуючись пунктом 8.6. цього договору, повідомив орендаря про дострокове розірвання договору оренди з 01.09.2016.

В подальшому, орендодавець звернувся до орендаря з претензією №1210 від 12.10.2016 про стягнення заборгованості за договором оренди в розмірі 606 693, 75 грн., до якої долучено рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000198, №ОУ-0000268, №ОУ-0000323, №ОУ-0000382 та звіти про пробіг об'єкта оренди за формою додатку №8 до договору оренди.

13.8. Відтак, оцінивши всі обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір оренди розірвано в порядку, передбаченому пунктом 8.6 договору, і сторони цього не оспорюють, а вимоги в частині стягнення 606 693, 75 грн. основного боргу є обґрунтованими, доведеними допустимими засобами доказування та такими, що підлягають задоволенню.

13.9. Щодо вимоги про визнання недійсним третейського застереження, зазначеного в пункті 11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015, укладеного між ПП "Вікінг" та ТОВ "МСС" ТІДІСІ-Дальнобой" з посиланням на те, що третейське застереження не містить відомостей про предмет спору, суд встановив, що пунктами 11.1 та 11.2. договору сторони передбачили, що усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись статтею 5 Закону України "Про третейські суди", домовились про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Продавців послуг та товарів для автомобілів", що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, 26в. Суддя призначається головою Третейського суду у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду Асоціації "Продавців послуг та товарів для автомобілів", з яким сторони ознайомлені.

13.10. Судом зазначено, що сторони скористалися своїм правом та визначили в третейському застереженні, що на розгляд третейського суду можуть бути передані всі спори, що виникають із спірного договору, в тому числі щодо стягнення заборгованості з орендних платежів. Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним третейського застереження та відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

14. 22.01.2018 Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Миханюк М.В. (головуючий), Савченко Г.І., Павлюк І.Ю. апеляційну скаргу ПП "Вікінг" залишив без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області від 09.11.2017 у справі №906/1097/16 - без змін.

14.1. Переглянувши справу в повному обсязі, апеляційний суд погодився з правильністю оцінки та повнотою встановлення обставин справи судом першої інстанції, з його висновками про доведеність та обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення боргу за оренду майна на суму 606 693, 75 грн. внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди №940/2015 від 01.12.2015, та не знайшов правових підстав для зміни чи скасування прийнятого ним рішення від 09.11.2017.

14.2. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання недійсним третейського застереження, з огляду на те, що третейське застереження не містить відомостей про предмет спору, оскільки сторонами в пунктах 11.1 та 11.2 договору оренди передбачено, що всі спори, що виникають із зазначеного договору, в тому числі щодо стягнення заборгованості з орендних платежів, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, передаються на розгляд до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Продавців послуг та товарів для автомобілів".

14.3. Апеляційним судом спростовано доводи ПП "Вікінг" про те, що вимога позивача про недійсність третейського застереження відноситься до компетенції третейського суду, а позов підлягає залишенню без розгляду з підстав пункту 7 частини 1 статті 226 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, з огляду на таке.

14.4. Апеляційним судом встановлено, що третейське застереження не втратило чинність у зв'язку з розірванням договору оренди в силу приписів статті 12 Закону України "Про третейські суди", не визнано в судовому порядку недійсним та може бути виконане за наявності волі обох сторін.

14.5. Апеляційним судом зазначено, що відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його розгляд третейським судом, оформленої відповідним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом, оскільки в ході розгляду справи у господарському суді відповідачем вчинялися дії, які свідчили про його погодження на розгляд спору у господарському суду (надавався відзив на позов без клопотання про припинення провадження у справі, призначалась судова експертиза за його клопотанням). З огляду на таке, апеляційний суд дійшов висновку, що заперечення відповідача після розгляду спору по суті є необґрунтованими.

14.6. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав, визначених пунктом 5 частини 1 статті 80 ГПК України в редакції до 15.12.2017 для припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідно до пункту 7 частини 1 статті 226 ГПК України в редакції з 15.12.2017.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (відповідача у справі)

15. Скаржник доводив, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням процесуального права, а саме пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК України в редакції до 15.12.2017 та пункту 7 частини 1 статті 226 ГПК України в редакції з 15.12.2017.

16. Скаржник аргументував, що звернення позивача до господарського суду є неправомірним і таким, що суперечить меті укладення третейського застереження та зазначав, що процесуальний ефект укладення сторонами третейської угоди полягає в тому, що її наявність виключає можливість розгляду спору в державному суді без згоди сторін за умови дійсності, чинності та виконуваності останньої.

17. Скаржник доводив, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням статей 2, 6, 12 Закону України "Про третейські суди", а чинне законодавство не передбачає отримання додаткової письмової згоди сторін на передачу спору на розгляд третейського суду за наявності третейської угоди.

Доводи інших учасників справи

18. Позивач у запереченні на касаційну скаргу, з урахуванням доповнень до нього, повністю погодився з рішеннями судів, які є обґрунтованими, прийнятими відповідно до вимог чинного законодавства України із врахуванням всіх фактичних обставин справи, та зазначив, що за наявності заперечень позивача щодо розгляду даного спору третейським судом господарський суд не вправі відмовити особі в розгляді позовної заяви, оскільки це є обмеженням права особи на розгляд його справи в суді в порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

19. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

Стаття 6 - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

20. Конституція України

Частина 3 статті 124 - юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

21. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" N 1402-VIII від 02.06.2016

Частина 1 статті 7 - кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Частина 1 статті 8 - ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

22. Цивільний кодекс України

Частина 2 статті 11 - підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 16 - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 1 статті 509 - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 525 - одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Стаття 610 - порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 стаття 626 - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 629 - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 759 - за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частина 1 статті 762 - за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

23. Господарський кодекс України

Частина 1 статті 174 - господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору.

Частина 1 статті 283 - за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

24. Закон України "Про третейські суди" №1701-IV від 11.05.2004

Частина 2 статті 1 - до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 5 - юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Частини 1, 4, 7, 8 статті 12 - третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди, третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.

25. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній до 15.12.2017

Частина 3 статті 1 - угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Частина 2 статті 12 - підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Пункт 5 частини 1 статті 80 - господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

26. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній з 15.12.2017

Пункт 7 частини 1 статті 226 - суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

27. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушені у касаційній скарзі питання щодо правильності застосування норм матеріального права, а саме щодо застосування статей 525, 530, 599, 610, 612, 759, 762, 765, 773 ЦК України, статей 173, 174, 175, 193, 283 ГК України, статей 2, 5, 12 Закону України "Про третейські суди", статті 12, пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК України в редакції до 15.12.2017, можуть бути предметом касаційного розгляду. Доводи скаржника з посиланням на неналежну оцінку доказів не можуть бути підставою для перегляду справи в касаційному суді.

А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги, висновків судів попередніх інстанцій та мотиви відхилення доводів касаційної скарги

28. Відповідно до положень статті 124 Конституції України, статей 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини 1 статті 16 ЦК України, частини 3 статті 1 ГПК України в редакції до 15.12.2017, частини 4 статті 4 ГПК України в редакції з 15.12.2017, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

29. У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, у тому числі в судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

30. Згідно з нормами статей 2, 5, 8, 12, 14 Закону України "Про третейські суди", передача спору на розгляд третейського суду є визначеним законом правом відповідних юридичних та/або фізичних осіб, яке реалізується шляхом укладення угоди між цими сторонами про передачу спору на вирішення третейським судом, а угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

31. Отже, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору. Відтак, у сторін договору існує виключно правова можливість, а не обов'язок звертатися до третейського суду. При цьому, обмеження права на звернення до господарського суду не допускається.

32. Доводи скаржника про невідповідність висновків судів у даній справі правовому висновку у Постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі №910/8318/16 Суд вважає необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі відбулось відступлення прав вимоги стороною первісного договору, у якому не було передбачено третейського застереження щодо передання розгляду спору третейському суду. Відтак, ВСУ дійшов висновку про те, що відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його розгляд третейським судом, оформленої відповідним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом. У разі відсутності такого застереження господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформленої відповідним зверненням до суду .

33. В рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008 у справі №1-3/2008 (№1-рп/2008) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визначено, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі "Девір проти Бельгії" від 27.02.1980).

34. Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, погоджуючи за власним волевиявленням (добровільно) умови договору, укладення якого та умови якого, як зазначено вище, передбачені та не суперечать вимогам законодавства, сторона договору погоджується із обов'язковістю їх виконання в силу норм статей 525, 526 ЦК України.

35. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстави припинення провадження у справі відповідно до пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК України в редакції до 15.12.2017 та зазначає, що Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду, у разі відсутності у позивача волевиявлення на звернення до третейського суду чинне законодавство жодним чином не позбавляє його конституційного права на звернення до господарського суду, чим позивач правомірно скористався.

36. Також, суди дійшли правильного висновку про можливість завершення розгляду спору судом господарської юрисдикції, оскільки з матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позов відповідач не заперечував щодо розгляду спору в господарському суді, заявляв клопотання про витребування у позивача доказів у справі та призначення судової експертизи і таке клопотання було задоволено судом з призначенням судової автотехнічної експертизи ухвалою від 10.01.2017, надавав докази у справі, обґрунтовуючи свою позицію по суті спору (т. 2, а.с. 21-27, 30-31, т. 3, а.с. 220-225). Отже, відповідачем вчинялися дії, які підтверджували його згоду на розгляд справи в суді господарської юрисдикції.

37. За змістом рішення та постанови судів вбачається, що встановлюючи факт наявності заборгованості відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи та стягнули заборгованість відповідача за оренду майна позивача, висновки судів зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема, статей 7, 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", статей 16, 525, 526, 627, 759, 762 ЦК України, статей 2, 5, 12 Закону України "Про третейські суди".

38. В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. Аналізуючи мотивацію постановлених судами рішень крізь призму статті 6 Конвенції та зазначеної практики ЄСПЛ, Суд зазначає про належне виконання покладеного на суди обов'язку щодо мотивації прийнятих судами рішень, оскільки обґрунтування щодо відхилення доводів скаржника випливає з правильного застосування норм матеріального та процесуального права та демонструє справедливий та однаковий підхід до заслуховування доводів сторін у даній справі.

А.3. Мотиви відхилення (прийняття) доводів касаційної скарги

39. Суд відхиляє доводи відповідача відповідно до пунктів 15-17 мотивувальної частини даної постанови, що підтверджується висновками пунктів 28-38 мотивувальної частини цієї постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40. З огляду на зазначене, Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ПП "Вікінг" та залишення без змін оскаржуваної постанови апеляційного суду від 22.01.2018 та рішення суду першої інстанції від 09.11.2017 як таких, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В. Судові витрати

41. У зв'язку з тим, що Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, Суд покладає на відповідача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 309, 315 ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вікінг" залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 та рішення Господарського суду Житомирської області від 09.11.2017 у справі №906/1097/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Жуков

В.Г. Пєсков